Передмова: чесноти капіталізму

Том Дж. Палмер

Ця книга присвячена моральному обґрунтуванню того явища, яке філософ Роберт Нозик назвав «капіталістичними акта­ми між повнолітніми, здійсненими за обопільною згодою»^[4].

Для початку слід сказати кілька слів про назву книги — «Моральність капіталізму». До неї ввійшли есе, пов’язані з моральністю капіталізму; вони не обмежуються сферою абст­рактної моральної філософії, але стосуються також економіки, логіки, історії, літератури й інших дисциплін. Більш того, вони стосуються моральності капіталізму, а не тільки моральності вільного обміну. Поняття «капіталізм» охоплює не тільки існую­чі з незапам’ятних часів ринки, де відбувається обмін това­рами й послугами, але також систему, що забезпечує інновації, створення багатства й суспільні зміни, що принесли мільяр­дам людей статки, яких їхні предки й уявити собі не могли.

Капіталізм — це правова, соціальна, економічна й куль­турна система, що передбачає рівні права для всіх і «винагоро­ду за здібностями», що стимулює децентралізовані інновації й метод проб і помилок — те, що економіст Йозеф Шумпетер назвав «творчою руйнацією», — через механізми добровільно­го ринкового обміну. Капіталістична культура підносить на щит підприємців, учених, людей, які не бояться ризику, вина­хідників, творців. Хоча філософи зневажливо називають її ма­теріалістичною (у тому числі марксисти, що самі аж ніяк не цураються матеріалізму), капіталістична система має насам­перед духовні й культурні засади. Як відзначила історик Джойс Епплбі у своїй нещодавній праці «Нескінченна рево­люція: історія капіталізму», «оскільки капіталізм являє собою не просто економічну, але й культурну систему, його сутність не можна пояснити одними матеріальними чинниками»^[5].

Капіталізм — це система культурних, духовних й етич­них цінностей.

Візьмімо явище, яке історик Дейрдра Макклоскі називає «основним фактом»: «Сьогодні в Британії й інших країнах, що пережили в новий час економічне зростання, середньодушові доходи перевершують відповідні показники на 1700-і або 1800-і роки мінімум у 16 разів»^[7]. Такого в історії людства ще не було. При цьому оцінка, яку наводить Макклоскі, ма­буть, навіть занадто обережна, адже вона не враховує приго­ломшливі досягнення в науці й техніці, завдяки яким усі культури світу виявилися від нас на відстані витягнутої руки.

Капіталізм ставить творчість на службу людству, пова­жаючи й заохочуючи підприємливість та інновації — той невловимий чинник, завдяки якому наше життя так разюче відрізняється від життя безлічі поколінь наших предків до XIX сторіччя.

Капіталізм — не тільки будівництво в тому розумінні, яке вкладали в це поняття соціалістичні диктатори, змушуючи своїх рабів «будувати світле майбутнє». Капіталізм не прос­то активна праця, самопожертва або старанність — це ство­рення корисних речей. Ті, хто не розуміє суті капіталізму, з готовністю підтримують програми щодо «створення нових робочих місць», щоб люди могли працювати. Але вони не усвідомлюють не лише суті капіталізму, але й суті праці. Є така відома історія: в одній з азіатських країн економістові Мілтону Фрідману показали, як споруджується гігантський канал. Він був здивований, що безліч робітників вручну, без спеціального спорядження перелопачують величезні обсяги землі й каменю. Йому пояснили: «Ви не розумієте, це про­грама зі створення робочих місць». Фрідман відповів: «А я-то думав, ви будуєте канал. Якщо ви прагнете зайняти робо­тою якнайбільше людей, видайте їм ложки замість лопат».

Меркантиліст і прихильник «кумівства» X. Росс Перро, балотуючись у президенти США в 1992 році, у ході перед­виборних дебатів нарікав, що Америка купує в Тайваню комп’ютерні чіпи, а натомість продає йому картопляні чіп­си.

Додана вартість — це додана вартість, незалежно від того, чи вирощуєте ви картоплю в Айдахо, чи обробляєте крем­ній у Тайбею. Порівняльна перевага^[8] — ключ до спеціаліза­ції й торгівлі; праця, що створює щось корисне, не може бу­ти ганебною — чи то праця фермера, вантажника (саме сьо­годні троє вантажників переставили меблі й книги в моїй бібліотеці, і я прекрасно усвідомлюю, як багато корисного вони для мене зробили), фінансиста і так далі. Ринок — а не зарозумілі політики-меркантилісти — показує нам, у яких випадках ми створюємо додану вартість, а під час відсутнос­ті вільного ринку довідатися нам про це не дано.

Капіталізм — це не обмін масла на яйця на місцевому ринку, який відбувався тисячоліттями. Це створення дода­ної вартості шляхом мобілізації енергії й винахідливості людей у масштабах, не бачених в історії, яка забезпечує простим людям добробут, що здивувало б наймогутніших і найбагатших королів, султанів й імператорів минулого. Це злам закорінених систем влади, панування й привілеїв, від­криття всіх шляхів вгору для здібних людей. Це заміна примусу переконанням^[9]. Це стимули, що спонукають не заздрити іншим, а домагатися більшого власними зусилля­ми^[10]. Це те, що дозволяє мені й вам жити так, як ми живемо.

(Єдине, що було в королів, султанів й імператорів і чого немає в простих людей сьогодні, — це влади над іншими й можливість ними володарювати. У них були гігантські па­лаци, побудовані рабами на гроші, які були зібрані у ви­гляді податей, але які не мали ні опалювальної системи, ні кондиціонерів; у них були раби й слуги, але не було праль­них і посудомийних машин; у них були цілі армії гінців, але не було мобільних телефонів і Wi-Fi; у них були при­дворні лікарі й знахарі, але не було знеболювальних, щоб полегшити страждання, й антибіотиків, щоб лікувати інфекції; вони були могутні, але за сьогоднішніми мірками бідні, як церковні пацюки).

Історія поняття «капіталізм»

У сучасному світі ринкова економіка, обумовлена як сис­тема вільного обміну між людьми, яка має чіткі, юридично гарантованими права на дефіцитні ресурси, що й переда­ються, — необхідна передумова добробуту. Однак, як пере­конливо доводять фахівці з економічної історії, особливо

Дейрдра Макклоскі, цього недостатньо. Необхідний ще один елемент: етика вільного обміну й виробництва мате­ріальних благ за рахунок інновацій. Тут доречні кілька слів про саме поняття «капіталізм».

За даними історика Фернана Броделя, слово «капітал» виникло ще в ХІІ-ХІІІ століттях: тоді воно означало «фі­нансові засоби, запаси товарів, суму грошей або грошовий інтерес»^[11]. Щодо виявлених ним численних значень поняття «капіталістичний» Бродель іронічно зауважує: «Це слово... ніколи не вживалося в дружньому ключі»^[12]. Поняття «капі­талізм», що має, як правило, негативний зміст, виникло в XIX столітті; зокрема, французький соціаліст Луї Блан ви­значав його як привласнення капіталу деякими людьми за рахунок інших»^[13]. Карл Маркс говорив про «капіталістич­ний спосіб виробництва», а популяризував термін «капіта­лізм» його завзятий послідовник Вернер Зомбарт у своїй нашумілій книзі «Der Moderne Kapitalismus» («Сучасний капіталізм»), що вийшла в 1912 році. (Друг і співавтор Маркса Фрідріх Енгельс вважав Зомбарта єдиним німець­ким мислителем, що по-справжньому розуміє марксизм; пізніше Зомбарт став прихильником ще однієї антикапіта- лістичної ідеології — націонал-соціалізму, або нацизму).

Критикуючи «капіталістів» і «капіталістичний спосіб ви­робництва», Маркс з Енгельсом відзначали, що «буржуазія» (так вони називали «клас», що володіє «засобами виробницт­ва») радикально змінила світ: «Буржуазія менш ніж за сто ро­ків свого класового панування створила більш численні й більш грандіозні продуктивні сили, ніж усі попередні поколін­ня, разом узяті. Підкорення сил природи, машинне вироб­ництво, застосування хімії в промисловості й землеробстві, пароплавство, залізниці, електричний телеграф, освоєння для землеробства цілих частин світу, пристосування рік для судноплавства, цілі, немов викликані з-під землі, маси насе­лення, — яке з колишніх сторіч могло підозрювати, що такі продуктивні сили дрімають у надрах суспільної праці!»^[14]

Маркс й Енгельс дивувалися не тільки технічному про­гресу, але й появі «цілих, немов викликаних з-під землі, мас населення» — так оригінально вони описали зниження смертності, зростання добробуту, збільшення середньої тривалості життя людей. Звичайно, незважаючи на всі ці досягнення, Маркс й Енгельс виступали за злам «капіта­лістичного способу виробництва», а точніше — вважали, що він зруйнує сам себе й розчистить шлях для нового ладу — настільки чудового, що давати хоча б найменше уявлення про його механізми не тільки нема чого, але й було б до образливості антинауково^[15].

Важливіше, втім, інше: Маркс й Енгельс засновували критику капіталізму (що й досі має сильний вплив на інте­лектуалів в усьому світі, незважаючи на нездатність усіх ко­муністичних експериментів виконати обіцянки своїх твор­ців) на повній плутанині з визначенням «буржуазії», яке во­ни пов’язували з «капіталістичним способом виробництва». З одного боку, цим поняттям вони позначають власників «капіталу», що організують виробничі підприємства, а з іншого — тих, хто годується за рахунок держави та її влади. Останню точку зору Маркс висловлює в одній зі своїх най­цікавіших статей на політичні теми: «Матеріальний інтерес французької буржуазії найтіснішим чином переплітається із збереженням цієї великої й широко розгалуженої держав­ної машини. Сюди збуває вона своє зайве населення й по­повнює у формі казенної платні те, чого не змогла одержати у формі прибутків, відсотків, ренти й гонорарів. З іншого боку, політичний інтерес буржуазії змушує її з кожним днем усе більш підсилювати репресії, тобто щодня збільшу­вати кошти й особовий склад державної влади»^[16].

Таким чином, з одного боку, Маркс ототожнював «бур­жуа» з підприємцями, що зробили «виробництво і спожи­вання всіх країн космополітичним», а «національну зам­кнутість» неможливою, створили «всесвітню літературу», забезпечили «швидке удосконалення всіх знарядь вироб­ництва й нескінченне полегшення засобів повідомлення» і подолали «завзяту ненависть варварів до іноземців» за ра­хунок «низьких цін товарів»^[17]. З другого боку, «буржуазія­ми» він називає тих, хто живе за рахунок «державного кре­диту» (зокрема, державних облігацій): «Уся сучасна гро­шова справа, усе банківське господарство найтіснішим чи­ном пов’язане з державним кредитом. Частина банківсько­го капіталу за необхідності вкладається в легко реалізовані державні процентні папери. Банківські вклади, капітали, що надаються банкам і розподіляються ними між купцями і промисловцями, частково мають своїм джерелом дивіден­ди державних кредиторів»^[18]. На думку Маркса, «буржуазія» безпосередньо брала участь у боротьбі за контроль над дер­жавною машиною і мала з цього вигоду: «Усі перевороти удосконалювали цю машину замість того, щоб зламати її. Партії, які, змінюючи одна одну, боролися за панування, роз­глядали захоплення цього величезного державного будинку як головний здобуток при своїй перемозі»^[19].

Як відзначає історик Ширлі Грюнер, «Маркс уважав, що своїм визначенням “буржуазії” він відобразив дійсний стан речей, але насправді він сформулював лише досить слизьке поняття»^[20]. У деяких текстах Маркс позначає цим поняттям підприємців-новаторів, які організують виробничі підпри­ємства і вкладають кошти у створення багатства, а в інших — тих, хто «приліпився» до держави, живе за раху­нок податків, лобіює обмеження конкуренції і свободи тор­гівлі: одним словом, тих, хто займається не створенням ба­гатства, а закріпленням за собою права перерозподіляти або знищувати багатство інших, щоб ринки не відкривали­ся, бідняки залишалися бідняками, а суспільство як і рані­ше перебувало під їхнім контролем.

Через вплив Маркса і його послідовника Зомбарта по­няття «капіталізм» стало загальновживаним. Варто згада­ти, що його популяризували люди, які не лише плутали не тільки продуктивне підприємництво й ринковий обмін з життям за рахунок податків, зібраних з інших, але й висту­пали за скасування приватної власності, ринку, грошей, цін, розподілу праці, за демонтаж усієї «будівлі» лібераліз­му: прав особистості, свободи совісті, свободи слова, рів­ності усіх перед законом і демократичного ладу з консти­туційним обмеженням повноважень держави.

Нерідко, як це трапляється з багатьма поняттями, що мають негативний підтекст, термін «капіталізм» підхоплю­вали ті самі прихильники вільного ринку, проти яких він використовувався. Однак через історію його вживання інте­лектуали, що називали «капіталізмом» систему, за яку вони виступали або просто використовували це слово як ней­тральний науковий термін, виявлялися в невигідному ста­новищі, оскільки: 1) він мав подвійне значення, відносячись як до вільного підприємництва, так і до паразитизму на по­датках і заступництві держави, і 2) майже завжди викорис­товувався в негативному сенсі. Дехто пропонує взагалі від­мовитися від цього терміна через його суперечливість й ідеологізованість^[21]. Подібний варіант виглядає спокусливо, але тут є одна проблема. Просто дозволяти людям вільно торгувати, керуючись міркуваннями прибутків і видатків, звичайно, необхідно для економічного прогресу, але для створення сучасного світу цього недостатньо. Сучасна рин­кова економіка й виникла з вихору інституціональних, тех­нічних, культурних, художніх і соціальних інновацій, що долають рамки обміну яєць на масло, і підстьобує цей ви­хор. Сучасний ринковий капіталізм оновлює життя не із че­репашок) швидкістю руху льодовиків, а усе швидше й швид­ше — саме це так лякало у сучасному світі й соціалістів (зокрема, Маркса), і їхніх союзників — консерваторів-анти- ринковиків. У своїй праці «Капіталізм, соціалізм і демокра­тія» Йозеф Шумпетер критикує тих, для кого «проблема» полягає в тому, «як капіталізм функціонує в рамках існу­ючих структур, тоді як дійсна проблема в цьому випадку полягає в тому, як він створює й руйнує ці структури»^[22].

Сучасний вільний ринок — це не просто майданчик для обміну, подібний до існуючих ще в давнину ярмарків. Для нього характерні хвилі «творчої руйнації»; те, що було но- вим десять років тому, сьогодні уже застаріло й заміняєть­ся вдосконаленими варіантами, новими обладнаннями, інституціональними формами, технологіями й методами взаємодії, які раніше й уявити собі було неможливо. Саме це відрізняє сучасний вільний ринок від колишніх ринків. І кращий з наявних термінів, що дозволяє відрізнити рин­кові відносини, які створили сучасний світ, від тих різно­видів ринку, що їм передували, — це поняття «капіталізм».

21

Однак капіталізм — не синонім безладдя. Це одна з форм спонтанного порядку, що народжується в ході певно­го процесу (деякі автори називають його «формуючим по­рядком»). Подібні інновації стають можливими завдяки пе­редбачуваності, обумовленої міцністю верховенства закону й гарантованих прав.

Як відзначає Девід Боуз на сторінках The Futurist, «роз­гледіти порядок в уявному хаосі ринку завжди було непро­сто. Незважаючи на те, що ціновий механізм постійно спря­мовує ресурси туди, де вони використовуються ефективніше за все, зовні ринок видається прямою протилежністю по­рядку — фірми банкрутують, люди втрачають роботу, статки нерівномірні, інвестиції найчастіше розтрачуються впусту. Динамічна Епоха інновацій здається ще більш хаотичною: гігантські бізнес-структури будуть виростати й руйнувати­ся швидше, ніж будь-коли раніше, а гарантовану зайнятість будуть мати усе менше працівників. Однак насправді підви­щення ефективності транспорту, зв’язку й ринків капіталу забезпечить ще більш високий рівень порядку, ніж в умовах ринку в промислову епоху. Головне — не дозволяти державі примусовими методами «усувати ексцеси» або «спрямову­вати» ринок у бік бажаних для когось результатів»^[23].

Ринковий і кумівський капіталізм

Щоб уникнути плутанини, викликаної двозначним вико­ристанням терміна «капіталізм» мислителями-соціаліста- ми, необхідно проводити чітку відмінність між ринковим капіталізмом і «кумівським» капіталізмом — системою, че­рез яку так багато держав загрузло в корупції й відсталості. У ряді країн багатство в багатьох випадках стає синонімом високої політичної посади або означає, що його власник (рідше власниця) — родич, друг або прихильник (одне сло­во, «кум») когось із наділених владою, і його багатство пов’язане не з виробництвом корисних товарів, а з приві­леями, які держава надає одним людям на збиток іншим. Як це не сумно, поняття «кумівський капіталізм» усе біль­ше характеризує й економіку США — країну, де фірмам, що збанкрутували, усе частіше «допомагають» за рахунок засобів платників податків, де національний капітал пере­творюється у вулик, що кишить здобувачами на «привлас­нення ренти» — лобістами, бюрократами, політиками, кон­сультантами, продажними писаками, де чиновники з Мі­ністерства фінансів і Центробанку (Федеральної резервної системи) вирішують, які фірми облагодіяти, а яким зашко­дити. Подібне корумповане кумівство не можна ототожню­вати з ринковим капіталізмом — системою виробництва й обміну, заснованою на верховенстві закону, рівних правах для всіх, свободі вибору, торгівлі, інновацій, які дисциплі­нують орієнтири прибутків і збитків, праві на плоди влас­ної праці, накопичень, інвестицій, відсутності побоювань, що вони будуть конфісковані тими, хто вкладався не у ви­робництво корисних товарів і послуг, а в політичну владу.

Хвилі змін, породжувані ринковим капіталізмом, часто викликають невдоволення традиційних еліт. Вони вважа­ють, що представники меншостей нахабніють, а нижчі кла­си забули своє місце. Ще більше їх шокує той факт, що ринковий капіталізм дозволяє жінкам посісти належне міс­це в суспільстві. Підривається непорушність соціального статусу. Люди формують взаємини, засновані на добро­вільному виборі й згоді, а не на привілеях, що дісталися їм по праву народження й соціального становища^[24]. Ненависть консерваторів до ринкового капіталізму, настільки ретель­но узагальнену Марксом і включену в його власні теорії, відображає збурення подібними змінами, а найчастіше — і втратою привілеїв. Лео Меламед (почесний голова СМЕ Group, а в минулому — Чиказької товарної біржі, біографія якого — він зумів врятуватися від гестапо й КДБ, а потім зробив революцію у світових фінансах — являє собою ви­датну історію мужності й далекоглядності) на власному до­свіді зробив висновок: «На фінансовому ринку Чикаго го­ловне не те, хто ви такий — ваше походження, родина, фізичний стан, стать, — а ваша здатність розуміти потреби споживачів і тенденції розвитку економіки. Усе інше вели­кого значення не має»^[25]. Підтримка ринкового капіталізму тотожна підтримці свободи змінювати світ, вносити в нього щось нове, винаходити. Вона означає готовність прийняти зміни, повагу до права інших робити все, що во­ни захочуть, з тим, що їм належить. Вона означає створен­ня умов для появи нових технологій, наукових теорій, ху­дожніх форм, нової ідентичності й нових взаємин. Вона означає підтримку свободи створення матеріальних благ — єдиного інструмента боротьби з бідністю. (У багатства є причини, а в бідності немає. Бідність — це результат того, що багатство не створюється, але багатство — не результат того, що не створюється бідність^[26].) Вона означає підтримку звільнення людей і реалізації ними свого потенціалу.

Автори, чиї есе публікуються в даному збірнику, пред­ставляють різні країни, культури, професії й наукові спец­іальності. Кожний з них по-своєму аналізує питання про моральне коріння ринкового обміну й про те, як ринок сти­мулює моральність. Це різні праці — деякі досить короткі, інші більш об’ємисті; деякі написані в популярній формі, інші — у науковій. Книга включає дві статті, що колись не публікувалися англійською: спеціально для неї вони пере­кладені з китайської й російської. Серед авторів — два лау­реати Нобелівської премії (з літератури й економіки), у збірник увійшло також інтерв’ю з успішним підприємцем, прихильником, як він висловлюється, «свідомого капіталіз­му». У статтях представлена не вся сукупність аргументів на користь ринкового капіталізму, але вони можуть слугу­вати вступом у досить велике коло відповідної літератури. (Невелика вибірка із цього масиву літератури подана в ко­роткій бібліографії наприкінці книги). *

Чому цей збірник містить тільки праці, автори яких енергійно захищають ринковий капіталізм? Тому, що існу­ють сотні, а то й тисячі книг із проблем ринкової економіки, де дається нібито «збалансований» аналіз нашої теми, а на­справді являє собою засудження багатства, заповзятливості, інновацій, механізму прибутків і видатків та ринкового ка­піталізму в цілому. За своє життя я прочитав сотні праць із нападками на ринковий капіталізм; я аналізував аргументи, що містяться в них, і продумував власні докази для бороть­би з ними. Що ж стосується критиків ринкового капіталіз­му, то серед них мало хто прочитав більше однієї книги, ав­тор якої насмілився б виступити на захист цієї системи. Найчастіше, в крайньому разі, в «англосаксонських» інте­лектуальних колах трапляються посилання на одного вче­ного — Роберта Нозика, але й тут стає ясно, що автори про­читали лише одну главу з однієї його книги: ту, де він за­пропонував «іспитовий» уявний експеримент, тестуючи противників ринкового капіталізму. Більшість авторів-со- ціалістів вважають цілком достатнім ознайомитися з од- нією-єдиною працею і заперечити один уявний експери­мент^[27]. Спростувавши єдину тезу, противники ринкового ка­піталізму — якщо вони взагалі вважають за потрібне про­довжити критику своїх опонентів — як правило, дають не­правильний або плутаний переказ концепцій Мілтона Фрідмана, Айн Ренд, Ф. А. Хайека або Адама Сміта, не ут­руднюючи себе цитуванням цих авторів.

Ось один недавній приклад: професор Гарвардського уні­верситету Майкл Сандел спробував спростувати аргументи на користь ринкового капіталізму у своїй книзі «Справед­ливість: що слід робити?». Крім Нозика, він посилається на Фрідмана й Хайека, але з контексту ясно, що саме їхні кни­ги Сандел не читав. Зокрема, він цитує риторичне питання Фрідмана: «Хіба є в нас право насильницьки утримувати її [людину, що не бажає робити пенсійні нагромадження] від проходження обраного шляху?»^[28]. Однак він не згадує при тому, що в наступному абзаці цитованої праці Фрідман на­водить підстави для такого примусу^[29], і відзначає: «Ваго­мість цього аргументу явно повинна підкріплюватися фак­тами»^[30]. (Фрідман мав на увазі класичний ліберальний принцип «презумпції свободи»^[31], не виносячи категоричного судження щодо питання про права, як помилково заявляє Сандел). Сандел також стверджує, що в «Конституції сво­боди» економіст і філософ австрійського походження Фрід­ріх Август Хайек (1899-1992) відзначав: «Будь-які спроби забезпечити економічну рівність неминуче поєднані з на­сильством і виявляють деструктивний вплив на вільне сус­пільство». Насправді нічого подібного Хайек не стверджу­вав: він справді вважав, що «прогресивний прибутковий по­даток» (чия ставка збільшується залежно від розміру дохо­дів індивіда) несумісна з верховенством закону, оскільки «на відміну від пропорційного, прогресивний податок не ґрунтується на принципі, що показує нам, яким повинен бу­ти відносний податковий тягар для різних людей»^[32], але це аж ніяк не рівнозначне заяві, начебто будь-які спроби зміц­нити економічну рівність (наприклад, шляхом скасування спеціальних субсидій і пільг для багатіїв) пов’язане з на­сильством. І помилкове твердження Сандела, і його аналіз показують, що він не потрудився хоча б заглянути у книгу Хайека; імовірно, працю Адама Сміта «Дослідження про природу й причини багатства народів» цей учений охарак­теризував би як книгу про виробництво шпильок.

Серйозним людям так чинити не личить. Я наполегливо рекомендую тобі, читачу, прагнути до більшого. Прочитай найвидатніші праці з критикою ринкового капіталізму. Прочитай Маркса, прочитай Зомбарта, прочитай Ролза, прочитай Сандела. Розберися в концепціях авторів, обміркуй їх. Особисто я прочитав більше критичних зауважень на адресу ринкового капіталізму, ніж більшість його супро­тивників, і вважаю, що здатен викласти їхню аргументацію краще, ніж вони самі, — тому що я краще її знаю. На сто­рінках даної книги ми подаємо думку іншої сторони у цій дискусії — саме існування якої найчастіше обходиться мов­чанням.

Отже, уперед, читачу, дерзай! Познайомся з аргумента­ми, викладеними в цій книзі, обміркуй їх. І сам виріши, хто має рацію.