Особливості діяльності інститутів системи міжнародного валютно-кредитного регулювання

Національні за своїм походженням фінансові ресурси стають міжнародними завдяки сучасній міжнародній системі перерозпо­ділу фінансових ресурсів, компонентами якої виступають:

- міжнародний ринковий механізм — представлений міжнарод­ним фінансовим ринком;

- міжнародний офіційний (позаринковий механізм) — почав формуватися в повоєнні роки і охоплює систему офіційної фінансової допомоги, рух золотовалютних резервів, потоки фінансування зовнішнього боргу через систему міжнародних валютно-фінансових організацій.

У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин головна роль належить спеціальним міжнародним валютно-фінансо­вим організаціям, серед яких провідне місце займають Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Міжнародний банк рекон­струкції і розвитку (МБРР), регіональні банки та валютно-кредитні організації ЄС — Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Європей­ський фонд валютного співробітництва (ЄФВС), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — це міжурядова ва­лютно-кредитна організація, яка виконує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Створений на міжнародній конфе­ренції в м. Бреттон-Вудсі (США) в 1944 році, а почав працювати з 1 березня 1947 року. МВФ має статус спеціалізованого закладу ООН.

У 1959 році членами Фонду були 49 держав, у 1970 — 116, 1992 — 157, 1997 — 182, на сьогодні — 187 держав.

Ресурси МВФ формуються за рахунок внесків країн-учасниць відповідно до встановленої для кожної країни квоти. Розмір квоти за­лежить від рівня економічного розвитку країни та її ролі в світовій економіці й міжнародній торгівлі. Залежно від розмірів квот розпо­діляються голоси між країнами під час прийняття рішень в керівних органах МВФ. Кожна держава має 250 голосів плюс один голос на кожні 100 тис.

Кредитні операції МВФ здійснює лише з офіційними органами країн-членів — казначействами, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Кредити надаються у формі продажу іно­земної валюти за національну, а погашають їх, викуповуючи націо­нальну валюту за іноземну.

Кредити МВФ надає лише з дотриманням певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки. Країни- члени зобов'язані надавати МВФ інформацію про офіційні запаси зо­лота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції та грошовий обіг тощо.

Основними функціями МВФ є сприяння міжнародній співпра­ці в грошовій політиці; розширення світової торгівлі; кредитування; стабілізація грошових обмінних курсів; консультування країн-дебі- торів; розробка стандартів міжнародної фінансової статистики; збір і публікація міжнародної фінансової статистики.

Група Світового банку — багатостороння неурядова кредитно- фінансова установа, яка об'єднує чотири окремі фінансові установи: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнарод­ну фінансову корпорацію (МФК), Міжнародну асоціацію розвитку (МАР) та Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАГІ).

Офіційні цілі усіх членів Групи Світового банку — подолання бід­ності та підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом спри­яння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розви­нених країн до країн, що розвиваються. Кожна з установ Групи має свої функції і відіграє самостійну роль.

Метою Світового банку є сприяння економічному прогресу на ко­ристь найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, та

фінансування інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню. Інвестиції спрямовуються як на будівництво доріг, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, так і сприяння розвитку сільськогоспо­дарських структур, перекваліфікацію вчителів, програми поліпшен­ня харчування дітей та вагітних жінок.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку, який часто називають Світовим банком, був заснований одночасно з МВФ як частина нової структури в системі організації міжнародного співро­бітництва на Бреттон-Вудській конференції в 1944 році. МБРР роз­почав свою діяльність 25 червня 1946 року.

Важливе місце у кредитній політиці МБРР посідає стабілізацій­не кредитування — фінансування програм структурної перебудови і галузева адаптація, яка передбачає надання інвестиційних позик.

Загалом структурне регулювання пропонується МВФ у вигля­ді певної макроекономічної програми, а пізніше стає головною умо­вою надання позик з боку МБРР. Програми структурної перебудо­ви включають підтримку окремих реформ економічної політики і господарської реорганізації, передусім тих, що спрямовані на змен­шення диспропорцій у зовнішній торгівлі, скорочення бюджетних дефіцитів або зменшення інфляції. Такі заходи, як приватизація дер­жавних підприємств, скорочення державних видатків, девальвація національної валюти, а також експортно-орієнтована політика, яку відстоює МБРР, в цілому сприяють залученню іноземних інвестицій, розвитку приватного підприємництва, зростанню сукупного доходу в країні. Однак, як правило, сплачують за такі програми скороченням субсидій для бідних верств населення. Їх результатом стає падіння доходів населення, зростаюча нерівність у суспільстві.

Позики банку надаються лише урядам країн або під їхню гаран­тію державним та приватним організаціям. Чим бідніша країна, тим сприятливіші умови, на яких вона може отримати кредит у МБРР. Позики надаються здебільшого на 15-20 років і мають 5-річний пільговий період, протягом якого сплачуються тільки відсотки. Від­соткові ставки по позиках Світового банку змінюються кожні 6 мі­сяців.

Міжнародна асоціація розвитку — заснована у 1960 році з ме­тою доповнення діяльності МБРР в напрямі довгострокового фінан­сування найбідніших країн світу.

Відповідно до ролі у формуванні власного капіталу МАР країни поділяються на дві групи: індустріально розвинуті, які вносять 100% підписки у вільно конвертованій валюті, і країни, що розвиваються, які вносять у вільно конвертованій валюті лише 10% суми підписки, а решту — в національній.

Фінансові ресурси МАР формуються за рахунок її власного капі­талу, внесків розвинутих країн, а також відрахувань від чистого при­бутку МБРР.

МАР надає фінансову допомогу країнам, що розвиваються, у ви­гляді кредитування конкретних проектів. Кредити мають 10-річний період відстрочки і підлягають сплаті протягом 35-40-річного періо­ду (згідно з кредитоспроможністю країни-позичальниці). Причому якщо протягом 70-80-х років кредити надавалися зі сплатою невели­ких комісійних зборів у розмірі 0,75%, то з 1989 року — 0%.

МАР надає кредити винятково найбіднішим країнам світу: близь­ко 90% її позик спрямовано в країни, де доходи населення становлять в середньому менш ніж 2 дол. США на особу щоденно.

Незважаючи на те, що МАР легально є відокремленою від Світо­вого банку, ця установа має спільний з ним персонал і організаційно- технічні засоби.

Міжнародна фінансова корпорація була заснована в 1956 році для сприяння розвитку приватного підприємництва в країнах, що розвиваються.

У 1996 році членами МФК були 170 країн.

Акціонерний капітал МФК формується шляхом підписки країна- ми-членами на акції і становить 2,45 млрд дол. США.

МФК фінансує лише рентабельні проекти. На відміну від МБРР, ця установа надає позики без урядових гарантій.

Багатостороннє агентство гарантії інвестицій створене в 1988 році і почало свою діяльність з 1990 року. До нього входить 110 країн-членів. Діяльність БАГІ спрямована на розповсюдження по­току прямих іноземних інвестицій серед країн-членів. Ця установа надає консультативні послуги на рівні урядів, допомагаючи залучати приватні інвестиції в економіку.

Для сприяння економічному співробітництву та інтеграції країн в різних регіонах в 1960-х роках були створені регіональні банки роз­витку:

1960 р. — Міжамериканський банк розвитку (53 країни);

1964 р. — Африканський банк розвитку (75 країн);

1967 р. — Азіатський банк розвитку (14 країн).

Україна стала членом МБРР з вересня 1992 року, у жовтні 1993 року вона стала 162 країною — учасницею МФК, а у 1995 році — пов­ним членом БАГІ.

Банк міжнародних розрахунків — є першою в історії міжнарод­ною фінансовою інституцією. Він був створений у 1930 році. Основ­не завдання банку полягає у налагодженні співробітництва між цен­тральними банками провідних країн світу та здійснення розрахунків між ними. Банк забезпечує проведення розрахунків між країнами Європейської валютної системи.

В Європі функціонують такі регіональні валютно-кредитні ор­ганізації, як Європейський інвестиційний банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський фонд валютного співробіт­ництва, Паризький та Лондонський клуби кредиторів.

Європейський інвестиційний банк створений у 1958 році як фі­нансова організація ЄС, яка забезпечує довгострокові позики для сприяння збалансованому і рівномірному розвитку країн Союзу. Ме­тою ЄІБ є спрощене фінансування інвестицій в інфраструктуру чи промислових інвестицій за проектами, які мають регіональне, галузеве чи загальноєвропейське значення. Більш ніж половина загальної суми позик виділяється для інвестицій у виробництво в регіонах, які відста­ють в індустріальному розвитку. Кредити надаються на 20-25 років.

ЄБРР функціонує з 1991 року з метою сприяння економічним ре­формам у країнах Східної Європи та колишнього СРСР. Основними об'єктами кредитування ЄБРР є приватні фірми і державні підпри­ємства, що приватизуються, а також новостворені компанії, включа­ючи спільні підприємства з міжнародними інвестиціями.

Пріоритетними сферами фінансування в Україні є конверсія, сільське господарство, приватизація, транспорт, телекомунікації, охорона довкілля, сприяння розвитку банківського сектору. Банк фінансує проекти вартістю не менше 15-17 млн дол., максимальна ставка відсотка — 16-18% річних.

Європейський фонд валютного співробітництва створений у 1973 році в межах європейської валютної системи. Він надає кредити країнам-членам ЄС для покриття дефіциту платіжного балансу.

Паризький клуб кредиторів утворено в 1956 році як неформаль­ну організацію урядів країн-кредиторів для розв'язання проблеми за­боргованості країн, що розвиваються.

Членами Клубу є переважно розвинуті країни ОЕСР. Головою Клубу традиційно є представник міністерства фінансів Франції. Чле­ни Паризького клубу беруть на себе зобов'язання кредитувати один одного в національних валютах, а також треті країни в рамках спільної угоди про позики. Крім того, вони надають валюту Міжнародному ва­лютному фонду. Клуб розробляє умови позик, приймає рішення про пролонгацію заборгованості, а також припинення платежів за боргами.

Послідовно Клубом були запропоновані умови реструктуризації офіційної заборгованості, які отримали назву «Торонтських», «Х'юс- тонських», «Тринідадських», «Лондонських», «Неапольських» та «Ліонських».

Лондонський клуб — неурядова організація, яка об'єднує майже 600 найбільших приватних банків-кредиторів.

Банки-члени Клубу укладають з урядом країни-боржника уго­ду про умови погашення боргу, його реструктуризації. Угода про реструктуризацію можлива тільки в тому випадку, якщо країна- боржник приймає програму МВФ зі структурного управління своєї економіки, причому її виконання жорстко контролюється.

Таким чином, Паризький і Лондонський клуби, формально неза­лежні організації, тісно координують свою роботу з МВФ. У сфері їхньої діяльності з 90-х років опинилися країни з перехідною еконо­мікою; від рішення клубів багато в чому залежить доля величезної заборгованості й майбутнього кредитування цих країн.

9.4.