УПРАВЛІННЯ РИЗИКОМ ПРОЦЕНТНИХ СТАВОК

Разом із зростанням нестабільності процентних ставок, що мало місце у 1980-і роки, банки почали уважніше ставитися до підпадання під ризик, що пов’язаний з процентними ставками (так званий процентний ризик) і зумовлений невизначеністю доходів і прибутків через зміну процентних ставок.

Сума в 20 млн.

Аналіз розриву та тривалості потоку платежів

Чутливість банківських прибутків до зміни процентних ставок можна безпосередньо виміряти, використовуючи аналіз розриву, при якому сума чутливих до процентної ставки пасивів віднімається від чутливих до ставки процента активів. У нашому прикладі ця різниця називається розривом і дорівнює -ЗО млн. дол. (= 20 млн. дол. - 50 млн. дол.). Помноживши розрив на зміну процентної ставки, отримаємо величину зміни прибутків банку. Наприклад, коли процентна ставка зросте на 5 одиниць, то зміна прибутку дорівнюватиме [5 % ? (-30 млн. дол.)], тобто становитиме -1,5 млн. дол.

Проведений вище аналіз називається «елементарним аналізом роз­риву», і його можна поглибити в двох напрямках. Зрозуміло, що не всі активи і пасиви з групи з незмінною ставкою мають однаковий строк погашення.

Другий спосіб поглиблення аналізу називають «стандартизованим ана­лізом розриву», який пояснює різні рівні чутливості до процентної ставки різних активів і пасивів. Альтернативний метод вимірювання процентного ризику називають аналізом тривалості потоку платежів. Він досліджує чутливість ринкової вартості сумарних активів і пасивів банку до змін в процентних ставках. Аналіз тривалості потоку платежів грунтується на концепції Маколея про тривалість, яка вимірює середній строк життя потоку платежів на цінний папір ¹. Значення концепції тривалості потоку платежів полягає в тому, що вона забезпечує наближене значення чут­ливості ринкової вартості цінного паперу до зміни його процентної ставки:

Процент зміни ринкової вартості цінного паперу ≈ -(значення зміни процентної ставки) ? (тривалість потоку платежів у роках),

де знак ≈ означає наближено рівний.

*

Аналіз тривалості потоку платежів використовує порівняння серед­ньої тривалості потоку платежів по активах банку з середньою три­валістю — по його пасивах. Повертаючись до нашого прикладу з Пер­шим національним банком, припустімо, що в розглянутому вище балансі середня тривалість активів дорівнює п’ять років (тобто п’ять років становлять середній час надходження потоку платежів), в той час як середня тривалість пасивів банку — три роки. При збільшенні про­центної ставки на 5 % ринкова вартість активів банку падає на 25 % (= -5 % ? 5років), а ринкова вартість його зобов’язань зменшується на 15 % (= -5 % ? 3 роки). Кінцевий результат полягає в тому, що власний капітал (ринкова вартість активів мінус пасиви) зменшилась на 10 % від загальної початкової вартості активів.

Як свідчить наш приклад і аналізи розриву та тривалості потоку платежів, Перший національний банк втратить від зростання процен­тних ставок, але виграє від їх падіння. Аналіз тривалості потоку платежів і розриву дозволяє банківському менеджеру визначити рівень залежності банку від процентного ризику.

Стратегії управління процентним ризиком

Наприклад, керуюча банком Бренда провела аналіз тривалості потоку платежів та розриву для Першого національного банку і тепер повинна вибрати одну з альтернативних стратегій. Якщо менеджер Бренда твердо переконана, що в майбутньому процентні ставки зменшаться, то, можливо, вона не здійснюватиме жодних заходів, бо знає, що банк має більше чутливих до процентних ставок зобов’язань, ніж активів. Тому банк матиме вигоду з очікуваного падіння процентних ставок. Проте Бренда також усвідомлює, що Перший національний банк під­падає під значний процентний ризик, бо завжди існує ймовірність того, що процентні ставки зростуть, а не впадуть. Бренда, можливо, спробує скоротити тривалість банківських активів шляхом збільшення їхньої чутливості до процентної ставки або, навпаки, продовжить тривалість зобов’язань. Після здійснення цих пристосувань активів та пасивів на банк менше впливатимуть коливання процентних ставок.

Однією з проблем зменшення Першим національним банком про­центного ризику за рахунок зміни балансу є досить висока вартість проведення даної операції в короткостроковому періоді. Банк може мати активи і пасиви різної тривалості через помилки власної екс­пертизи. Тому розроблено фінансові інструменти, які допомагають банкам набагато простіше керувати процентними ризиками. «Обмінна операція з процентними ставками», що вперше з’явилася на ринку єврооблігацій у 1981 р., є прикладом такого фінансового інструменту. Обмінна операція з процентними ставками дає змогу фінансовому інституту, що володіє чутливішими до процентних ставок активами, ніж пасивами, «обміняти» потоки платежів з іншим фінансовим ін­ститутом, який має зобов’язання, чутливіші до процентних ставок, ніж активи. Отже, тим самим зменшується процентний ризик для обох сторін (див. вставку 9.3). Ця угода вигідна тому, що вона не вимагає від жодного фінансового інституту зміни балансу. Таким чином, обміни процентних ставок є відносно дешевим способом зменшення процентного ризику.

Банки можуть також використовувати фінансові ф’ючерсні рин­ки і ринок опціонів для боргових інструментів з метою зменшен­ня процентного ризику через хедж. Функціонування цих ринків де­тальніше проаналізовано у розділі 13. Хоча фінансові ф’ючерсні рин­ки і ринки опціонів для боргових інструментів мають ту перевагу, що вони знижують мінові витрати у порівнянні з ринками, на яких відбувається обмін процентними ставками, вони мають важливий не­долік: угоди на цих ринках стандартизовані, що не дозволяє при­стосовувати їх для конкретних потреб банку. Отже, обміни процент­ними ставками, фінансові ф’ючерси та опціони для боргових інстру­ментів використовуються банками для управління їхнім процентним ризиком.