Виникнення та еволюція марксизму

Карл Маркс (1818-1883) народився і отримав освіту в Німеччині, але через революційний характер своєї теоретичної та практичної діяльності більшу частину свого життя був змушений провести за кордоном, переважно в Лондоні.

Як вчення марксизм виник в 40-х роках ХІХ ст. Його відправними пунктами були: (1) англійська класична політекономія Сміта-Рікардо, (2) німецька класична філософія Гегеля-Фейєрбаха і (3) французький утопічний соціалізм Сен-Сімона-Фур‘є. У англійців Маркс взяв і довів до революційних висновків трудову теорію вартості, положення закону тенденції норми прибутку до зниження, теорію продуктивності праці тощо. У німецьких філософів Маркс запозичив ідеї діалектики і матеріалізму. У французьких утопістів ХІХ ст. Маркс взяв поняття класової боротьби, риси справедливого й ефективного соціального устрою суспільства.

Сам марксизм став теоретико-методологічною базою, на якій почали розвиватись інші гетеродоксальні (що відійшли від головного напрямку розвитку) ліві економічні теорії, відомі під назвами “комуністичні”, “соціалістичні”, “соціал-демократичні”, “робочі (лейбористські)”, “пролетарські” тощо. Вони також відомі під назвами, які пішли від прізвищ послідовників Маркса, зокрема “бернштейніанство”, “каутскіанство”, “ленінізм”, “троцкізм”, “маоізм” та інші “ізми”. Всі ці теорії, в більшій чи меншій мірі, поєднує: (1) критика капіталістичного типу господарювання як економічно несправедливого (експлуататорського) і неефективного через панування приватної власності на засоби виробництва та спричиняючий анархію конкурентно-ринковий механізм узгодження економічної поведінки людей: (2) проекти побудови більш досконалого ладу на засадах суспільної власності і централізовано-планової координації всіх сфер економічного життя.

Зважаючи на провал масштабних соціально-економічних експериментів ХХ ст. по втіленню в життя марксистських рецептів, сучасні ліві теоретики і політики вдаються до різних за ступенем відходу від аутентичного Маркса ревізій його теоретичної спадщини.

Аналізуючи сучасні марксистські і псевдомарксистські теорії, треба обов‘язково враховувати, що поняття “соціалізм” має різне тлумачення, а це вводить в оману непідготовлених громадян. В ученні Маркса соціалізм є складовою частиною комунізму, його першою необхідною і підготовчою фазою.

У сучасних немарксистських теоретиків і політиків соціалізм виступає як змішане суспільство, яке грунтується переважно на принципах, які засновники марксизму рішуче відкидали, а саме – на приватній власності і ринково-конкурентних засадах. По суті, це той же ненависний для Маркса капіталізм, але суттєво модифікований завдяки врахуванню і нейтралізації його негуманних проявів, запровадженню численних соціальних програм захисту найбільш вразливих верств населення, вирівнюванню можливостей (а не результатів) життєдіяльності членів суспільства. Виходячи з цього соціалістичними сьогодні можна назвати не тільки Швецію чи Австрію, але й практично будь-яку розвинену країну світу.

Після падіння марксистських урядів в більшості країн колишнього соціалістичного блоку багато марксистських партій змінили назву “комуністична” на “соціалістична” або “соціал-демократична”, суттєво очищуючи свої теоретичні платформи від визначальних марксистських засад. Інші, залишаючись номінально “комуністичними” і підтверджуючи свою відданість Марксу, насправді переглянули свої програми до такої міри, що марксистськими, у строгому розумінні цього поняття, їх називати далі є науково некоректним, тому що з цих програм вилучені передумови, з одного боку, ліквідації засад капіталізму, а з іншого – побудови комуністичного суспільства у тому виді, яким його бачив Маркс.