Тема 12 . Контроль і ревізія фінансових результатів, фондів і фінансового стану підприємства

1. Перевірка правильності визначення балансового прибутку підприємства.

2. Перевірка операцій по використанню прибутку.

3. Контроль операцій по спеціальних цільових фондах підприємства.

4. Контроль фінансового стану підприємства.

Питання 1. Розвиток ринкових відносин у тшшій державі супроводжуєть­ся підвищенням ролі прибутку як матеріальної основи економіч­них інтересів підприємства і держави. Прибуток як основний уза­гальнюючий синтезуючий якісний показник характеризує фінан­совий результат підприємницької діяльності.

Фінансовий результат — чистий прибуток — складає­ться з фінансових результатів від основної діяльності (реалі­зації продукції, робіт, послуг), а також результатів від фінансової, інвестиційної, іншої та надзвичайної діяльності

Основна діяльність підприємства — виробничо-господарська — визначена в його засновницьких документах, є регулярною і постійною протягом календарного року, на який припадає звіт­ний період.

Починаючи перевірку, ревізор повинен ознайомитися з балан­сом та звітом про фінансові результати (ф. 2), що дасть можли­вість зорієнтуватися в джерелах формування прибутку ревізова­ного підприємства, мати загальну оцінку виконання фінансового плану та ефективності виробництва. Потім контроль фінансових результатів проводиться в розрізі напрямків формування чистого та балансово­го прибутку.

Відповідно до НС(П)БО продукція визнається реалізованої за методом нарахування, якщо вона відвантажена або здана покупцю-замовнику; касовий метод визначення реалізації (тільки після оплати рахунку покупцем) відмінено.

Джерелами інформації для контролю є дані журналів-ордерів №№ 11, 12, відомості № 16 або відповідних машинограм при за­стосуванні комп'ютерної форми обліку з рахунків 26,36,90,70

Особлива увага звертається на відображення фінансових ре­зультатів при наявності бартерних операцій, експорту продукції, погашенні заборгованості працівникам з оплати праці готовою продукцією підприємства.

Основні порушення: заниження прибутку через: 1) зменшен­ня обсягів реалізації по кредиту рахунку 70 у результаті недосто­вірного відображення в обліку доплат від покупців під видом фі­нансової допомоги, поновлення фондів спеціального призначен­ня та інших цільових надходжень; 2) завищення фактичної собі­вартості реалізованої продукції (робіт, послуг) унаслідок: зани­ження оцінки залишків готової продукції на складі на кінець мі­сяця; завищення виробничої собівартості через включення у ви­трати виробництва невиробничих витрат; заниження собівартості незавершеного виробництва шляхом неправильного розподілу відхилень від облікових цін; завищення видів витрат, які нале­жать до позавиробничих комерційних (відшкодування транспор­тних витрат покупцем, відшкодування зворотної тари).

Значний вплив на обсяг балансового прибутку можуть мати фінансові результати від іншої діяльності. Деталь­но вивчаються операції з безкоштовної передачі іншим підпри­ємствам, організаціям та з реалізації залежаних, невикористову-ваних або надлишкових запасів матеріальних цінностей, окремих об'єктів основних фондів (чи не занижені ціни реалізації, досто­вірні документи, визначені фінансові результати).

У ході ревізії фінансових результатів важливе значення приді­ляється доходам від фінансових вкладень підприємства в цінні папе­ри; від пайової участі в спільних підприємствах; від здачі майна в оренду; від депозитних коштів, штрафу, пені одержаної; виявлені в поточному році прибутки минулих років, надходження раніше списаних боргів (безнадійна дебіторська заборгованість); прострочена кредиторська заборгованість підприємств недержавної форми власності; одержання безповоротної фінансової допомоги, доплат чи внесків у фонди спеціального призначення від покуп-ців-замовників чи постачальників; страхові відшкодування при страхуванні майна підприємства.

Напрями контролю.

1. Перевірка достовірності облікових даних про доходи (методи візуальної перевірки та обстеження наявно­сті і достовірності первинних документів, метод зустрічної пере­вірки при підозрі на недостовірність документів).

2. Перевірка видатків. Треба знати, що всі визнані підприємством чи присуджені арбітражем штрафи, пені, неустойки, суми претензій за штрафними санкціями, по яких ми­нув термін оскарження, відносяться на збитки звітного періоду. Але важливо з'ясувати, чи реально погашена така заборгованість, чи не обліковується вона в складі кредиторської заборгованості.

Питання 2. Прибуток використовується на такі цілі: першо­чергово — на платежі в бюджет з податку на прибуток та еконо­мічні санкції за порушення чинного законодавства стосовно всіх видів оподаткування, а залишок — на відрахування в так звані фонди економічного стимулювання (виробничого і соціального розвитку, матеріального стимулювання працівників), резервні фонди та інші спеціальні фонди. Протягом року використання прибутку відображається по дебету рахунку 79

Як джерела інформації для контролю використовуються журнали-ордери №№ 12, 15 чи машинограми, які їх заміняють по рахунку 79

Цільове ефективне використання прибутку має важливий вплив на фінансовий стан підприємства, створюючи джерела роз­витку виробництва. Усе це зумовлює значимість об'єкта контролю. При здійсненні перевірки операції з використання прибутку контролюються ревізорами під основним кутом зору (зв'язку), а саме: впливу їх на обсяги оподатковуваних оборотів як бази для нарахування різних платежів у бюджет для даного підпри­ємства чи інших фізичних та юридичних осіб, на користь яких здійснюється виділення коштів, джерелами яких є прибуток підприємства.

Основні напрями контролю.

1. Контроль обгрунтованості використання прибутку на пла­тежі в бюджет здійснюється методом нормативної перевірки об­сягів податку на прибуток по звітних періодах року за даними декларації на прибуток, розрахунків до податкової звітності і журналу-ордеру № 15. Особлива увага звертається на правомір­ність визначення бухгалтерських записів, якщо за результатами попередніх перевірок податковою інспекцією донараховане по­датки із застосуванням штрафних санкцій за минулий і звітний роки.

2. Особливістю перевірки акціонерних товариств і спільних підприємств є те, що важливе значення приділяється правомірно­сті розподілу прибутків між засновниками та акціонерами у ви­гляді дивідендів.

Ревізор перевіряє наявність рішень керівництва цих під­приємств про розподіл балансового прибутку за рік з визна­ченням цільового направлення після обов'язкових платежів, джерелом яких є прибуток, а також розрахунок нарахувань дивідендів учасникам-засновникам підприємства та акціоне­рам, розрахунки з ними. Обов'язково перевіряється, чи не за­нижений розмір нарахованих дивідендів, якщо серед заснов­ників є державні підприємства чи організації. При нарахуван­ні дивідендів та перерахуванні чи виплаті їх засновникам (фі­зичним або юридичним особам) обов'язково проводиться на­рахування податку на прибуток з одночасним перерахуванням нарахованих платежів у дохід бюджету

3. Контроль правомірності розподілу прибутку, що зали­шається після розрахунків з бюджетом, проводиться за ме­тодом нормативної перевірки застосування нормативів відра­хувань у різні спеціальні фонди (розвитку підприємства, ре­зервний страховий фонд і т. п.), виходячи з установчих доку­ментів на заснування підприємства, затверджених фінансових планів.

Якщо на балансі є збитки минулих років, то при розподілі прибутку за звітний рік повинно передбачатися погашення цих збитків. Слід урахувати, що розрахунки відрахувань у фонди проводяться, виходячи з розмірів прибутку, визначеного нарос­таючим підсумком з початку року, а не за звітний період (за І квартал. І півріччя, 9 місяців, рік).

4. При наявності на балансі підприємства структурних підроз­ділів невиробничого призначення (дитсадків, клубів, профілакто­ріїв, медпунктів, жилих будинків) треба перевірити, чи списую­ться щоквартально, особливо за звітний рік, їх витрати за раху­нок прибутку на дебет рахунку 79. Це саме стосується капіталь­них витрат на придбання нової техніки, устаткування, реконструк­цію і будівництво, ремонти основних фондів понад 5% їх залиш­кової вартості на початок звітного року.

Питання 3. Здійснюючи контроль, ревізор повинен керуватися Законом України «Про підприємництво», статутом та установчими доку­ментами про заснування підприємства, діючими нормативними актами з методики бухгалтерського обліку операцій по спеціаль­них цільових фондах. До таких фондів належать: статутний фонд, фонди економічного стимулювання (фонд розвитку, фонд матері­ального стимулювання і соціального розвитку), резервні фонди.

Джерела інформації для контролю:

• кошториси по фондах економічного стимулювання, фінансо­вий план, розрахунки про нарахування у фонди, первинні доку­менти, облікові реєстри на витрати з фондів, поточного синтети­чного і аналітичного обліку по рахунках 40 «Статутний фонд», «Інший додатковий капітол», «Забезпечення наступних витрат і платежів», «Резервний фонд» (журнали-ордери №№ 12, 13, Кни­га головних рахунків);

• звітність (баланс, звіт про фінансово-майновий стан підпри­ємства).

Одним з основних є статутний фонд. На підприємствах не­державних форм власності він формується за рахунок внесків власників, засновників підприємства у формі грошових коштів, майна, нематеріальних активів та ін. Розміри внесків засновників визначаються в документах на заснування підприємства.

Послідовність і основні напрями контролю.

1. Після ознайомлення з особливостями виробничо-госпо­дарської діяльності, засновницькими, або установчими, докумен­тами, балансом підприємства і Книгою головних рахунків з ра­хунку40 «Статутний фонд» та 46 “Несплачений капітал», ревізор здійснює контроль повноти надходжень внесків заснов­ників методом порівняння даних аналітичного обліку з рахунків 40 і 46 про суми внесків з первинними документами про їх опла­ту (прибутковими касовими ордерами, виписками банку з поточ­ного рахунку, актами на приймання матеріальних цінностей у ра­хунок внесків).

2. Для перевірки своєчасності розрахунків з внесків до статут­ного фонду порівнюють фактичні внески по датах у розрізі засно­вників з установленими в документах на заснування підприємства.

3. У спільних підприємствах перевірці підлягає повнота, своє­часність і достовірність внесків іноземних засновників у конвер­тованій валюті, виходячи із засновницьких документів.

4. Варто звернути увагу на внески у вигляді нематеріальних активів (майнові права, торгові знаки, гудвілли, ноу-хау, права на користування природними ресурсами, землею, інтелектуальну власність). . Оприбу­ткування нематеріальних активів повинно проводитися на під­ставі спеціальних актів про приймання з додатками відповідної документації, яка б свідчила про достовірність їх наявності, зв'язок з виробничою діяльністю. Часто мають місце зарахування нематеріальних активів як внесків тільки на підставі актів при­ймання, без належно оформленої документації щодо конкретного їх виду, із завищенням оцінки.

5. Перевірка обґрунтованості змін величини статутного фонду здійснюється на підставі аналізу даних обліку по кредиту рахун­ку 40 та візуального контролю про наявність змін у засновниць­ких документах, документі про перереєстрацію статутного фонду при новому додатковому випуску акцій, підвищенні їх номіналь­ної вартості або зменшенні (при викупі акцій у власників акцій) чи зниженні їх номінальної вартості.

6. Одночасно здійснюється контроль кореспонденції рахунків стосовно правильності ведення обліку операцій по статутному фонду, а також методики ведення облікових реєстрів з аналітич­ного обліку по рахунках 40,46.

7. Особливість контролю на підприємствах державної форми власності зумовлена тим, що на рахунку 40 «Статутний фонд» ві­дображається вартість основних і оборотних фондів, єдиним вла­сником яких є держава.

Протягом поточного року на ньому відображаються операції, пов'язані з надходженням та вибуттям основних фондів, їх функ­ціонуванням (нарахуванням зносу), а також операції, що відо­бражають поповнення чи зменшення оборотних фондів. Величи­на статутного фонду спеціально не реєструється при відкритті підприємства чи змінах упродовж функціонування.

Тому як основні напрями контролю треба відзначити:

а) перевірку обґрунтованості збільшення статутного фонду в частині основних і оборотних фондів у результаті їх переоцінки, введення в експлуатацію нових об'єктів основних фондів;

б) перевірку обґрунтованості зменшення статутного фонду в частині основних і оборотних фондів при списанні недоамортизованих об'єктів основних фондів, їх ліквідації (аварії, стихійне лихо), реалізації нижче залишкової вартості, нижче діючих рин­кових цін окремих об'єктів чи законсервованого комплексу устат­кування цехів, будівель.

При цьому детально аналізується первинна документація що­до стану, оцінки об'єктів, розрахунків з покупцями;

в) перевірка правильності відображення в обліку операцій щодо статутного фонду здійснюється методом аналізу кореспонденції рахунків і первинних документів, які є підставою для бухгалтерсь­ких записів. Крім цього, перевіряється дотримання методики аналітичного обліку статутного фонду і відповідність звітності про величину статутного фонду в балансі, журнал і-орд ері № 13 (де ведеться аналітичний облік), Книзі головних рахунків.

Питання 4. Контроль фінансового стану підприємства проводиться за да­ними певних груп економічних показників, які наводять загальну оцінку фінансового стану підприємства, прибутковості його діяль­ності і довгострокової платоспроможності.

Фінансова стабільність — це спроможність підприємства здійснювати свою підприємницьку діяльність стабільно завдя­ки фінансовому забезпеченню власними оборотними коштами, а також залученнями.

Платоспроможність підприємства — це можливість у прак­тичній ситуації, що склалася, погасити всі свої зобов'язання пе­ред кредиторами (банками, бюджетом, постачальниками іт. п.).

Послідовність і напрями контролю.

1. Загальна оцінка фінансового стану підприємства визначає­ться методами аналізу показників фінансової стабільності, при­бутковості, платоспроможності за даними балансів на початок року і на кінець звітних кварталів.

Контроль фінансового стану підприємства починається з ви­значення платоспроможності підприємства. До платоспроможно­го належить підприємство, в якому сума поточних активів (мате­ріальні запаси, грошові кошти, дебіторська заборгованість за реалізовану продукцію, виконані роботи і послуги) більша або дорівнює його платіжним зобов'язанням (зовнішній заборговано­сті різним кредиторам-постачальникам, бюджету, банкам і т. д.).

Оцінка платоспроможності підприємства здійснюється мето­дами аналізу обсягів платіжних зобов'язань і поточних активів, особливо платіжних засобів за даними балансу на початок року та кінець звітних кварталів. Перевищення першочергових платі­жних зобов'язань над платіжними засобами свідчить про напру­женість фінансового стану. Ревізор детально вивчає платоспро-

можність, виходячи зі стану ліквідності поточних активів у формі матеріальних запасів, незавершеного виробництва, готової про­дукції і товарів (частина їх може бути просто неліквідна, не мати попиту на ринку для збуту за обліковою вартістю). Підвищення або заниження рівня платоспроможності встановлюється за змі­ною обсягів оборотного капіталу. Важливим показником плато­спроможності підприємства є рівень ліквідності.

Ліквідність — це спроможність оборотних коштів перетворю­ватися на грошові кошти, необхідні для здійснення розрахун­ків, зумовлених фінансово-господарською діяльністю підпри-' ємства.

Можливість підприємства повернути короткострокові боргові зобов'язання визначається як співвідношення легкореалізованих активів (коштів і дебіторської заборгованості та короткостроко­вих термінових зобов'язань).

Вивчення структури і обсягів джерел коштів підприємства щодо складу власного капіталу, його рівня, складу залучених по­зичкових коштів дає можливість мати інформацію про розши­рення або звуження діяльності підприємства.

2. Перевірка наявності і використання власних оборотних коштів.

Джерелами формування оборотних коштів підприємства є власні і позичкові кошти. Наявність власних оборотних коштів визначається за даними першого розділу активу і пасиву балансу підприємства станом на початок року та ревізованих звітних кварталів. Ревізор повинен оцінити, чи забезпечує підприємство покриття нормативних запасів матеріальних цінностей власними коштами, і стан збереження власних оборотних коштів. Основ­ними факторами, які впливають на зменшення власних оборот­них коштів, є прямі збитки минулих років і поточного року, низь­кий рівень прибутковості підприємницької діяльності через спад обсягів виробництва і попиту покупців.

Оптимальною структурою фінансових ресурсів підприємства вважають формування за рахунок власних коштів лише в частині основних фондів, а оборотних — за рахунок кредиту банку. Але треба мати на увазі, що при перевищенні процентів за банківсь­кий кредит середнього прибутку з 1 грн. поточних активів під­приємству вигідніше нарощувати власний капітал. Використання оборотних коштів характеризується показниками: коефіцієнт обі­гу, тривалість одного обороту і коефіцієнт завантаження коштів у обороті.

Коефіцієнт обігу — число оборотів, що здійснюється оборот­ними коштами протягом певного часу (кварталу, року).

Тривалість одного обороту— це число днів, протягом яких оборотні кошти проходять усі стадії кругообігу.

Коефіцієнтом завантаження коштів у обігу називається величина оборотних коштів, яка припадає на 1 грн. реалізова­ної продукції, робіт (послуг).

Прискорення обігу оборотних коштів поліпшує фінансовий стан підприємства, є найважливішою умовою економії та їх раціо­нального використання. Збільшення запасів матеріальних ціннос­тей, затримка реалізації продукції, робіт (послуг) призводять до уповільнення обігу оборотних коштів.

Якщо порівняти ці показники станом на початок року та в розрізі кварталів року, то виявляється зростання за коефіцієнтом завантаження коштів у обороті. Тому потрібно детально вивчити причини, фактори негативного впливу (стан запасів матеріальних цінностей, необґрунтованість росту обсягів незавершеного виро­бництва, запасів готової продукції, дебіторської заборгованості покупців) на зменшення обсягів реалізації продукції.

При ревізії підприємства вивчається стан розрахунків по дов­гострокових і короткострокових позичках банків, особливо при наявності пролонгованих і прострочених позичок (рівень плати за користування позичками, цільове використання коштів, оцінка вартості застави майна).

3. Перевірка дотримання розрахунково-платіжної дисципліни здійснюється для виявлення причин низької платоспроможності підприємства. При цьому стан підприємства вивчається за даними балансу та журналів-ордерів №№ 6, 8 у динаміці складу кре­диторської і дебіторської заборгованості, особливо неправомір­ної, з термінами оплати, що минули. Ретельно досліджується організація розрахунків з покупцями, оскільки від неї залежать обсяги реалізації продукції, стан дебіторської заборгованості, надходження оплати грошовими коштами.

Як додатки до акта ревізії складаються аналітичні таблиці, де систематизується інформація по термінах виникнення кредитор­ської і дебіторської заборгованостей. Подальшому детальному вивченню підлягають причини порушення платіжної дисципліни

(відвантаження продукції покупцям, які вже мають заборгова­ність перед підприємством, наявність претензій покупців щодо якості продукції, термінів виконання та інших умов господарсь­ких договорів).

Негативний вплив на стан розрахунково-платіжної дисциплі­ни справляє навіть тимчасове завантаження оборотних коштів у позаоборотні активи (зайві внески коштів у бюджет у зв'язку із завищенням авансових платежів, застосуванням штрафних еко­номічних санкцій, витратами на придбання основних фондів при відсутності або недостатності спеціальних джерел фінансування, що утворюються за рахунок прибутку).

4. Узагальнення результатів контролю фінансового стану під­приємства. Систематизуючи матеріали контролю про фінансовий стан підприємства, ревізор повинен узагальнити причини напру­женого фінансового стану, показати такі важливі показники фі­нансової діяльності, як використання оборотних коштів не за при­значенням, вилучення їх з обороту, нестача оборотних коштів.

До оборотних коштів, використаних не за призначенням, включаються витрати на оплату різних штрафних економічних санкцій при відсутності або недостатності вільного залишку не­використаного прибутку.

Іммобілізація оборотних коштів — це витрати, не перекри­ті коштами спеціальних фондів і цільового фінансування. Най­частіше — це оплата витрат на придбання основних фондів при відсутності джерел фінансування або їх недостатності.

Нестача власних оборотних коштів на певну звітну дату ви­значається методом порівняння наявності власних оборотних коштів з їх нормативом та обсягами іммобілізації оборотних ко­штів станом на початок року та в розрізі квартальних звітних дат.

Таким чином, контроль фінансового стану підприємства здій­снюється передусім із застосуванням розрахунково-аналітичних методичних прийомів економічного аналізу і методів докумен­тального контролю операцій, які стосуються наявності, руху обо­ротних коштів для визначення конкретних причин, винних службових осіб.

Фінансовий стан підприємства, незалежно від його форми власності, має надзвичайне значення при здійсненні розрахунків з бюджетом як платника податків.

Завершуючи контроль по даному розділу, ревізор за участю керівних спеціалістів підприємства розробляє конкретні пропо­зиції щодо усунення причин допущених недоліків, покращення стану розрахунково-платіжної дисципліни, стабілізації фінансо­вого стану підприємства.