Валютні ринки і валютні операції

Важливою частиною міжнародної валютної системи є валютний ринок, без якого валютні відносини втрачають свій реальний еко­номічний зміст.

Валютні ринки — це економічні (в т.ч. виробничі та організа­ційні) відносини з приводу купівлі-продажу іноземних валют і пла­тіжних документів (чеків, векселів тощо) в іноземній валюті в офіційно визначених центрах.

Валютні ринки (фондові і валютні біржі) організовують купів- лю-продаж валют, концентруючи у просторі та часі попит і пропо­зицію на валюти різних країн. У сучасному розумінні валютні рин­ки сформувалися в XIX ст. Структурно вони являють собою сукупність транснаціональних банків, брокерських фірм і корпора­цій. До провідних валютних ринків належать валютні (фондові) бі­ржі у Лондоні, Парижі, Цюріху, Нью-Йорку, Франкфурті-на-Майні, зростає роль валютних ринків Токіо, Сінгапуру, Гонконгу, Бахрей­ну. Обсяги валютних операцій кожного з цих ринків інколи пере­вищують 100 млн дол. на день. їх суб’єкти — крупні транснаціона­льні банки та компанії, спеціалізовані брокерські фірми. Операції здійснюються за допомогою кореспондентських зв’язків між бан­ками та їх клієнтами. Зв’язок між валютними ринками різних країн здійснюється через систему телексів і телефонів.

Валютні ринки забезпечують виконання таких функцій: своєча­сне здійснення міжнародних розрахунків; страхування валютних ризиків; здійснення диверсифікації валютних резервів банків, підп­риємств і держави; регулювання валютних курсів; забезпечення отримання спекулятивного прибутку завдяки різниці в курсах ва­лют, регулювання національної економіки. Значна питома вага ва­лютних ринків у міжнародних розрахунках зовнішньої торгівлі то­варами та послугами, туризмі, русі капіталів тощо. Але за обсягом на першому місці — спекулятивні валютні операції, в умовах «пла­ваючих» валютних курсів вони інколи змінюються на 3—5 % що­денно.

У практиці функціонування валютного ринку застосовуються дві групи валютних операцій:

1) операції з негайною поставкою валюти або «спот» (англ spot — місце), коли обмін валюти відбувається в момент укладання угоди, а іноземна валюта постачається протягом 48 годин;

2) термінові угоди з іноземною валютою або «форвард» (англ.

Валютний «форвард»-курс відрізняється від валютного «спот»- курсу. Різниця між «спот»-курсом і «форвад»-курсом визначається як знижка або дизажіо (іт. disaggio — утруднення) з курсу «спот», за умови, коли курс «форвард» нижчий, а якщо він вищий — це премія або ажіо (лат. aggio — перевищення).

їх співвідношення утворює так званий аутрайт (англ. outright — повний), при обчисленні якого діють такі правила:

— якщо різниця між курсами «спот» і «форвард», що визнача­ється за курсом покупців, менше за відповідну різницю, що обчис­люється за курсом продавців, вона додається до курсу «спот»;

— якщо ж ця різниця більша, то «форвард»-курс визначається через додавання премії (ажіо) до «спот»-курсу чи віднімання від нього знижки (дизажіо).

Виникнення такого явища як форвардні валютні курси пов’язані з процесом валютного арбітражу. Учасники валютного ринку здійснюють операції або в чисто спекулятивних цілях, або в цілях страхування валютних ринків — хеджування, причому мета хе- джирів (англ. hedger— хто страхує ризик) і спекулянтів прямо протилежні. При хеджуванні учасники угод мають можливість за­страхуватися від можливих втрат від зміни курсу валют протягом строку угоди.

Різновидом термінових біржових операцій є ф’ючерсні (англ. — futures —товари, які купляються завчасно, з випередженням) опе­рації, які відрізняються від «форвардних». Якщо за ф’ючерсними угодами відбувається безперервний потік платежів, то за «форвар­дними» оплата не здійснюється до настання дати контракту, зазна­ченої в угоді.

Однією з функціональних форм термінових угод є опціонні опе­рації (угоди) (нім. — option — вибір) — надання суб’єктам валют­ного ринку права купівлі-продажу валюти за курсом, зафіксованим на момент укладання угоди.

Операції на фондових біржах здійснюють брокери (посередни­ки) і дилери (спеціалісти, ділки).

Брокери — члени біржі, що надають послуги з посередництва у купівлі-продажу цінних паперів. Брокери лише «зводять» покупця і продавця акцій, які до початку торгів надають брокерам свої замо­влення. Завдання брокера полягає в тому, щоб через співставлення попиту і пропозиції задовольнити максимальну кількість замов­лень.

Курс акцій, при якому задовольняється найбільше замовлень, оголошується брокером як єдиний курс при відкритті торгів, потім він змінюється, поки не сформується єдиний курс при закритті тор­гів. Маневруючи в лабіринті даних, брокер повинен володіти мис­тецтвом укладати якомога більше угод. Він зацікавлений у цьому особисто, адже за кожну угоду брокер одержує комісійні або бро- керідж (цей дохід має ще й назву куртаж), які розраховуються у проміле (тисячних долях). Дохід брокера включає також платежі клієнтів за інші послуги (реклама, надання кредитів).

Певні відрахування від суми угод здійснюються і на користь бі­ржі, що складає її прибуток.

Дилери (на Лондонській фондовій біржі їх називають «джоббе­рами») — особи або фірми, що здійснюють операції на біржі, на ві­дміну від брокерів, за власний рахунок. Якщо брокер одержує лише комісійні, то дилер привласнює дохід у вигляді різниці цін, за яки­ми він перепродує цінні папери.

Саме дилери укладають спекулятивні угоди, одержуючи спеку­лятивний прибуток. Він утворюється за рахунок різниці між кур­сами (цінами) акцій в момент укладання і в момент виконання (оплати) угоди. Спекуляція на біржі — справа азартна, її називають «грою на біржі», а «біржових гравців» — «биками» і «ведмедями».

«Ведмеді» спекулюють на падінні курсу цінних паперів (справ­жні «ведмеді» завжди завдають удар зверху вниз), а «бики» — на його зростанні, «бик» завжди намагається завдати удару рогами знизу вверх).

Граючи на пониження курсу, «ведмеді» укладають термінову (строкову) угоду з контрагентами, якими можуть бути і «бики». Скажімо, на продаж акцій за певним курсом, який і фіксує дана угода, як і термін її виконання. На момент укладання угоди «вед­меді» не мають акцій, які вони хочуть продати, їх ще потрібно ку­пити. Розрахунок робиться на те, що в момент виконання угоди курс акцій знизиться у порівнянні з тим, який зафіксований в угоді. Якщо цей розрахунок справджується, «ведмідь» купує акції у її власника за зниженим курсом, а потім продає партнеру по угоді за фіксованим курсом, що й приносить його спекулятивний дохід.

Курси іноземних валют встановлюються на валютних біржах шляхом котирування валют (фр. — coter — публічна пропозиція) — встановлення курсу цінних паперів, іноземних валют і цін товарів на біржах, яке є основною операцією на валютному ринку. Розріз­няють пряме і обернене валютне котирування. Пряме — це коли ві­тчизняна валюта оцінюється через іноземні. Обернене котируван­ня — коли іноземні валюти оцінюються у вітчизняній. Обернене котирування здійснюється лише на Лондонській валютній біржі ві­дносно англійського фунта стерлінгів та в окремих випадках у США. В усіх інших країнах використовують методи прямого валю­тного котирування. Отже, валютний курс — це ціна грошової оди­ниці певної країни, виражена в іншій національній валюті.

Існують поняття фіксований валютний курс і ринковий. Фіксо­вані валютні курси були пріоритетами до 1976 року, коли вони ви­значалися на основі золотого паритету на договірних засадах. Нині небагато країн фіксують курси своїх валют відносно стійких (твер­дих) валют чи SDR (СДР). Вирішальну роль в сучасних умовах ві­діграють гнучкі валютні курси, які коливаючись під попитом і про­позицією, є плаваючими і мінливими.

«Плаваючі» курси характерні для стабільних валют— долар США, японської ієни, англійського фунта стерлінгів тощо. Вони формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції, а межі їх зміни визначаються за взаємною згодою країн.

Валюти, які «прив’язані» до провідних валют безпосередньо чи через «валютні кошики», мають курс, що коливається стосовно цієї основи. За статистикою МВФ, сьогодні біля 40 країн фіксують кур­си своїх валют відносно долара США.

Більшість валют функціонує у режимі змішаних систем, тобто фіксуються з допустимими відхиленнями курсу (у межах так звано­го «валютного коридору») стосовно твердої валюти, перебуваючи водночас у «вільному плаванні» відносно інших валют.

Для регулювання валютного курсу в Україні з 1997 року впро­ваджуються єдині принципи валютного контролю і валютного ре-

гулювання на всі види операцій (торгових і неторгових) з інозем­ними країнами. Верхня межа «валютного коридору» української гривні з серпня 1998 року була встановлена на рівні 3,5 грн до 1 дол. Фінансова криза спричинила падіння української гривні, і, як наслідок, у кінці вересня того ж року курс долара перетнув межу 4 грн. В 2004 році курс гривні встановився на рівні 5,35 грн до 1 дол. США.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть причини процесу інтернаціоналізації світового господарства.

2. Які принципи породили міжнародний поділ праці?

3. Ким з економістів вперше було сформульовано принцип порівняль­них переваг?

4. У чому суть теорії порівняльних переваг?

5. Розкрийте суть теорії абсолютної переваги.

6. В чому суть технологічного розриву М. Портера?

7. Назвіть п’ять сил конкуренції М. Портера.

8. В чому суть теорії Хекшера-Оліна?

9. Що таке «базова ціна»?

10. Яка різниця між ціною СІФ і ФОБ ?

12. Назвіть основні причини міжнародної міграції робочої сили.

13. Чим викликана необхідність інтеграції України у світове господарство?

14.Назвіть причини інтернаціоналізації господарського життя в сучас­них умовах.

15. Які причини та форми вивозу капіталу?

16. Назвіть основні етапи розвитку міжнародної валютної системи.

17. Як визначається валютний курс?

18. Які аргументи можна привести «за» і «проти» автаркії?

19. Експортна квота в країнах з однаковим рівнем труда економічного розвитку розрізняється: в Японії — 10, Німеччині — 30, Нідерландах -

55 %.

Як можна пояснити цю різницю?

20. Чим відрізняється хеджування від спекуляції?

21.Яким чином експортер може застрахуватися від зміни валютного курсу?