Принципи соціально-економічного прогнозування

Для відтворення зазначених функцій соціально-економічне прогнозування має ґрунтуватися на певних принципах. Останні ілюструють закономірності відтворення, причинно-наслідкові зв’язки й виражають основні риси прогнозування.

Принципи прогнозування забезпечують методологічну єдність різноманітних методів і моделей розроблення прогнозів. Виокремлення принципів прогнозування не означає, що вони існують незалежно один від одного і можливе їх вибіркове використання. Відображаючи різні сторони розроблення прогнозів, ці принципи створюють одне ціле.

Принцип цілеспрямованості є одним із провідних. Згідно з ним змістовний опис об’єкта здійснюється під кутом зору постав­лених перед дослідженням завдань. Формування цілей і завдань, як початковий етап будь-якого дослідження, вирішує проблему невизначеності. Цілеспрямованість надає прогнозуванню активного характеру, уможливлює обґрунтування переходу від сталих тенденцій розвитку до тенденцій, які відповідають стратегічним економічним цілям.

Принцип системності означає, що економіка розглядається як єдиний об’єкт прогнозування і, водночас, як сукупність відносно самостійних напрямів (блоків) прогнозування. Беручи загалом, система (від гр. sistēma — ціле, складене з частин) має такі основ­ні ознаки: система складається з підсистем (елементів); кожна підсистема (елемент) має всі ознаки системи; кожна підсистема (елемент), у свою чергу, теж складається з підсистем (елементів) нижчого рівня; усі підсистеми (елементи) взаємопов’язані.

Дотримання принципу системності зумовлює доцільність використання «блочного» методу побудови прогнозу економіки як системи. Такий метод передбачає створення моделей, які б відповідали змісту кожного окремого блоку і водночас давали б змогу відобразити цілісну картину можливого розвитку економіки.

Важливою умовою принципу системності є необхідність забезпечення інформаційної єдності прогнозів різних ієрархічних рівнів. Для цього блочний метод побудови прогнозів має містити опис взаємозв’язків між окремими блоками за допомогою системи показників. Такий зв’язок забезпечується застосуванням певних методичних прийомів, які передбачають:

1. Визначення переліку екзогенних та ендогенних показників для кожного блоку прогнозування. Екзогенні показники — це результат прогнозування в межах відповідного блоку. Ендогенні показники — це показники, які формують інформаційну базу прогнозних розрахунків (результат прогнозування інших блоків).

2. Визначення послідовності прогнозних розрахунків.

3. Визначення послідовності ітеративного уточнення проміжних результатів.

Реалізація принципу системності означає також необхідність забезпечення порівнянності вихідних показників прогнозів з показниками статистичної звітності та системою показників макроекономічних планів (програм). Прогнозні показники часто не мають не тільки планових еквівалентів, але й погано узгоджуються зі статистичною звітністю. Це пояснюється розбіжністю вимог до прогнозних, планових і статистичних показників. Порів­нянність між ними досягається за допомогою спеціальних методичних прийомів.

Сутність принципу наукової обґрунтованості прогнозів полягає в такому. По-перше, прогнозування потребує всебічного врахування дії об’єктивних економічних законів і законів розвитку суспільства. По-друге, прогнозування має базуватися на сучасних прогностичних методах. По-третє, прогнозування має враховувати позитивний світовий і вітчизняний досвід розроблення прогнозів. Зрозуміло, що наукова обґрунтованість прогнозу не сумісна з ігноруванням реальних умов та особливостей економіки.

Принцип адекватності прогнозів об’єктивним закономірностям характеризує не лише процес виявлення, а й оцінку стійких тенденцій та взаємозв’язків у розвитку економіки і створення тео­ретичного аналога реальних економічних процесів із повною й точною імітацією таких.

Y — кількісний параметр, об’єкт прогнозування; Т — час; і — дата, станом на яку є інформація про розвиток об’єкта в минулому; l — дата, на яку розробляється прогноз; l – і — прогнозний горизонт (час випередження)

Рис. 2.2. Область розсіювання

Адекватність передбачає урахування ймовірнісного, стохастичного характеру розвитку процесів. Це означає необхідність оцінювання сталих і можливих відхилень розвитку об’єкта від панівних тенденцій, визначення області розсіювання. На рис. 2.2 область розсіювання — це площа фігури АВС. Із збільшенням прогнозного горизонту область розсіювання розширюється (DE < BC) і наприкінці величина можливої помилки прогнозу стає сумірною з величиною прогнозованого показника. Такий прогноз втрачає адекватність і не може бути застосований. Запобігання втраті адекватності досягається через підвищення рівня агрегованості показників (процесів), пошук більш довготермінових тенденцій.

Практичне використання принципу адекватності під час розроблення прогнозів означає, що методи й моделі прогнозування мають бути спочатку перевірені з погляду їхньої здатності імітувати тенденції, що вже склалися. Перед тим як стати інструментом передбачення, ці методи й моделі мають стати інструментом пізнання.

Принцип альтернативності прогнозування випливає з можливості розвитку економіки та соціально-економічних процесів у різних напрямах (траєкторіях), за різних взаємозв’язків і структур­них співвідношень. Якщо ймовірнісний характер прогнозування відбиває наявність випадкових процесів і відхилень при збереженні якісної однорідності, сталості тенденцій, то альтернативність виходить з припущення про можливість існування якісно різних варіантів розвитку економіки.

Головна проблема практичного втілення цього принципу полягає в тому, щоб відокремити ті варіанти розвитку, які можуть бути здійсненними, від тих, які неможливо реалізувати. Найбіль­шу ймовірність реалізації має екстраполяційна альтернатива, оскільки вона виходить зі збереження сталих умов і тенденцій. Однак це не означає, що екстраполяційний варіант завжди є ліпшим. Наприклад, падіння ВВП (життєвого рівня населення, виробництва, споживання і т. п.) є небажаною тенденцією, яку необхідно подолати. Побудова екстраполяційної альтернативи уможливлює встановлення «точки відліку» для інших альтернатив. Звідси випливає, що неекстраполяційні альтернативи, які виходять з необхідності подолання негативних сталих тенденцій, мають бути обґрунтовані.

Реалізація неекстраполяційних альтернатив передбачає необхідність цілеспрямованого впливу на розвиток процесів. Їхня інтенсивність має бути тим сильнішою, чим більше неекстраполяційна альтернатива відхиляється від екстраполяційної. Отже, що більше цільова альтернатива відхиляється від екстраполяційної, то більшими мають бути витрати ресурсів і (або) позитивні зрушення в ефективності їх використання для досягнення цілі.

Графічно це можна пояснити в такий спосіб (рис. 2.3): А0, А1, А2, А3 — це альтернативи розвитку об’єкта Y. Коли альтернатива А0 є екстраполяційною, то постає питання, якої альтернативи лег­ше досягти — А1, А2 чи А3. Найлегше досягти альтернативи А1, тому що вона менше відхиляється від екстраполяційної, ніж усі інші.

Рис. 2.3. Альтернативність прогнозування