Теоретичні основи і вигоди зовнішньої торгівлі

Вигідність міжнародної торгівлі обґрунтовується теоріями абсолютної і порівняльної (відносної) переваг.

Абсолютна перевага виводиться із співставлення рівнів продуктивності виготовлення певного товару в різних країнах.

Принцип порівняльної переваги обґрунтував Д. Рікардо як аргумент у за­хисті політики свободи торгівлі. На прикладі Португалії і Англії він показав, що, незважаючи на нижчу продуктивність виробництва і сукна, і вина в Пор­тугалії у порівнянні з Англією, торгівля буде взаємовигідною, якщо Португа­лія буде спеціалізуватись на виробництві вина, а Англія - на виробництві су­кна, і країни будуть обмінюватись цими товарами.

Сучасні економісти розвивають теорію порівняльної переваги на основі поняття альтернативних витрат (витрат втрачених можливостей). Альтерна­тивні витрати вимірюються кількістю продукції одного виду, яка буде втра­чена, оскільки ресурси будуть перерозподілені для виробництва додаткової одиниці продукції іншого виду. Виробник, який має найнижчі альтернати­вні витрати, має порівняльну перевагу перед іншими виробниками. Напри­клад, виробничі можливості країни А дозволяють їй виробляти 100 автомо­білів або 200 т пшениці. Країна В, використовуючи всі свої ресурси, може виробляти 100 автомобілів або 100 т пшениці. Країна А має порівняльну пе­реваги у виробництві пшениці, оскільки виробництво додаткової її тонни ви­магає відмови лише від 0,5 автомобіля, тоді як в країні В альтернативні ви­трати одержання додаткової тонни пшениці дорівнюють 1 автомобілю. Вод­ночас країна В має порівняльну перевагу у виробництві автомобілів: заради додаткової їх одиниці тут потрібно відмовитись лише від 1 тонни пшениці, тоді як в країні А - від 2 тонн. Порівняльні переваги визначають спеціаліза­цію країни у міжнародному обміні, структуру її експорту та імпорту.

В умовах закритих економік обидві країни виробляли б деякі обсяги обох товарів. У відкритій же економіці країна А, спеціалізуючись на виробництві пшениці, зможе виробляти її більше і експортувати в країну В, імпортуючи звідти автомобілі. Обидві країни в результаті спеціалізації отримають більше і пшениці, і автомобілів. Міжнародна торгівля вигідна тому, що дозволяє ко­жній країні спеціалізуватись на виробництві того продукту, який вона вироб­ляє найбільш ефективно.

Вирішальним чинником, який визначає, буде країна експортером даної продукції чи її імпортером є співвідношення світових і внутрішніх цін. Співвідношення цін показує, чи є в даній країні порівняльна перевага у виро­бництві певної продукції. Невисокі внутрішні ціни свідчать, що країна має перевагу у виробництві даної продукції по відношенню до всього світу. Така країна стає експортером. І навпаки, коли внутрішні ціни певних товарів вищі за світові, то країні вигідніше імпортувати дешевшу продукцію іноземних виробників, тому що порівняльну перевагу мають інші країни.

Однак, спеціалізуючись на виробництві одних продуктів, країна втрачає можливість виробляти інші. Розглянемо, які вигоди і втрати супроводжують включення країни у світову торгівлю.

Країна-експортер, представлена на рис. 8.1, у закритій економіці перебува­ла у стані рівноваги в точці E₀ і мала рівноважну ціну певної продукції (P_d ), нижчу за світову (P_w ). Як тільки вона починає її експортувати, внутрі­шня ціна даної продукції підвищується до рівня світової. На внутрішньому ри­нку рівновага порушується. Обсяг вну­трішнього попиту стає меншим, ніж обсяг внутрішнього пропонування. Але в цілому ринок знаходиться в рівновазі, тому що з’явився ще один суб’єкт по­питу - закордон. Горизонтальна пряма Df на рівні світової ціни P_w предста­

Рис. 8.1. Вплив вільної торгівлі на добробут країни-експортера

вляє собою абсолютно еластичний попит на товар з боку іноземних спожива­чів.

Підвищення ціни вигідне національним виробникам, але національні спо­живачі несуть втрати. Величину вигод і втрат визначаємо за змінами надли­шків споживачів і виробників. У закритій економіці надлишок споживачів вимірювався сумою площ А + В, надлишок виробників - площею С. Зага­льний надлишок становив А + В + С. З початком експортних операцій за рахунок підвищення ціни надлишок споживачів скорочується до А, надли­шок виробників збільшується і досягає В + С + F. Вигода, отримана про­давцями, збільшується на B + F, що перевищує втрати споживачів (B). В кінцевому результаті загальний надлишок країни, а отже і добробут населен­ня, збільшується.

Рис. 8.2. Вплив вільної торгівлі на добробут країни-імпортера

В країні-імпортері вигоди і втрати розподіляються по-іншому. До виходу на світовий ринок внутрішня рівно­важна ціна є вищою за світову (рис.

8.2). Відкриття кордонів для торгівлі знижує ціну до рівня світової. Гори­зонтальна лініяі на рівні світової цінипредставляє пропонування з боку інших країн. Пропонування аб­солютно еластичне, оскільки країна- імпортер є малою економікою у порі­внянні з усім світом. Проаналізуємо зміну надлишків споживачів і вироб­ників. У закритій економіці спожив­чий надлишок дорівнював площі А, надлишок виробників - В + С, сума­рний надлишок становив А + В + C. З початком імпортування споживчий надлишок за рахунок зниження ціни збільшився до А + В + F, в той час як надлишок виробників зменшився на величину B і тепер складає лише пло­щу C. Очевидно, що загальна вигода країни збільшується на площу F. Та­ким чином, виграш споживачів перевищує втрати виробників, добробут на­селення зростає.

В цілому аналіз підводить до висновку, що вільна торгівля веде до підви­щення загального добробуту незалежно від того, стає країна експортером чи імпортером продукції.

Зазвичай реальні відносини між країнами значно складніші. Навіть якщо в цілому країна виграє від зовнішньої торгівлі, то для частини населення спеці­алізація і міжнародний обмін обертаються втратами. Для галузей, які скоро­чуються внаслідок міжнародної спеціалізації та торгівлі, виникає не лише проблема втрати доходів через скорочення обсягів виробництва, але й інших втрат, зокрема, пов'язаних з безробіттям, необхідністю перекваліфікації робі­тників, їх переїзду в інші регіони країни, зміною всього способу життя. Зро­зуміло, що власники ресурсів у таких галузях бажатимуть уникнути знижен­ня власного добробуту. Вони звертатимуться до урядів з вимогами запрова­дження торговельних обмежень для захисту від іноземної конкуренції. Праг­нення виробників експортних галузей одержати вигоду від спеціалізації і то­ргівлі, так само як і прагнення виробників, котрі витісняються імпортом, за­хистити свої економічні інтереси, впливають на зовнішньоторговельну полі­тику країни.

Розрізняють два види зовнішньоторговельної політики: протекціонізм і

фритредерство. Протекціонізм - це політика захисту вітчизняного виробни­ка від іноземної конкуренції шляхом застосування тарифних (мита) і нетари- фних (квоти) торговельних обмежень. Запровадження цих обмежень підви­щує ринкову ціну товару, знижує добробут вітчизняних споживачів і підви­щує добробут вітчизняних виробників. Тариф збільшує доходи уряду, квоти створюють надлишок для власників ліцензії. Відбувається неефективний пе­рерозподіл ресурсів. У кінцевому результаті суспільство несе незворотні втрати, суспільний добробут знижується.

Фритредерство - це політика свободи торгівлі, яка передбачає усунення торговельних обмежень, сприяння взаємовигідному поділу праці між країна­ми, внаслідок чого стає можливою реалізація порівняльних переваг, ефектив­не використання ресурсів, зростання добробуту країн. Свобода торгівлі сти­мулює конкуренцію, котра змушує національних виробників застосовувати більш ефективні технології, знижувати витрати і ціни. Виграють не лише ефективні виробники, виграють і споживачі, які мають більші можливості споживчого вибору.

Обидва види зовнішньоторговельної політики мають своїх прихильників і противників. Прихильники протекціонізму відстоюють свої позиції рядом до­казів на користь торговельних обмежень. Вільна торгівля, стверджують вони, має наслідком скорочення робочих місць, оскільки вітчизняне виробництво продукції, у випадку її імпорту з інших країн за нижчими світовими цінами, згортається. Прихильники вільної торгівлі приводять інший аргумент - у віт­чизняних галузях з порівняльними перевагами створюються нові робочі міс­ця, тому проблема зайнятості має короткостроковий характер. Згодом виві­льнені робітники перемістяться в інші галузі, зате рівень життя населення в цілому підвищиться.

Інший аргумент на захист протекціонізму - національна безпека країни. Це стосується продукції, яка має оборонне значення, наприклад, сталь вико­ристовується для виробництва зброї, а вільна торгівля може поставити країну в залежність від інших країн-постачальників сталі. В принципі, у випадку за­грози, допустимо захищати стратегічні галузі, але часто виробники перебі­льшують свою роль в національній обороні з метою уникнути конкуренції іноземних компаній і поживитися за рахунок споживачів. Іноді за тимчасові обмеження виступають нові галузі, щоб мати можливість „стати на ноги“. Проте реально дуже складно визначити, які саме галузі потрібно підтримува­ти. Політики відстоюють інтереси тих галузей, які підтримують їх. Багато економістів вважають, що для успішного розвитку економіки країни протек­ціонізм необов’язковий. Адже різні галузі часом несуть збитки і в закритій економіці, проте сподіваються на отримання прибутків у майбутньому без захисту держави.

Вільну торгівлю ускладнює недобросовісна конкуренція. Взаємною виго- да може бути тоді, коли всі грають за одними правилами. Але національні компанії часто користуються підтримкою урядів, тому мають нерівні умови для конкуренції. Наприклад, коли уряд субсидує вітчизняного виробника, то той може продавати свою продукцію на світовому ринку за демпінговими ці­нами, а це розцінюється як недобросовісна конкуренція, хоч споживачі краї- ни-імпортера від цього виграють.

Часто політики під час переговорів намагаються добитись поступок від кра- їн-партнерів, погрожуючи ввести обмеження на торгівлю. Але така позиція не завжди спрацьовує, тому що не завжди погрози сприймаються як реальні.

У сучасній світовій економіці широкою підтримкою користується ідея ві­льної торгівлі. Введення вільної торгівлі може бути одностороннім, коли ви­соко розвинена країна в односторонньому порядку знімає всі обмеження, як це зробила Великобританія у ХІХ ст. чи Південна Корея в наш час, або бага­тостороннім, на основі домовленостей через переговори з іншими країнами. Прикладом багатостороннього підходу може бути ГАТТ (General Agreement on Tariffs and Trade) - підписана після Другої світової війни Генеральна угода з тарифів і торгівлі, завдяки якій середній розмір тарифів було знижено при­близно до 5% з 40%. У 1995 р. ГАТТ була перетворена у СОТ - Світову ор­ганізацію торгівлі (WTO - World Trade Organization), головною метою якої є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, сприяння вільному доступу до національних ринків і джерел сировини.

Перспективи вступу до СОТ України вітчизняними економістами і полі­тиками сприймались неоднозначно. Прихильники наголошували, що країна матиме право на режим найбільшого сприяння на ринках країн-членів COT, тобто на зменшення тарифних ставок, усунення нетарифних обмежень щодо українського експорту, появу нових можливостей для збільшення його обся­гів. Критики застерігали, що правила СОТ вимагають зниження рівня захис­них національних бар'єрів щодо імпорту, а це матиме негативний вплив на розвиток ряду галузей економіки. Ці застереження не були прийняті до уваги з огляду на те, що правила СОТ передбачають засоби захисту внутрішнього ринку і національних інтересів на міжнародних ринках. У 2008 р. Україна стала членом СОТ.

На обсяги міжнародної торгівлі, а відтак на показники експорту, імпорту і чистого експорту (торговельного балансу) кожної з країн, впливає не лише зовнішньоторговельна політика держави, але й ряд інших чинників: тради­ційні уподобання споживачів по відношенню до вітчизняних і зарубіжних то­варів і послуг; ціни вітчизняних і закордонних товарів; обмінний курс валют; витрати на транспортування товарів з різних країн та ін. Зміна умов розвитку під впливом будь-якого чинника здатна впливати на рівновагу економічної системи.

8.2.