Передмова до українського видання: На шляху від антикорупційної революції до вільного капіталізму

Чому ця книга є важливою для українського суспільства?

Петро Терлецький

За останні десятиліття вийшло друком чимало книг (від Мілтона Фрідмана до Хернандо Де Сото), які доводять практичні переваги вільного ринку над командною еконо­мікою.

Ця книга не присвячена безпосередньо Україні чи якійсь іншій країні. Вона представляє нашій увазі позиції людей з різних країн щодо цінностей, які лежать в основі капіталістичної системи. У ній зібрано свідчення живого досвіду, актуального у різних регіонах світу. Хтось може заперечити, що для України як для країни з перехідною економікою було б важливіше видати практичний посібник з проведення ринкових реформ, аніж збірку з питань лібе­ральної моралі. І справді, ця книга не замінить прикладних рекомендацій з економічної політики. Але у неї дещо інша функція — по-своєму не менш важлива.

[ НА ШЛЯХУ ВІД АНТИКОРУПЦІЙНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ДО КАПІТАЛІЗМУ J 7

В нашу епоху електронних медіа, коли новина скоро­чується до розміру Інтернет-твіту, а складна ідея укла­дається у трихвилинний відеоролик на Youtube, погляди часто структуруються навколо вже знайомих читачеві клі­ше, на які надбудовується аналіз новин. Такі медіа-кліше обростають інформацією, найчастіше перетворюючись на міфи.

Перший поширений стереотип я б назвав «приреченістю історичної спадщини». Він полягає в тому, Що через спад­щину соціалізму на побудову ринкового капіталізму Украї­ні потрібні роки і десятиліття, або його і взагалі побудувати в Україні неможливо. Це часто доводиться чути навіть від прихильників ліберальної моделі: мовляв, те, що побудова­но на Заході, не вийде у нас. То ж чи варто тоді взагалі про­бувати? Але така історична приреченість повністю супер­ечить практичному досвіду цілої низки країн. У червні 2014 року колишній міністр фінансів Польщі Лєшек Бальцеро- вич опублікував статтю, у якій порівнював результати ре­форм у країнах колишнього соціалістичного блоку. Стаття стала свого роду зверненням до нової влади України неза­баром після травневих президентських виборів. Бальцеро- вич, зокрема, пише, що за період з 1989 по 2013 рр. ВВП на душу населення в Польщі більше ніж подвоївся, а в Угор­щині виріс лише на 22%. У Словаччині він зріс на 83%, а в Чехії — на 48%. В Естонії цей показник збільшився на 90%, а в Росії — на 18%Ь

Як свідчить позитивний досвід Польщі, Словаччини, Естонії, соціалістичне минуле зовсім не обов’язково при­рікає країну на стагнацію. Бальцерович пояснює ці дуже різні результати вибором економічної моделі і, перш за все, роллю держави та її інститутів в економіці. Він прово­дить принципову відмінність між ринковим і «кумів­ським капіталізмом»: «У Польщі та більшості інших країн Центральної та Східної Європи успіхи приватних фірм,

¹ Бальцерович, Л. — газета «Вєдомості», 05.06.2014. «Виграшна польська формула».

http://www.vedomosti.ru/opinion/news/27408011/vyigryshnaya-polskaya-formula

8 [ ПЕТРО ТЕРЛЕЦЬКИЙ ]

як правило, не залежать від політичних зв’язків і знайомств її власників та менеджерів у чиновницьких колах.

Некумівський капіталізм означає мінімальні можливості для збагачення в обхід чесної конкуренції. Таку систему вільного ринку блискуче описав однією фразою Людвіг фон Мізес — економіст і філософ, який, до речі, народився у Львові (тоді — Лемберзі) на території Австро-Угорської імперії: «За капіталізму є лише один шлях до багатства: об­слуговувати споживачів краще і дешевше, ніж це роблять інші»^[2].

Другий стереотип я б назвав «страхом розчинитися в глобалізації». Загроза якоїсь всепоглинаючої світової куль­тури, яка асимілює в собі ідентичність різних народів, є поширеним аргументом серед противників ринкового капі­талізму як зліва, так і справа (з боку консерваторів, націо­налістів і прихильників ізоляції). Популярність цього до­казу полягає в тому, що він переводить дискусію у площи­ну культури, де діють не практичні, а емоційні міркування. Маріо Варгас Льоса у своєму есе блискуче парирує цю критику. Він наводить приклади того, як капіталізм і де­мократія дозволили відродитися культурам багатьох наро­дів, які раніше перебували під гнітом імперій і автократії. Україна і тут не виняток: саме з падінням комуністичного ладу і розпадом радянської імперії почалося небувале досі відродження української мови і культури.

Нарешті, третій стереотип, який спростовує книга, мож­на назвати «приреченістю ресурсного прокляття». Причо­му трактування цього стереотипу можуть бути діаметраль­но протилежними. Скажімо, економічну стагнацію в Росії найчастіше пояснюють проблемою «нафтової голки» — тобто надмірної залежності від експорту нафти. Водночас відносно України існує протилежне пояснення: її невдачі пов’язують з браком корисних копалин (особливо порівня­но з Росією).

Що привело людей на Майдан у 2013-2014 рр.? Це й були саме їхні ідеї, ідеали і цінності — найбільша сила, з якою, зрештою, не можуть впоратися диктатори. Ці ідеї не виникли з нізвідки. Вони мають історичні корені, зокрема, це ті позиції, які виклав у своєму проекті української кон­ституційної системи «Вільна спілка» ще у XIX столітті Михайло Драгоманов, котрий ставив на чільне місце недо­торканність особи від свавілля чиновників^[3].

Слово «Майдан» вже увійшло до глобального лексико­ну, зайнявши гідне місце в одному ряду з Празькою вес­ною, польською «Солідарністю» і площею Тяньаньмень. Самовіддана боротьба за свою свободу викликає повагу до українського народу і надихає інші народи, що перебува­ють під владою автократії, на боротьбу за свої права. Те, що відбулося в Україні, — це не лише позбавлення від диктатури, що перетворила країну в сімейний бізнес. У гранично стислі терміни український народ пройшов про­цес громадянського самоствердження і національного до­рослішання, на який іншим народам потрібні довгі роки. Більше того, те, що країна позбулася пам’ятників Леніну, стало символом переходу на новий етап історичного роз­витку і становлення української ідентичності, вільної від символів тоталітаризму.

Ті трагічні зимові дні на Майдані часто називають анти- корупційною революцією. Тоді людьми рухало справедли­ве обурення аморальністю влади. Але, крім моральної по­рочності, корупція несе в собі колосальний руйнівний по­тенціал для економічного розвитку. Цю ключову проблему пояснює у цій книзі Нобелівський лауреат з економіки Вернон Сміт, говорячи про те, що корупція поглинає ба­гатство і перешкоджає його відтворенню. Домагання чужо- го майна заохочують державу, яка діє насильницькими ме­тодами, до перерозподілу багатства, тим самим руйнуючи базові підвалини економічного зростання.

Перемогти корупцію важко, але результат цієї бороть­би не є наперед трагічно визначеним. Проблема коруп­ції полягає не в особливому «корупційному» менталі­теті українців і не у проблемах з «трудовою етикою», а, як було сказано, у браку певних інститутів. Багаторічний досвід діаспори демонструє, що мільйони українців, потра­пивши в умови ринкового некумівського капіталізму, домо­глися значних успіхів далеко від своєї історичної бать­ківщини, наприклад, у США, Канаді, Великій Британії чи Австралії. Ніякі проблеми з «трудовою етикою» не зава­дили, наприклад, одному киянину Ігорю Сікорському стати піонером авіації, а іншому киянину — Максу Левчину — заснувати найбільшу глобальну платіжну систему PayPal.

Отже, корупція є не породженням ринкового капіта­лізму, як нас деколи намагаються переконати його про­тивники, а результатом всевладдя бюрократії і відсутності гарантованих прав власності, які, своєю чергою, не дають можливості розгорнутися справжньому, а не кумівському підприємництву. Всемогутнє злиття корумпованого бізнесу і чиновників виявилося для України раковою пухлиною, що паралізувала її економіку. Як свідчить досвід інших країн, наприклад, Грузії, перемогти корупцію можна тільки, якщо рішуче обмежити масштаби і роль держави в економіці, різ­ко скоротити державний апарат і повноваження чиновників і надійно гарантувати права власності.

Позбувшись політичної диктатури і заплативши за це життями своїх співгромадян, народ України здолав лише частину шляху до справжньої свободи. Тільки подолавши цей шлях до кінця, можна прийти в точку неповернення — туди, де свобода буде надійно захищена від волюнтаризму чиновників.

На завершення наведу слова з есе Тома Палмера — лю­дини, без якої поява цієї книги та її видання багатьма мова­ми світу, у тому числі українською, було б просто неможли­вою: «Капіталізм — це створення доданої вартості шляхом мобілізації енергії та винахідливості людей... це злам укорі­нених систем влади, панування і привілеїв, відкриття всіх шляхів для здібних людей угору». Саме у роз’ясненні ідей свободи і системи цінностей, яка висуває на перший план не хапуг і корупціонерів, а інноваторів і підприємців, і по­лягає основна цінність цієї книги.

[ НА ШЛЯХУ ВІД АНТИКОРУПЦІЙНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ДО КАПІТАЛІЗМУ ] 1 1