СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ АПК В ПОВОЄННІЙ ЕКОНОМІЦІ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ МОЖЛИВОСТІ

В Україні немає необхідності проводити політику, аналогічну спільній аграрній політиці ЄС, навіть якщо вона могла б дозволити собі таку політику. Крім того, така політика, яка є аналогічною ССП Європейського Союзу, буде неможливою для України.

Таблиця 8.5

Глобальні особливості державного регулювання АПК

Джерело: систематизовано автором [17]

Таким чином, система механізмів державної підтримки агропромислового господарства розвинених зарубіжних країн характеризується не тільки стимулюванням виробництва, хоча, наприклад, податки виступають як механізм стимулювання агропромислового виробництва або його обмеження.

Що стосується державної політики підтримки аграрного сектору в Україні, то вона повинна в сучасних умовах стимулювати насамперед 210

внутрішнє виробництво агропромислової продукції та реалізацію експортно орієнтованої стратегії її розвитку, яка буде виконувати роль поштовху до зростання всієї економіки країни і на цій основі підвищувати рівень життя населення України. Спеціалізація України в рамках міжнародного поділу праці є сільськогосподарською, включаючи зернові, соняшник та олію з неї, ріпак. Такий розподіл праці є основою для розширення міжнародної торгівлі та розвитку світового продовольчого ринку. Іншим таким фактором є глобальний науково-технічний прогрес та використання новітніх технологій та ноу-хау, що забезпечує стабільну перевагу однієї країни перед іншою.

Сьогодніновітнірозробкизробиливідновленняосновнихфондівпостійними та безкінечними (наприклад, прискореною амортизацією обладнання, постійними інвестиціями в нові високоефективні сільськогосподарські технології), змінили способи використання сільськогосподарської продукції та перетворили основи виробництва та організації роботи в АПК.

Крім того, передові технології формують надзвичайно сприятливі умови для одного із гравців на ринку, що призведе до монопольного становища на ринку агрономічних культур. За таких умов країни та корпорації, які створюють та володіють новими технологіями, мають високі прибутки.

Іншим фактором розвитку сучасного процесу глобалізації в аграрній сфері є рівень відкритості економіки.

Корпоративні переваги транснаціоналізації є водночас причиною активного розвитку ТНК.

Таблиця 8.6

Причини розвитку ТНК

Джерело: систематизовано автором [18]

Стимулом до прямих іноземних інвестицій часто створюється національними тарифними бар’єрами.

На сьогоднішній день не існує жодного значного процесу у світовій економіці, який би відбувався без участі ТНК. Вони беруть участь у глобальному політичному процесі, виступаючи основною силою, яка формує теперішній та майбутній вигляд світу.

У сьогоднішньому контексті, Україна є учасником зовнішньоекономічної торгівлі продуктами агропромислового сектору завдяки глобалізаційним процесам та міжнародному поділі праці. Глобалізаційні процеси надзвичайно позитивно впливають на економіку країни, саме тому потрібно підвищувати рівень відкритості економіки та залучати якомога більше як малих підприємців, так і великих гравців.

Вплив глобалізації на ринок агропромислової продукції важко недооцінити, так як близько 70% всієї вирощеної продукції експортується за кордон. Завдяки глобалізаційним процесам стало можливо експортувати продукцію. Міжнародні сполучення та домовленості сприяють знаходженню покупця продукції, одночасно глобалізаційні процеси принесли з собою і вплив зовнішніх цін на внутрішні. Як зазначалося раніше, значна частина вирощеної продукції експортується, тому на внутрішні ціни значний вплив приносять і ціни зовнішніх конкурентів на міжнародному ринку сільськогосподарської продукції.

З іншої сторони, ціна на продукцію під тиском виробничих витрат сільгоспвиробника який поніс витрати на придбання добрив, оплату праці, купівля насіння та інші виробничі витрати, також слід додати витрати на послуги елеватора та логістичні витрати.

Розглядаючи форми економічної та видів організаційної інтеграції, можна зробити висновок, що в аграрному секторі України створюються умови для посилення інтеграційних процесів з метою створення конкурентоспроможного масштабного агропромислового виробництва з можливим використанням механізмів взаємних відносин:

• кооперативний, особливо важливий для об’єднання, господарств, сільськогосподарських виробничих кооперативів;

• асоціативний, що поєднує як великі, так і малі форми сільськогосподарського бізнесу;

• корпоративний, який в основному інтегрує діяльність сільськогосподарських підприємств корпоративного типу (товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з повною відповідальністю, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства відкритого та закритого типу тощо) [20, с. 150].

Успішне функціонування інтеграційних формувань вважається можливим у разі розвитку економічних відносин між його учасниками. Важливими є принципи вільного розвитку сільськогосподарського підприємництва в умовах європейської інтеграції: використання різних форм власності та управління, поєднання різних форматів підприємств; надання переваги розвитку малого бізнесу; збереження та раціональне використання наявної матеріально- технічної бази для виробництва харчових продуктів.

Головне в системі цих відносин - механізм отримання позитивного синергетичного ефекту від спільної діяльності у вигляді максимізації прибутку при мінімальних витратах. Попередній досвід аграрних змін показав проблему низького рівня теоретичного обгрунтування трансформації відносин власності в умовах європейської інтеграції.

Важливим є розробка методології та об’єктивного аналізу практики, виявлення переваг та недоліків окремих видів бізнес-структур, розробка пропозицій та підходів до їх формування та функціонування, побудова внутрішніх економічних відносин. Окремі організаційні механізми - це форми спілкування між учасниками агропромислової інтеграції, а також форми управління процесами спільної діяльності (нормативно-правові норми, організаційні, економічні та правила взаємодії). Вони впливають на учасників, цілеспрямовано регулюючи ці відносини у формуванні, функціонуванні та розвитку інтеграційних процесів у певній галузі агрокомплексу. Рівень їх досконалості та ефективності визначається тим, наскільки забезпечені економічні інтереси, і кожен учасник зосереджений на досягненні цілей.

Нині, в умовах жорсткої конкуренції, що посилюється на внутрішньому ринку агропродовольчих товарів, коли непрофесійні дії управління можуть коштувати великих втрат, а іноді і банкрутств підприємства, часи інтуїтивного прийняття рішень на основі суб'єктивного вибору напрямки та шляхи розвитку учасників ринку повільно проходять. Все частіше проблема вибору чіткої та узгодженої стратегії, стратегічного управління та політики планування для кожного підприємства окремо та для галузі в цілому стає все більш важливою. У світовій практиці існує три основні типи стратегій розвитку підприємства, кожна з яких повністю виправдана специфікою виробництва.

Таблиця 8.7

Основні типи стратегій розвитку підприємства

Джерело: систематизовано автором [21]

На сьогодні агропідприємства України знаходяться в критичній ситуацією, яку важко передбачити - війна з росією, безліч нових директив та законодавчих актів, агресивність оточення у фінансовій сфері. Сьогодні важливим є застосування у практиці АПК ідей та технологій стратегічного управління господарською діяльністю. Тому стратегія управління господарською діяльністю сільгосппідприємства передбачає комплексний розвиток та підвищення економічної ефективності підприємства в поєднанні із підвищенням конкурентоспроможності.

Аграрний сектор України, базовою складовою якого є сільське господарство, формує продовольчу та у визначених межах економічну, екологічну та енергетичну безпеку, забезпечує розвиток технологічно пов’язаних галузей національної економіки та створює соціально-економічні умови сільського розвитку.

Агропромисловий комплекс дає близько 9-13% валової доданої вартості країни, є одним з основних бюджетоутворюючих секторів національної економіки, частка якого у зведеному бюджеті України за останні роки становить в середньому 20%, а у товарній структурі експорту - понад чверть, забезпечуючи перше місце на світовому ринку олії соняшникової, друге місце - за експортом зернових (без рису). Проте майже половина валової продукції сільського господарства сьогодні виробляється в господарствах населення.

Особливістю сільськогосподарського виробництва є наявність територій, на які постійно впливають небезпечні стихійні явища (посухи, підтоплення, зсуви, селі тощо), внаслідок чого аграрії зазнають значних матеріальних збитків. Втрати врожайності в окремих господарствах можуть сягати 50 відсотків, а при поєднанні кількох несприятливих факторів - до 70%.

За даними експертної оцінки, проведеної Державною службою статистики України [4], основними чинниками, які перешкоджають розвитку діяльності вітчизняних підприємств, є: нестача власних коштів (80,1% досліджених підприємств), великі витрати на нововведення (55,5%), недостатня фінансова підтримка держави (53,7%), високий економічний ризик (41%), недосконалість законодавчої бази (40,4%), тривалий термін окупності нововведень (38,7%), відсутність коштів у замовників (33,3%), нестача кваліфікованого персоналу (20%), відсутність можливостей для кооперації з іншими підприємствами і науковими організаціями (19,7%), нестача інформації про ринки збуту (17,4%), нестача інформації про нові технології (16,1%).

Конкурентні позиції вітчизняної сільськогосподарської продукції на зовнішніх ринках не є стабільними внаслідок незавершеності процесів адаптації до європейських вимог щодо якості та безпечності харчових продуктів, значних коливань цін на світовому ринку, нестійкості торговельних відносин з країнами-імпортерами.

Низькі темпи техніко-технологічного оновлення виробництва, зростає рівень зношеності техніки, переважає використання застарілих технологій, збільшується вартість невідновних природних ресурсів у структурі собівартості виробництва вітчизняної сільськогосподарської продукції, зростає залежність виробництва від природно-кліматичних умов, обмежений доступ до фінансових ресурсів.

Сезонність сільськогосподарського виробництва обумовлює необхідність залучення запозичених коштів у значних обсягах (понад 100 млрд грн в рік), у структурі кредитного портфелю банків 75% припадає на коротко- та середньострокові кредити та взагалі відсутні довгострокове кредитування з терміном користування 10-15 років.

Ситуація, що склалася в аграрному секторі, створює ряд викликів.

Українським підприємствам необхідно виробляти таку продукцію, яка буде конкурентоспроможною на зарубіжних ринках. У добу глобалізації це й запорука втримання позиції на внутрішньому ринку, й умова ефективного включення у світовий економічний простір. Стандарти міжнародної якості, так само як і інші позиції з набуття вітчизняними підприємствами конкурентних переваг, можуть бути розроблені в рамках стратегії просування національної експортної продукції на світовому ринку [22].

Висока конкурентоспроможність дозволяє здійснювати диверсифікацію, переборюючи залежність від невеликої групи експортних сировинних товарів, збільшувати інноваційний потенціал експортної продукції. Вона забезпечує можливості для більш повної реалізації ефекту «масштабу й охоплення» завдяки доступу на світові ринки. У свою чергу, експорт підкріплює потенціал, що лежить в основі конкурентоспроможності, - він змушує підприємства орієнтуватися на більш високі стандарти, забезпечує їм можливість доступу до інформації та створює умови більш жорсткої конкуренції. При забезпеченні високої продуктивності сільськогосподарського виробництва та наявності провідних технологій та устаткування підприємств із переробки сільськогосподарської продукції, могли б успішно просуватися на міжнародному ринку [22].

На сьогодні рівень розвитку двох факторів - інфраструктура та інформація - в Україні є недостатнім. Експортери мають низький рівень кваліфікації й поінформованості щодо ситуації на міжнародних ринках. У результаті це часто призводить до невиправданого заниження цін і проведення демпінгових торговельних операцій на світовому ринку, що веде до відповідної реакції з боку партнерів.

Подальший розвиток аграрного сектору, що є одним з найбільш важливих в економіці України, потребує якісних перетворень, спроможних забезпечити підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва на внутрішньому та зовнішньому ринках та продовольчу безпеку держави. Вдосконалення організації зовнішньоекономічної діяльності агропромислових підприємств через систему управління ризиками ЗЕД одна із ефективних технологій реалізації викликів.

Аналіз шляхів подолання кризових явищ та вибір ефективних орієнтирів економічного розвитку агропромислового комплексу (АПК) свідчить, що найоптимальнішим із можливих напрямів у сільськогосподарській сфері є інноваційний.

Лише таким чином можна швидко й ефективно трансформувати сільськогосподарське виробництво, стимулювати мале і середнє підприємництво та водночас забезпечити вихід на світовий ринок, що надзвичайно важливо для нашої держави з її значним потенціалом аграрної країни. Конкурентоспроможність продукції АПК та конкурентоспроможність суб’єктів господарювання має ґрунтуватися на певному рівні інноваційного розвитку, що сприятиме формуванню їх нових компетенцій [23].

Для того, щоб вибрати стратегію подальшого розвитку сільськогосподарського товаровиробника, вибрати шляхи його реалізації, необхідно врахувати наступні фактори, що визначають конкретні вимоги до аналізу навколишнього середовища, що є основою стратегічного управління. У сучасних умовах кожному сільськогосподарському підприємству необхідно виявити значні можливості та небезпеку зовнішнього середовища, що вплине на підприємство в довгостроковій перспективі.

Агропромислові підприємства змушені орієнтуватися на елементарне вдосконалення технології виробництва та зберігання виробництва, що пов'язано зі зміною кількості та параметрів робочих операцій та підвищенням їх якості. Серед перспективних напрямків розвитку аграрного сектору є наступні, що відображені на рис. 8.8.

Також агропромислові підприємствамаютьзосередитисьнаелементарному вдосконаленні технології виробництва та зберігання виробництва, що пов'язано зі зміною кількості та параметрів робочих операцій та підвищенням їх якості. а також дотримання вимог щодо якості та безпеки сировини та продуктів харчування; що має особливе значення в умовах сталого розвитку. Основна проблема на цьому шляху - недосконале функціонування організаційно- правового механізму підтримки розвитку агропромислового господарства. Тому зараз бракує повноцінної фінансової підтримки законодавчої бази, тобто в нашій країні характерна низька виконавська дисципліна в органах державної влади [24, c. 24].

Отже, нові виклики зі сторони економічної кризи потребують своєчасного реагування від держави, поєднаного з діяльністю аграрної науки та вимогами практики. Подальші перспективи розвитку аграрного сектору України залежать від його оперативної адаптації до нових економічних умов, що може бути досягнуто за допомогою ефективної державної інноваційної політики, яка відповідатиме потребам сталого розвитку.

Рис. 8.8. Перспективні напрямки розвитку аграрного сектору

Джерело: систематизовано автором

Інновації - суттєво важливі в сфері агропромислового виробництва та ринку в усьому світі. Існують різні способи вирішення проблеми розвитку інноваційної інфраструктури. Європейська модель розвитку базується на державних інвестиціях та субсидіях і спрямована на створення нових робочих місць. В азіатських країнах інноваційна інфраструктура розвивається через формування технополей (Японія) - створення локальних технопарків, також в галузі ІТ (Індія), розвиток різних типів інноваційних структур з фінансовою підтримкою держави (Китай). Модель розвитку інноваційної інфраструктури США менш орієнтована на державне фінансування та функціонує головним чином за рахунок інвестицій зацікавлених фірм та наукових установ.

Таблиця 8.8

Особливості розвитку інноваційних інвестиційних процесів

Джерело: систематизовано автором [25]

Ці особливості агропромислового виробництва створюють фундаментальну ефективність технологій, масштабів, розміщення та організації агропромислової організації однією дією в інших економічних економіках, що можливо для використання в різних формах.

Поширення інновацій в агропромисловому комплексі має свою специфіку, пов’язану з тим, що:

• необхідно адаптувати та перенести новітні розробки до різних можливостей та рівня готовності малих, середніх та великих агропідприємств;

• у сфері інформаційно-дорадчих служб доцільно скористатися можливостями регіональних консультативних служб із розширенням їх функцій та залученням наукового потенціалу науково-дослідних установ, розташованих у регіоні;

• напрям активізації інноваційно-інвестиційної діяльності агропромислових підприємств - це формування інноваційних центрів в органах управління агропромислового комплексу, оскільки в кризові періоди та при обмеженні державного бюджету, що стимулює процеси створення та розвитку інноваційних центрів, є дещо проблематично.

Можливість та характер розвитку інноваційних інвестиційних процесів у галузі агропромислового виробництва визначаються його особливостями. Крім того, інформаційна підтримка інноваційної інвестиційної діяльності є найбільш вразливим елементом механізму регулювання цього процесу. У світі спостерігається сплеск ділової інформації, яка широко використовується для розвитку світових досягнень та для представлення власних переваг. Тому в Україні необхідно активізувати створення інформаційних зв’язків для успішного та перспективного інформаційного забезпечення вітчизняного агропромислового бізнесу та забезпечення його конкурентоспроможності.

Література до розділу:

1. Аграрне інформаційне агентство «Agravery». URL: https://agravery.com

2. Гудима О.В., ЛевченкоЮ.Г. Основні стратегії розвитку аграрного сектору України. Формування ринкових відносин в Україні. 2016. № 5. С. 12-15. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/frvu_2016_5_5

3. Іжевський П. Г Агропромисловий комплекс України: сучасний стан, тенденції та перспективи розвитку. Інтелект XXI. 2018. № 3. С. 59-64. URL: http://nbuvgov.ua/UJRN/int_XXI_2018_3_14

4. Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua

5. Беззубченко О.А. Конкурентні позиції українських підприємств на європейському ринку Міжнародні відносини. Серія «Економічні науки». 2019. №51. С. 30.

6. Духницький Б.В. Основні аспекти регулювання міжнародної торгівлі агропродовольчою продукцією. Економіка АПК. 2019. № 4. С. 74.

7. Дем’яненко М.Я., Саблук П.Т., Скупий В.М. Державна політика фінансової підтримки розвитку аграрного сектору АПК: монографія / ред. М.Я. Дем’яненко. Київ: ННЦ ІАЕ, 2011. 369 c.

8. Інформаційно-аналітичне агентство «АПК-Інформ». URL: https://www.apk-inform.com/uk

9. Вітлінський В.В., Великоіваненко Г.І. Ризикологія в економіці та підприємництві: монографія. Київ : КНЕУ, 2004. 480 с. URL: https://ua1lib.org/book/3183886/82c7c2?id=3183886amp;secret=82c7c

10. Бірдус Л.В., Бірдус М.А. Стратегічне управління аграрним сектором економіки України. Економіка та держава. 2015. № 11. С. 92-94.

11. Інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна». URL: https://interfax.com.ua

12. World Bank Group (WBG). URL: https://thedocs.worldbank.org

13. Державна митна служба. URL: https://customs.gov.ua/

14. Українська асоціація розвитку тваринництва та технологій. URL: https://ualdt.org.ua/novyny- hhluzi/nn-nnvyyy-hhluzi_category/indeks-silskkgospodarrkoyiiproddkcziyiizris-nn-16

15. Туболець К.Г Теоретичні засади формування механізму управління маркетинговою діяльністю аграрних підприємств на продовольчому ринку. Інвестиції: практика та досвід. 2013. № 14. С. 83-85.

16. Стан фінансування програм підтримки АПК у 2019 році. URL: https://minagro.gov.ua/ua/ pidtrimka/stan1finansuvannya1program1pidtrimki1apk1U120191roci

17. Духницький Б.В. Потенціал розвитку агропродовольчого ринку України. Економіка АПК. 2019. № 11. С. 27.

18. Солодкий М.О. Шляхи подолання кризового стану біржового аграрного ринку країни. Агросвіт. 2011. № 1. С. 7-9.

19. Трокоз В. Економічна суть, зміст ринку агропродовольчої продукції та практичні рекомендації щодо стимулювання зростання АПК. Економіка та держава. 2017. № 8. С. 99-103.

20. Беззубченко О.А. Конкурентні позиції українських підприємств на європейському ринку Міжнародні відносини. Серія «Економічні науки». 2019.

21. Самофалов П.П. Загальні аспекти розвитку біржової діяльності в Україні. Держава та регіони. Серія «Економіка і підприємництво». 2014. №6. С. 122-126.

22. Кобець Є.А. Економічна сутність інтеграції в аграрному виробництві. Держава та регіони. Серія «Економіка та підприємництво». 2007. № 1. С. 146-149.

23. Костюк О.Д. Концепції сучасних систем управління якістю продукції та послуг. URL: http:// www.nbuv.gov. ua

24. Про схвалення Стратегії розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 806- р. URL: https://zakon. гаlt;іа.доу.иа/1ам8/8ком/806-2013-р

25. Стан фінансування програм підтримки АПК у 2019 році. URL: https://minagro.go-v.-ua/-ua/ pidtrimka/stan-finansuvannya-program-pidtrimki-apk-u-2019-roci