Вступ до кейнсіанської теорії сукупного попиту

Відомо, що в закритій економіці існує три напрями використання виро­блених нею продуктів. Ці три компоненти ВВП наведені в основній макро- економічній тотожності для закритої економіки:

тобто частина виробленої продукції споживається домогосподарствами (C)₁ частина - використовується фірмами й домогосподарствами на інвестиції (T) і, нарешті, частина виробленої продукції закуповується урядом для ви­користання на суспільні потреби (G).

1.1. Кейнсіанська функція споживання

Переважна частина (приблизно 2/3) виробленої продукції йде на спо­живання (C). Пригадаємо, що та частина доходу, яка залишилася після сплати всіх податків (Y-T), називається використовуваним доходом. Люди поділяють свій використовуваний доход на споживання (C) та заощадження (5), тобто

Заощадження — це частина використовуваного доходу, яка не спожива­ється.

Залежність між обсягом споживання і використовуваним доходом має назву функції споживання:

Це поняття, запроваджене Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що доход є основним, визначальним фактором споживання, а процентна ставка не відіграє в цьому значної ролі.

Детальніше функцію споживання Дж. Кейнса можна показати у вигляді: де: а — автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень, субсидій. У довгостроковому періоді для економіки в цілому автономне споживання має тенденцію наближатися до нуля); b — гранична схильність до споживання (MPC) — це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю, і визначається за формулою:

де: AC — приріст споживчих витрат;

AY — приріст використовуваного доходу.

MPC набуває значення в інтервалі від 0 до 1, тобто одна додаткова оди­ниця використовуваного доходу збільшує обсяг споживання, але на величину меншу від 1. Це пояснюється тим, що кожна гривня доходу, яка не спожи­вається, — заощаджується. І кожна гривня додаткового доходу витрачається або на додаткове споживання, або на додаткове заощадження. З геометрич­ної точки зору гранична схильність до споживання (MPC) — це кут нахилу кривої споживання (мал. 5.1).

Існує поняття середньої схильності до споживання (APC) — це від- _Hor,_m,^_arχ,споживання до величини використовуваного доходу:

Найпростіша функція заощад­ження має вигляд:

де S - величина заощаджень у при­ватному секторі; а - автономне спо­живання; (1-Ь) — гранична схиль­ність до заощадження; Y - доход; T - податкові відрахування.

Гранична схильність до за­ощадження (MPS) - величина до­даткового заощадження, яке вини­кає із додаткової гривні використо­вуваного доходу:

10

145

Мал. 5.1. Графік функції споживання.

Оскільки частина кожної гривні, яка не споживається, обов’язково за­ощаджується, то гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження в сумі дорівнюють одиниці:

MPC+MPS= 1.

Середня схильність до заощадження (APS) - це частина використову­ваного доходу, яку домогосподарства заощаджують, тобто

У короткостроковій перспективі із збільшенням доходу зростає частка споживання так званих “люксових благ”, серед яких найбільшим “люксо­вим благом” є заощадження (про це стверджують закони, або “якісні схеми поведінки”, Ернста Енґеля), а тому середня схильність до споживання має тенденцію до зменшення, а середня схильність до заощадження зростає.

На відміну від Дж. Кейнса, сучасні дослідники показали, що споживання — функція не лише від поточного використовуваного доходу (хоча цей фактор і є основним!). На його обсяги впливають також рівень нагромадженого багатства, процентна ставка, розвинена система соціального захисту (яка спричиняє зменшення особистих заощаджень), раціональні очікування споживачів тощо.

1.2. Інвестиційна функція

Другим основним компонентом сукупних витрат є інвестиції (P). Вони відіграють подвійну роль в макроекономіці, оскільки в короткостроковому періоді, впливаючи на сукупний попит, визначають обсяг виробництва, а в довгостроковому періоді впливають на економічне зростання через капітало- утворення, на потенційний обсяг випуску та сукупну пропозицію.

Нагадаємо, що інвестиційні товари набувають як фірми, так і домогос- подарства, і діляться вони на три групи:

• інвестиції в житлове будівництво;

• виробничі інвестиції, тобто інвестиції в машини, обладнання, устатку­вання;

• інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Кількість інвестиційних товарів, на які з’являється попит, залежить від величини процентної ставки. Для того щоб інвестиційний проект був при­бутковим, доход від його реалізації має перевищувати витрати на його впровадження. Підвищення ставки процента призводить до того, що змен-

Мал. 5.2. Графік інвестиційного попиту.

шується кількість прибуткових інве­стиційних проектів і, відповідно, скорочується попит на інвестиційні товари.

Інвестиції залежать від реальної

(г), а не від номінальної процентної ставки. Найпростіша функція інве­стиціймає вигляд:

де І - інвестиційні витрати; е - ав­тономні інвестиції (не залежать від процентної ставки, а визначаються зовнішніми економічними фактора­ми, наприклад, запасами корисних копалин тощо); г — реальна про­центна ставка (вартість запозичен­ня); d — емпіричний коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки про­центної ставки.

Графік інвестиційного попиту нахилений донизу (мал. 5.2): чим вища ставка процента, тим менша кіль-кість інвестиційних проектів буде прибут­ковою. Іншими словами, прибутковість інвестицій перебуває в оберненій залежності від ціни капіталу, і вища процентна ставка змушує фірми ану­лювати певні інвестиційні проекти.

Окрім процентної ставки, на інвестиції також впливають і інші сили. Наприклад:

а) зростання ВВП переміщує криву інвестиційного попиту праворуч;

б) зростання податків на прибутки чинитиме депресивний вплив на інвестиції, і крива інвестиційного попиту зсуватиметься ліворуч;

в) песимістичні очікування інвесторів переміщують криву інвестиційно­го попиту ліворуч, а оптимістичні, навпаки, — праворуч.

Інвестиції — це найнестабільніший компонент сукупних витрат. Поведінку інвестицій важко передбачити, оскільки вони залежать від таких мінливих факторів, як успіх або невдача нових, невипробуваних виробів, зміни у податкових та процентних ставках, політичних відносинах, підходах до стабілізації економіки, та інших змінних елементів економічного життя.

Варто також пам’ятати, що макроекономісти застосовують поняття “ін­вестиції” лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Перероз­поділ існуючих активів між різними агентами не є інвестиціями для еко­номіки.

1.3. Державні закупки та податки

Державні закупки (G) — це третій компонент попиту на товари та по­слуги. Держава закуповує зброю, послуги державних службовців, книжки для бібліотек, наймає вчителів, будує школи і дороги тощо. Всі ці та їм подібні операції складають компонент державних закупок товарів і послуг, на який припадає десь п’ята частина виробленого ВВП.

Ці купівлі є лише одним із видів державних витрат. До іншого виду належать трансфертні платежі домогосподарствам. Проте, на відміну від державних закупок, трансфертні платежі не є частиною попиту на вироб­лені економікою товари і послуги, а отже, не є компонентом змінної G. Збільшення трансфертних платежів за рахунок зростання податків не змінює використовуваний доход. Тому будемо вважати у даній моделі, що показник Т— це чисті податки, тобто

Т=Податки—Трансфертні платежі.

Коли обсяг державних закупок дорівнює величині чистих податків (G=T), то уряд має збалансований бюджет. Коли G>T, уряд зводить бюджет з дефіцитом, який фінансується через позики на фінансових ринках за рахунок зростання державного боргу. Якщо ж Gтепер аналіз попиту на товари і послуги розглядом пропо­зиції, прийнявши припущення про те, що обсяг випуску продукції визнача­ється наявними факторами виробництва та виробничою функцією:

Об’єднавши рівняння, які описують попит і пропозицію товарів та по­слуг, отримаємо:

Оскільки рівень державних витрат (G) та розмір податкових надход­жень (T) залежать від економічної політики уряду і є екзогенними змінни­ми, а обсяг виробництва (У) сталий за умов незмінної виробничої функції та незмінних факторів виробництва, то запишемо: тобто пропозиція продукту дорівнює попиту на продукт, а він, у свою чергу, визначається сумою С, І та G.

Тепер стає зрозумілим, чому реальна процентна ставка “г” відіграє ви­значальну роль у зрівноваженні товарного ринку, вона повинна змінюватися таким чином, щоб забезпечувати рівність між попитом на товари та їх пропозицією. Чим вищою є процентна ставка г, тим нижчими будуть інве­стиції І і, відповідно, тим меншим буде попит на товари і послуги C+I+G. Якщо ставка процента надто висока, то дуже низькими будуть інвестиції, і тоді пропозиція товарів перевищуватиме попит на них — товарний ринок прийде у нерівноважний стан.

Рівновага на фінансових ринках: попит і пропозиція позичкових коштів.

Процентна ставка одночасно є як ціною запозичення, так і доходом від заощадження. Ми зможемо краще зрозуміти її роль, коли розглянемо фінансові ринки.

Перепишемо основну макроекономічну тотожність у вигляді:

Ліва частина цієї тотожності- це та частина виробленої про­

дукції, яка залишилася після задоволення попиту споживачів та уряду. Вона називається національними заощадженнями і позначається S_n, тобто

У такій формі основна макроекономічна тотожність стверджує, що на­ціональні заощадження дорівнюють внутрішнім інвестиціям, тобто потоки фінансових коштів, які надходять на фінансові ринки і витікають із них, повинні врівноважувати один одного.

Ми можемо розділити національні заощадження на дві частини, щоб відрізнити приватні заощадження (S_p) від заощаджень уряду (S_c):

Нагадаємо, що приватні заощад­ження визначаються різницею між використовуваним доходом та спо­живчими витратами:

а державні заощадження є різницею між чистими податковими надход­женнями та державними закупками товарів і послуг:

Яку ж роль відіграє процентна ставка у врівноваженні фінансових ринків?

Мал. 5-3. Рівновага на фінансових ринках.

Перепишемо основну макроекономічну тотожність для закритої економіки у вигляді:

Зафіксуємо G і T в рамках даної економічної політики, a Y зафіксуємо наявними факторами виробництва і виробничою функцією:

Ліва частина наведеної тотожності стверджує, що національні заощад­ження залежать від доходу (У) та змінних економічної політики G і Т, тобто При незмінних Y, G і T національні заощадження також зали­шатимуться незмінними.

Права частина тотожності показує, що інвестиції є функцією від про­центної ставки: I=f (г).

На мал. 5.3 дано графічне зображення заощаджень та інвестицій як функцій від процентної ставки. Графік заощаджень (5) є вертикальною лінією, оскільки в цій моделі заощадження не залежать від процентної ставки. Графік інвестицій (І) - нахилений донизу, оскільки між процентною ставкою та інвестиційним попитом існує обернена залежність.

Процентна ставка змінюється таким чином, щоб Гарантувати рівність між попитом (І) та пропозицією (S) позичкових коштів (г* — рівноважна процентна ставка). Якщо вона дуже низька, то інвестиційний попит пере­вищуватиме пропозицію заощаджених коштів (J>S), внаслідок чого відбу­ватиметься поступове підвищення її рівня до рівноважного. Навпаки, якщо “г” дуже висока, то пропозиція позичкових коштів перевищуватиме попит на них (S>Γ), і процентна ставка скорочуватиметься.

Лише за рівноважної процентної ставки заощадження дорівнюватимуть інвестиціям і пропозиція позичкових коштів дорівнюватиме попитові на них.

2.