6.2. Організація, форми і методи фінансування видатків бюджету

Видаткова частина бюджету представляє собою, як уже відзначалось, зведення бюджетних асигнувань конкретним міністерствам і відомствам, об'єднанням і установам, управлінням і відділам виконавчих органів місцевого самоврядування.

Порядок фінансування з відповідної ланки бюджетної системи вста­новлюється центральним органом державної виконавчої влади в сфері фінансової діяльності - Міністерством фінансів.

Фінансування з бюджета - це перерахування бюджетних коштів розпорядникам асигнувань через установи банківської системи на видатки, визначені фінансовими планами і кошторисами підприємств, організацій і установ і затверджені по бюджету.

Установи, підприємства і організації фінансуються за рахунок того бюджету, в якому були передбачені для них необхідні асигнування. Бюджетні асигнування - це планові суми, в межах яких можуть проводи­тись видатки із бюджету.

Фінансування з бюджета здійснюється на основі двох основних принципів: плановості та цільового характеру використання бюджетних коштів. Принцип плановості означає обов'язкову умову законодавчого затвердження даних видатків. Цільовий характер використання бюджет­них коштів означає вимогу до розпорядників коштів використовува­ти виділені кошти по їх цільовому призначенню.

Організація фінансування покладена на фінансовий орган, який здійснює виконання даного бюджету. Установи банків здійснюють перерахування коштів з єдиного казначейського рахунку і рахунків місцевих бюджетів тільки на основі їх розпоряджень. В процесі фінансування фіноргани здійснюють контроль за економним і цільовим використанням бюджетних кош­тів.

Керівники установ і організацій, які одержують в своє розпоряд­ження бюджетні асигнування, називаються розпорядниками коштів.

Розрізняють три ступені розпорядників коштів: головні, другого і третього ступеня. По обсягу наданих їм прав, обов'язків і від­повідальності розпорядники коштів поділяються: по державному бюд­жету на три ступені (головних, другого, третього ступенів), а по міс­цевим бюджетам - на два ступені (головних і третього ступенів).

Поділ розпорядників асигнувань на ступені по тому чи іншому бюджету залежить від структури управління галуззю народного господарства чи соціально-культурних установ.

Головними розпорядниками бюджетних коштів по державному бюджету являються міністри і керівники інших центральних відомств (установ), по місцевим бюджетам - керівники управлінь (відділів) обласних, місь­ких і районних Рад народних депутатів; а по міським (міст районного підпорядкування), сільським і селищним бюджетам - голови цих Рад.

До розпорядників коштів другого ступеня відносяться керівники підвідомчих міністерствам і відомствам органів управління, яким в свою чергу підпорядковані окремі підприємства, організації і установи.

Розпорядниками коштів третього ступеня являються керівники установ, організацій, підприємств, які підвідомчі головним чи другого ступеню розпорядників бюджетних коштів (призначень).

Наприклад, всі органи фінансової системи фінансуються за раху­нок Державного бюджету, а їх керівники являються розпорядниками асиг­нувань: Міністр фінансів України - головним розпорядником коштів, начальники обласних, міських, міст Києва і Севастополя, фінансових управлінь - розпорядниками коштів другого ступеня, а завідувачі район­ними і міськими, міст обласного підпорядкування, фінансовими відділа­ми - розпорядниками коштів третього ступеня.

Розподіл розпорядників коштів по місцевим бюджетам на два ступеня обумовлено тим, що місцеві органи управління галуззю діляться на дві ланки. Так, наприклад, районний відділ освіти очолює ке­рівник відділу, який є головним розпорядником бюджетних коштів, він має в своєму підпорядкуванні школи, директори яких вважаються роз­порядниками коштів третього ступеня, їм надано право самостійно розпоряджатись бюджетними коштами.

Головні розпорядники коштів мають значно більше прав, обов'яз­ків і відповідальності порівняно з нижчестоящими розпорядниками бюд­жетних коштів. Вони (головні розпорядники) розглядають і затверджу­ють кошториси підвідомчих установ, складають річні кошториси видат­ків в цілому по міністерству, відомству, управлінню (відділу), здій­снюють у встановленому порядку перерозподіл бюджетних асигнувань із одних кошторисних підрозділів в інші. Вони мають право використовувати бюджетні кошти на утримання апарату тієї установи, яку вони очолюють, на централізовані заходи, а також розподіляти надані їм бюджетні кошти між нижчестоящими розпо­рядниками асигнувань. Одержані з бюджета кошти переводять в розпо­рядження підпорядкованим їм органам управлінь, організацій і уста­нов, а в необхідних випадках відзивають і передають бюджетні асигнування від однієї установи іншій. Головні розпорядники коштів мають право збільшувати асигнування по кошторису одних установ при умові скорочення на ту ж суму і по тим же статтям кошторису іншим аналогічним установам. Здійснюють постійну перевірку законності і ефек­тивності використання бюджетних коштів підвідомчими їм установами, несуть повну відповідальність за виконання кошторису видатків згід­но з бюджетними призначеннями не тільки відомства в цілому, але і всіх підвідомчих їм установ і організацій, а також контролюють стан обліку і звітності в цих установах.

Розпорядники асигнувань другого ступеня одержують бюджетні кош­ти від головних розпорядників бюджетних коштів як на видатки по ут­риманню апарата самого розпорядника коштів другого ступеня, так і для переказу коштів підвідомчим установам і на централізовані за­ходи. Вони несуть відповідальність за використання бюджетних призна­чень перед головними розпорядниками коштів.

Розпорядники асигнувань третього ступеня одержують бюджетні кош­ти від вищестоящих розпорядників на утримання своєї установи. Вони мають свій кошторис, бюджетні рахунки в установах Державного казначейства, ведуть самостійно бух­галтерський облік виконання кошторису витрат, якщо їх облік не цент­ралізований, і складають встановлену звітність.

Фінансування з бюджету здійснюється відповідно до схеми ? _____ і схеми № ___.

У процесі фінансування з бюджету по рис. № фінансові органи зв'язані з головними розпорядниками коштів, яким в установах банків відкривається два бюджетних поточних рахунки: один на видатки установи. другий - для переказу підвідомчим установам (розпорядники коштів другого і третього ступенів) і на централізовані видатки.

У процесі фінансування з бюджету по рис. ______ нема потреби у відкритті двох бюджетних поточних рахунків головним розпорядникам коштів і розпорядникам коштів другого ступеня. Кожному з трьох рівнів розпорядників коштів відкривається лише один бюджетний поточний рахунок - на видатки установи.

Фінансування з бюджета здійснюється через ті установи банківської системи, на які покладена функція касового виконання даного бюджета. Установи банківської системи складають і надають у відповідні фінансові органи звіти про касове виконання бюджета, де знаходять своє відображення проведені з його рахунків видатки.

Головні розпорядники коштів несуть відповідальність за еко­номне та раціональне використання бюджетних коштів, проводять перерахування коштів нижчестоящим розпорядникам коштів. Вони складають і надають фінансовому органу звіт про використання бюджетних коштів.

Розпорядники коштів другого і третього ступенів також несуть відповідальність за цільове використання бюджетних коштів. Вони складають і надають звіти про використання бюджетних коштів головним розпорядникам коштів та відповідному фіноргану.

Успішне виконання бюджета по видатках визначається чітким додержанням своїх функцій всіма юридичними особами: фінансовими ор­ганами, банками і розпорядниками коштів.

Відомо 2 методи фінансування з бюджета:

- відкриття кредитів;

- перерахування коштів з поточного рахунку бюджета на поточні бюджетні рахунки розпорядників коштів.

Різні методи надання бюджетних коштів обумовлені особливостями виконання бюджетів в різних ланках бюджетної системи.

Метод відкриття кредитів полягає в тому, що фінансовий орган через спеціальні документи - видаткові розписи повідомляє відповідну установу банка про встановлені суми та терміни видачі коштів з рахунків бюджета головним розпорядникам кредитів.

У практичній діяльності використовуються три типи видаткових розписів:

1. Видатковий розпис для фінансування установ, які знаходяться на бюджеті.

2. Видатковий розпис для фінансування суб'єктів господарської діяльності.

3. План фінансування (для фінансування капітальних вкладень або геологорозвідувальних робіт).

При відкритті кредитів бюджетним організаціям у видатковому розпису наводиться розподіл кредитів в розрізі параграфів (що ха­рактеризують типи установ), а також по деяким статтям видатків (за­робітна плата, стипендії, придбання медикаментів, придбання обладнан­ня), у відповідності до бюджетної класифікації.

Для підприємств і господарських організацій кредити відкривають­ся окремо видатковим розписом по кожній статті видатків - цільовому призначенню коштів.

Відкриття кредитів не означає перерахування грошових коштів на видатки головним розпорядникам кредитів. Це дозвіл фінансового орга­на на видачу коштів, яка потім здійснюється установами банків в межах встановлених видатковим розписом асигнувань. Підставою для відкриття кредитів є річний розпис бюджета з квартальним розподілом, де вказується сума затверджених на даний квартал асигнувань.

Сума відкритих кредитів зараховується на рахунки головних розпорядників кредитів, що означає збільшення їх грошових коштів у бан­ку. При видачі коштів готівкою розпорядникам кредитів або оплаті їх видатків безготівковим шляхом зменшуються і грошові кошти на рахунках бюджета у банку.

На протязі строку, на який відкриті кредити, фінансовий орган може вносити відповідні зміни у встановлені суми фінансування, а при необхідності і закривати кредити.

Збільшення кредитів у кожному випадку проводиться тільки за рі­шенням відповідних органів влади або ж виходячи із бюджетних прав, представлених діючим законодавством України фінансовим органам і го­ловним розпорядникам кредитів (переміщення кредитів у встановлених сумах з квартала на квартал або з одного параграфа на другий). Уточ­нення необхідності в кредитах здійснюється з урахуванням ходу вико­нання плана по відповідним показникам при наявності бюджетних резер­вів і невикористаних кредитів, а також можливостей для мобілізації внутрішніх ресурсів. З урахуванням цих факторів визначається фактич­на необхідність в кредитах, які треба відкрити їх головним розпоряд­никам.

Фінансові органи мають право зменшувати відповідно до плану роз­міри кредитів, які мають відкрити у випадках: недокомплектованості чисельності робітників бюджетних установ у порівнянні з затвердженим штатом; невиконання плану по мережі, по контингентам бюджетних уста­нов, перевиконання плану надходження коштів батьків за перебування дітей в дитячих дошкільних закладах, наявності в бюджетних установах зверхнормативних запасів матеріальних цінностей на початок року та інш.

При здійсненні бюджетного фінансування допускається передвижка кредитів. Вона означає зміну цільового призначення бюджетних коштів шляхом збільшення асигнувань по одним видам видатків або розпоряд­никам кредитів за рахунок зменшення по іншим видам видатків або роз­порядникам кредитів. Правом передвижки кредитів наділяються розпо­рядники кредитів в межах, встановлених діючим законодавством України.

Сутність другого методу фінансування полягає в тому, що фінансовий орган здійснює перерахування грошових коштів з рахунку бюджета на рахунки головних розпорядників коштів. Перерахування грошо­вих коштів здійснюється тільки при наявності їх на даному рахунку в даний момент. Підставою для перерахування на рахунки головних розпорядників коштів º затверджені в бюджеті суми видатків - асиг­нування на даний квартал, передбачений в річному розпису бюджета.

Перерахування грошових коштів здійснюється не більше трьох ра­зів на місяць. У випадку необхідності фінансовий орган може вносити зміни в квартальний розподіл асигнувань: перераховувати кошти за ра­хунок асигнувань наступних кварталів або надавати право використову­вати перераховані кошти в наступному кварталі. Допускаються також деякі зміни у цільовому (по статтям) призначенні перерахованих коштів.

Фінансування капітальних вкладень здійснюється також на основі вище вказаних методів бюджетного фінансування. Перерахування провадиться у відповідності з обсягами робіт, що фінансуються, як правило, один раз на місяць.

До 1 липня 1993 року в Україні використовувались обидва методи бюд­жетного фінансування:

- відкриття кредитів - при фінансуванні з Державного бюджету;

- перерахування коштів з поточного рахунка бюджету на поточні рахунки розпорядників коштів - по місцевим бюджетам.

Застосування різних методів по державному і місцевим бюджетам визначались розбіжностями в організації касового виконання бюджету.

Грошові кошти державного бюджету не знаходились на одному ра­хунку в Національному банку, а були розсереджені по території всієї держави. При цьому об'єм мобілізованих на даній території доходів не співпадав із сумою фінансуємих з державного бюджету видатків. В одному районі (місті) могло надійти більше доходів в даний бюджет, ніж фінансувати видатків, в іншому - навпаки, суми фінансуємих ви­датків по державному бюджету більше доходів, які надійшли. В зв'яз­ку з цим фінансування з державного бюджета здійснювалось шляхом відкриття кредитів, яке робилося щоквартально, а на фінансування капі­тальних вкладень - один раз в рік з квартальною розбивкою.

Другий метод, а саме - перерахування коштів з поточного рахун­ка бюджету на поточні рахунки розпорядників кредитів - застосовував­ся при виконанні місцевих бюджетів. Можливість використання такого методу визначалась тим, що грошові кошти місцевих бюджетів були зо­середжені на рахунках в одній установі банку. Фінансування здійсню­валось з поточного рахунку (основного) місцевого бюджету і тільки при наявності їх на даному рахунку в даний час.

З 1 липня 1993 року відповідно до Указа Президента України "Про порядок виконання Державного бюджету України" від 18 червня 1993 р. № 219/93 з метою забезпечення ефективного управління доходами і ви­датками Державного бюджету України, ведення касового порядку його виконання, посилення контролю за надходженням, цільовим і економним використанням державних коштів було вирішено, що Міністерство фінансів України буде здійснювати фінансування видатків у межах наявних фінансових ресурсів у Державному бюджеті України. Для концентрації бюджетних коштів і проведення видатків Міністерству фінансів України був відкритий в Національному банку України рахунок "Кошти Державно­го бюджету України". Це означало, що з 1 липня 1993 року в Україні почав застосовуватися єдиний метод бюджетного фінансування - перера­хування коштів з поточного рахунка бюджету на поточні рахунки розпорядників коштів.

У 1995 році на виконання Указу Президента України "Про Державне казначейство України" від 27 квітня 1995 року було утворено Державне казначейство України. З 1 квітня 1997 року фінансування здійснюється по обох схемах (№ і № ).