ОСВІТА ЯК ТОВАР І ЯК СУСПІЛЬНЕ БЛАГО

Економічний аналіз освіти як суспільного феномену передбачає необхідність з'ясування того, що ж продукується галуззю освіти та які Властивості цих результатів. Особливості самого продукту діяльності завжди, як в зародку, несуть у собі і особливості способу їх виробництва.

Результатом освітньої діяльності є не конкретні матеріальні, а специфічні економічні блага, що отримали назву «освітні послуги». Виходячи з перерахованих вище функцій освіти можна визначити, що освітні послуги, або продукт освітньої діяльності, являють собою здійснення різноманітної (педагогічної, виховної, наукової, організацій но-управлінської) діяльності працівниками сфери освіти для задоволення освітніх потреб окремих людей та всього суспільства. Результатом процесу навчання таким чином стає розвиток людини як особистості і як професійного працівника.

Відомо, що в умовах ринкового господарства результатом економічної діяльності взагалі є товар — продукт праці, призначений для обміну. Виробництво і постачання освітніх послуг має товарний характер дуже обмеженою мірою, тільки тоді, коли освіта здобувається повністю на платній основі. За своїм характером освітнім послугам більше підходить термін «благо». Благо не обов'язково є результатом праці людини (наприклад, навколишнє середовище), але має велике значення для життєдіяльності окремої людини і суспільства в цілому.

З приводу постачання благ в суспільстві починають виникати соціально-економічні відносини. Таким чином, виробництво і постачання освітніх послуг може здійснюватися в товарній та нетоварній формах:

1) процес формування соціально свідомих громадян та кваліфікованих працівників для потреб сучасного виробництва передбачає необхідність існування такої системи освіти, яка б певною мірою була доступна всьому населенню.

суспільне благо і передбачає переважно нетоварні або обмежено товарні форми реалізації;

2) виробництво освітньої продукції як прибуткова сфера комерційної діяльності або сфера виробництва додаткової вартості передбачає товарний характер реалізації.

Розглянемо коротко, в чому саме полягає відмінність між двома сферами, що таке суспільні блага і особливість освіти як суспільного блага.

Взагалі виділяється три види благ: приватні блага, змішані та суспільні. Переважна більшість благ є приватними — це власне і є товари, вони розподіляються на індивідуальній основі. Споживання їх однією особою приводить до зменшення споживання їх іншими людьми. Споживання приватного товару виключає споживання його іншою особою, і вигоди від цього споживання достаються лише цій людині. Для розподілу цих благ найбільше підходить ціновий механізм, який пов'язує виробників приватних благ (обсяги виробництва, асортимент продукції, якість тощо) і споживачів (їх смаки, уподобання, платоспроможний попит).

Суспільні блага задовольняють суспільні потреби всього суспільства, вони споживаються всіма членами суспільства приблизно порівно, їх споживання неможливо обмежити] — це може бути небажано з точки зору ефективної пропозиції цих благ. Розглянуті вище особливості суспільних благ можуть бути названі як несуперництво в споживанні та невиключеність. Споживачі не конкурують за доступ до споживання, тому що збільшення кількості споживачів не впливає на якість блага, що отримує кожен окремий споживач. Невиключеність означає, що виробник цього блага не може виключити з його споживання одного або частину споживачів, він не має реального вибору: надавати це благо тим, хто платить, чи всім бажаючим. Постачальник суспільного блага не змозі відокремити свої взаємовідносини з кожним з споживачів окремо. До таких благ відноситься національна оборона, безпека, пожежна служба та інші.

Специфічний механізм виробництва та розподілу суспільних благ може бути пояснений існуванням так званих зовнішніх ефектів або екстерналій.

Таким чином, у випадку негативних зовнішніх ефектів відбувається перекладання частини витрат на інших, а ті, хто створює позитивні ефекти, беруть на себе частину витрат з реалізації чужих інтересів.

Ще однією причиною належності деяких сфер виробництва товарів Ти послуг до суспільних благ виступає так звана інформаційна асиметрія. В умовах ринку досконалої конкуренції всі суб'єкти ринкових відносин Мають необмежений і безкоштовний доступ до будь-якої необхідної їм Інформації. Неповна інформація завжди обмежує можливості ефективного використання ресурсів, зумовлює неоптимальну поведінку продавців та покупців. Однак ринки деяких товарів та послуг характеризуються вкрай нерівномірним розподілом інформації, необхідної для прийняття рішень про купівлю та продаж. В умовах інформаційної асиметрії важлива для здійснення угоди інформація знаходиться в переважному розпорядженні одного з її учасників. Внаслідок відсутності повної інформації, інформаційної асиметрії, споживач не може захистити свої інтереси за допомогою ринкових механізмів. Це можливо тільки через суспільні механізми управління.

Змішані блага мають ознаки і приватних, і суспільних. Це пов'язане і тим, що властивості суспільних благ можуть проявлятися з різною інтенсивністю. Несуперництво може бути відносним, тому що часто, буває так, що постачання суспільного блага має певні межі: пропускна здатність окремої дороги чи мосту не безмежна, і дуже висока інтенсивність руху може привести до перевантаження та появи пробок.

Освіта, за своїм характером, має ознаки змішаного блага. З одного боку, освіта належить до тих благ, витрати на постачання яких достатньо великі. Виробництво таких благ як приватних знижує їх загальний обсяг та ефективність розподілу цих благ серед споживачів. Саме тому освіта належить відноситься до тих благ, які переважно постачаються суспільством. 3 іншого боку, попит громадян на освіту, як правило, значно перевищує можливості освітньої системи. Попит може бути більшім в загальному обсязі — кількість бажаючих вступити у вищі навчальні заклади набагато вища, ніж можуть прийняти всі вузи. Також попит може бути значною мірою диверсифікований і тому не співпадати з пропозицією — батьки можуть бажати якіснішого та широкого освічення для своїх дітей. У таких випадках можливе надання освіти як приватного блага, за допомогою цін. Існування приватних навчальних закладів є реальністю в більшості країн світу, хоча кількість їх значною мірою варіює.

Крім того, освіта за своїм характером є особливим благом, має особливі переваги. Освіта продукує значні позитивні екстерналії для всього суспільства і для кожного громадянина, що зумовлює необхідність її суспільного фінансування. Саме тому визначення міри та співвідношення державних і приватних форм фінансування повинно відбуватися не тільки виходячи з позиції економічної доцільності та прибутковості, а керуватися політичними та соціальними цілями.

Забезпечення державою суспільного блага включає в себе проблеми, по-перше, визначення обсягів його виробництва та, по-друге, визначення ефективності діяльності держави в цій сфері. Що стосується кількісних параметрів виробництва, то безкоштовне забезпечення державою ще не означає необмежене надання цього блага в споживання. Це може привести до надмірного споживання і як наслідок до зниження якості цього блага. Відносно освіти необмежений доступ можливий лише на рівні початкової і середньої освіти, і є навіть обов'язковим. На рівні вищої освіти держава не може і не повинна бути гарантом її для всіх випускників середньої школи і бажаючих отримати вищу ступінь.

Обмеження доступу до блага в такому випадку здійснюється за допомогою цін, черг та відбору. Встановлення ціни на приватне благо, що забезпечується державою, має на меті обмежити доступ до нього. Ця ціна буде нижчою, ніж ціна приватного виробництва. Додатковим стимулом встановлення ціни, наприклад, на навчання в державному вищому навчальному закладі, може бути залучення фінансових коштів з метою підвищення ефективності функціонування освітньої установи.

Другим методом дозування товарів виступають черги. Вважається, що саме черги є ефективним засобом розмежування між тими, кому дійсно потрібно це благ (хто готовий чекам в черзі) і тими, хто його менш потребує. Такий метод найчастіше використовується у сфері охорони здоров'я.

В освіті частіше використовується третій метод дозування: відбірковість. Доступ до вищої освіти здійснюється за допомогою відбору н залежності від успішності закінчення середньої школи та на вступних іспитах.

Ресурси державного сектору, що виділяються на фінансування суспільних благ, не є безмежними, при їх здійсненні неодмінно мають бути присутні міркування ефективності та справедливості розподілу. Ефективне виробництво суспільних благ державою здійснюється за рахунок податкових надходжень. Це означає, що споживачі жертвують якоюсь частиною свого споживання приватних благ з тим, щоб отримати певну частину суспільних благ.

Характеристика освітніх послуг у випадках виробництва їх як приватного і як суспільного блага має, безумовно, свою специфіку. Важливим її елементом в обох випадках виступає величина витрат на освіту (загалом і на кожному конкретному рівні та типі). Величина вартості навчання учнів в середній школі або підготовку спеціалістів пев­ного ступеня може мати однакові або різні значення в державному і приватному секторах.

Також важливо те, яку роль відіграють витрати в загальному механізмі функціонування. При виробництві товару з метою здобуття додаткової вартості суттєвий момент складає окупність цих витрат, тобто важливим є їх врахування та раціоналізація. При організації освіти як суспільного товару величина витрат не є орієнтиром для здобуття додаткової вартості, але це не означає, що не повинно ставитися питання про ефективність використання цих витрат. Саме тому зараз дуже актуальною проблемою є організація системи ефективного менеджменту освіти як на рівні окремого закладу, так і на рівні всієї системи.

Категорія вартості, одна з найскладніших та суперечливих в економічній теорії, має певні складності і відносно освітньої продукції. Історично ця категорія виникла з виробництвом матеріальних благ та послуг. Кількісно вона виражається в певних грошових та негрошових показниках. Проявитися категорія вартості може у відносинах між економічними суб'єктами або співучасниками: виробниками, продавцями, покупцями, споживачами тощо. Для виробника будь-якого товару вартість виражена в конкретній грошовій сумі видатків на заробітну плату, матеріальні ресурси плюс додаткова вартість.

Деякі концепції відійшли від категорії вартості і розглядають «цінність» та «прямі виробничі витрати». Наприклад, А. Маршалл розрізняє реальну цінність, що характеризує всі дії і жертви економічних суб'єктів, які необхідні для виробництва товарів і послуг, та витрати, зроблені в платежах власникам факторів виробництва.

Популярна в західній економічній науці концепція альтернативної вартості означає, що повсюдно економічне життя будь-якого товару завжди є вибором альтернатив і що вартість будь-якого вибору повинна бути виражена показниками «втрачених можливостей» при досягненні альтернативи.

Для споживача грошова вартість товару чи послуги виявляється певним фінансовим еквівалентом реальної вартості для продавця. Внаслідок існування «ланцюга» економічних співучасників, починаючи від власника чи першого виробника і закінчуючи кінцевим споживачем, економічна логіка і закони поведінки диктують, що вартість для будь-якого даного співучасника завжди дорівнює чи вища, ніж вартість для співучасників вище по лінії, та дорівнює чи менша вартості для співучасників нижче по лінії. Наприклад, вартість продукту харчування для кінцевого споживача (роздрібна ціна) буде вища, ніж вартість для роздрібного продавця (оптова ціна + витрати), котра в свою чергу вища, ніж вартість для оптового продавця (його вартість покупки + витрати); подібно до цього вартість для оптового продавця буде вище, ніж вартість для виробника і так далі.

Галузь освіти, яка продукує освітні послуги, як будь-яка інша галузь діяльності, теоретично також задіює категорію вартості. Однак специфіка цієї галузі зумовлює деякі труднощі при визначенні вартості освітньої продукції, внутрішньо властиві самій природі освітньої діяльності. Перша трудність полягає в тому, як визначати (і кількісно, і якісно) обсяг виробленої продукції (наданих послуг) у цій галузі, до того ж обчислення вартості має різні значення для виробників і споживачів освітніх послуг. І головна складність випливає з того факту, що освіта має характер суспільного блага.

Оскільки освіта може розглядатися у вузькому і в широкому змісті, то результативні показники у галузі освіти можуть визначатися як її внутрішніми цілями, так і такими глобальними цілями, як збереження і поширення суми людських знань, становлення і розвиток цивілізації і т. ін. В першому випадку обсяг виробництва вимірюється головним чином кількісними показниками: чисельністю учнів та випускників, кількістю шкіл, вчителів тощо. В другому — обсягом успіхів чи наукових досягнень. Два різних визначення передбачають і два різних підходи до виміру кількості освіти, виробленою системою.

Також при обчисленні вартості слід чітко визначатися — мова іде про вартість виробника чи вартість споживача освіти. Виробниками освіти можуть бути: навчальні заклади (державні і приватні), вчителі, органи управління освітою, сім'ї та будь-які неформальні навчальні заклади. Споживачі — учні та студенти, а також сім'ї, які, по суті, є «покупцями» освіти для своїх дітей. Таким чином виділяється: а) вартість для закладів, що виробляють освіту; б) вартість для споживачів освіти, і особливо — для сімей.

Вартість для закладів пов'язана із бюджетами (або кошторисами) цих закладів: витрати на заробітну плату, навчальні матеріали, комунальні послуги, ремонт тощо.

Вартість для сімей включає плату за навчання, додаткові витрати на навчання (підручники, канцтовари тощо) та відповідну частку сплачених податків. Часто сюди додають також альтернативні витрати — «втрачений доход» для сімей, коли вони посилають дітей вчитися, а не на роботу.

Характер освіти як суспільного блага проявляється в тому, що на мікрорівні, рівні сім'ї чи окремого освітнього закладу немає тісного зв'язку між вартістю для виробника — навчального закладу — і вартістю для споживача — сім'ї. Навчальний заклад сам здійснює всі реальні цитрати, але кошти для цього він не «заробляє», а отримує з державного бюджету. Для сім'ї ж, при безкоштовній освіті пряма вартість може бути мінімального розміру або навіть нульова, непряма — тобто сплата податків державі для фінансування системи освіти — мало залежить від того, чи є сім'я споживачем освіти.

Оскільки бюджети навчальних закладів значною мірою фінансуються сім'ями (через податки та оплату навчання), то на цьому рівні грошова вартість для виробника і вартість для споживача освіти дорівнюють одна одній. Деяку частину також складають внески підприємств, благодійних фондів та іноземна допомога з-за кордону. Це стосується тільки дійсних витрат, альтернативна ж вартість для сімей фактично не залежить від альтернативної вартості для освітніх установ.

Ось чому доцільно визначити такий економічний суб'єкт як суспільство — не держава в нашому звичному розумінні, а саме як національна спільнота. Вартість освіти в такому значенні це: «вартість функціонування і поширення освітньої системи для всього суспільства». Виробники, продавці і споживачі освіти таким чином об'єднуються в одного співучасника або суб'єкта. Такий підхід до розуміння вартості означає, що всі грошові і негроїдові зусилля, які суспільство направляє на освіту, повинні бути згруповані та калькульовані. Асигнування суспільства на освіту будуть включати всі сукупні державні і приватні видатки на освіту (без повторів).

Водночас потрібно зауважити, що існують певні складнощі в обчисленні цієї вартості: потрібні точні дані стосовно не тільки витрат держави на освіту (які часто виступають єдиним показником видатків країни на освіту), а й витрат інших суб'єктів: приватних осіб (через пряму або додаткову оплату навчання, купівлю підручників та канцелярського приладдя, шкільної форми, дорожні витрати тощо), підприємств, зовнішньої допомоги.

Категорія вартості, крім частини витрат, включає і додаткову вартість, яка в дійсності проявляється через категорію прибутку. Додаткова вартість виступає метою будь-якої комерційної діяльності. Відповідно вона є і головним мотивом діяльності в приватних навчальних закладах. Чи присутня вона в державних або інших навчальних закладах, коли мова може іти про освіту як суспільне благо? Прибуток як реальна форма додаткової вартості логічно виправданий і в даному випадку. Його поява і використання зумовлені потребами утримання і розвитку матеріально-технічної бази навчального закладу, необхідністю підвищувати кваліфікацію та заохочувати викладацький склад, проводити різні заходи просвітницького та загальногромадського значення тощо. Державні та неприбуткові приватні навчальні заклади повинні мати в своєму розпорядженні деякі резерви для вирішення цих проблем, але має бути виключена можливість використання прибутків для особистих цілей керівництва закладів. Саме специфічний характер освіти як суспільного блага зумовлює те, що в Україні та в більшості країн світу державним навчальним закладам надається статус неприбуткових організацій. Поширеним також стало функціонування недержавних неприбуткових закладів освіти.

4.2.