13.2. Державне регулювання оплати праці

Оплата праці - це будь-який заробіток, обчислений, зазви­чай, у грошовому вираженні, який за трудовою угодою працеда­вець або уповноважений ним орган виплачує працівникові за ви­конану роботу або надані послуги.

Складається оплата праці з основної заробітної плати і до­даткової. Основа заробітна плата працівника залежить від резуль­татів праці й визначена тарифними ставками, відрядними розцін­ками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами у розмірах, передбачених чинним законодавством. Додаткову опла­ту праці визначають результати діяльності підприємства. Її нада­ють у вигляді премій, винагород, інших заохочувальних і компен­саційних виплат, не передбачених законодавством або понад роз­міри, запроваджені чинним законодавством.

Регулювання оплати праці буває двох видів - державне і до­говірне. Держава оплачує працю шляхом визначення мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій в оплаті праці, міжгалузевих співвідношень, умов і розмірів оплати праці в бюд­жетних організаціях і установах, розмірів посадових окладів ке­рівників державних підприємств. Названі способи належать до методів прямого державного регулювання. Крім них, держава за­стосовує методи непрямого впливу на рівень оплати праці, зокре­ма, через регулювання фонду споживання, а також шляхом опо­даткування підприємств і доходів працівників.

Договірне регулювання оплати праці найманих працівників підприємств провадять за системою тарифних угод, які уклада­ють на міжгалузевому (генеральна тарифна угода), галузевому (га­лузева тарифна угода), виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору) рівнях.

Вихідним елементом державного регулювання оплати праці є поняття мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна тата - це визначений державою розмір заробітної плати, нижче якого не можна провадити оплату за фактично виконану найма­ним працівником повну місячну (денну або годинну) норму праці

462

(робочого часу).

До 1998 p. розмір мінімальної зарплати становив 15 грн. З 1 січня 1998 p. Законом України від 24,12.97 p. №780/97-ВР "Про встановлення межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1998 рік" цей рівень було збільшено до 45 грн., а величину межі малозабезпеченості до 73.7 грн. на місяць. Пізніше Верховна Рада України внесла зміни до статті 2 згадано­го Закону і з 1.07.98 p. запровадила мінімальну зарплату у розмірі 55 грн.

З 1 січня 1999 p. відповідно до Закону України "Про встанов­лення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік" від 25.12.98 p. №366-XIV розмір мінімальної зарплати становить 74 грн. на місяць. Величина вартості межі малозабезпеченості на І кв. 1999 p. визначена у розмірі 90.7 грн. Законом передбачено, що протягом року розмір мінімальної зарплати повинен поетапно на­ближатися до цієї межі.

Розмір мінімальної зарплати застосовують як розрахункову величину для визначення розмірів статутних фондів акціонерних товариств (1250 мінімальних зарплат), ТзОВ (650 мінімальних зарплат), допомоги, компенсаційних та інших виплат.

Крім того, від рівня мінімальної зарплати залежать розміри штрафів за "велику" контрабанду (понад 200 мінімальних зарп­лат) і крадіжки в особливо великих розмірах (понад 100 мінімаль­них зарплат).

Держава також запроваджує тарифну систему, форми і сис­теми оплати праці, єдині тарифні умови. Тарифна система - це сукупність тарифних сіток, тарифних ставок, схем посадових ок­ладів і тарифно-кваліфікаційних довідників. Вона є основою для формування і регулювання заробітної плати. В Україні введені (дині тарифні умови оплати праці. Вони складаються з Єдиної тарифної сітки оплати праці робітників і службовців за загаль­ними (наскрізними) професіями та посадами; переліку загаль-

463

них (наскрізних) професій робітників; переліку професій робіт­ників, зайнятих на вантажно-розвантажувальних роботах; пере­ліку виробництв та робіт; переліку посад службовців, керівників та спеціалістів, віднесених до Єдиної тарифної сітки; схеми ди­ференціації за розрядами посад керівників, спеціалістів та служ­бовців.

Держава визначає норми оплати праці: за роботу в позаробочий час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який стався не з вини працівника; у разі виготовлення продукції, що виявилась браком не з вини працівника; працівників до вісімнадцяти років у випадку скорочення тривалості їхньої що­денної роботи тощо. Вона гарантує: оплату щорічних відпусток:

оплату часу, витраченого на виконання державних обов'язків, для підвищення кваліфікації, часу на обстеження в медичному зак­ладі; переведення працівника за станом здоров'я на легшу ниж­чеоплачувану роботу, пільги для вагітних жінок тощо.

Кабінет Міністрів України регулює міжгалузеві співвідно­шення в оплаті праці працівників державних установ.

Для визначення розміру пенсій, відшкодування шкоди, зав­даної працівнику, оплати вагітним використовують показник се­редньої заробітної плати. Середня заробітна плата - це розмір заробітної плати працівників, визначений за деякий період часу. Держава забезпечує щоквартальну підготовку і публікацію ста­тистичних даних про середню оплату за галузями, групами про­фесій і посад, а також щорічну публікацію даних про вартість робочої сили відповідно до Типової Міжнародної класифікації.

Умови і розміри оплати праці працівників організацій та ус­танов охорони здоров'я, освіти- науки та інших галузей і видів діяльності, які фінансують з бюджету, регулює Єдина тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників бюджет­них установ і організацій.

Реалізацію державної політики щодо оплати праці забезпе­чує Міністерство праці та соціальної політики України, управлін­ня (відділи) праці та соціальних питань місцевих рад.

464