СУТНІСТЬІ ПРИЧИНИ ІНФЛЯЦІЇ

У сучасній ринковій економіці доволі поширеним є процес знецінен­ня грошей, тобто зменшення їхньої купівельної спроможності внаслі­док зростання цін, з огляду на що за грошову одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів і послуг.

Водночас економісти часто його вживають і для характеристики грошового обігу більш ранніх епох, зокрема, Франції - під час Фран­цузької революції 1789-1791 рр. та наполеонівських війн, Англії - у пе­ріод війни з Наполеоном на початку ХІХ ст., Росії - наприкінці XVIII - початку ХІХ ст. та ін. Зазвичай, це були періоди війн чи внутрішніх політичних або соціальних потрясінь. Проте у світовій економічній історії виділяють два випадки різкого зростання цін, що пов’язане зі зниженням вартості благородних металів:

1) після відкриття Америки у європейські країни почало надходити багато золота й, особливо, срібла з Мексики та Перу. За 50 років з по­чатку XVI ст. видобуток срібла зріс більше ніж у 60 разів, що спричи­нило зростання товарних цін у 2,5-4,0 рази наприкінці століття;

2) після відкриття та розроблення золотоносних родовищ 1848 р. у Калі­форнії (США) та 1851 р. у Вікторії (Австралія). У цьому разі зростання ви­добутку золота перевищило 600%, а ціни зросли на 25-50% у всьому світі. Однак з відмовою у 1971-1976 рр. від золотого стандарту після реорганіза­ції Бреттон-Вудської системи інфляція стала цілком природним і постій­ним явищем. Найчастіше її тлумачать як знецінення грошей через зростан­ня цін або просто як процес зростання цін [10. С. 234; 15.

Однак інфляція - це складніше соціально-економічне явище. Вона можлива і без зростання цін, зокрема, коли знецінення грошей набу­ває форми хронічного товарного дефіциту за фіксованих державою цін. У цьому разі грошова одиниця формально може не знецінювати­ся, проте знецінюються загалом грошові доходи економічних суб'єктів через так звані примусові заощадження, оскільки немає змоги витра­тити їх на купівлю дефіцитних товарів. За таких умов заощадження набувають великих розмірів, виникає так званий інфляційний навіс, під тиском якого держава планово підвищує ціни, як це неоднора­зово було в СРСР. Найрадикальнішим заходом проти “інфляційного навісу” є лібералізація цін без індексації заощаджень, унаслідок чого вони просто “згоряють” від інфляції, як це трапилося в Україні в пе­ріод 1992-1994 рр. Отже, і без явного зростання цін суспільство може пережити очевидні прояви і тяжкі наслідки інфляції, якщо порушена рівновага на ринках між товарним та грошовим обігом і знецінюються гроші у будь-якій формі [11. С. 213].

Сьогодні інфляція - одна з найгостріших проблем економіки. У сві­ті немає країни, яка б у другій половині XX-на початку ХХІ ст. так чи інакше не зазнала б утрат від інфляції (рис. 6.1). Дуже гостра проблема інфляції і для національної економіки України.

Інфляція - це зниження купівельної спроможності грошей унаслі­док зростання загального (середнього) рівня цін на товари та послуги в країні за певний період. Водночас ціни різних товарів можуть зрос­тати неоднаковими темпами, тому не потрібно думати, що обов'язково підвищуються ціни на всі товари й послуги. У роки помірної інфляції ціни на окремі товари можуть навіть знижуватися. Зниження середньо­го рівня цін у країні є протилежним (оберненим) процесом до інфляції, його називають дефляцією. У сучасній економіці це явище трапляєть­ся зрідка і на короткий термін, зазвичай, є сезонним (наприклад, ціни на сільськогосподарську продукцію зменшуються після збирання вро­жаю). Однак дефляція характерна для Японії (у межах -1%), а також, як бачимо з рис.

6 розділ ■ Інфляція та стабілізація грошового обігу

Рис. 6.1. Рівень інфляції в світі за 2009 р.

Джерело: Inflation / CIA World Factbook 2010. - Режим доступу: http://www.cia.gov/library/publicatios/the-world-factbook/

Форми прояву інфляції еволюціонували разом з розвитком гро­шових систем. В епоху функціонування металевих грошових систем зростання цін було зумовлене псуванням монет або зниженням вар­тості грошового металу. У період запровадження паперових грошей цей процес відбувався шляхом зменшення золотого вмісту банкнот, тобто зменшували кількість золота, на яку їх обмінювали. У сучасній грошовій системі головною формою прояву інфляції стало знецінен­ня грошових знаків щодо вартості товарів (у тому числі й золота) та послуг (так звана цінова інфляція); зменшення обмінного курсу наці­ональної грошової одиниці щодо інших валют (девальвація), форму­вання товарного дефіциту (інфляція заощаджень - знецінення грошей виявляється у зростанні вимушених заощаджень, зазвичай, виникає в разі державного регулювання (фіксації) цін і доходів) тощо.

Основою інфляційного зростання цін є різноманітні, проте доволі часто взаємопов’язані чинники. Інфляція, її причини та сутність - пред­мет дослідження різних течій економічної науки. Економісти давно на­магаються з’ясувати причини інфляції, щоб запропонувати ефективні методи боротьби з нею та її негативними соціально-економічними на­слідками. У світовій економічній науці є низка напрямів і шкіл, які нео­днаково пояснюють причини виникнення (появи) інфляції. Складність та багатогранність інфляційних процесів поки що заважає дослідникам дійти спільного погляду щодо причин інфляції, а тому існують і різні підходи щодо формування антиінфляційних заходів.

Економісти XVIII-XIX ст. тлумачили інфляцію винятково як грошове явище. Однією з найстаріших концепцій інфляції є кількісна теорія гро­шей, головний постулат якої - відоме твердження англійського філософа XVIII ст.

Американський економіст І. Фішер 1911 р. сформулював кількісне рівняння обміну:

M-V = P-Q,

де M - кількість грошей в економіці; V - швидкість обігу грошей; P - рі­вень цін; Q - обсяг виробленої продукції. З цього рівняння випливає, що за сталої швидкості обігу грошей їхня кількість в економіці визначатиме рівень цін P, оскільки обсяг виробленої продукції Q визначають факто­ри виробництва і виробнича функція. Інакше кажучи, з кількісної теорії грошей випливає, що рівень інфляції в країні залежить від кількості гро­шей, яка перебуває в обігу. Прихильники кількісної теорії грошей нині стверджують, що центральний банк, який визначає пропозицію грошей, повністю може контролювати темп інфляції.

Марксистська теорія інфляції виходить з того, що золоті гроші не знецінюються. Згідно з цією теорією, інфляція виникає лише тоді, коли паперових грошей, які представляють в обігу золоті, випущено понад ту кількість золотих, яка потрібна для нормального товарообігу.

Дж. М. Кейнс розвинув теорію інфляційного розриву, згідно з якою ін­фляція виникає тоді, коли сукупні видатки перевищують обсяг національ­ного продукту. Вчений та його послідовники вважають, що збільшення попиту з боку держави та підприємців приводить до збільшення виробни­цтва і зайнятості. Водночас збільшення попиту населення призводить до інфляції, оскільки він (попит) є невиробничим. З огляду на це рекоменду­ють стимулювати приватні та державні інвестиції, проте обмежувати заро­бітну плату працівників. У цій концепції активну роль відіграє, за словами Дж. М. Кейнса, “ефективний”, або грошовий, попит, який і створює грошо­ву масу. Причому Дж. М. Кейнс розглядає два види інфляції:

- напівінфляція - таке збільшення грошової маси за умов безробіт­тя, яке не створює небезпеки, бо не стільки призводить до зростання цін, скільки сприяє залученню безробітних до процесу виробництва;

- справжня інфляція - можлива за досягнення повної зайнятості, коли зростання грошової маси цілком виявляється у зростанні цін на товари та послуги.

З огляду на це Дж. М. Кейнс рекомендував знижувати не номінальну, або “грошову” заробітну плату, яка є “непіддатливою” через відчайдуш­ний супротив працівників, а провадити “гнучку інфляційну грошову по­літику”, яка в підсумку призведе до зниження реальної заробітної плати.

Натомість представники монетаризму стверджують, що єдиною причиною інфляції є надмірний темп приросту грошової маси порів­няно з темпами зростання реального ВВП:

iP = iM ∙ iV/iQ,

де iP - індекс цін; iM - індекс грошової маси; iV - індекс швидкості оборо­ту грошей, які перебувають в обігу; iQ - індекс реального ВВП. Отже, тем­пи інфляції прямо пропорційні до темпів приросту грошової маси і темпів збільшення швидкості обігу грошей та обернено пропорційні до темпів приросту реального ВВП. На думку монетаристів, наявність у формулі параметра iQ не змінює грошової природи інфляції (інфляція завжди та всюди є грошовим явищем [39. С. 109]). Зменшення обсягів національного продукту за стабільного рівня грошової маси призводить до підвищення темпів інфляції, оскільки меншу кількість продуктів обслуговує попере­дня кількість грошей (як це було в США у 1940 та 1970-х роках).

Прихмльники монетаризму для недопущення інфляції пропонують дотримуватися у монетарній політиці так званого грошового правила.

Згідно з цим правилом, темп зростання пропозиції грошей має дорів­нювати темпові економічного зростання, який для більшості розвину­тих країн становить 3-5% за рік. Стверджуючи, що збільшення грошо­вої маси (створення нових грошей) може призводити до зростання цін, монетаристи наголошують, що цілком очевидним цей взаємозв’язок стає лише за високого зростання пропозиції грошей, відображаючи нелінійність цієї залежності. Однак між збільшенням грошової маси і темпами інфляції існує часовий проміжок (лаг).

Монетаристи заперечують неокейнсіанські заходи антициклічного регулювання, розглядаючи розвиток промислового циклу як зміну ін­фляції (піднесення) та дефляції (криза, спад). Звідси вони роблять висно­вок: оскільки інфляція призводить до збільшення промислового вироб­ництва, то її потрібно підтримувати в помірних розмірах. Ця концепція тривалий час була панівною в економічній теорії і монетарній практиці.

Як бачимо, проблема інфляції, а відтак і антиінфляційної політики є доволі дискусійною як у наукових, так і в політичних колах. Однак фак­тично представники всіх економічних шкіл сходяться на тому, що ін­фляція - це процес знецінення грошей, щоправда причини цього вони тлумачать по-різному.

Світова наукова думка в процесі еволюції сформувала такі концеп­ції щодо причин зростання цін:

- кількісна теорія, що декларує жорстку залежність динаміки цін від динаміки грошової маси;

- концепція надмірного попиту, спричиненого немонетарними чин­никами, обґрунтована Дж. М. Кейнсом;

- концепція зростання грошових витрат виробництва (неокейнсіанців);

- грошова теорія неокласиків (монетаристів) та ін.

Проте на сучасному етапі розвитку теорії грошей та інфляції по­зиції представників усіх наукових шкіл з цієї проблеми значно збли­зились і панівною виявилась концепція багатофакторного зростання цін та інфляції.

Згідно з концепцією багатофакторності інфляції, усі її чинники поділяють на дві групи: 1) зростання попиту внаслідок збільшення пропозиції грошей; 2) зростання витрат на виробництво та реаліза­цію продукції. Концепція багатофакторності інфляції ґрунтується на принципах системності, оскільки враховує взаємозв’язок монетарних процесів із процесами виробництва. Це робить її науково достовірні­шою. Тому сьогодні поглиблено вивчають чинники кожної з цих двох груп, механізми їхнього впливу на динаміку цін та інфляцію, а також характер і способи реагування на їхню дію, зазначаючи, що нейтралі­зація чинників першої групи - перш за все, завдання центральних бан­ків, а другої - органів економічного регулювання (уряд, Міністерство економіки, Міністерство фінансів та ін.).

Отже, інфляцію сьогодні розглядають як багатофакторне та багато- аспектне явище, причини якого різноманітні і, зазвичай, діють одно­часно. Серед головних причин інфляції виділяють такі: зростання гро­шової маси вищими темпами порівняно зі зростанням національного продукту (тобто економічно необґрунтована емісія грошей); дефіцит державного бюджету; зростання внутрішнього та зовнішнього боргу; мілітаризація та бюрократизація економіки; монополії та необґрун- товані привілеї; особливості структури національної економіки; не- збалансованість зовнішньоекономічних зв'язків країни; доларизація й неплатежі в економіці та її бартеризація; інфляційні очікування та ін.

Поряд із зазначеними вище причинами інфляційне зростання цін зумовлене більш глибинними чинниками, які є довготривалими та основоположними і перебувають як у сфері грошового обігу, так і в сфері виробництва й доволі часто зумовлені економічними та полі­тичними відносинами в країні. Конкретні причини ніби накладаються на більш глибокі, усталені диспропорції, які є в основі інфляційного зростання цін. До таких чинників грошового обігу належать:

- перенасичення сфери обігу надлишковою грошовою масою, здебільшо­го внаслідок емісії грошей для покриття дефіциту державного бюджету;

- перенасичення кредитами національної економіки;

- збільшення швидкості обігу грошей;

- заходи уряду з підтримки валютного курсу національної грошової одиниці тощо.

До негрошових чинників належать:

- циклічний розвиток економіки;

- монополізація;

- чинники, пов'язані зі структурними диспропорціями в національ­ній економіці;

- державна економічна політика, передусім податкова, політика цін;

- політична нестабільність у країні і соціальна активність населен­ня (страйки в базових галузях економіки);

- соціальні чинники, до яких зачисляють прийняття соціальних програм і рівень ’їхньої реалізації, методи фінансування соціальних програм тощо.

Головні чинники інфляції сконцентровані всередині національної економіки, проте є й такі, що перебувають за її межами. Наприклад, зростання цін на сировину та енергоносії на світовому ринку, світові кризи (валютні, фінансові, економічні та ін.), нелегальний експорт та імпорт тощо. Знання джерел інфляції важливе для вироблення кон­кретних заходів боротьби з нею.

Економічні дослідження засвідчують, що загальний рівень і динамі­ку цін формують головно ціни на продукцію паливно-енергетичного комплексу, електроенергію, транспорт, а також на продукцію обробної промисловості, будівельної галузі, сільського господарства.

Причини інфляції доволі часто взаємодіють і підсилюють одна одну. Наприклад, інфляційні очікування призводять до того, що населення переводить заощадження в іноземну валюту, а продавці з цих же мір­кувань пропонують купувати товари за валюту. У підсумку зростає доларизація економіки, що посилює інфляцію, тобто формується ви­ток інфляційної спіралі. Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на дві стадії: на першій темпи зростання грошової маси випереджають знецінення грошей, однак поступово вони вирівнюються; на другій - темпи зне­цінення грошей випереджають темпи зростання їхньої пропозиції.

6.2.