3.3. ОСВІТНІЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ

Освітній потенціал — це реальна сукупність нагромаджених речових та неречових ресурсів освіти, які є у суспільства для забезпечення свого розвитку. Економічний аспект освітнього потенціалу включає всю сукупність ресурсів освітньої сфери, які виступають основою її функціонування і розвитку, тим самим сприяючи розвитку суспільства.

Освітній потенціал — це найбільш узагальнене визначення тих реальних можливостей розвитку, що надані суспільству освітою. Освітній потенціал включає в себе як нагромаджені витрати суспільства на функціонування формальної і неформальної систем освіти, так і духовний компонент — це нагромаджені традиції, моральні та суспільні цінності, а також цінності колективізму та спільності. Духовний компонент вза­галі неможливо виміряти, він не піддається кількісним визначенням, але саме він визначає динаміку інших складових, що мають кількісні параметри.

У широкому значенні слова освіта охоплює всі форми навмисного і ненавмисного впливу середовища на людину, які поруч з самоосвітою та самовихованням мають своїм результатом формування і розвиток її особистості. Оскільки сама категорія освіти може мати різні значення, то і категорія освітнього потенціалу може розглядатися в різних за широтою змісту значеннях. Залежно від того, які елементи відносяться до його складу, освітній потенціал може розглядатися на трьох рівнях.

На першому рівні —- у найвужчому значенні аналізувати освітній потенціал — це фонд освіти, потенціал тих реальних затрат, що здійснені суспільством на функціонування системи освіти. Фонд освіти — виражає всю суму фінансових затрат, здійснених суспільством в попередньому і поточному періодах та уречевлених у наявних ресурсах діючої системи освіти та її випускниках. Причому фонд освіти також може мати два значення: фонд освіти всього населення і фонд освіти робочої сили або фонд освіти всього населення і фонд освіти зайнятого населення. Безпосереднє економічне значення має освіта населення, зайнятого у суспільному виробництві. Поряд з цим, важливим показником освітнього потенціалу країни виступає і фонд освіти всього населення.

Освіта в ширшому значенні включає також і ті знання, що здобуті людиною самостійно в процесі щоденної практичної діяльності. Це дає підстави визначити освітній потенціал у ширшому значенні, на другому рінні, як такий, що поряд із фондом освіти включає самоосвіту та практичний досвід людей.

Якщо порівняти освітній потенціал двох працівників з однаковим рівнем освіти, але з різним досвідом, то кількість років навчання у середній школі і у одному вищому навчальному закладі буде однаковою — тобто фонд освіти і в натуральному, і у вартісному відношенні буде складати одну величину. Але якщо перший тільки закінчив навчальний заклад, а другий має стаж 20 років, то, зрозуміло, що їх реальний освітній потенціал буде різним. Навіть якщо припустити, що другий працівник після закінчення вищого навчального закладу більше не здобував ніякі формальні системи навчання (підвищення кваліфікації), ця відмінність буде полягати у тому досвіді, що нагромаджений другим працівником за роки роботи. Цей досвід виявляється у розвитку його як фахівця. Отримані в системі формальної освіти знання, тривалий час застосовувані на практиці, не залишаються незмінними. За час роботи працівник вдосконалює способи та прийоми застосування своїх знань, сим пізнає нові знання і намагається їх використовувати.

На третьому рівні, в найширшому розумінні, освітній потенціал включає в себе поряд із сукупними витратами суспільства на функціонування системи освіти та вищезазначеними елементами також нагромаджений досвід народу. Останній знаходить свій прояв в культурних і національних традиціях, моральних цінностях, які передаються від покоління до покоління і складають міцний фундамент спільного життя народу.

На традиціях і цінностях будується такий важливий елемент, неуречевлений і майже не відчутний, який з'являється завжди там, де люди об'єднуються в колектив для вирішення будь-яких проблем (сімейних, виробничих, політичних, культурних тощо) — дух спільноти. На рівні сім'ї освітній потенціал формується не тільки освітою старших членів, його важливим елементом виступає атмосфера відносин, взаємодії, взаємодопомоги, яка є новоутворенням, похідним від якостей та особистих рис батьків. На рівні виробничого колективу також завжди виникає такий надлюдський, духовний елемент, який знов-таки не зводиться до простої суми освітніх потенціалів окремих людей. У кожному даному випадку він має своє неповторне значення, сформоване комбінацією неповторних людських істот, їхніх якостей, характеристик, мотивацій і відносин. Проявом цього колективного духу можна вважати націленість окремих людей на досягнення спільних цілей, можливості розкриття своєї особистості, творчості, характер взаємовідносин тощо. На рівні суспільства духовний компонент набуває надзвичайного значення. Багато віків вчених і мислителів різних країн цікавить питання про причини багатства та бідності народів. Чому одні країни процвітають, навіть не маючи багатих природних ресурсів, а інші, і маючи таку базу, залишаються в бідності? Причини таких явищ називаються і досліджуються, вони можуть бути численні. Але в основі багатьох причин, що визначають економічний і соціальний розвиток країн, лежать обставини нематеріального, духовного порядку.

Таким чином, у найширшому розумінні освітній потенціал включає фонд освіти, практичний досвід людства і самоосвіту, духовний компонент суспільства. Кількісному визначенню підлягає фонд освіти та певною мірою — другий елемент освітнього потенціалу. Фонд освіти виражає нагромаджені витрати суспільства на функціонування системи освіти, тобто ті витрати, що здійснює суспільство на організацію цілеспрямованого впливу на особистість людини з метою формування певного набору її характеристик. Фонд освіти підлягає кількісному визначенню як в натуральній формі (у вигляді тривалості нагромадженої загальної і професійної освіти), так і у вартісній (сукупні витрати на освіту). Розрахувати фонд освіти суспільства можна на основі даних про чисельність всього населення (або зайнятого населення), чисельність осіб (зайнятих працівників) з певним рівнем освіти, тривалості років навчання для кожної групи населення відповідно до рівня освіти та вартості навчання на кожному рівні освіти. В натуральному вигляді фонд освіти може бути розрахований за такою формулою:

ФО = АХа + ВХb + СХс + DХd + ЕХе + FХf + НХh + КХk

X —кількість років навчання: Ха — при незакінченій середній освіті, Хb — неповній середній освіті, Хс — повній середній, Хd — професійно-технічній, Хе — базовій вищій, Хf — повній вищій, Хh — підготовка кандидатів наук, Хk — докторів наук. Для різних рівнів освіти в середньому відповідає така кількість років навчання: незакінчена середня — 7 років, неповна середня — 8 років, загальна середня — 10 років, професійно-технічна — 12 років, базова вища — 14 років, повна вища — 15 років, підготовка кандидатів наук — 18 років, докторів наук — 21 рік. А — чисельність населення (або зайнятих працівників) з незакінченою середньою освітою; В — чисельність населення з неповною середньою освітою; С — чисельність населення з повною середньою освітою; D— чисельність населення з професійно-технічною освітою; Е — чисельність населення з базовою вищою освітою; F — чисельність населення з повною вищою освітою; Н — чисельність кандидатів наук; K — чисельність докторів наук.

За приблизними оцінками фонд освіти зайнятого населення в Україні у 1999 році складав 151-156 млн.-років нагромадженої освіти проти 280,4 млн.-років у 1989 році та 251,5 млн.-років у 1979 році. Це означає, що реальне використання в економіці нагромадженої освіти населення скоротилося майже у два рази за останні 10 років.

Розрахунок фонду освіти у вартісній формі ґрунтується на даних про вартість підготовки відповідно на кожному освітньому рівні: Уа, УЬ, Ус, Уd, Уе, Уf, Уh, Уk:

ФО= АYа + ВУb + СУс + DYe + ЕУе + FYf + HYh+ Куk

У — вартість навчання: Уа — при незакінченій середній освіті; Уb — неповній середній; Ус — повній середній; Уd — професійно-технічній; Уе — базовій вищій; Уf — повній вищій; Уh — підготовці кандидатів наук; Уk — докторів наук.

Наявність потужної системи освіти в суспільстві виступає необхідною передумовою його існування та розвитку. Характеристика системи освіти значною мірою розкриває наявність ресурсів та можливостей розвитку економіки країни. В контексті вирішення суспільством важливих соціальних та економічних завдань важливою проблемою є оцінка потенціалу освіти, тобто оцінка того, наскільки освіта виявляється ресурсом розвитку. Здійснити таку оцінку можливо на основі певних підходів та критеріїв, що дозволять визначити стан освіти та її місце в системі економічних показників країни.

У першу чергу необхідні узагальнені дані стосовно наявності навчальних закладів, кількості учнів та студентів. Динаміка цих показників у часі дозволить побачити тенденції їх змін.

За період 1985-2001 роки і особливо — з другої половини 90-х років, спостерігається тенденція зростання кількості навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, які надають повну вищу освіту (117,8%). Ця тенденція, загалом дуже позитивна, не доповнюється ростом інших категорій закладів. Кількість професійно-технічних училищ та вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів (коледжів, технікумів), на жаль, знижується: на 19,8% та 9% відповідно.

Скорочення учнівського контингенту головним чином пояснюється зниженням народжуваності в Україні починаючи з 1987 і особливо — у 90-х роках.

Ріст спостерігається тільки у чисельності студентів вищих навчальних закладів Ш-ІV рівнів акредитації — на 50,6%, причому найбільший — після 1995 року. Одночасно має місце значне скорочення чисельності учнів професійно-технічних закладів — на 26,2% та студентів, які отримують базову вищу освіту у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації — на 34,7%. Таким чином, якщо у 1985 році у вищих навчальних закладах ІІІ-ІУ рівнів акредитації навчалося 51,3% студентів, то у 1995 році - вже 59,9%, а в 2000 році - 72,7% загальної кількості студентів вищої освіти.

При міжнародних співставленнях рівнів соціально-економічного розвитку країн важливим показником виступає чисельність учнів (або студентів) на 10 тис. населення. В країнах світу кількість студентів на 10 тис. населення в середньому в 1995 році складала 143, у розвинених країнах — 411. В Україні кількість студентів всіх рівнів вищої освіти в 1995 році складала 359 на 10 тис. населення (тоді як в 1985 р. — 326), а в 2001 році вже — 431 студентів (316 студентів ВНЗ Ш-ІV р. а.).

Підвищення рівня освіченості всього населення, що проявляється у зазначених тенденціях росту населення з найвищими рівнями підготовки, — це, безумовно, позитивна тенденція. Разом з тим, вона не повинна відбуватися за рахунок підготовки спеціалістів інших рівнів.

Таблиця 3.1

Загальні показники діяльності системи освіти України*

• Складено за: Україна у цифрах 2001. — К.: Техніка, 2002. — С. 220-226; Народне господарство УРСР. 1990. - К.: Техніка, 1991. - С.Ш-192.

Скорочення підготовки фахівців цих рівнів може бути пояснено деякою мірою скрутним економічним становищем в Україні: не можна готувати людей за спеціальностями, для яких немає робочих місць. У той же час збереження такої тенденції надалі може привести до надмірної стратифікації українського суспільства, посилення розриву між верствами. Наслідком надмірного поширення вищої освіти непропорційно іншим рівням може стати знецінення диплому про вищу освіту.

Таблиця 3.2

Кількість студентів на 10 тис. жителів, за регіонами, 1980-1995 рр.

Про те, яка роль надається освіті в державі, свідчать дані про обсяги фінансування цієї сфери. Протягом 90-х фінансові ресурси освіти стали різноманітніші, окрім державного фінансування навчальні заклади отримують інші надходження.

Світовий досвід доводить, що видатки на освіту мають складати не менше 5% валового національного продукту. Експертами ЮНЕСКО визначена мінімально можлива частка видатків на підтримку інтелектуального потенціалу — 3,5%, інакше неминучий розпад інфраструктури системи освіти. Якщо в країнах, що розвиваються, видатки держави на освіту складають в середньому 4,1%, то в розвинених країнах — в середньому— 5,3% ВНП (див. табл. 3.3). Загальний рівень видатків держави на освіту свідчить про те значення, що надається освіті в суспільстві. Про середній рівень державних видатків на освіту в різних країнах світу можна побачити за даними таблиці 3.4.

Важливою і показовою також виступає серія показників щодо рівня видатків, що виділяється на одного учня на різних ступенях освіти. Про стан фінансування освіти державою в різних країнах світу свідчать дані табл. 3.5.

Таблиця 3.3

Державні видатки на освіту в Україні*

* Розраховано за:

Cтатичний щорічник України за 1998 р./ Держ. ком. стат. — К.: Техніка, 1999. — С. 59.

Стачний щорічник України за 2000 р. — К.: Техніка, 2001. — С. ...

За даними Міністерства фінансів.

Таблиця 3.4 Державні видатки на освіту в деяких країнах світу*

* Подано за:

Всемирный доклад по образованию. — Париж: ЮНЕСКО, 1998. — С. 158.

Таблиця3.5 Розподіл державних видатків на одного учня, за регіонами і ступенями освіти, у 1985 та 1995 рр., дол. СІЛА*

* Высше образование в XXI веке. Подходы и практические меры. Всемирный статистический обзор по высшему образованию 1980-1995 гг. ЮНЕСКО. 5-9 октября 1998 г. - Париж. — С. 35.

ВИСНОВКИ

1. Освіта являє собою цілеспрямований процес впливу на особистість з метою формування певних характеристик та якостей. Процес освіта включає в себе такі елементи: виховання певних особистих якостей та передачу знань. За своїм характером знання поділяються на загальні і специфічні.

2. За характером організації навчального процесу виділяються такі види освіти, як формальна (в межах регулярної системи) та неформальна (поза її межами: в гуртках, на курсах і т. д.). За формою організації впливу на особу людини визначаються дві сфери: інституціо-налізований вплив та неінституціоналізований. До першої сфери відносяться всі форми освічення та планової цілеспрямованої підготовки спеціалістів. До другої — загальна маса впливів на формування індивіда: сім'я, найближче оточення, засоби масової інформації тощо.

3. Зростання ролі освіти в забезпеченні економічного та соціального прогресу суспільства зумовлює процес трансформування самої освіти. У сучасній освіті відбуваються такі зміни: 1) змінюється розуміння освіти, її місце і роль у житті людей; 2) все різноманітнішими стають форми організації навчального процесу; 3) зазнають змін і самі педагогічні технології, методи передачі знань та втілення навичок, умінь тощо.

4. Система освіти складається із мережі навчальних закладів, наукових і методичних установ, державних органів управління та самоврядування в галузі освіти. Первинною ланкою системи освіти виступає навчальний заклад, який надає населенню освітні послуги. Основні сектори освітньої галузі — це дошкільна освіта, загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна підготовка. Переважну частину навчального навантаження забезпечують та відповідно залучають значні обсяги ресурсів сфери загальної середньої та вищої освіти.

5. Освітній потенціал — це реальна сукупність нагромаджених речових та неречовивх ресурсів освіти, які є в суспільства для забезпечення свого розвитку. Освітній потенціал України на початок XXI століття характеризується потужною матеріальною базою, наявністю значної кількості навчальних закладів різних форм організації і власності, які забезпечують навчання на різних рівнях освіти. Найбільший розвиток спостерігається у сфері повної вищої освіти, в найбільш скрутному положенні перебуває система професійно-технічної освіти.