ВСТУП

Актуальність теми. Підвищена увага держави до регулювання відносин неспроможності (банкрутства) є загальносвітовою тенденцією. Зазнавши на протязі свого історичного розвитку суттєвої трансформації, інститут банкрутства використовується як індикатор рівня розвитку та організації національної економіки і сприяє очищенню з терен економічного простору неефективно господарюючих суб’єктів.

У процесі застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закону про банкрутство) виявилося, що нормативна база, яка регулює розпорядження майном боржника як судову процедуру банкрутства, потребує вдосконалення, оскільки не закладає достатніх умов для захисту майнових інтересів конкурсних, поточних і заставних кредиторів, а для боржника за допомогою системи заходів нагляду та контролю не створює правових підстав для подальшого відновлення його платоспроможності. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 р., який почав діяти з 19.01.2013 р., Закон про банкрутство було викладено у новій редакції, проте у цій редакції Закону не всі проблемні питання отримали своє остаточне вирішення.

У науці питанням банкрутства присвячено ґрунтовні роботи Н.В. Асєєвої, Р.Г. Афанасьєва, А.А. Бутирського, О.М. Бірюкова, І.О. Вечірко, С.М. Груд-ницької, В.В. Джуня, Б.М. Полякова, П.Д. Пригузи, В.В. Радзивилюк, М.І. Тітова та ін., проте більшість робіт ґрунтується на проведенні теоретико-прикладного аналізу загальних правових проблем банкрутства (неспроможності) і шляхів їх розв’язання. Разом із тим комплексного наукового дослідження розпорядження майном боржника як судової процедури банкрутства не здійснювалося.

Вищезазначеним зумовлюється актуальність і доцільність проведення дослідження за обраною темою.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт Інституту економіко-правових досліджень НАН України за темою «Економіко-правове забезпечення розвитку міських систем промислового регіону» (державна реєстрація № 0103U005967). Внеском автора в розробку теми як співвиконавця є самостійний аналіз теоретичних і практичних питань, що постають при розгляді господарськими судами України справ про банкрутство, і розробка пропозицій для внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) і Закону про банкрутство, інших нормативно-правових актів.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є наукова розробка теоретичних і практичних питань розпорядження майном боржника у процедурі банкрутства (матеріально-правових і процесуальних) та обґрунтування пропозицій з удосконалення законодавства про неспроможність і судової практики розгляду справ про банкрутство.

Для досягнення цієї мети в дисертаційній роботі було поставлено й вирішено наступні завдання:

дослідження історичних аспектів становлення інституту розпорядження майном боржника у відносинах неспроможності і його стану на сучасному етапі, виявлення тенденцій і періодизація його розвитку;

виявлення особливостей розпорядження майном боржника як судової процедури банкрутства, визначення напрямів подальшого розвитку цього інституту, конкретизація мети, функцій і систематизація особливостей;

аналіз заходів забезпечення вимог кредиторів і захисту майнових інтересів кредиторів у судовій процедурі розпорядження майном боржника й розробка пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення відповідного законодавства і практики правозастосування;

дослідження правового положення кредиторів і боржника й обґрунтування пропозицій з його удосконалення;

аналіз правового положення розпорядника майна й обґрунтування пропозицій з його удосконалення;

дослідження правового статусу зборів кредиторів і комітету кредиторів та обґрунтування пропозицій з його удосконалення;

дослідження правового положення інших учасників процедури розпорядження майном боржника й обґрунтування пропозицій з його удосконалення;

аналіз господарсько-процесуальних норм у процедурі розпорядження майном боржника та розробка пропозицій з удосконалення законодавства;

дослідження господарсько-процесуальних особливостей розпорядження майном боржника у процедурі банкрутства, визначення шляхів оптимізації господарського процесу на даній стадії провадження.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з неплатоспроможністю суб’єктів господарської діяльності та порушенням справ про їх банкрутство.

Предметом дослідження є розпорядження майном боржника у процедурі банкрутства.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали сучасні методи пізнання: діалектичний, формально-логічний, історичний, порівняльно-правовий та аналітико-синтетичний. Діалектичний метод із системно-структурним підходом використаний для дослідження нормативно-правових актів, які регулюють судову процедуру розпорядження майном боржника та формулювання пропозицій з їх удосконалення. За допомогою формально-логічного методу визначено місце, роль та особливості розпорядження майном боржника у процедурі банкрутства. Історичний метод використано для дослідження історичних аспектів становлення інституту розпорядження майном боржника у відносинах неспроможності і його стану на сучасному етапі та періодизації його розвитку. Порівняльно-правовий і аналітико-синтетичний методи використані для дослідження зарубіжного досвіду правового регулювання відносин неспроможності за допомогою інституту розпорядження майном боржника й обґрунтування пропозицій щодо його використання.

Теоретичну основу дослідження, крім вищевказаних авторів, становлять праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі господарського, цивільного, цивільно-процесуального, господарсько-процесуального права і дослідження науковців з теорії конкурсного права ближнього та далекого зарубіжжя, зокрема: Р.Г. Афанасьєва, В.С. Бєлих, С.С. Бичкової, О.М. Бірюкова, С.В. Васильєва, О.А. Дубинчин, Г.Л. Знаменського, Г.В. Ільющенко, К.І. Малишева, В.К. Маму-това, Г. Папе, В.Ф. Попондопуло, Є.Ю. Пустовалової, М.В. Телюкіної, В.І. Тер-тишнікова, Г.Ф. Шершеневича, М. Хоумана та інших.

Емпіричною базою дослідження є Конституція і закони України, інші нормативно-правові акти, судова практика Верховного суду України, Вищого господарського суду України і господарських судів України.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлюється тим, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням розпорядження майном боржника у процедурі банкрутства, на основі якого здійснено наукову розробку теоретичних і практичних питань, що виникають у відповідних відносинах, та обґрунтовано пропозиції з удосконалення законодавства про неспроможність і судової практики розгляду справ про банкрутство.

Уперше:

проведено періодизацію розвитку інституту розпорядження майном боржника в умовах неплатоспроможності боржника з виокремленням основних етапів такого розвитку у світовій практиці: X-XVI ст. – відокремлення процесу майнових стягнень від особи боржника, започаткування контролю органів публічної влади над цим процесом; XVII-XІХ ст. – врегулювання відносин банкрутства через спеціальні статути, уложення, в яких започатковано розвиток охоронних, захисних і попереджувальних заходів, направлених на охорону і нагляд за майновими активами неплатоспроможного боржника за допомогою особи, визначеної кредиторами або судом; ХХ ст. – по теперішній час – становлення правового підґрунтя для захисту публічних інтересів у відносинах банкрутства, визначення інших пріоритетів розвитку інституту банкрутства за допомогою сукупності організаційно-господарських, фінансового-економічних, правових, технічних заходів, направлених на відновлення платоспроможності боржника, з продекларованим переходом до продебіторської моделі правового регулювання відносин банкрутства в Україні, однак сьогодні така модель незабезпечена достатніми правовими засобами відновлення платоспроможності боржника, у результаті чого страждають інтереси як боржника, так і кредиторів;

обґрунтовано напрям розвитку правового регулювання відносин у процедурі розпорядження майном боржника – посилення правового захисту інтересів боржника за допомогою розширення правових можливостей пошуку і винайдення шляхів відновлення платоспроможності;

виявлено правову природу зборів кредиторів як публічного суб’єкта організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання-боржника і комітету кредиторів як уповноваженого органу цього суб’єкта, що зумовлює публічно-правове регулювання їх правового статусу, яке направлене на узгодження та захист приватних і публічних інтересів;

запропоновано поняття «неконкурсного кредитора» для узагальненого позначення кредиторів (заставних, поточних, шостої черги задоволення, за вимогами моральної шкоди, судового збору у справі про банкрутство, за зобов’язаннями, які увійшли до реєстру вимог кредиторів окремо), що залишилися за межами використаного в Законі про банкрутство поняття «кредитор».

Удосконалено положення щодо:

порядку організації, проведення зборів (комітету) кредиторів і голосування на них з урахуванням поділу конкурсних кредиторів за класами однорідних вимог, в яких об’єднані однорідні вимоги конкурсних кредиторів, в залежності від суми їх вимог до боржника;

порядку призначення розпорядника майна, а саме, запропоновано встановити додаткові фахові вимоги щодо його кандидатури, зокрема, встановлення коефіцієнту ефективності виконання повноважень арбітражного керуючого на підставі статистичних даних суду, а також передбачити, що розпорядником майна не можуть бути призначені арбітражні керуючі, які мають конфлікт інтересів у справі про банкрутство;

правового статусу розпорядника майна з урахуванням того, що він є фізичною особою – суб’єктом незалежної професійної діяльності, а саме, аргументовано надання йому права звертатися у справі про банкрутство з заявами про визнання правочинів недійсними, укладених боржником у порушення порядку, встановленого Законом про банкрутство, а також про визнання недійсним актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном боржника органами управління боржника стосовно зміни організаційно-правової форми останнього, що укладені без погодження з розпорядником майна;

грошової винагороди розпоряднику майна, а саме, запропоновано передбачити, що джерелами її виплати є кошти, одержані від продажу конкурсної маси боржника, або кошти кредиторів, які акумулюються у створеному фонді кредиторів, і виплачується винагорода за рішенням комітету кредиторів.

Дістали подальшого розвитку положення щодо розпорядження майном боржника у процедурі банкрутства, зокрема:

конкретизовано мету судової процедури розпорядження майном боржника у справі про банкрутство – забезпечення контролю за господарською діяльністю боржника в частині управління і розпорядження майном, який здійснюється розпорядником майна за допомогою активного нагляду за нею, для збереження й ефективного використання майнових активів боржником, проведення аналізу його фінансового становища та визначення подальшої оптимальної санаційної, а у разі необхідності, ліквідаційної процедури;

систематизовано особливості процедури розпорядження майном боржника з урахуванням їх обумовленості наступними функціями: регулятивною, контрольно-наглядовою, забезпечувальною та аналітичною;

здійснено класифікацію заходів забезпечення майнових інтересів кредиторів, що застосовуються до боржника у процедурі розпорядження майном боржника, з яких визначено ефективні у забезпеченні інтересів кредиторів і малоефективні при застосуванні на практиці, рекомендовано для використання при розгляді справ про банкрутство додаткові заходи забезпечення вимог кредиторів, а саме: надати право господарському суду за заявою розпорядника майна скасовувати арешт майна боржника та інші обмеження, накладені в межах виконання судових рішень в інших справах (цивільних, господарських, кримінальних);

аргументовано повернення майна у разі визнання судом недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника в цій процедурі до конкурсної, а не ліквідаційної маси боржника;

запропоновано відмовляти кредиторам у задоволенні заяви чи скарги про перегляд попередньо прийнятих рішень зборів (комітету) кредиторів у разі, якщо судом не було виявлено порушень при організації і проведенні зборів (комітету) кредиторів, і задовольняти заяву чи скаргу кредиторів, якщо виявлені порушення Закону про банкрутство порушують інтереси більшості конкурсних кредиторів при прийнятті таких протокольних рішень, що створює підстави для проведення повторних зборів (комітету) кредиторів;

обґрунтовано пропозиції щодо правового положення боржника, зокрема, запропоновано: передбачити право керівника боржника подавати заяву до суду про порушення справи про банкрутство та введення процедури розпорядження майном боржника при загрозі його неплатоспроможності не тільки у випадку безспірних грошових вимог кредиторів, а й за наявності невиконаних договірних або фінансових зобов’язань перед кредиторами; закріпити право не тільки окремих конкурсних кредиторів, арбітражного керуючого, а й боржника звертатися із заявою про визнання недійсними правочинів (договорів) і спростування майнових дій у цій процедурі; визначити право боржників у цій процедурі на державну підтримку у вигляді надання податкових пільг, звільнення від оподаткування тощо як засіб сприяння відновленню платоспроможності з урахуванням економічних обґрунтувань на умовах державного контролю за ефективністю господарської діяльності;

запропоновано передбачити обов’язок представників центрального органу виконавчої влади, органів місцевого самоврядування (територіальної громади) брати участь у процедурі розпорядження майном боржника у справі про банкрутство і приймати обов’язкові невідкладні заходи щодо відновлення платоспроможності суб’єктів господарювання, що мають суспільну цінність або особливий правовий статус (містоутворюючих і особливо небезпечних підприємств тощо);

аргументовано, що розпорядження майном боржника є самостійною стадією провадження у справі про банкрутство, визначено основні характеристики змісту запропонованого окремого розділу «Процедура розпорядження майном боржника» Кодексу про банкрутство: направленість на відновлення платоспроможності боржника, визнання в якості суб’єктів процесуальних прав і обов’язків всіх заінтересованих осіб, чотири етапи узгодження інтересів учасників процедури – підготовчий, попередній, основний і підсумковий, де на підготовчому та попередньому етапі узгоджуються інтереси конкурсних кредиторів, а на основному і підсумковому – всіх інших заінтересованих учасників процедури.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в дисертаційній роботі результати можуть бути використані в законотворчій діяльності під час внесення доповнень і змін до законодавства про банкрутство та інших нормативно-правових актів. Також викладені у роботі висновки і пропозиції можуть бути використані під час формування правозастосовної практики при розгляді й вирішенні справ про банкрутство у господарських судах. Основні положення роботи можуть бути використані у навчальному процесі при підготовці арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів). Окремі положення й висновки, сформульовані в дисертації, що мають дискусійний характер, можуть бути основою для подальших наукових досліджень.

Результати дисертаційного дослідження використовувалися у роботі Господарського суду Харківської області (довідка від 10.02.2015 р. № 004304), Харківського обласного відділу з питань банкрутства Міністерства економіки України (довідка від 31.09.2008 р. № 01-17/413), ВАТ «Харківське енергоремонтне підприємство» (довідка від 15.05.2008 р. № 17-012/5849), ДП «Дублянський спиртовий завод» (довідка від 25.09.2012 р. № 1235), ДП «Караванський спиртовий завод» (довідка від 04.01.2013 р. № 83/2) та інших підприємств при вирішенні спірних і проблемних питань, що виникають у процедурі розпорядження майном боржника.

Особистий внесок здобувача. У дисертації викладено наукові результати, отримані автором особисто під час науково-дослідних робіт на основі аналізу законодавства і судової практики з питань, що постають при розгляді справ про банкрутство у процедурі розпорядження майном боржника. Наукові результати дисертації одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки і практичні результати, сформульовані в дисертації, обговорювалися на: Міжнародній науково-практичній конференції «Господарське законодавство України: практика застосування та перспективи розвитку в контексті європейського вибору» (Донецьк, 2005 р.), ІХ Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Сучасна цивілістика» (Одеса, 2014 р.), Міжнародних юридичних науково-практичних Інтернет-конференціях «Актуальна юриспруденція» (Київ, 2014–2015 рр.).

Публікації. Основні результати дослідження опубліковано у 13 наукових працях, у тому числі: 9 публікацій – у наукових фахових виданнях України, з яких 2 видання входять до міжнародних науково-метричних баз, 4 публікації – за матеріалами конференцій.