Зовнішня заборгованість та управління зовнішнім боргом

3.1. Управління зовнішнім боргом

Зовнішнє запозичення виникає при перевищенні імпорту товарів та по­слуг над експортом. Дефіцит рахунку поточних операцій, обумовлений не­сприятливим торговельним балансом, фінансується за рахунок чистого при­току капіталу.

Прямі іноземні інвестиції передбачають ввіз до країни капіталу (в грошовій або товарній формі) і є фінансовим потоком, який не створює боргових зобов’язань. Відповідно, коли держава витрачає частину власних резервів іноземної валюти, це супроводжується скороченням обсягу чистих іноземних активів, але не створює боргових зобов’язань.

Зовнішній борг складається із зобов’язань перед нерезидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон. Притік зовнішніх приватних та державних фінансових ресурсів, який створює боргові зобов’язання перед нерезидентами, призводить до зростання зовнішнього боргу країни. Зовнішні позики дозволяють країні інвестувати і споживати більше, ніж виробляє її економіка. Можливість позичати зовнішні ресурси означає, що економічні аґенти (фірми, уряди) країн, де існує дефіцит капіталу, можуть залучати заощадження тих країн, де є надлишок капіталу і ринкова процентна ставка нижча.

Коли країна залучає зовнішні позики, вона повинна сплачувати процен­ти по боргу. Зростання боргу супроводжується зростанням процентних платежів, які необхідні для обслуговування боргу. Тому зовнішні позики мають покривати не лише різницю між внутрішніми заощадженнями й інвестиціями та державними доходами і видатками, але й проценти по боргу.

Обсяг залучення зовнішніх позик визначається, по-перше, тим, скільки іноземного капіталу країна може ефективно поглинути, так щоб прибуток від інвестицій перевищував вартість залучення капіталу; по-друге, тим, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення проблем із зовнішніми платежами.

Темпи зростання боргу залежать від:

• частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наявного боргу (це можна виразити співвідношенням між дефіцитом балансу по товарах та послугах і накопиченим боргом);

• процентної ставки (підвищення ставки процента потребує збільшення зовнішніх позик).

Ефективне використання запозичених ресурсів для фінансування інве­стицій дає змогу прискорити економічне зростання в країні. Нераціональність і збитковість використання зовнішніх ресурсів створює такі боргові зобов’язання країни, які в майбутньому суттєво обмежують можливості держави з проведення економічної політики. Тому виникає потреба в управлінні зовнішнім боргом.

Довгострокова мета управління зовнішнім боргом полягає в утриманні зростання зовнішніх зобов’язань країни у межах її спроможності обслугову­вати борг. Реалізація цієї мети потребує ефективного використання позиче­них ресурсів. Короткострокова мета управління зовнішнім боргом - регулювання обсягів зовнішніх запозичень таким чином, щоб сукупний попит відповідав станові внутрішніх та зовнішніх розрахунків країни. Реалізація цієї мети дозволяє забезпечити відповідність зовнішніх запозичень загальним цілям макроекономічної політики.

Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу. Відповідно, система управління зовнішньою заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:

• аналіз кредитоспроможності — можливості країни позичати кошти;

• оцінку платоспроможності — здатності обслуговувати борг;

• контроль рівня зовнішньої заборгованості;

• контроль за складом зовнішнього боргу.

З цією метою використовуються показники заборгованості — індекси заборгованості, які вимірюють різні складові зовнішнього боргу.

• відношення розміру боргу (сплаченого або несплаченого) до експорту та до ВВП;

• відношення загальної суми платежів з обслуговування боргу до екс­порту та державних доходів;

• коефіцієнт обслуговування боргу (співвідношення між сумою виплат по обслуговуванню боргу і величиною експорту товарів та послуг). Ефективність управління зовнішнім боргом значною мірою визначає­ться іншими видами економічної політики. Прибуток на інвестований капітал, а отже, й розмір зовнішніх займів безпосередньо залежать від торговельної політики, політики валютних курсів, цінової політики, а також від грошово- кредитної та бюджетно-податкової політики. В свою чергу, рівень зовніш­ньої заборгованості та умови надання зовнішнього боргу значною мірою визначають характер економічної політики в країні.

3.2. Механізми скорочення зовнішньої заборгованості

в умовах боргової кризи

Боргова криза — це криза зовнішньої заборгованості, яка проявляється в неспроможності країни-боржника обслуговувати зовнішню заборгованість у повному обсязі, зокрема здійснювати виплати з обслуговування накопиченої суми боргу відповідно до початкових угод. Неплатоспроможність країн- боржників спричиняє падіння платоспроможності фінансових інститутів країн-кредиторів. Вихід з боргової кризи передбачає стабілізацію розмірів та зміну структури заборгованості, відстрочку сплати боргу або перегляд інших умов його повернення.

Традиційним методом зменшення боргу є його реструктуризація. При реструктуризації боргу умови його обслуговування (процент, сума, строки сплати) переглядаються.

Найпоширенішою є реструктуризація офіційного боргу, яка відбувається в рамках “Паризького клубу”. Найбіднішим країнам-боржникам з метою полегшення боргового тягаря пропонується вибір одного з варіантів допомоги з боку урядів-кредиторів, які є членами “Паризького клубу”. Офіційні кредитори надають такі види допомоги: часткове анулювання боргу; по­дальше продовження термінів дії боргових зобов’язань; зниження відсотків за обслуговування боргу.

Зараз загальноприйнятним методом скорочення зовнішнього боргу є конверсія боргу (борговий своп), яка може набирати таких форм:

• Викуп боргу — надання країні-боржникові можливості викупити власні боргові зобов’язання на вторинному ринку боргів. Викуп боргів здійсню­ється за грошові кошти зі знижкою з їх номінальної ціни.

• Капіталізація боргу, тобто обмін зовнішнього боргу на власність (акціонерний капітал) зі знижкою. Капіталізація боргу передбачає на­дання іноземним банкам можливості обмінювати боргові зобов’язання даної країни на акції її промислових, торговельних та ін. корпорацій. Іноземні небанківські організації отримують можливість купувати ці бор­гові зобов’язання на вторинному ринку цінних паперів зі знижкою для фінансування прямих інвестицій чи купівлі вітчизняних фінансових ак­тивів.

• Конверсія “борг-борг”, тобто заміна існуючих боргових зобов’язань новими борговими зобов’язаннями. У даному випадку змінюються умови боргових зобов’язань; відсоток доходу за новими цінними паперами може бути нижчим, ніж за старими, при збереженні номінальної вартості об­лігацій; номінальна вартість нових зобов’язань може бути встановлена з дисконтом до номіналу старих боргових зобов’язань; може змінитися валюта боргу і т.ін.

Капіталізація боргу і заміна існуючих боргових зобов’язань новими є інструментами оптимізації структури зовнішньої заборгованості держави. Викуп боргу країною-боржником означає остаточне погашення її зобов’язань перед кредиторами. Втім, зазначені методи зменшення боргового тягара мають певні недоліки, що пов’язані насамперед зі скороченням валютних резервів країни-боржника та з інфляційним тиском конверсійних операцій.

ОСНОВНІ ТЕРМІНИ

Бюджетно-податкова політика

Інфляційний податок

Дискреційна фіскальна політика Збалансований річний бюджет Структурний дефіцит Фактичний дефіцит

Циклічний дефіцит

Державний борг

Зовнішній борг

Боргова криза

Монетизація дефіциту Сеньйораж

Квазіфіскальний дефіцит Борговий своп

Державний сектор

Бюджетний дефіцит

Бюджетний надлишок (позитивне сальдо) Автоматичний (“вбудований”) стабілі­затор

Ефект витіснення

Державні видатки

Державні закупки

Державні заощадження

Трансфертні платежі

Субсидія

Внутрішній лаг

Податок

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Питання для обговорення

1. Опишіть категорії державних видатків і способи їх фінансування. Як збільшення держав­них видатків, що фінансується за рахунок підвищення податків, буде впливати па інве­стиції приватного сектора?

2. Державний бюджет об’єднує державні закупки товарів та послуг і трансфертні платежі в загальну категорію державних видатків. Чому при виборі інструментів фіскальної політики необхідно розрізняти державні закупки і трансферти?

3. Поясніть, чому курс на постійну збалансованість державного бюджету є надто жорсткою вимогою щодо фіскальної політики? Які проблеми виникають при спрямованості фіскальної політики па щорічну збалансованість бюджету?

4. Назвіть основні концепції бюджетного дефіциту.

5. Яким чином може зростати державний борг? Чому державний борг є тягарем для еко­номіки? Які основні напрями впливу державного боргу па економіку Вам відомі?

6. Поясніть, чому уряд намагається фінансувати державні видатки повністю за рахунок податків, хоча існує можливість з цією метою позичати кошти у населення? Які існують методи фінансування бюджетного дефіциту? Що такс мопетизація дефіциту?

7. Чому виникає таке явище, як квазіфіскальпі витрати і квазіфіскальпий дефіцит? Яким чином квазіфіскальпа діяльність держави впливає на оцінку бюджетно-податкової по­літики?

8. Розкажіть про методи скорочення зовнішньої заборгованості. Якому з методів Ви віддали б превагу і чому саме?

Питання множинного вибору

9. Все вказане може розглядатися як автоматичний стабілізатор, за винятком:

а) подоходного податку;

б) інвестиційного податкового кредиту;

в) корпоративного податку;

г) податку па продаж.

Поясніть свою відповідь.

10. Припустімо, що державний борг па початку поточного року становив 1000 гри., а номінальний бюджетний дефіцит, створений протягом цього року, — 200 гри. Рівень інфляції в країні складає 5%. Тоді операційний дефіцит становитиме:

а) 50; б) 100; в) 150; г) 200.

11. Проведення стимулювальпої фіскальної політики потребує:

а) збільшення державних видатків, збільшення податків або одночасного застосування цих заходів;

б) зниження державних видатків та скорочення податків;

в) скорочення державних видатків і підвищення податкових ставок;

г) збільшення державних видатків, скорочення податків або одночасного застосування цих заходів.

12. Уряд може погіршити ситуацію з інфляцією в тому випадку, коли буде:

а) підвищувати податки;

б) збільшувати державні витрати і фінансувати бюджетний дефіцит за рахунок позик па внутрішньому відкритому ринку;

в) продавати центральному банкові державні цінні папери з мстою фінансування влас­них витрат;

г) використовувати зовнішні позики для фінансування бюджетного дефіциту.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Аллеи М, Управление государственной задолженностью // Налогово-бюджетная политика в странах с экономикой переходного периода / Под ред. В. Танзи. — Вашингтон: МВФ, 1993.

2. Долан Э.Дж. Макроэкономика. — СПб.: СПб-оркестр: Литера плюс, 1994. — Гл. 7. (Пер. с

англ.)

3. Долан Э., Кемпбелл К, Кемпбелл Р. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика.

— Гл. 18.

4. Инструменты и вопросы экономической политики. — Вашингтон: МВФ. — Институт МВФ, 1992. - Гл. VI.

5. Макконнелл К. P., Epio С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. — M.: Дело, 1992. — т. 1. — Гл. 8, 14, 20. (Пер. с англ.)

6. Меикыо Н.Г. Макроэкономика. — M.: Изд-во МГУ, 1994. — Гл.9, 16. (Пер с англ.)

7. Фишер C., Дорнбуш P., Шмалепзи Р. Экономика. — M.: Дело, 1993. — Гл. 28, 39. (Пер. с англ.)

8. Операции Всемирного банка в области структурной и секторальной перестройки: Второй общий обзор OED. — Департамент по оценке операций. — Макроэкономическая политика.

— Вашингтон, 1992.

9. Dornbusch R., Fischer S. Macroeconomics / 4th ed. — McGraw-Hill, 1989. — Chap. 19.

10. Analytical Issues in Debt. / Edited by Jacob A.Frenkel, Michael P.Dooley, and Peter Wickham.

— Washington: IMF, 1989.