ЕЛЕКТРОННІ КАРТКИ

Перехід від золотогрошової системи до системи кредитних грошей, яка є більш високою формою дійсних грошей, зовсім не означає, що еволюція грошей припиняється. Навпаки, ми є свід­ками стрімких і досить глибоких тенденцій у розвитку кредит­них грошей.

Категорія "електронні гроші" пов’язана з низкою специфіч­них понять. Це - пластикова картка та її види, дебетова й кре­дитна картки, банк-емітент кредитних карток і банк-еквайєр, платіжна система, процесингові центри, комунікативні центри, POS-термінали, банкомати, PIN-код, стандарт SET тощо.

Пластикові картки та їх типи

Однією з найважливіших тенденцій, що проявилася в остан­ні десятиріччя, є зменшення частки традиційних форм - банк­нот та чеків і стрімке поширення кредитних карток. Як свого часу векселі, так і кредитні картки в 1920-х роках у США були справою окремих комерційних установ, коло їх обігу було вкрай обмеженим. Перетворення їх у знаряддя обігу починається з того часу, коли банки беруть у свої руки кредитно-картковий бізнес. Саме в такий спосіб відбувалася заміна векселів на банк­ноти. Окремі провідні банки Америки запровадили кредитні картки. Після того було створено загальнонаціональну систему “Нешнл бенк амерікард” яка згодом розрослася до міжнарод­них масштабів і в 1977 р. дістала назву "Віза інтернешнл”. На­прикінці 1960-х років у США було створено другу загальнона­ціональну систему “Інтербенк кард ассоусіейшн" яка випускає картки “Мастеркард” і вийшла далеко за межі країни.

Пластикова картка - це персоніфікований платіжний за­сіб, який дає змогу особі, що нею користується, здійснити без­готівкову оплату товарів або послуг, а також отримати готівку у відділеннях банків або банківських автоматах (банкоматах).

Особливістю операцій за картками є те, що продаж чи видавання готівки здійс­нюється підприємствами торгівлі або сервісу, а отже, банками в “борг”, тобто то­вари чи готівка надаються клієнтам одразу, а кошти на оплату отриманих товарів чи послуг надходять на рахунки підприємств, що здійснили цю операцію, через деякий час, але не більше кількох днів.

Пластикова картка - це пластина стандартних розмірів (85,6 мм 53,9 мм 0,76 мм), виготовлена із спеціальної пластмаси. Однією з головних функцій плас- тикової картки є забезпечення ідентифікації користувача нею як суб’єкта платіж­ної системи.

На лицьовому боці картки з магнітною смугою зазвичай наведені: логотип банку-емітента, логотип платіжної системи, номер картки (перші 6 цифр - код банку, наступні 9 - банківський номер картки, остання цифра - контрольна, при­чому останні чотири цифри нанесені на голограму), строки дії картки, прізвище користувача картки; на зворотному боці - магнітна смуга, місце для підпису.

На картці може бути вміщено навіть фотографію користувача та його підпис. Причому за алфавітом - цифрові дані - прізвище, номер рахунка та інше - можуть бути ембосовані, тобто нанесені рельєфним шрифтом, що дає змогу при ручній обробці карток швидко перенести дані на чек за допомогою спеціального облад­нання - імпринтера, який здійснює "прокатування” картки. Графічні дані забез­печують можливість візуальної ідентифікації картки, хоча використання в бан­ківській платіжній системі візуальної "обробки" недостатньо. Тому в картках зі штрих-кодом елементом, який ідентифікує, є штриховий код, аналогічний коду, що використовують для маркування товарів. Звичайно, кодову смугу розкрива­ють за допомогою інфрачервоного світла. Картки зі штрих-кодом досить дешеві і відносно прості у виготовленні, у зв’язку з цим вони слабо захищені від підробки і дуже обмежені у використанні.

Картки з магнітною смугою зараз найпоширеніші. В обігу перебуває понад 2 млрд карток цього типу. Магнітна смуга має три доріжки. Перші дві зберігають ідентифікаційні дані, а на третій можна записувати, наприклад, значення ліміту дебетної картки. І хоча картки з магнітною смугою мають вищу захищеність, ніж картки зі штрих-кодом, проте і цей тип картки використовується шахраями. Ство­рена розвинена структура існуючих платіжних систем, насамперед у такого світо­вого лідера “карткового" бізнесу, як MasterCard∣Europay, дає змогу інтенсивно ви­користовувати картки з магнітною смугою.

Для підвищення захищеності карток системи Visa та MasterCard ∣Euro-pay ви­користовують графічні засоби захисту - голограми та нестандартні шрифти для ембосування.

Персоналізація картки здійснюється при видачі клієнту, в неї заносять дані, які забезпечують ідентифікацію картки та її користувача. Одночасно перевіряють платоспроможність картки при прийнятті її до оплати чи при видачі готівки. Про­цес затвердження продажу або видачі готівки за карткою називають авторизаці­єю, що здійснюється точкою обслуговування. Вона робить захист платіжної сис­теми (як правило, банку) з метою підтвердження повноважень пред’явника картки та його фінансових можливостей. Технологія авторизації визначається схемою платіжної системи, типом картки та технічною оснащеністю підприємства обслу­говування. Як правило, авторизація проводиться "вручну", тобто продавець чи ка­сир передає запит по телефону оператору або автоматично картка вставляється в термінал, дані з картки зчитуються, касиром вводиться сума платежу, а користу­вачем картки з допомогою спеціальної клавіатури вводиться секретний ПІН-код, тобто персональний ідентифікаційний номер. Після цього термінал здійснює ав­торизацію (або встановлює зв’язок з базою даних платіжної системи, або здійснює додатковий обмін даними з самою карткою). У разі видачі готівки процедура має такий само характер з тією відмінністю, що гроші автоматично видаються спеці­альним приладом - банкоматом, який здійснює авторизацію.

При проведенні розрахунків користувач картки обмежений низкою лімітів. Незважаючи на відмінності між ними, все зводиться до двох схем.

Перша схема ~ користувач дебетової картки має завчасно внести на свій ра­хунок у банку-емітенті певну суму грошей. Розмір цієї суми визначає ліміт ко­штів, якими можна скористатися. Здійснюючи розрахунки карткою, користувач зменшує суму грошей, тобто ліміт. При використанні дебетової картки, тобто проведенні авторизації, одночасно здійснюється контроль за лімітом грошей на рахунку.

Картка пам’яті. Друга схема полягає в тому, що користувач картки може не вносити попередньо кошти в банк, оскьчьки банк-емітент надає кредит за допо­могою картки. В цьому разі ліміт визначається величиною наданого кредиту, у межах якого користувач картки має змогу витрачати кошти. Причому кредит може бути одноразовим, а може бути відновлюваним. Якщо користувач картки покри­ває зроблені витрати та збільшує вклади в банк - емітент карток, то це розширює його можливості у здійсненні розрахунків. Те саме відбувається, якщо банк від­новлює або збільшує кредит користувачу картки.

Отже, цим двом схемам утворення й використання коштів відповідають два типи карток - дебетові і кредитні (смарт-картки).

У смарт-картках носієм інформації є мікросхема. Навіть у найпростіших картках обсяг пам’яті може мати величину від 32 байт до 16 кілобайт. Така пам ять може бути реалізована у вигляді, який припускає однократний запис і багатократ­не зчитування чи багатократне зчитування і багатократний запис.

Як відомо, перші смарт-картки з’явилися у Франції в середині 1970-х років. Зовні вони мало чим відрізняються від традиційних дебетових карток, але завдя­ки вмонтованому мікрокомп’ютеру на напівпровідникових кварцевих кристалах з інтегральною схемою мають власну пам’ять. Це, по суті, електронна чекова книж­ка. Банк-емітент вносить у секретну зону її пам’яті дані про суму, зараховану на рахунок клієнта. Термінал, встановлений у точці платежу, при з’єднанні з карт­кою списує певну суму з пам’яті комп’ютера. Одночасно надається необхідна ін­формація щодо часу, місця та характеру купівлі. Термінали пов'язані з магазинни­ми комп’ютерами і банківськими, де роблять перерахування по рахунках клієнтів. Смарт-картки дають змогу легко перевірити правильність відображення купівель на рахунку її власника, а також значно підвищують гарантії безпеки.

Розрізняють два типи карток пам’яті: з незахищеною і захищеною пам’яттю. В перших доступність всієї пам’яті робить їх зручними для моделювання довільних структур даних. Картки із захищеною пам’яттю мають одну частину ідентифіка­ційних даних і одну або кілька прикладних частин.

Ідентифікаційна частина допускає тільки однократний запис при персоналіза- ції і в подальшому доступна лише для зчитування. Доступ до прикладних частин регламентується та здійснюється у разі наявності відповідного ключа. Рівень за­хисту карток пам’яті вищий, ніж у магнітних, і вони можуть використовуватися у прикладних системах, в яких фінансові ризики, пов’язані з шахрайством, відносно невеликі.

Головною перевагою цих карток є підвищена надійність порівняно з магніт­ними. До того ж, вони багатофункціональні, оскільки дають змогу на одній картці вести кілька рахунків.

Проте ’їхній істотний недолік полягає в тому, що вони мають високу собівар­тість, яка набагато перевищує собівартість магнітних карток. Вартість цих карток визначається багатьма чинниками (обсягом пам’яті, потужністю мікропроцесора тощо) і коливається для накладу в 1 млн шт. від 0,6 до 9,5 дол. США.

Незважаючи на це, на початку 1990-х років ринок смарт-карток розвивався бурх­ливими темпами. Дослідження, проведені компанією Visa, свідчать, що 82 % власни­ків пластикових карток згодні використовувати смарт-картки як "електронний гама­нець” і 42 % опитаних використовуватимуть ці картки як доповнення до вже діючих.

Картки з мікропроцесором являють собою, по суті, мікрокомп'ютери і вміщують всі головні компоненти. Параметри найпотужніших сучасних мікропроцесорних кар­ток порівнянні з характеристиками персональних комп'ютерів початку 1980-х років.

Операційна система, втілена в мікропроцесорній картці, принципово нічим не відрізняється від операційної системи ПК і надає великий набір сервісних опе­рацій та засобів безпеки. Вона підтримує файлову систему, яка забезпечує регла­ментацію доступу до даних. При цьому частина даних може бути доступна тіль­ки внутрішнім програмам картки, що разом із вмонтованими принтографічними засобами робить мікропроцесорну картку високозахищеною. Саме тому мікро­процесорні картки (і смарт-картки зокрема) розглядають як найперспективніший тип пластикових карток, особливо з погляду їх функціональних можливостей. Об­числювальні можливості смарт-карток дають змогу широко їх використовувати і найближчим десятиліттям вони можуть витіснити картки з магнітною смугою.

Обидва типи карток можуть бути корпоративними, тобто вони можуть на­даватися тією чи іншою корпорацією своїм співробітникам для оплати витрат на відрядження або для інших службових потреб. Причому картки можуть мати роз-

поділений і нерозподілений ліміти. У картках з нерозподіленим лімітом кожний із користувачів має індивідуальний ліміт. Сімейні картки подібні до корпоратив­них» оскільки право здійснення платежів у межах встановленого ліміту надається членам сім’ї користувача картки. При цьому додатковим користувачам надаються окремі персоналізовані картки. Отже, практика породила багатоманітність карток та умов їх застосування.

Відновлювані картки, такі як “Visa” і “Master Card”, застосовують для роз­рахунків у магазинах, готелях, ресторанах, і вони надають право користуватися кредитом до певної межі (ліміту). Після погашення заборгованості картка віднов­люється. Одномісячні картки (“Амерікен експрес”, “Дайнерс клаб”) найчастіше застосовують для розрахунків із туристичними фірмами. За ними ліміт заборго­ваності не встановлюється, проте вся сума кредиту має бути погашена наприкін­ці місяця.

Преміальні, або золоті, кредитні картки (“Амекс гоулд кард’; “Гоулд мастер­кард”, “Прем’єр кард Віза”) надаються тільки клієнтам із високими річними дохо­дами, які акуратно погашають поточну заборгованість. Такі картки або не мають ліміту, або він вищий, ніж у звичайних. Наприклад, у Великій Британії 10 тис. за­мість 0,5 тис. фунтів стерлінгів.

Розвиток системи кредитних карток набув у США такого розмаху, що на кож­ного американця (включаючи дітей) припадає по кілька карток. Важливим по­штовхом поширення кредитних карток була політика банків, спрямована на зде­шевлення платежів за їх використання. У багатьох штатах річна плата за картку становить усього 10-15 дол.

Із середини 1960-х років досвід упровадження американських банків у кредитно- картковий бізнес набув поширення в інших країнах. За порівняно короткі строки кредитні картки почали широко застосовуватися в Англії, Японії та інших країнах. Варто зауважити, що співробітництво з американськими фірмами щодо запрова­дження карток нерідко супроводжувалося, особливо в Японії, гострою конкурен­цією національних фірм. У результаті японські фірми не тільки здійснили гасло "японцям - японську кредитну картку’! а й домоглися інтернаціоналізації своєї ді­яльності, що дало змогу вийти на ринок США та багатьох інших країн. Висока кон­курентоспроможність японських кредитних карток зумовлена тими перевагами, які вони мають порівняно з картками інших країн. їх власники, наприклад, можуть одержувати кредит без спеціальної санкції в розмірі 750 дол., що перевищує відпо­відний середній ліміт для кредитних карток американських банків.

Спеціальні автомати

Важливою умовою розвитку кредитних грошей є створення і вдосконалення спеціальних автоматів, за допомогою яких забезпечується функціонування пла­тіжних карток. Щодо дебетових карток, то були створені й розповсюджені спеці­альні автомати для видачі грошей готівкою (банкомати).

Банкомата - банківські автомати для видачі та інкасування готівкових гро­шей при операціях із пластиковими картками. Крім того, банкомат дає змогу ко­ристувачеві картки отримати інформацію про поточний стан рахунка, а також здійснювати операції з перерахування коштів з одного рахунка на інший.

Банкомат оснащений приладом для читання карток, а для інтерактивної вза­ємодії з тим, хто утримує картки, - дисплеєм і клавіатурою, а також персональним комп’ютером, який забезпечує управління банкоматом і контроль за його станом. Адже це сховище готівкових грошей.

Грошові купюри в банкоматі розміщені в касетах, які, в свою чергу, знаходять­ся у спеціальному сейфі. Число касет визначає кількість номіналів купюр, які ви­дає банкомат. Розміри касет регулюються, що дає змогу заряджати банкомат прак­тично будь-якими купюрами.

Автоматичні каси, як і поштові скриньки, розміщені в різних місцях. В їх комп’ютерну систему вставляється пластикова картка, яка ідентифікує клієнта та видає визначену натискуванням відповідних клавіш потрібну суму грошей. Ця сума негайно проводиться за дебетом розрахункового чи позичкового рахунка.

У подальшому створені ще досконаліші каси - так звані автоматичні машини- касири (ATM), які не тільки видають гроші готівкою, а й здійснюють безготівко­ві перерахування, видають чекові книжки та виконують інші касово-розрахункові операції. Про масштаби розповсюдження цих автоматичних машин-касирів (ATM) свідчить табл. 11.1.

Таблиця 11.1

Кількість ATM у різних країнах

Джерело: Шаров А. М. Эволюция денег при капитализме / А. М. Шаров. - М.: Финансы и статистика, 1990. ~ С. 40.

Із табл. 11.1 бачимо, що й за абсолютною кількістю ATM, і за кількістю на 1 млн осіб вирізняються США, Японія, Велика Британія, Франція, до них наближаєть­ся Іспанія. Значного поширення електронні гроші набули також в багатьох інших країнах.

Паралельно з цими автоматами в магазинах, готелях, пунктах прокату було встановлено термінали, які здійснюють перерахування грошей із рахунка покуп­ця на рахунок продавця. Вперше вони з'явилися у США в середині 1960-х років, але особливого поширення набули після того, як дебетові картки для цих потреб у 1975 р. випустила система ^oVisa", коли їх емісію почали здійснювати дедалі більше банків (особливо у 1980-ті роки). POS-термінали, тобто торгові термінали, при­значені для обробки трансакцій при фінансових розрахунках із використанням пластикових карток з магнітною смугою та смарт-карток. Ці термінали дають змо­гу автоматизувати операції щодо обслуговування карток та істотно скоротити час обслуговування. Можливості й комплектація POS-терміналів варіюються у ши­роких межах, однак типовий сучасний термінал має пристрої читання як смарт- карт, так і карток з магнітною смугою, енергонезалежною пам'яттю, портами для підключення ПІН-клавіатури (клавіатури для набору ПІН-коду), принтера, приєд­нання до ПК або електронного касового апарата.

До того ж, POS-термінал буває оснащений модемом із можливістю автододз- вону. Він також має “інтелектуальні” можливості, оскільки його можна програ­мувати. Мовами програмування є асемблер, а також діалекти C і Basic, що дає змогу проводити не тільки on-line авторизацію карток з магнітною смугою і смарт- карток, а й використати під час роботи зі смарт-картками режим on-line з нако­пиченням протоколів трансакцій. Останні під час сеансів зв'язку передаються у процесинговий центр. Під час сеансу зв’язку POS-термінал може також приймати й запам’ятовувати інформацію, яка передається ЕОМ процесингового центру. Пе­реважно це бувають стоп-листи, але в подібний спосіб може здійснюватися також перепрограмування POS-терміналів.

Вартість POS-терміналів залежно від комплектації та можливостей фірми- виробника може змінюватися від кількох сотень до кількох тисяч доларів, однак за­звичай не перевищує 1,5-2 тис. дол. Розміри й вагу POS-термінала, можна порівня­ти з аналогічними параметрами телефонного апарата, а нерідко бувають ще менші.

Процесинговий центр - це спеціалізований обчислювальний центр, який є тех­нологічним ядром платіжної системи. Він функціонує в досить жорстких умовах, гарантовано обробляючи в реальному масштабі часу інтенсивний потік трансак­цій. Так, використання дебетової картки зумовлює необхідність авторизації кож­ної операції у будь-якій точці обслуговування платіжної системи. Для операцій з кредитною карткою авторизація потрібна не в усіх випадках, але при отриманні коштів у банкоматах вона проводиться завжди. Високі вимоги до процесингового центру висуваються також і щодо підготовки даних для проведення взаєморозра- хунків за підсумками дня. Цілком зрозуміло, що це великий обсяг роботи, але він має здійснюватися швидко - протягом кількох годин.

Крім обчислювальних операцій, процесинговий центр повинен мати устатку­вання для персоналізації пластикових карток, а також базу для технічного супро­водження й ремонту POS-терміналів і банкоматів.

Отже, щоб платіжна система успішно функціонувала, процесинговий центр повинен мати значні обчислювальні потужності, розвинену комунікаційну інфра­структуру, аби одночасно обслуговувати велику чисельність географічно віддале­них підприємств обслуговування. До того ж, слід мати на увазі, що процесингові центри не тільки регулярно здійснюють взаєморозрахунки, а й передають необ­хідні дані у вигляді електронних документів. Для цього платіжна система повинна мати високопродуктивну внутрішню мережу комунікацій.

Роль банків

Емісія й обіг платіжних карток висувають досить високі вимоги до банків. Банк-емітент, що випускає картки і гарантує виконання фінансових зобов’язань, пов’язаних з дією карток, сам не займається їх обігом. Ці завдання виконує банк- еквайєр; він забезпечує здійснення усіх операцій, пов’язаних з їх використанням як платіжного засобу підприємствами торгівлі й сфери послуг. Саме цей банк об­робляє запити на авторизацію, виконує перерахування на розрахункові рахунки певних точок коштів як плату за товари чи послуги, надані по картках, розповсю­джує стоп-листи, в яких перелічуються картки, за якими операції з тих чи інших причин призупинені. Банк-еквайєр може здійснювати видачу коштів готівкою по картках у своїх відділеннях або через банкомати, які йому належать. Слід зауважи­ти, що банк може поєднувати виконання функцій емітента та еквайєра.

Якщо ці функції розподілені, банк-еквайєр виконує розрахунки з банками- емітентами. І, звичайно, виконує функції, пов’язані з операціями за платіжними картками. Він перераховує кошти підприємствам торгівлі та побутового обслуго­вування згідно з платежами користувачів карток.

Оперативне проведення взаєморозрахунків між еквайєрами та емітентами за­безпечується наявністю у платіжній системі розрахункового банку, в якому банки- члени відкривають кореспондентські рахунки.

Платіжна система - це сукупність суб’єктів і методів їх діяльності, спрямова­них на забезпечення умов для використання пластикових карток певного стан­дарту як платіжного засобу. Цій системі властиві загальні правила функціонуван­ня карток, проведення взаєморозрахунків та здійснення платежів. Організаційним ядром платіжної системи є асоціація банків, діяльність якої ґрунтується на дого­вірних зобов’язаннях. До зазначеної системи входять підприємства торгівлі і сер­вісу, пов’язані з використанням пластикових карток, а також нефінансові спеціа­лізовані організації - процесингові та комунікаційні центри, центри технічного обслуговування, які також активно сприяють успішному функціонуванню платіж­ної системи.

Процесинговий центр забезпечує обробку запитів на авторизацію або протоко­лів трансакцій - фіксованих даних про здійснені за допомогою карток платежі чи

видані кошти готівкою. Центр зберігає дані про ліміти користувачів карток і вико­нує запити на авторизацію в тому разі, якщо банк-емітент не веде власної бази.

IIa підставі накопичених за день протоколів трансакцій процесинговий центр готує і розсилає підсумкові дані про проведення взаєморозрахунків між банка­ми - учасниками платіжної системи, а також формує й розсилає стоп-листки. Крім того, він може здійснювати замовлення нових карток та їх персоналізацію.

Комунікаційні центри забезпечують суб’єктам платіжної системи доступ до мережі передачі даних. Використання спеціальних ліній комунікацій зумовлене потребою передавання великих за обсягами даних між географічно розподілени­ми учасниками платіжної системи при авторизації карток у торгових терміналах, обслуговуванні карток у банкоматах, проведенні взаєморозрахунків між учасни­ками системи та в інших випадках.

Перспективи карток

Нині фінансові інститути, що працюють у галузі смарт-технологій, стурбова­ні такими питаннями: наскільки надійно захищена смарт-картка від підробки? Які тини систем слід використовувати для проведення взаєморозрахунків - відкриті чи закриті? Наскільки можлива й доцільна повна заміна готівки електронними гроши­ма? І наскільки можливо перевести в безготівкову форму ринок дрібних платежів?

Дослідження компанії Visa засвідчили, що нині щороку 1,8 трлн дол. в усьому світі припадає на платежі до 10 дол., які здійснюються готівковими грошима. Ви­користання дебетових карток має привабливіший вигляд, але організація платіж­ної системи навіть у розвинених країнах наштовхується на обмеженість комуні­кацій. У цьому разі ефективним може бути використання смарт-карток у вигляді “електронних гаманців” у режимі on-line.

Європейські й американські фінансові інститути планують впровадження смарт-карток у вигляді кредитних і дебетових платіжних засобів, оскільки є мож­ливість ефективніше використати пам’ять і обчислювальні ресурси мікропроце­сорів для організації прискіпливішої перевірки як самих карток, так і процедур ідентифікації їх власників. Це суттєво, адже тільки в Англії втрати від шахрайства з пластиковими картками в 1994 р. становили понад 94 млн фунтів стерлінгів, а в США цей показник наблизився до 10 млрд дол.

Важливим етапом у розвитку нової технології стало співробітництво провідних компаній у галузі розробки загальної стратегії та стандартів як на смарт-картки, так і на використовуване устаткування та програмне забезпечення. Першим кро­ком стали роботи із сертифікації карток з мікросхемою, які почали здійснювати з 1993 р. три найбільші міжнародні платіжні системи - Visa International, Master Card !international та Europay !international. З такою метою ці компанії створили асоціацію Integrated Circuit Card, яка почала розробку єдиних вимог і стандар­тів. У травні 1994 р. були підготовлені специфікації платіжних систем, розрахова­них на використання карток з мікросхемами. Специфікації карток EMU (Europay) Master Card (Visa) визначили вимоги до електромеханічних характеристик та ло-

гічного інтерфейсу, а також описали протоколи взаємодії для карток з мікросхе­мою. У серпні 1994 р. з’явилася друга частина специфікацій EMV (елементи даних і команд), а в жовтні - третя (обробка трансакцій).

У червні 1995 р. було опубліковано версію 2,0 специфікацій на картки з мікро­схемою EMV і версію 1,0 специфікацій на термінали, які приймають мікропро­цесорні картки. Однак, незважаючи на очевидні успіхи, самі творці специфікацій відзначали недостатню повноту пророблення мікропроцесорної технології та ви­пустили нову версію специфікацій, де повністю уніфіковано прикладне програмне забезпечення платіжних терміналів і визначено додаткові стандарти на картки з сумою, яка зберігається SVC (Stored Value Card).

На сьогодні існує чимало схем при роботі з SVC-картками. Вони виконують шість головних функцій: поповнення карток із дебетового або кредитного рахун­ка, що здійснюється зазвичай за допомогою банкоматів, терміналів або терміна­ла операціоніста банку; операції списуються з SVC-карток на рахунок; виконання платежів за допомогою SVC-карток; одержання роздрукованого балансу (операція виконується з використанням спеціалізованих приладів типу банкоматів або тер­міналів), отримання кількох останніх трансакцій (операція здійснюється з вико­ристанням міні-аудиторського журнального файла, який ведеться з пам’яті смарт- картки); створення або зміна PIN-коду.

Однак і тут існує багато нерозв’язаних проблем, які стають помітними при розповсюдженні карток. Наприклад, що буде у разі, якщо клієнт загубить картку або зіпсує її в процесі експлуатації (за статистикою, кількість зіпсованих карток становить 1,5-3 %). Для картки з магнітною смугою проблем немає. У разі заміни смарт-картки користувач зіпсованої або загубленої картки позбавляється суми, яка знаходилася на його старій картці (“електронному гаманці”) або спеціальній картці - телефонній, проїзній тощо. Зараз проробляються схеми, які у певних ви­падках (із використанням журналу трансакцій) можуть бути застосовані для від­новлення історії’ загубленої або зіпсованої картки з метою відшкодування корис­тувачу втраченої електронної готівки.

Інтенсивні інтеграційні процеси в світі сприяють уніфікації рішень при ство­ренні й розвитку платіжних систем. Сьогодні у світі платіжних систем, що ґрунту­ються на смарт-технології, проявляються три тенденції. Перша - це створення на­ціональних платіжних систем (Даптоп у Данії, Mondax у Великій Британії). Друга пов’язана з проектуванням системи EMV, а третя - це об’єднаний проект Євро­пейського Союзу (система Cafe).

За обсягами проведених робіт та результативністю найбільш реальним є проект і стандарт EMV. Електронні розрахунки здійснюються за допомогою певних стан­дартів. Одним із провідних є стандарт SET, тобто Secure Electronic Transactions - безпечні електронні трансакції. Цей стандарт спільно розробили компанії Visa і Master Card, що дає змогу збільшити обсяг продажу за кредитними картками че­рез інтернет.

Сукупна кількість потенційних покупців - користувачів карток Visa та Master Card у всьому світі становить 700 млн осіб. Цілком зрозуміло, що безпека елект-

ронних трансакцій для такої величезної кількості користувачів може забезпечити велику вигоду цим компаніям, зменшивши собівартість трансакцій. Для того, щоб здійснити трансакцію відповідно до стандарту SET, покупець і торговельна ор­ганізація повинні мати рахунки в банку, який також використовує стандарт SET, та використовувати спільно з SET програмне забезпечення. Такими можуть, на­приклад, бути Web-браузер для покупця та Web-сервер для продавця, причому обидва спираються на підтримку SET.

Компанія Cyber Cash (м. Рестан, штат Вірджинія) була піонером у розробці ба­гатьох концепцій, використаних у стандарті SET. Розроблена нею система SIPS (simple Internet payment system) широко використовується у світі. Вона забезпе­чує підвищену безпеку, до того ж, програмне забезпечення надається безоплатно покупцям і продавцям. Плата за використання системи Cyber Cash включається в оплату за обслуговування кредитних карток.

Низка платіжних систем і великих фінансових інститутів уже оголосили про свою підтримку. Розроблено також стандарти для обміну повідомленнями між платіжними системами. Так, у більшості систем реалізовано підтримку одного з двох стандартів - з фіксованим форматом повідомлень і форматом повідомлень змінної довжини (ISO 8583).

Проблеми захисту від несанкціонованого доступу та забезпечення таємності інформації зараз також практично розв’язані, а алгоритми шифрування - стан­дартизовані. Передусім це стосується поширених DES-алгоритмів шифрування відповідно до стандарту ANSI Х.9. Такі алгоритми реалізовані як на програмному, так і на апаратному рівнях. Триває робота також щодо RSA-алгоритмів кодування, які поки що не стандартизовані через свою специфіку.

Для обробки карток із мікросхемою відома компанія Applied Communication Inc. (АСІ) пропонує багатофункціональні системи, в яких реалізуються функ­ції роботи як із звичайними картками (з магнітною смугою), так і з мікропроце­сорними картками. В цьому напрямі компанії ACI є два рішення - одне дає змо­гу інтегрувати смарт-картки в онлайнові системи, друге пропонує використання мікропроцесорних карток у режимі on-line. Для того, щоб обробляти картки з мікросхемою у режимі реального часу, компанія ACI пропонує програмний модуль BASE24-smartcard.

Якщо говорити про реальне використання продукту BASE24-smartcard, інтерес становить проект First Union Bank, в межах якого здійснювалося широке викори­стання SVC-технології. Оплата з допомогою SVC-карток здійснювалася приблизно в 5 тис. торгових точках. При цьому модуль BASE24-smartcard забезпечує також на­бір операцій: проведення платіжних трансакцій за Visa Cash і Smart Cash, роздруку- вання балансу рахунка клієнта, виведення стану рахунка клієнта на різні проміжки часу, використання смарт-картки як у вигляді кредитної або дебетової, так і "елек­тронного гаманця” одночасно. Для останнього випадку передбачений режим попо­внення з рахунка клієнта (так званий режим двокарткових трансакцій).

Крім змін у сімействі продуктів BASE24, компанія ACI вносить корективи в програмний документ YEN-карток спеціально для підтримки технології роботи з мікропроцесорними картками. Ця система була створена для використання фі­нансовими організаціями й торговельними підприємствами, які випускають влас­ні картки або приймають платежі за картками. Система може працювати з карт­ками будь-якого типу (кредитними, дебетовими, багатофункціональними та ін.), можуть прийматися до оплати як власні картки (локальних платіжних систем), так і картки, які належать до однієї з національних або міжнародних платіжних ор­ганізацій, у тому числі Europay MasterCard та Visa. Цей пакет забезпечує швидкий вихід на ринок з новими видами карток та надання клієнтам широкого спектра послуг, пов’язаних з ними.

Система електронних грошей швидко розвивається. Вона вносить якісно нові елементи в розвиток системи кредитних грошей.

Якщо раніше безготівкові розрахунки стосувалися великих операцій, то відте­пер безготівковий обіг охоплює всі рівні операцій, у тому числі найменші. Елект­ронні гроші значно посилюють роль банків, їх вплив на грошовий обіг. Стосунки банк-клієнти з періодичних перетворюються в постійні. На Заході вже говорять про наближення “безготівкового суспільства”. І хоча до цього ще не так близько, без­перечно, поступ цим шляхом уже очевидний. Воно стане ще зрозумілішим, якщо врахувати тенденції, що проявилися останнім часом. Зараз відбувається перехід від системи терміналів, які встановлюються в торгових точках, до “домашнього бенкін- гу” Чимало фахівців вважають, що це є головним напрямом прогресу електронно- платіжного механізму. Завдяки подальшому розвитку електронної техніки виникли умови для обслуговування клієнтів удома. Не виходячи з дому, клієнт за допомогою клавішних телефонних апаратів може зв’язатися з банком, сплатити за рахунками, які йому пред’явлені: механічний голос банківського комп’ютера зачитує перелік ра­хунків на товари та послуги, які надійшли в банк, а клієнт, натискуючи певні клавіші свого телефона, зазначає номер рахунка й суму оплати.

Упровадження системи платежів, які здійснюються по телефону, розпочалося в 1973 р. у Сіетл фьорст нешнл бенк (штат Вашингтон). Згодом ця система охо­пила інші штати. Воднораз з’явилися досконаліші форми “домашнього бенкінгу”, технічним підґрунтям яких став “Відеотекс”, тобто система спеціальних каналів електронного розподілу відеоінформації, яка надходить на екрани телевізорів або дисплеїв персональних комп’ютерів, встановлених у квартирах абонентів. Останні звертаються до банків як до постачальників інформації. З’єднавшись із комп’ютерною системою банку, абонент одержує інформацію про поточні валют­ні курси, становище на біржах, рівень процентних ставок тощо. Банки сповіщають про балансові підсумки за поточним рахунком клієнта, залишки заборгованості за банківськими позиками та ін.

Водночас банки пропонують широкий перелік послуг, які надаються за допо­могою “Відеотексу” - фінансове обслуговування комерційних операцій, надання кредиту та перевірка розрахунків із контрагентами клієнта. Ці форми обслуго­вування здійснюються шляхом з’єднання системи “Відеотекс" із персональним комп’ютером і друкувальним пристроєм, який фіксує всі операції. У1984 р. у США налічувалося 26 систем “домашнього бенкінгу", які перебували на різній стадії роз-

робки. За деякими оцінками, наприкінці 1990 р. домашніми інформаційними ме­режами "Відеотеко” було оснащено 32 млн будинків американців і послугами “до­машнього бенкінгу” користувалося не менш ніж 22 млн родин.

Усе це свідчить про те, що розвиток і поширення електронних кредитних гро­шей є об’єктивною закономірністю розвитку грошової системи на сучасному етапі, яка зумовлена науково-технічним прогресом, широкою комп’ютеризацією суспільства. Достатньо сказати, що у США наявні гроші в платіжному обігові віді­грають другорядну' роль. Адже навіть у роздрібній торгівлі в кредит до 90 % вар­тості всіх купівель оплачується за допомогою електронних грошей, хоча кількість оплачених купівель, особливо з невисокою оплатою, ще досить істотна.