ВИСНОВКИ

Одержані в ході проведеного дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета й завдання дають можливість зробити такі основні висновки.

1.

2. З’ясовано, що розвиток комунікативного потенціалу у місцевому самоврядуванні полягає у виборі або створенні адекватних умов комунікативного процесу, форм, засобів і каналів комунікації задля створення найбільшого поля ефективного комунікування, стійкого в часовому розрізі за умови динамічної зміни оточуючого комунікативного простору. Розвиток комунікативного потенціалу досягається на основі науково- обґрунтованого планування і впровадження комунікативних стратегій у місцевому самоврядуванні. Комунікативний потенціал пропонується поділяти на зовнішній та внутрішній; на матеріальний і нематеріальний; на нормативно-правовий і звичаєвий. Визначено місце комунікативного потенціалу за функціональною структурою серед інших видів стратегічного потенціалу місцевого самоврядування.

3. Показано, що місцеве самоврядування як складна система економічних, правових і соціо-комунікативних відносин розвивалося в українському суспільстві тривалий історичний час. Важливими для знаходження у минулому відповідей на проблемні виклики сучасності, на нашу думку, є такі історично обумовлені особливості: здатність до самоорганізації; прихильність до демократичного устрою, який передбачає широку участь громадськості, обмеження ролі держави; досвід самоврядування як своєрідного економічного устрою суспільства; здатність продукувати власний епос і міфологію.

4. Виділено групи завдань місцевого самоврядування, розв’язання яких потребує застосування комунікативних стратегій. До них відносимо такі групи завдань: забезпечення політичних, соціально-економічних та громадянських прав членів територіальної громади. Розглянуто найбільш значимі групи завдань місцевого самоврядування, над вирішенням яких доводиться працювати територіальним громадам постійно і від вирішення яких залежить сталий розвиток громади. Такими групами завдань є: проведення виборчих та інформаційно-просвітницьких кампаній в ув’язці до певних демократичних процедур (вибори, референдум тощо); формування позитивного іміджу територіальної громади стосовно нагальних завдань соціально-економічного розвитку території (залучення інвестицій, розвиток туризму тощо); оптимізація механізмів участі громадян в місцевому самоврядуванні для підвищення ефективності розробки і впровадження політики на місцевому рівні (дієвість недержавних організацій, прозорість процедур прийняття рішень тощо).

5. Розроблено синтетичну модель комунікативного процесу у місцевому самоврядуванні, при цьому уточнено визначення структурних елементів комунікативного процесу. Перспективи розвитку місцевого самоврядування як складної соціальної системи пов’язані із впровадженням та розвитком таких форм комунікації, яка описується транзакційною моделлю. Відтак, важливим є реальне наділення соціальними функціями усіх учасників комунікативного процесу в місцевому самоврядуванні, розуміння ними своїх соціальних ролей і своєї можливості змінити ці ролі.

6. Запропоновано, згідно із розробленою нами концепцією, розглядати комунікативні стратегії в місцевому самоврядуванні як підсистеми, яким притаманні спільні риси для класифікації через наявність стратегічного задуму і спрямованості на вирішення груп завдань місцевого самоврядування. Визначено, що у вертикальному розрізі комунікативні стратегії в місцевому самоврядуванні являють собою ієрархічну структуру, утворену безпосередньо стратегією, похідними під-стратегіями або тактиками, які, в свою чергу в залежності від конкретної комунікативної ситуації, реалізуються за допомогою комунікативних ходів. У горизонтальному розрізі пропонується досліджувати комунікативні стратегії в залежності від спрямованості на вирішення груп завдань місцевого самоврядування. При цьому стратегічний задум (сутність) комунікативної стратегії набуває відповідно форм політичної ідентифікації, іміджу та місії.

7. Наголошено, що додаткове правове регулювання, певна деталізація та уніфікація нормативної бази, яка стосується форм безпосередньої участі громадян у місцевому самоврядуванні дозволить суттєво спростити механізм прямого доступу членам територіальної громади до самоврядування, а відтак - збільшується комунікативний потенціал місцевого самоврядування. Оскільки йдеться про забезпечення конституційних прав громадян, запропоновано на законодавчому рівні зобов’язати органи місцевого самоврядування деталізувати механізми реалізації прав громадян на участь у місцевому управлінні. Вважаємо за доцільне, що також мають бути розроблені методичні рекомендації із підготовки і впровадження відповідних місцевих нормативно-правових актів. Серед інших розроблених рекомендацій - запровадження централізованого моніторингу виконання на рівні громад вказаних механізмів. Запропоновано передбачити нормативне зобов’язання щодо проведення систематичних зрізів суспільної думки стосовно рівня довіри до органів влади, передбачити унормування створення і діяльності Фондів розвитку громад, забезпечити моніторинг Статутів територіальних громад на їх відповідність завданням із активізації участі громадян.

8. Виявлено, що наявність комунікативного потенціалу у формах безпосередньої участі громадян у місцевому самоврядуванні надає можливість додаткового регулювання (корекції) для розвитку механізмів реалізації права громадян на участь в місцевому самоврядуванні. Розвиваючи комунікативний потенціал форм безпосередньої участі громадян через удосконалення планування і впровадження адекватних комунікативних стратегій, досягаються нові можливості для реалізації права громадян на участь в місцевому самоврядуванні через залучення їх до комунікативного процесу. Визначено, що водночас із унормованими законодавством формами безпосередньої участі громадян, у місцевому самоврядуванні України виявляють свою комунікативну ефективність і такі форми участі, які наразі не врегульовані нормативними актами.

9. Обґрунтовано, що сучасні тренди суспільного розвитку висувають досить серйозні проблеми перед учасниками комунікативного процесу і на місцевому рівні. По-перше, фінансово-економічна криза примушує учасників комунікативного процесу ретельно перебрати увесь набір комунікативних технологій, звернувши увагу на найбільш ефективні. У цьому контексті, безумовно, найперспективнішими є новітні комунікативні технології, які діють в електронних співтовариствах та використовуються за допомогою віртуальних засобів масової комунікації. Виявлені чинники (пропонується їх розділити на суб’єктивні та об’єктивні), які обмежують використання Е-комунікацій у місцевому самоврядуванні. По-друге, суттєві зміни відбулися і у суспільному сприйнятті сучасних політичних процесів. Технологічною детермінантою застосування Е-комунікацій є стрімке зростання кількості користувачів мережі Інтернет. А політична доцільність у пошуках нових комунікативних каналів взаємозв'язку з виборцями на регіональному рівні визначається низькою виборчою активністю.