Місцевий фінансовий контроль і фінансове планування

До фінансових органів місцевої влади зарубіжних країн належать Департаменти фінансів, які самостійно створюються цією владою. їх функції та обов’язки встановлюються законодавством, рішеннями представницьких органів місцевої влади чи статутами громад.

У багатьох розвинутих зарубіжних країнах розрізняють внутрішній і зовнішній фінансовий контроль у місцевих органах влади. Внутрішній фінансовий контроль здійснюється обраними представницькими органами місцевої влади спеціальними комісіями чи комітетами. Так, у Північній Ірландії Фінансовий комітет контролює здійснення витрат з точки зору їхньої відповідності фінансовій політиці органу місцевого самоврядування. Створення такого комітету не є обов’язком муніципальної ради, але він повинен вести фінансові справи на необхідному рівні. Зовнішній фінансовий контроль діяльності місцевих органів влади здійснюється органами державної влади по лінії як виконавчої, так і законодавчої та судової влади. Зовнішній фінансовий контроль спрямований на дотримання законності в рішеннях місцевих органів влади у фінансовій сфері. У Швеції, наприклад, зовнішній фінансовий контроль діяльності комун здійснюється лише законодавчою та судовою державною владою. Що ж стосується делегованих місцевій владі повноважень державною владою, то зовнішній фінансовий контроль стосується і доцільності дій місцевої влади.

У Франції створені спеціальні органи фінансового контролю за діяльністю місцевої влади — Регіональні рахункові палати.

В Ірландії всі статті видатків та доходів місцевої влади контролюються в рамках системи бухгалтерського обліку та аудиту під керівництвом міністра навколишнього середовища. Рахунки місцевої влади щорічно ревізуються центральною владою. В Австрії фінансові документи будь-якої громади з чисельністю населення понад 20 тис. осіб щорічно повинні надаватися уряду землі та податковому управлінню. В Іспанії фінансову діяльність місцевої влади контролює спеціальний Ревізійний суд.

У Нідерландах уряд здійснює попередній контроль податкових підзаконних актів і муніципального бюджету, створення фондів, асоціацій, загальних підприємств, кооперативів та інших органів, передбачених цивільним правом. У Норвегії попередньому контролю підлягають такі фінансові операції, як позики і передача основних фондів власності. У Португалії муніципальні звіти про виконання бюджетів спочатку подаються в Ревізійну раду, що перевіряє їх на предмет відповідності законам, а потім вони виносяться в Муніципальну раду.

ці та інші факти засвідчують, що в більшості зарубіжних країн фінансову автономію місцевої влади урівноважено досить твердим фінансовим контролем і аудитом держави.

Значне теоретичне і практичне значення має проблема визначення нових функцій місцевих фінансових органів. Це важливий елемент системи управління місцевими фінансами.

Воно зводиться до розробки двох основних документів — довгострокового фінансового плану і щорічного бюджету. Розробка цих двох документів місцевими органами влади в багатьох країнах є вимогою, встановленою у законодавчому порядку. Довгостроковий фінансовий план носить характер прогнозу, у якому передбачаються можливі джерела й обсяги надходжень фінансових ресурсів, а також довгострокової цільової програми, по яких здійснюються витрати. Такі фінансові плани мають назву змінних п’ятирічних планів.

У Нідерландах, наприклад, крім щорічного бюджету, органи місцевого самоврядування зобов’язані розробляти фінансовий план на чотири роки. Місцеві органи влади зарубіжних країн здійснюють довгострокове планування відповідно до основних напрямків їх діяльності.

Так, шестирічні програми комунальних послуг, капіталовкладень і фінансової політики розробляють місцеві органи США. Відповідно до закону першим плановим роком фінансового планування є поточний бюджетний рік. Фінансовий план може подаватися в законодавчі органи найпізніше — разом із проектом закону про бюджет на наступний фінансовий рік. Причому законодавчі органи можуть вимагати представлення альтернативних розрахунків. Встановлено законодавчі вимоги до фінансового плану. У ньому повинні бути розтлумачені й обґрунтовані основні напрямки капіталовкладень. Законодавчим органам необхідно подавати перероблені на основі фінансового плану багаторічні програми капіталовкладень.

У ФРН в основу бюджетного господарства федерації і земель покладене п’ятирічне фінансове планування. Це встановлено законом від 8 червня 1967 р. «Про сприяння стабільності і економічному зростанню». При федеральному уряді діє Рада фінансового планування. До її складу входять федеральний міністр фінансів і економіки, міністри фінансів земель, чотири представники територіальних громад і об’єднань громад, які, за пропозицією Головного об’єднання муніципалітетів, призначаються Бундестагом.

На відміну від фінансового плану, бюджет на рік є нормативним актом обов’язкового характеру. Показники бюджету тісно пов’язані з фінансовим планом. Щороку після прийняття нового бюджету здійснюється уточнення показників фінансового плану. Таким чином, відбувається об’єднання поточного і перспективного фінансового планування.

Особливістю бюджетного планування в зарубіжних країнах є те, що фінансовий рік місцевих органів влади та фінансовий рік центрального уряду не збігаються за часом. Це дає можливість місцевим органам влади в процесі бюджетного планування мати повну інформацію про розміри фінансової допомоги центрального уряду. Так, наприклад, у США фінансовий рік центрального уряду охоплює період з 1 жовтня по 30 вересня, а кожен місцевий орган влади самостійно встановлює межі власного фінансового року. У Франції бюджет центрального уряду повинен бути обов’язково прийнятий до 31 грудня поточного року, а бюджет комуни — до 31 березня бюджетного року.

Ще одна особливість фінансового планування в місцевих органах частини зарубіжних країн — це вимога повної збалансованості доходів та видатків місцевого бюджету. Наприклад, у Франції ця вимога передбачена законом від 2 березня 1982 р. Така вимога є необов’язковою щодо бюджету центрального уряду.

У місцевих органах влади зарубіжних країн широко використовується програмно-цільовий метод фінансового планування інвестицій з детальними розрахунками ефективності й окупності капітальних вкладень.

3.6.