Склад і структура доходів та видатків місцевих бюджетів

Власні доходи місцевих бюджетів становлять, наприклад, у Швеції і Швейцарії — 70 %, у Норвегії — 56 %, в Іспанії — 50 % доходів місцевих бюджетів.

Закономірним для всіх розвинутих зарубіжних країн є розподіл місцевих бюджетів на два самостійних функціональних види місцевих бюджетів.

Видатки місцевого поточного бюджету направляються на поточні потреби: забезпечення утримання соціально-культурної сфери, адміністративні витрати, соціальний захист, виконання делегованих повноважень, сплату витрат з боргу місцевої влади. Доходи місцевого поточного бюджету формуються за рахунок місцевих податків та зборів, платежів, загальних субсидій, що надаються державною владою, і деяких інтих доходів.

Видатки бюджету розвитку, чи бюджету інвестицій, направляються на розвиток соціальної інфраструктури, капітальні вкладення, придбання устаткування й оснащення, інші інвестиційні програми та на сплату основної частини боргу місцевих органів влади. Доходи бюджету розвитку формуються за рахунок банківських кредитів, муніципальних (комунальних) позик, інвестиційних субсидій, що надаються державною владою, та за рахунок деяких інших джерел. Законодавство більшості зарубіжних країн забороняє використання доходів бюджетів розвитку на витрати поточних бюджетів.

У законодавстві багатьох зарубіжних країн є також поняття додатковий бюджет і приєднані бюджети. У Франції, наприклад, додатковий бюджет за своєю природою уточнює основний бюджет. В основному бюджеті не може бути точно враховано всіх можливих змін фінансових показників протягом бюджетного року. Ці зміни можуть стосуватися бюджету як поточного, так і інвестиційного. Таким чином, у разі потреби прийнятий основний місцевий бюджет можна скорегувати за допомогою додаткового бюджету.

Приєднані бюджети відображають фінансові операції окремих місцевих суспільних служб, що мають фінансову самостійність, надають платні послуги, але не користуються правом юридичної особи. Це, наприклад, такі служби, як водопостачання, благоустрій та ін. Формування приєднаного бюджету дозволяє направляти доходи відповідної служби на її фінансування. Приєднані бюджети формуються і виконуються в тому ж порядку, що й основні. Результати виконання приєднаних бюджетів включаються в загальне сальдо основних бюджетів.

Доходи місцевих бюджетів формують насамперед податки. Розрізняють три основні групи місцевих податків.

Місцеві прямі та непрямі податки, які застосовуються практично в усіх країнах. Широко розповсюдженими прямими місцевими податками є майнові, промислові, поземельні та податки на автомобілі, а в ряді країн — на жителів та на професію (Франція). У бюджетах земель ФРН головне місце належить прямим податкам. Серед них виділяється прибутковий податок на прибуток корпорацій, на майно, податок зі спадщини. Головними прибутковими джерелами провінцій Канади слугують: прибутковий податок з населення, податок на прибуток корпорацій.

До місцевих непрямих податків належать податки на покупки, акцизи на бензин, тютюн, спиртні напої, споживання електрики і газу. У Великій Британії місцеве непряме оподатковування, власне кажучи, відсутнє.

Другу групу місцевих податків можна назвати податками, що стягуються як надбавки до загальнодержавних податків чи як відрахування від них (приміром, в Італії — до поземельного і сільськогосподарського податків). Ці податки встановлюються у відсотках до державних податків, які збираються на території місцевих органів влади. Зокрема, у ФРН: прибутковий (розподіляється між федерацією, землями та громадами в пропорції 42,5 %: 42,5 %: 15 %); корпораційний (між федерацією і землями поділяється порівну — 50 %: 50 %); податок на додану вартість (пропорція дуже рухлива, але варіює на рівні 65 %: 35 % між федерацією і землями).

Інші місцеві податки становлять особливу групу місцевих податків. Це податки на видовища, собак, заняття торгівлею, володіння транспортними засобами, видачу ліцензій, гральний бізнес (Іспанія) та ін. Як правило, ці податки великого фінансового значення для доходів місцевих бюджетів не мають.

Певне місце у формуванні місцевих бюджетів займають неподаткові доходи. До них належать доходи: від власності, керованої місцевими органами влади; від здачі в оренду чи продажу землі, лісових масивів; від експлуатації водойм, комунальних підприємств; від надходжень судових мит, штрафів, різних зборів.

У деяких країнах встановлюються додаткові податки на вивіз сміття, на споживання енергії і т. п. Неподаткові доходи займають скромне місце в загальних доходах місцевих бюджетів. їх питома вага коливається в різних країнах від 10 до 30 % загальних доходів.

Важливим джерелом доходів місцевих бюджетів є субсидії. їх питома вага в доходах місцевих бюджетів різних країн становить 20—40 %. Субсидії слугують особливою формою зв’язку — фінансового та економічного — між окремими ланками бюджетної системи і, власне кажучи, визначають напрямок фінансової діяльності місцевих органів влади, що дозволяє забезпечувати контроль з боку центрального уряду за місцевими органами управління.

За своєю економічною сутністю субсидії близькі до податкових джерел, тому що в їх основі лежать податки, які надійшли в розпорядження центрального уряду і передані в порядку перерозподілу доходів у місцеві бюджети. Субсидії викликаються значною постійною дефіцитністю місцевих бюджетів і підрозділяються на субсидії загального та цільового призначення.

Субсидії загального призначення (дотації) надаються для покриття дефіциту місцевих бюджетів. Вони дають місцевим органам управління певну свободу у використанні засобів, містять меншу кількість регулюючих та обмежуючих установок використання ресурсів.

Субсидії цільового призначення (субвенції) надаються місцевим органам управління на фінансування певних програм чи проектів.

Постійна нестача власних доходів для фінансування поточної діяльності, з одного боку, і необхідність забезпечити коштами заходи в галузі економічної та соціальної інфраструктури, з іншого боку, змушують місцеві органи широко використовувати і такий механізм фінансування, як позики. Найбільше поширення одержали місцеві довгострокові позики — заставні листи і муніципальні облігаційні позики. Термін дії заставних листів 10—15 років. Ці позики найбільш стабільні і користуються найбільшим попитом. Муніципальні облігаційні позики випускаються на термін від 10 до 16 років, але найчастіше — на 40—60 років. Основною формою короткострокових позик є бони. Вони випускаються на термін до 1 року, а в деяких країнах — до 4 років.

Видатки місцевих бюджетів багато в чому залежать від бюджетної політики, яка проводиться в державі, від ступеня децентралізації управління соціальною сферою. Усе це є вирішальним чинником, який впливає на обсяг фінансових ресурсів, що проходять по каналах місцевих бюджетів, на їх питому вагу в загальнодержавних бюджетних витратах. Так, у Фінляндії, ФРН, Норвегії, Франції за рахунок територіальних бюджетів витрачається більше коштів, ніж за рахунок центрального бюджету.

З місцевих бюджетів здійснюються видатки на економічну і соціальну інфраструктуру: місцевий транспорт, водо- і газопостачання, будівництво шкіл (у ФРН ці видатки становлять 1/4 видатків місцевих бюджетів, у Японії та Франції — більше 1/3, а в бюджетах Великої Британії та США — понад 40 %), будівництво лікарень й інших соціальних установ. Збільшується частка, що припадає на місцеві органи влади у фінансуванні реконструкції міст, благоустрою промислових зон, в асигнуваннях на комунальне і житлове будівництво. До видатків з місцевих бюджетів відносяться також витрати на утримання місцевих адміністративних органів, поліції і суду, на транспортне і дорожнє будівництво.

За рахунок місцевих бюджетів фінансується й охорона здоров’я. Наприклад, у Норвегії, Швеції, Фінляндії ця стаття бюджету становить понад 50 % бюджетних витрат. Однією з істотних статей місцевих бюджетних видатків є витрати, пов’язані з погашенням отриманих позик і виплат відсотків по них. Приміром, у Франції на виплату відсотків по позиках і позичках доводиться виділяти понад 10 %, а на погашення отриманих позик — близько 20 % усіх витрат бюджетів муніципалітетів.

Самостійною ланкою місцевих фінансів є місцеві державні підприємства. До них належать муніципальні, дорожні, транспортні підприємства, підприємства газо-, енерго- і водопостачання, а також житлове господарство. Місцеві підприємства займаються обслуговуванням населення, надають допомогу приватному капіталу в спорудженні нових об’єктів.

Місцеві підприємства функціонують на принципах самооплатності, у місцевих бюджетах відбиваються тільки збитки від їхньої діяльності чи прибуток. В окремих країнах у доходи місцевих бюджетів включаються валові доходи місцевих підприємств, а у видатки — витрати на їх поточну діяльність. Капітальні витрати на будівництво підприємств місцевого значення, як правило, фінансуються за рахунок позик, які розміщуються місцевими органами управління.

3.5.