Іноземне інвестування

Однією з форм зовнішньоекономічної діяльності є іноземне інвестування, яке набуває важливого значення для економічного розвитку, сприяє заходам макроекономічної політики стабіліза­ції.

У процесі іноземного інвестування вирізняють країни-донори, які є основними постачальниками капіталів у інші країни, і краї­ни — реципієнти, до яких спрямовуються іноземні інвестиції. За­лучення іноземних інвестицій, як правило, регламентується дер­жавою з метою підтримки національних інтересів та пріори­тетних галузей економіки.

Більшість іноземних інвестицій розподіляється, як правило, між промислове розвинутими країнами. Певна їх частка спрямо­вується в країни, що розвиваються, відповідно до привабливості існуючих там умов.

Міжнародний інвестиційний ринок — це сукупність еконо­мічних відносин, які виникають між суб’єктами різних країн що­до залучення та вкладення міжнародних інвестицій, у результаті яких формуються попит і пропозиція на інвестиції, ціна на інвес­тиції, конкуренція в інвестиційному середовищі. Міжнародний інвестиційний ринок є регулятором сукупності суспільно-еконо­мічних відносин, що виникають між продавцем і покупцем інвес­тиційних ресурсів, які знаходяться у різних країнах.

Функціонування міжнародного інвестиційного ринку немож­ливе без відповідної інфраструктури: кредитних інститутів (бан­ків), інвестиційних фондів і компаній, фондових бірж, страхових та консалтингових фірм тощо.

Міжнародна інвестиційна діяльність є сукупністю практич­них дій суб’єктів господарювання щодо вкладення міжнародних інвестицій. Вона перерозподіляє у просторі й часі ресурси між окремими суб’єктами та об’єктами різних країн.

Вирізняють іноземні інвестиції у формі підприємницького ка­піталу, тобто інвестування підприємств у країнах-реципієнтах, та позичкового капіталу — кредитів на рахунках іноземних банків.

Прямі інвестиції — це внески іноземного капіталу у підпри­ємства іншої держави, що забезпечує інвесторам контроль над цими підприємствами або участь в управлінні. Якщо інвестиції спрямовуються на придбання акцій іноземних підприємств, цін­них паперів інших держав, вони називаються портфельними.

Прямі іноземні інвестицій мають суттєві переваги порівняно з іншими видами економічної допомоги. Це пояснюється насампе­ред тим, що вони сприяють підвищенню ефективності економіки країни-реципієнта, надаючи можливість впроваджувати у вироб­ництво сучасні високі технології. Крім того, іноземні інвестиції не збільшують борг, а навпаки, завдяки більш ефективному фун­кціонуванню економіки сприяють його зменшенню.

Міжнародна інвестиційна позиція України представлена в табл. 15.1.

Таблиця 15.1

МІЖНАРОДНА ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЗИЦІЯ УКРАЇНИ, МЛН ДОЛ. США

Вивезення капіталів зумовлюється дією низки чинників:

• надлишком капіталів у країні (що може спричинити, зокре­ма, падіння норми прибутку);

• потребою у нових ринках збуту (у тому числі товарів, у яких закінчився «життєвий цикл»);

• формуванням певного рівня конкурентоспроможності еко­номіки;

• міжнародним поділом праці;

• транснаціоналізацією світової економіки;

• пошуком стабільних умов застосування капіталів;

• політичними мотивами;

• особистими мотивами тощо.

Необхідність залучення іноземних інвестицій виникає за:

• обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів;

• низької інвестиційної активності власних інвесторів;

• необхідності залучення разом з інвестиціями нової техніки і технології;

• бажання створити конкурентоспроможну економіку, освоїти світові ринки, необхідності посилення «відкритості» економіки;

• потреби в модернізації соціальної структури суспільства;

• наявності політичних мотивів тощо.

Приплив іноземних інвестицій суттєво залежить від інвести­ційного клімату в країні, основними чинниками якого є:

• політична стабільність;

• стабільність законодавства, яке регулює діяльність підпри­ємств з іноземними інвестиціями;

• економічна стабільність, яка визначається сприятливою сис­темою оподаткування, правом приватної власності, процесами приватизації, державними гарантіями, лібералізацією зовнішньої торгівлі, розвинутим фондовим ринком та системою страхування, наявністю розвинутої національної банківської системи.

Крім зазначених чинників привабливість для іноземних інвес­торів створюють: наявність значного внутрішнього ринку висо­кокваліфікованої та дешевої робочої сили, науково-технічного і ресурсного потенціалів, вигідне геополітичне положення країни.

Однак іноземні інвестиції можуть бути обмежені або зовсім заборонені в такі галузі, як оборонна і видобувна промисловість, транспорт і зв’язок, страхові послуги. Перелік таких галузей встановлюється державними органами і може бути розширений виходячи з національних інтересів.

Забезпечення інформацією про інвестиційну привабливість потребує створення відповідної методологічної та інформаційно- статистичної бази, яка б дозволяла отримати достовірні аналітич­ні матеріали.

Аналіз привабливості економіки для іноземного інвестора спирається на розрахунки низки показників, основними з яких вважаються:

• загальноекономічний розвиток — обсяг і динаміка ВВП, об­сяг і динаміка промислової продукції на душу населення країни, середній рівень заощаджень на душу населення, середній рівень заробітної плати, частка збиткових підприємств у загальній їх кі­лькості тощо;

• розвиток інвестиційної інфраструктури — кількість будіве­льних фірм, транспортна інфраструктура;

• демографічна ситуація в країні — кількість населення, кіль­кість трудових ресурсів та робочої сили, рівень кваліфікації пра­цюючих;

• рівень розвитку комерційної інфраструктури — кількість спільних підприємств, банків, страхових компаній;

• екологічні ризики — частка підприємств із шкідливими ви­кидами, що перевищують гранично допустимі норми, у загальній кількості промислових підприємств.

Обсяг прямих іноземних інвестицій визначається у відсотках до ВВП країни, в яку вони спрямовуються. За міжнародними ста­ндартами іноземні інвестиції вважаються досить високими, якщо вони перевищують 5 % ВВП.

Міжнародна інвестиційна діяльність зумовлена розвитком го­сподарських зв’язків між країнами світу і залежить як від об’єктивних економічних законів, так і від політико-економічної мети діяльності держав у світовому політичному й економічному просторі. Дія цих чинників суттєво позначається на інтенсивності й напрямах міжнародної міграції капіталів.