Платіжний баланс як показник діяльності у відкритій економіці

Статистичний метод обчислення ВВП (ВНП) з точки зору його кінцевого використання включає статтю „чистий експорт товарів і послуг”, яку отри­мують як різницю між експортом та імпортом товарів і послуг.

Міжнародний обмін здійснюється за допомогою грошей. Грошові потоки в країну і з країни фіксуються її платіжним балансом. Він і дає уяву про зв'язки вітчизняної економіки із зовнішнім світом.

Платіжний баланс є систематизованим звітом про всі економічні опера­ції між даною країною та рештою країн світу. Щоденно в країні здійснюють­ся тисячі різних міжнародних розрахунків: платежі по експортно-імпортних операціях, розрахунки по довгострокових та короткострокових позиках під імпорт та експорт товарів і послуг, розрахунки, пов'язані з купівлею- продажем фінансових активів (цінних паперів), а також нерухомості. Крім того, уряди і приватні особи здійснюють міжнародні перекази коштів. Наре­шті, центральні банки одних країн беруть участь у фінансових операціях бан­ків і урядових організацій інших країн. Всі ці операції відображаються у пла­тіжному балансі.

Платіжний баланс включає два розділи:

■ рахунок поточних операцій (CA), який відображає міжнародний рух реальних потоків (товарів, послуг, доходів) у грошовому виразі;

■ рахунок капіталу і фінансових операцій (CFA), який показує джере­ла фінансування реальних потоків.

Платіжний баланс ґрунтується на принципі подвійного запису бухгалтерсь­кого обліку. Вважається, що реальні і фінансові потоки - це дві сторони будь- якої операції. В залежності від конкретної угоди їх відносять до кредиту або до дебету відповідного рахунку. Кредит - це відплив цінностей за кордон, за яким слідує компенсуючий приплив платежів в країну. Дебет являє приплив ціннос­тей з-за кордону, за яким слідує відплив компенсуючих платежів даної країни іншим. Відтак будь-яка операція враховується двічі: як кредит (+) на одному з рахунків і водночас як дебет (-) на іншому. Тому підсумок платіжного балансу як сума кредиту і дебету його окремих рахунків дорівнює нулю.

Наприклад, якщо країна експортує товари на суму 1 млн. дол., то ця сума буде зафіксована як кредит на рахунку поточних операцій і як дебет на раху­нку руху капіталу. Після цієї операції баланс поточного рахунку матиме ак­тивне сальдо (+), а баланс руху капіталу - пасивне сальдо (-) на ту ж суму. Коли б країна імпортувала товари на суму 1 млн. дол., то ця сума була б та­кож зафіксована двічі: як дебет на рахунку поточних операцій і одночасно як кредит на рахунку руху капіталу. Після цієї операції баланс поточного рахун­ку мав би пасивне сальдо (-), а баланс руху капіталу - активне сальдо (+) на ту ж суму. В цілому баланси поточних і фінансових операцій є дзеркальним відображенням один одного.

Розглянемо детальніше стандартні компоненти платіжного балансу, пред­ставлені у табл. 4.1 в спрощеному вигляді.

Рахунок поточних операцій (СА) - найважливіша стаття платіжного ба­лансу. Він підсумовує різницю між усім експортом та імпортом як товарів, так і послуг, а також враховує чисті факторні доходи та односторонні поточні трансферти.

Перша його складова - товари і послуги - включає розрахунки з експорту та імпорту товарів або торговельний баланс. Експорт товарів „заробляє“ для країни іноземну валюту, призводить до її припливу, імпорт товарів і послуг змушує країну витрачати валюту на їх придбання, призводить до її відпливу.

Друга складова поточного рахунку - баланс послуг. На рахунку послуг ві­дображаються платежі та надходження коштів від туризму, страхування, від­криття кредитних ліній, консалтингу, обробки та надання інформації, спору­дження об'єктів та монтажу обладнання, використання авторських прав та ін­телектуальної власності та ін. Найбільш вагомою складовою міжнародних послуг є транспортні послуги.

Баланс послуг разом з наступною складовою поточного рахунку - зовнішніми доходами - утворюють баланс невидимих операцій або невиди­мої торгівлі. Баланс невидимих операцій разом з торговельним балансом да­ють баланс товарів і послуг.

Таблиця 4.1.

Платіжний баланс

Розділ „доходи" балансу невидимих операцій має дві складові. Стаття „оплата праці" відображає заробітну плату, одержану жителями країни за кордоном та іноземцями у даній країні. Стаття „чистий доход від інвести­цій"" підсумовує одержані і виплачені доходи від закордонних фінансових ак­тивів - прямих, портфельних та інших інвестицій (дивіденди та нерозподіле­ний прибуток закордонних філій, грошові доходи від купівлі-продажу акцій, облігацій та інших інструментів грошового ринку, проценти за депозитами, позиками та ін.). Сальдо розділу „доходи“ називають чистим зовнішнім до­ходом. За змістом - це чисті факторні доходи (NF), на яких ґрунтується відмінність між ВВП і ВНП країни. У макроекономічному моделюванні оплату праці через незначну її питому вагу у зовнішніх доходах часто не вра­ховують, і тоді єдиною відміною між ВНП і ВВП виступатиме чистий інвес­тиційний доход (NR).

Ще одна складова поточного рахунку - поточні перекази або односто­ронні трансферти - реєструє потоки платежів іноземним урядам і приват­ним особам, а також відповідні надходження з-за кордону. По сектору дер­жавного управління тут враховуються поточні перекази з міжнародного спів­робітництва, безоплатна передача продуктів харчування, одягу, медикаментів голодуючим і постраждалим від стихійних лих, внески у міжнародні органі­зації. По інших секторах враховуються грошові перекази мігрантів на батькі­вщину; кошти, пов'язані з даруванням, спадщиною; внески приватних осіб у наукові, доброчинні та релігійні товариства, недержавна допомога у випадку стихійних лих та ін.

Баланс рахунку поточних операцій є підсумком торговельного балансу, балансу невидимої торгівлі та односторонніх переказів - це його трактування у широкому значенні. Якщо поточні перекази відсутні, йдеться про баланс у вузькому значенні, тоді сальдо балансу поточних операцій визначатиметься як сума чистого експорту (NE) та чистих факторних доходів (NF) :

CA = NE + NF. (4.17)

У макроекономічному аналізі для спрощення всі статті поточного рахунку часто тлумачать як операції купівлі-продажу товарів і послуг, тобто як чис­тий експорт: СА = NE = E — Z. Якщо слідувати цьому припущенню, то рахунок поточних операцій був би збалансованим, коли б видатки країни на імпорт покривалися її доходами від експорту. Проте у практиці міжнародно­го обміну часто виникають активи і дефіцити торговельного балансу, тобто відповідність між експортом та імпортом не є ані реальною, ані обов'язковою.

Активне сальдо рахунку поточних операцій (СА > 0) є свідченням того, що країна одержує доходу більше, ніж витрачає. Надлишок доходу вона по­зичає іноземцям, тобто є чистим кредитором щодо інших країн. Пасивне сальдо балансу поточних операцій (СА < 0) говорить про те, що видатки країни перевищують її доходи. Тоді країна може продавати акції своїх під­приємств (залучати іноземні інвестиції), брати кредити в іноземних банків, урядів, міжнародних організацій, тобто вона стає чистим боржником зако­рдону. Відтак проблему збалансування поточного рахунку може вирішувати міжнародний рух капіталу.

Правило досягнення збалансованості у міжнародній торгівлі було сфор­мульоване Леоном Вальрасом: вартість імпорту країни повинна дорівнюва­ти сумі вартості експорту, чистих зарубіжних активів країни та процентів на наявні зарубіжні активи:

Z = E + NA + NR, (4.18)

де NA - чисті зарубіжні активи країни (різниця між величиною іноземних активів, якими володіють вітчизняні суб'єкти, і величиною націо­нальних активів, якими володіють іноземці);

NR - чистий інвестиційний доход або чисті виплати процентів на зару­біжні активи

Всі операції, пов'язані з переміщенням капіталу, за рахунок якого фінан­суються експорт та імпорт товарів і послуг, відображає другий розділ платі­жного балансу - рахунок капіталу і фінансових операцій (CFA).

Перша його складова - рахунок капіталу - відображає трансферти капі­тальних активів та рух нефінансових капітальних активів. До них відносять трансферти державного та інших секторів, зокрема списання заборгованості уряду країни, списання боргу банками, корпораціями та іншими недержав­ними інституційними одиницями, рух коштів на придбання основного капі­талу однією країною в іншої, придбання і продаж невиробничих (земля та її надра) та нефінансових (патенти, торгові знаки, ноу-хау) активів.

Друга складова - фінансовий рахунок - насамперед відображає рух капі­талу у вигляді інвестицій. Прямі інвестиції фіксують вкладення капіталу як за кордоном, так і у внутрішню економіку, які забезпечують сталий вплив ін­вестора на об'єкт інвестування (придбання акцій дочірніх та асоційованих компанії, філій, реінвестування доходів). Портфельні інвестиції фіксують вкладення капіталу, які не забезпечують контролю над об'єктом інвестуван­ня. Вони включають у частині активів і зобов'язань цінні папери, котрі забез­печують участь у капіталі, та боргові цінні папери (облігації, фінансові дери­вати - інструменти торгівлі фінансовим ризиком, казначейські векселі та інші інструменти грошового ринку). Інші інвестиції охоплюють решту міжнарод­ного руху капіталу у формі комерційних кредитів, позик, готівкових грошей і депозитів.

Сальдо рахунку капіталу і фінансових операцій (СПА) визначає величи­ну чистих зарубіжних активів країни (NA). Це - чистий експорт капіталу, тобто різниця між його експортом та імпортом. Коли, наприклад, іноземці купують в країні державні чи приватні цінні папери, або реальні активи (не-

рухомість), а також коли країна бере позику у фінансових посередників за кордоном, то гроші надходять в країну - це буде імпорт капіталу. А коли на­впаки, громадяни країни, фірми чи банки купують іноземні активи (цінні па­пери), або фінансові установи надають позики іноземцям, гроші залишають країну - це буде експорт капіталу.

Якщо імпорт капіталу перевищує його експорт, відбувається чистий приплив капіталу в країну, при цьому сальдо рахунку капіталу (CFA) стає активним, а чисті зарубіжні активи країни, навпаки, стають від’ємними (NA < 0). Якщо ж витрати країни на придбання активів за кордоном переви­щують її доходи від продажу активів іноземцям, матиме місце чистий відплив капіталу з країни, експорт капіталу перевищує його імпорт, чисті зарубіжні активи (NA > 0) стають додатними, а сальдо рахунку капіталу (CFA) - па­сивним.

Між операціями рахунку капіталу і фінансів та активним або пасивним сальдо поточного рахунку існує логічний зв’язок. Він випливає з правила Вальраса. Перегрупувавши рівняння (4.18), одержимо:

Z - E - NR = NA. (4.19)

Оскільки чистий інвестиційний доход (NR) розглядається як торгівля капі­тальними послугами і фіксується на рахунку поточних операцій, то ліва час­тина рівняння (4.19) представляє баланс поточного рахунку (CA), права - баланс руху капіталу (CFA). Це означає, що фінансові операції з капіта­лом зрівноважують сальдо поточного рахунку, а баланс поточних операцій дорівнює балансу капіталу з протилежним знаком:

CA = -CFA. (4.20)

Незбалансованість поточного рахунку може зрівноважуватись як рухом приватного, так і рухом офіційного капіталу. Коли доходів від експорту това­рів і послуг не вистачає, щоб оплатити імпорт, то приватна фірма може про­дати іноземцям свої акції, облігації, чи позичити у них потрібну суму коштів. Так само можуть діяти і офіційні грошово-кредитні установи.

Остання складова фінансового рахунку - резервні активи - це підсумо­вуючі статті (так звані статті „під рискою“), які відображають зміни міжна­родних високоліквідних активів країни, що перебувають під контролем цент­рального банку і уряду.

Резервні активи відображають зміни таких активів як монетарне золото - запаси золота, яке у будь-який момент може бути продане за іноземну ва­люту на світовому ринку або міжнародним організаціям, спеціальні права за­позичення (SDR) - безготівковий резервний актив країн-членів МВФ; резе­рвна позиція країни в МВФ - сума у 25% квоти країни у капіталі МВФ, яка дозволяє в цих межах купувати іноземну валюту за національну і збільшити резервні активи країни; валютні активи - найзначніша частина міжнародних активів у формі іноземної валюти, банківських депозитів, урядових цінних паперів, акцій фірм та вимог за угодами, укладеними між центральними бан­ками та урядами. Вони можуть бути використані для фінансування дефіциту платіжного балансу, страхування від неочікуваних подій (стихійних лих, во­єн та ін.) та регулювання курсу національної валюти.

Якби всі операції були враховані повністю, при цьому не було б допущено жодних технічних помилок, то баланс поточних операцій і баланс руху капі­талу були б рівні з протилежним знаком, тому підсумок платіжного балансу теоретично дорівнював би нулю. Але на практиці багато угод, як торговель­них, так і фінансових, не фіксуються, тому що їх величезна кількість, чимало з них дуже складні, деякі неможливо точно оцінити, як, наприклад, витрати туристів за кордоном, а часом угоди навмисно приховують з метою відми­вання брудних грошей або ухилення від сплати податків. Спеціалісти, які складають баланси, отримують звіти про міжнародні потоки товарів від мит­ниці, а звіти про зміну фінансових вимог і зобов’язань до іноземців - від фі­нансових ринків, і часто враховують їх окремо. Внаслідок цього у платіжно­му балансі загальна сума виявляється неточною. Тому у платіжний баланс включається спеціальна стаття „статистичні розбіжності'. Якщо помилки і пропуски виявляються зі знаком „плюс”, це означає, що іноземці нагрома­джують активи в країні, але не повідомляють про це відповідним органам.

Суму поточного рахунку і рахунку капіталу та фінансових операцій, не приймаючи до уваги помилок і пропусків, називають підсумковим або бази­сним платіжним балансом. Як ми з’ясували, теоретично фінансові операції з капіталом повинні зрівноважувати сальдо поточного рахунку, а підсумко­вий баланс повинен дорівнювати нулю. Практично сальдо підсумкового ба­лансу може бути як додатним, так і від’ємним.

В минулому, коли існувала система золотого стандарту, дефіцити і активи платіжних балансів автоматично врегульовувались за рахунок вільного пере­ливу золота між країнами. У сучасних умовах жодна з країн не використовує золотий стандарт. Всі держави зрівноважують свої платіжні баланси за раху­нок скорочення або збільшення резервних активів. Ці збалансовуючі потоки, що забезпечуються урядами через центральні банки країн, дістали назву офі­ційних розрахунків.

Якщо сальдо балансу офіційних розрахунків (OFF) від’ємне, це означає, що країна в цілому витрачає на придбання іноземних товарів, послуг і активів більше, ніж отримує від продажу своїх товарів, послуг і активів іноземцям. Заборгованість погашається центральним банком з офіційних резервів. І на­впаки, якщо країна продає іноземцям більше, ніж купує у них, сальдо офіцій­них розрахунків додатне, а центральний банк країни переводить надлишкові надходження іноземної валюти у приріст валютних резервів.

Стан платіжного балансу спричиняє не лише зміну резервних активів цен­трального банку, але й впливає на курс національної валюти. Активний пла­тіжний баланс є чинником підвищення курсу валюти країни, дефіцитний - чинником зниження. Водночас зміна валютного курсу змінює стан платіжно­го балансу. Наприклад, якщо країна має активне сальдо поточного рахунку, на валютних ринках виникає надлишковий попит на її валюту, курс якої під­вищується. Але при цьому вітчизняні товари стають менш конкурентоспро­можними, умови експорту погіршуються, відтак активне сальдо поточного рахунку у майбутньому може змінитись пасивним. Щоб зменшити тиск на свою валюту і уникнути її подорожчання та скорочення експорту, централь­ний банк починає продавати національну валюту, вона відпливає за кордон, а інвалютні резерви збільшуються. Так само дефіцит поточного рахунку може призвести до знецінення національної валюти, вимагати продажу іноземної валюти, за яку скуповують національну.

Купівля і продаж валюти центральним банком на валютному ринку нази­вається валютною інтервенцією. Валютні інтервенції за рахунок зміни ва­лютного курсу впливають на стан платіжного балансу і одночасно - на вели­чину резервних активів країни. Коли центральний банк купує національну валюту власної країни, то витрачає валютні резерви, їх зменшення у платіж­ному балансі фіксується зі знаком плюс (+OFF), оскільки відображається у кредиті. Збільшення резервних активів позначають знаком мінус (-OFF), оскільки воно відображається у дебеті. Якщо за підсумком операцій з резер­вами запас резервних активів за певний період збільшується, баланс офіцій­них розрахунків буде від'ємним, при зменшенні резервів - додатним.

Здійснюючи інтервенції, центральний банк надає валюту зі своїх резервів у разі пасивного сальдо платіжного балансу і скуповує надлишок валюти за активного сальдо. Таким чином, в кінцевому рахунку сальдо платіжного ба­лансу дорівнює зміні офіційних валютних резервів центрального банку:

BP = CA + CFA = -OFF. (4.21)

Це означає, що сальдо всіх рахунків платіжного балансу дорівнює нулю:

CA + CFA + OFF = 0. (4.22)

В сучасному глобалізованому світі показники платіжного балансу набу­вають особливо важливого значення. Безпосередньо пов'язані з основними макроекономічними показниками внутрішньої економіки, економік зарубіж­них країн, зміною валютних курсів та численними іншими змінними, вони здатні чинити суттєвий вплив на результати діяльності національної економі­ки та стабільність її розвитку. Ці показники визначають ступінь інтегровано­сті країни у світовий економічний простір, рівень конкурентоспроможності вітчизняних ринків товарів і факторів виробництва, ступінь її інвестиційної привабливості та ін.

ВИСНОВКИ

В економічній системі натуральні потоки товарів і послуг опосе­редковані зустрічними потоками грошей, які в сукупності утворюють кругопотік продуктів і доходів.

Моделі кругопотоку продуктів і доходів дозволяють встановити ос­новні пропорції в економічній системі та пояснити формування бага­тьох важливих похідних від ВНП показників економічної діяльності.

Чистий національний продукт — це ВНП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань.

Національний доход — це сукупний доход, якій отримують власни­ки всіх факторів виробництва, незалежно від того, були вони залучені у виробництво в даній країні чи у будь-якій з країн закордону. Обчис­люється шляхом зменшення ВНП на величину амортизаційних відра­хувань та непрямих податків на бізнес.

Особистий доход — це доход, одержаний домогосподарствами до сплати податків. Обчислюється як національний доход, зменшений на величину внесків з соціального страхування, податків на прибуток корпорацій, нерозподілених прибутків корпорацій та збільшений на суму трансфертів.

Використовуваний доход — це доход кінцевого використання, який залишається у розпорядженні домогосподарств після сплати прибут­кового податку та інших платежів державі. Домогосподарства вико­ристовують свій кінцевий доход на споживання та заощадження.

Аналіз моделей кругопотоку також дозволяє визначити умови рів­новаги економічної системи, які описуються основними макроеконо- мічними тотожностями:

■ у закритій приватній економіці без фінансових ринків, де весь доход витрачається на споживання, умовою рівноваги є рів­ність: Y = C ;

■ умовою рівноваги у закритій приватній економіці з фінансо­вим ринком є рівність: S = I ;

■ у закритій змішаній економіці рівновага встановлюється за умови: Y = C + I + G або C +1 + G = C + S + T;

■ у відкритій економіці з втручанням держави рівновага встано­влюється за умови: Y = C +1 + G + NE або

S + T + Z = I + G + E.

Зв’язки відкритої економіки із зовнішнім світом характеризує пла­тіжний баланс країни. Показники платіжного балансу здатні чинити суттєвий вплив на результати економічної діяльності країни.