Суть кейнсіанської теорії

Велика депресія 30-х рр. XX ст. довела досить обмежені можливості ринкового саморегулювання, його виявилося недостатньо для виходу з тривалої та глибокої кризи 1929-1933 рр., яка охопила багато країн світу.

Основи макроекономічної теорії заклав англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883-1946 pp.). Його робота “Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей” вийшла друком у 1936 р. і за оцінками спеціалістів стала поворотним пунктом в економічній науці XX ст. Головна ідея Дж. Кейнса полягає в тому, що ринкова економіка - недосконала, її здатність до саморегулювання досить обмежена, а позитивних зрушень в економіці - максимальної зайнятості, економічного зростання - можна досягти лише завдяки активному втручанню держави в економіку. Відповідно до вчення Дж. Кейнса визначальна роль у розвиткові та стимулюванні виробництва належить попиту на товари. Недостатньо ефективний попит держава повинна стимулювати, створювати умови для розширення загальної купівельної спроможності населення. Теорію Дж. Кейнса називають теорією ефективного попиту. В якості рецептів макрорегулювання Дж. Кейнс висував наступні:

• збільшення державних капіталовкладень як умова економічного зростання;

• забезпечення політики “дешевих грошей”;

• перерозподіл доходів на користь соціальних груп з найбільшою схильністю до споживання та інвестицій, що є умовою розширення попиту;

• зменшення безробіття, в тому числі і через організацію суспільних робіт;

• прийняття протекціоністських заходів у зовнішній політиці.

У цілому теорія Дж. Кейнса базується на необхідності проведення активної економічної політики, врахування соціальних, психологічних та організаційних факторів.

8.