11.2. НОВІ СВІТОВІ ГРОШІ

Украй важливі нові тенденції проявилися у розвитку світових грошей. Після того, як золото перестало бути загальним платіжним засобом, світовими гроши­ма, ця функція зростається з так званими резервними валютами - американським доларом, англійським фунтом стерлінгів, французьким франком тощо.

Країна, валюта якої є міжнародним резервним і платіжним засобом, отримує певні вигоди. Вона фактично одержує кредити, які може не оплачувати доти, доки існує попит на валюту. Навіть внутрішня інфляція у певних межах вигідна, оскіль­ки зменшує реальну' заборгованість країнам, що мають резерви її валюти. Водно­час функціонування національної валюти як міжнародної пов’язане з додаткови­ми витратами та труднощами регулювання грошового обігу. Адже така країна має платити проценти, які нараховуються на частину іноземних авуарів. Ускладнюєть­ся регулювання грошового обігу, тому що потрібно не тільки пов’язати його з на­ціональним товарообігом, а й урахувати потреби іноземних держав у валюті.

Постає питання: як може національна валюта виконувати функцію світових грошей? Звичайно, якщо відстоювати позицію, згідно з якою сучасні гроші - це паперові гроші, то на це питання неможливо відповісти. Однак, якщо врахувати, що сучасній епосі властиве те, що поряд із рухом товарів відбувається рух капіта­лів, і відбувається він у формі міжнародної валюти, то можна дійти висновку, що міжнародна валюта - це кредитні гроші, які відображають рух капіталу на міжна­родній арені.

Використання національної валюти для міжнародних розрахунків неминуче вступає у суперечність із потребами світового ринку. Ось чому на світовій арені з'явилися наднаціональні валюти та різного роду наднаціональні органи, які здій­снюють емісію цих валют і регулювання сфери валютних відносин. На сьогодні найпоширенішою є СДР - "спеціальні права позичання’^ створена Міжнародним валютним фондом як резервна валюта, яку використовують у системі міжнарод­них платежів для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів та розрахунків з МВФ. Система її використання полягає в тому, що вся сума СДР розподіляється між країнами - учасницями угоди про СДР від 1969 р. У процесі першого розподілу СДР (1970-1972) було випущено в обіг 9135 млн СДР, другого (1979-1981) - ще 12 млрд СДР. Кожна країна має право в межах наявних СДР залучати валюту інших країн. Причому такі операції можуть здійснюватися за допомогою МВФ, що призначає країну, яка має великі валютні резерви, бути кредитором, надати в обмін на СДР свою валюту в межах первісної суми свого ку­мулятивного ліміту в СДР. Однак такі операції можуть здійснюватися на підставі взаємних домовленостей між країнами - учасницями Угоди.

Другим міжнародним засобом розрахунків була ЕКЮ. Хоча її назва нагадує середньовічну французьку срібну монету, проте насправді ця назва є абревіату­рою англійського найменування одиниці - European Currency Unit - розрахунко­ва одиниця, один із головних елементів Європейської валютної системи, що діяв з 1979 р., куди входили країни ЄС.

Центральні банки країн - членів ЄС були зобов’язані купувати валюти парт­нерів у необмежених обсягах, якщо відхилення їх курсів перевищували дозволені межі коливань. Ці межі якраз і встановлювалися щодо ЕКЮ, яка спочатку ґрунту­валася на кошику із тих самих дев'яти валют. Саме вони стали основою Європей­ської розрахункової одиниці: західнонімецька марка, французький франк, британ­ський фунт стерлінгів, голландський гульден, італійська ліра, бельгійський франк, ірландський фунт, датська крона і люксембурзький франк. З 1984 р. до кошика ЕКЮ входить також грецька драхма.

На момент створення ЕКЮ була прирівняна за вартістю до СДР, яка ґрунту­ється зараз лише на п’яти основних валютах. Проте поступово ця рівність пору­шилася у зв’язку з різним складом їх кошиків. Спочатку емісія ЕКЮ була здійснена на підставі депозитів, які були в Європейському фонді валютного співробітництва (ЄФВС), а також частини золотих і доларових резервів країн - учасниць ЄВС (по 20 % кожного з видів резервів). Ці внески являли собою тримісячні позики, тобто країни - учасниці ЄВС, по суті, обміняли на ЕКЮ п’яту частину своїх запасів зо­лота і доларів. При цьому депоноване в ЄФВС золото було оцінене за середньою ринковою ціною (перерахованою в ЕКЮ) за останні 6 місяців, а внески в доларах перераховувалися на ЕКЮ, виходячи з ринкового курсу долара, зафіксованого за два робочих дні до дати перерахунку.

Кількість ЕКЮ, що випускалася в обіг, залежала від чотирьох чинників: ціни золота, курсу долара, відносної величини золота та доларів у резервах країн, які входять до ЄВС, частки золотодоларових резервів, що використовуються у вигля­ді забезпечення емісії.

Цілком логічно постає питання: чи не є ЕКЮ валютною одиницею, яка ґрун­тувалася на золоті и пов’язана із золотом? Як зазначалося, справді, перша емісія ЕКЮ перебувала у певній залежності від величини депонованого золота. Однак це зовсім не означає, що ЕКЮ представляла в обігу якусь певну, визначену конкретно кількість золота. Адже ключову роль відігравала не кількість, а ціна золота.

Сшяорєннх і функціонування наднаціональних валют - це спроба розв'язати суперечність між інтернаціоналізацією господарського життя, розвитком потреб світового ринку та національною валютою, яка стає міжнародним резервним і платіжним засобом. Створення наднаціональних валютно-фінансових органів і наднаціональної валюти є об’єктивною необхідністю. Проте процес становлення но­вих світовієх грошей - справа складна і, очевидно, тривала. Грошово-розрахункові одиниці типу СДР. ЕКЮ ще не є повноцінними світовими грошима, але, безперечно, вони є їх прообразом. Невипадково в радянській економічній літературі про СДР йшлося як про “початкову, неповну форму міжнародних грошей’! "інтернаціональні розрахункові банківські гроші”, "інтернаціональний платіжний засіб”

Досвід переконує, що використання СДР набагато ширше, ніж використан­ня золота в останні роки перед його демонетизацією. Так, упродовж 1960-х років сума платіжного обігу в золоті становила близько 2 млрд дол. щороку при запасах в 38-39 млрд дол. Тобто один обіг міг здійснитися лише за 20 років. Обіг СДР з 1 січня 1970 р. по 30 квітня 1977 р. становив 9986 млн одиниць СДР, що навіть біль­ше за суму початкового розподілу (9315 млн). Інакше кажучи, один обіг здійснився менш ніж за сім років, тобто втричі швидше останніх обігів золота.

Значно більший розвиток як у міждержавних відносинах, так і в приватному бізнесі дістала ЕКЮ. Ця європейська валютна одиниця стала одним із найбільш стійких інструментів міжнародних відносин. Її застосування сягнуло значних масштабів і, що вкрай важливо, в приватному бізнесі. Приватні особи й корпорації використовували її як валюту фінансування, інструмент торгівлі та інвестування. ЕКЮ широко використовували для розрахунків між промислово-торговими фір­мами, емісії облігацій, депозитних сертифікатів, дорожніх чеків, організації між- банківського клірингу. Активніше використання ЕКЮ, в тому числі у приватному секторі, значною мірою зумовлене підтримкою з боку урядів країн - членів ЄС. Вони не тільки визнали статус ЕКЮ як міжнародної валюти, а й нерідко передба­чали певні пільги до інвестицій, що здійснювалися в ЕКЮ.

11.3.