1.6. Економічна диктатура держави як один із варіантів виходу країни з кризи

Потреба економічної диктатури (введення надзвичайного економічного стану) зумовлена надто тривалою і руйнівною кри­зою, яка охопила всі сфери життя суспільства - економічну, со­ціальну та політичну і може призвести до соціальних потрясінь (вибуху), зміни політичного ладу і втрати незалежності.

Диктатура дає змогу вирішити за порівняно короткий період такі проблеми:

вдосконалити структуру національного виробництва, що сприятиме його конкурентоспроможності, економічному зрос­танню. Адже економічні методи державного регулювання та ви­користання ринкових механізмів (шляхом банкрутства, пере­тікання капіталів та ін.), спрямовані на зміну структури вироб­ництва, дадуть результати тільки через тривалий період і супро­воджуватимуться подальшим зниженням ВВП та зростанням безробіття;

подолати за короткий час негативні явища та процеси в еко­номічному житті держави, які виникли й усталились у період формування ринкових відносин: корупція; ухилення від сплати податків; тінізація та бартеризація економіки, великі зловживан­ня у сфері зовнішньоекономічних відносин, на енергетичному ринку, у виробництві і реалізації підакцизних товарів (передусім

38

лікеро-горілчаних та тютюнових). Адже в результаті цього дер­жавний бюджет недоодержує десятки мільярдів гривень, що галь­мує вихід країни із економічної кризи та поглиблює соціальні проблеми;

цілеспрямовано та ефективно використовувати обмежені ре­сурси (енергетичні, інвестиційні та ін.);

раціоналізувати зовнішньоекономічні зв'язки, прискоривши інтеграційні процеси із розвиненими державами та одночасно за­хищаючи інтереси національного виробника.

Унаслідок впровадження економічної диктатури може скла­стися враження відходу від ринкових реформ, що зумовить не­гативне ставлення до цього процесу представників приватного (особливо тіньового) бізнесу. Проте тільки жорстка економічна політика держави дасть змогу спрямувати діяльність усіх підприємницьких структур у правове поле з метою формування справжніх ринкових відносин в інтересах суспільства.

Однак для впровадження економічної диктатури Верховна Рада України повинна прийняти чимало законів, які регулюва­тимуть усі сторони економічної діяльності в країні. Потрібно також об'єднати зусилля всіх гілок влади з метою вироблення та реалізації нової економічної політики, спрямованої на фор­мування ринкової економіки та вихід держави з економічної кри­зи.

У перехідний до ринкових відносин період роль державно­го регулювання економічних процесів повинна бути значно ва­гомішою, ніж за умов розвинутої ринкової економіки. Адже чим ліпше працює ринок, а країна процвітає, тим менше потрібно державі втручатися в економіку. Чим далі суспільство від еконо­мічної стабільності та розвитку, тим ширшим та масштабнішим повинно бути державне регулювання ринкових відносин.

Намагаючись прискорити процес переходу до ринкових

39

відносин. Уряд України почав з 1998 p. втілювати у життя Укази Президента України про дерегуляцію. Зменшення тиску держа­ви на підприємство, спрощення процесу реєстрації підприєм­ництва та ліцензування, спрощення податкової системи є послаб­ленням втручання держави на мікрорівні. Дерегулювання ж пере­хідної економіки на макрорівні, тобто відмова держави від уп­равління важливими процесами, загрожує демократичним цінно­стям не менше, ніж тоталітаризм. Ми не можемо йти шляхом країн Заходу, зокрема США, які затратили десятки років, поки виробили правила "гри" на ринку. Проте є й інші приклади. Зок­рема, свого часу Шарль де Голль врятував післявоєнну розвале­ну економіку Франції, запровадивши перший централізований п'ятирічний план для всіх форм власності. Цей план, як і на­ступні. було виконано, проте останні вже поступово ставали індикативними аж до сьогоднішнього саморегулювання. Досвід Франції, Чилі, моделі Сінгапура і Гонконга грунтувався на вда­лому раціональному поєднанні високого рівня державного втру­чання із тактикою перегулювання економіки.

Спроба різкого переходу від тоталітаризму до ринку ще й без відповідної законодавчої бази призвела до того, що економіку держави почали прибирати до рук мафіозно-корумповані струк­тури, спекулятивний бізнес, рекет, вливаючись у командні висоти в економіці і політиці.

Економіка України руйнується. Високоліквідну експортну продукцію у підприємств-виробників скуповують посередницькі комерційні структури, які займаються організацією її вивезення за межі країни, збагачуючись таким чином за рахунок держави в інтересах закордонних фірм. Усе це, а також вивезення капіталу за кордон, збільшує зовнішній борг, підриває економічну безпеку держави.

Для макроекономічної стабілізації державна політика повин-

40

на бути скерованою на забезпечення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності продукції, стимулювання ефективності підприємств, створення вільного корпоративно-ка­піталістичного укладу економіки шляхом капіталізації легальне отриманих доходів.

Підприємства повинні систематично отримувати дані цент­ралізованого, загальнодержавного маркетингу для орієнтації щодо наповненості ринку, попиту, держзамовлення. Щоб досягти висо­кого рівня організації та дисципліни праці, доцільно ввести су­часну жорстку систему менеджменту на всіх рівнях ієрархії уп­равління макро- і мікроекономічними процесами незалежно від форм власності і господарювання.

Стосовно описаного постає питання про те, як забезпечити в нинішній перехідній економіці ефективне державне регулюван­ня, зберегти відомчу і державну монополії, які забезпечують еко­номічну демократію, уникнувши бюрократизації, корумпованості державного апарату, деформацій і змін у чинному законодавстві у разі прийняття рішень у регіонах, на мікрорівні. Як забезпечити свободу конкуренції, ініціативи і підприємництва; сильну моти­вацію до праці, інвестицій та інновацій, не допустивши волюнта­ризму, надмірного бюджетно-податкового пресу і зростання дер­жавної заборгованості?

У перехідний період потрібна сильна виконавча влада усіх рівнів, особливо на місцях; сильна держава, здатна до радикаль­них і одночасно зважених, науково обгрунтованих дій.

Отже, стабілізувати ситуацію на макрорівні сьогодні можна за допомогою сильної виконавчої влади, на мікрорівні (на рівні окремих підприємств, організацій) шляхом створення умов для можливості високоефективної праці, а цьому може сприяти роз­виток приватної власності і поява середнього класу - підприємців, фермерів.

41

Тому потрібно якнайшвидше законодавче відпрацювати шля­хи узгодження економічних інтересів товаровиробників, підприємців і держави, навести правопорядок у країні. Це - го­ловна умова зародження і розвитку середнього класу. Лише некорумпована влада може навести порядок, ліквідувати організова­ну злочинність, демонтувати великі монополії, які захищають свої інтереси підкупом і насильницькими методами.

Важливим є створення ефективного механізму підбору на керівні посади висококваліфікованих кадрів, непримиренне став­лення до хабарництва, корупції, лобізму.

Держава повинна взяти на себе те, на що не спроможний ринок. Йдеться, насамперед, про стратегію державного структур­ного регулювання, про організацію власного виробництва або за­охочення приватних виробників до виготовлення таких товарів і послуг, до яких приватний товаровиробник не виявляє інтересу, але які потрібні суспільству.

Підприємства, в яких держава є співвласником, повинні бути під особливим контролем з боку відповідних органів влади. Пе­редусім, це оперативний і жорсткий адміністративний контроль щодо використання національного багатства, боротьби з монопо­лізмом, розв'язання проблем екології, гарантованого мінімально­го заробітку, захисту національних інтересів у зовнішньоеконо­мічних зв'язках, дотримання законодавства в галузі підприємниц­тва і фінансово-кредитної діяльності, діяльності державних право­вих органів, "силових структур". Потрібно запровадити найсуворіший контроль за проходженням у країні грошових потоків, у тім числі бюджетних коштів.

З метою такого контролю доцільно створити орган, який зміг би приймати рішення з найважливіших питань стратегії і тактики економічних реформ, координувати й узгоджувати з регіонами діяльність централізованих загальнодержавних органів виконав­чої влади. Йдеться також про створення при Кабінеті Міністрів України Держдепартаменту з прогнозування економічного і со­ціального розвитку країни.

Зосередження виконавчої влади в одних руках дало б змогу

42

оперативніше виправляти помилки, без припинення ринкових реформ вести державний контроль за цінами, фінансами, креди­тами.

У міру ліквідації кризової ситуації країни та переходу до рин­кової економіки піраміда влади буде розмиватись. Адже у прий­нятті політичних рішень та їх виконанні братиме участь макси­мально можлива кількість громадян як безпосередньо, так і через своїх представників у Верховній Раді. Народних обранців, як справжніх виразників волі народу, повинні об'єднати національ­на ідея і національні інтереси.

За умов, коли ринкова економіка набере відповідних темпів зростання, державне втручання буде поетапно обмежуватись. Проте економічна диктатура держави повинна діяти доти, доки в результаті приватизації та інших чинників не сформується се­редній і дрібний приватний власник (клас).

43