ЕЛЕКТРОННА ТОРГІВЛЯ ТА ЕЛЕКТРОННІ ГРОШІ

Сутність та види електронних грошей^[241]

Гроші, як здавалося, консервативний елемент економіки, який віками зберігав металічну та паперову форми, в умовах сучасної науково-технічної революції пе­ретворилися у сферу, де стрімко розгортаються процеси застосування і викорис­тання досягнень мікроелектроніки.

Досить довго вважалося, що електронні картки і є електронними грошима. З часом стало зрозумілим, що дебет-картки забезпечують доступ до банківського рахунка. Вони дають змогу користуватися коштами по частинах, що знаходяться на рахунках. Але вони не дають змоги здійснювати платежі, не виконують функ­цій платіжного засобу. Тому їх не можна назвати електронними грошима, хоча цілком зрозуміло, що вони сприяють раціоналізації грошового обігу. Це стосу­ється насамперед оплачених одноцільових карток, що використовуються тран­спортними, телефонними або бензозаправними станціями. Вони містять відо­мості про оплачені наперед товари чи послуги і активно впливають на грошовий обіг і товарооборот, але вони не є електронними грошима. В цьому разі підпри­ємство є і емітентом карток, і виробником товарів і послуг, які можна отримати за їх допомогою.

Поява електронних грошей зумовлена розвитком електронної торгівлі. Ця нова форма обміну прискорює власне обмін і вимагає такої ж швидкої оплати купленого товару чи послуги. Банки для цих умов виявилися гальмуючим факто­ром, платіжні документи просуваються відносно повільно. Суперечність між оперативною електронною торгівлею і тривалою оплатою купівлі через бан­ки розв’язується створенням електронних грошей. Компанія на основі ліцензії емітує електронні гроші. Але вона емітує їх не довільно, а у відповідності з уго­дами з їхніми користувачами, за якими користувачі переводять традиційні гро­ші на банківський рахунок емітента, а емітент переводить відповідну суму елек­тронних грошей на електронний пристрій користувача у його розпорядження.

Банки, їхні розрахунки використовуються лише тоді, коли гроші вводяться або виводяться із системи. В цьому разі йдеться про банківські рахунки емітента, а не користувачів. Для того, щоб ввести електронні гроші, користувач повинен тра­диційні гроші перевести на рахунок емітента. Коли виводяться гроші, необхідно електронні гроші пред’явити емітенту, а він переведе традиційні гроші зі свого бан­ківського рахунка пред’явнику, який використав електронні гроші. Банк міжнарод-

них розрахунків та Європейський центральний банк акцентують, що електронні гроші слід розглядати окремо від засобів доступу до банківського рахунка.

Систем емісії платіжних носіїв, які приймаються за товари та послуги підпри­ємствами іншими, ніж емітент, тобто систем електронних грошей, у і вігі с чи­мало. Вони суттєво відрізняються за типом установ - емітентів, обсягами випу­щених платіжних засобів, а також за схемами обігу цих засобів. Найпроепшою е система випуску наперед оплачених багатоцільових карток, !Зони ∣ιιmvc каються для збільшення випуску і збуту власної продукції. На відміну від одноцільовнч карток ці картки випускаються як електронні гроші. Але їхня дія обмежена, а тому обмежені і вимоги до емітентів. Сучасні системи електронних грошей спираються на принцип трансферабельності, тобто їхню властивість вільно передаватися між “кінцевими користувачами⁰. Цей принцип значною мірою залежить від технічних характеристик пристроїв, телекомунікаційних мереж, що застосовуються.

Так, обіг електронних грошей, які базуються на електронних картках, практич­но завершується вже після першого циклу. Цей вид електронних грошей не має властивості трансферабельності. Але й тут є виключення, із 67 систем електрон­них грошей на карткових носіях тільки дві такі системи мали властивість гране ферабельності¹.

Набагато складнішими є електронні гроші, які зберігаються в нам’яті комп'ю­терів і здійснюють обіг у телекомунікаційних мережах, зокрема в інтернеті. Ue електронні гроші, які мають властивість трансферабельності і які вільно пере даються між “кінцевими користувачами”. Вони в багатьох характеристиках збіга­ються з готівкою. Але електронні гроші навіть в межах національної економіки дуже неоднорідні. Тому постає проблема емісії електронних грошей єдиним емі­тентом - центральним банком. Тим більше, що всі системи електронних грошей є наперед оплаченими і тісно пов’язаними з грошима центральних банків. Адже ко ристувач електронних грошей здійснює їх передоплату традиційними грошима на банківський рахунок емітента. А емітент зобов’язаний погасити електронні гроші традиційними. За таких умов обіг електронних грошей є часткою загального гро шового обігу, що й визначає їхню грошову природу.

Європейський центральний банк ще у 1998 р. визначив, що електронні і роті - “грошова вартість, яка зберігається в електронному вигляді на технічному при строї і може широко використовуватися для здійснення платежів підприємствам іншим, ніж емітент, без необхідності використання при цьому банківських рахх н ків, але яка діє як наперед оплачений інструмент на пред’явника”¹. Це тл> мачення має глибокий і принциповий зміст. На відміну від тих теоретиків, які вважають, що сучасні гроші, паперові, не мають вартості, а електронні гроші - щось ідеальне, віртуальне, умовне, у наведеному тлумаченні наголошується, що електронні гро­ші - це “грошова вартість” і її особливість полягає в тому, вона "зберіїаегьі я в електронному вигляді на технічному пристрої” Саме тому, що електронні гроші є носієм вартості, вони виконують функцію платіжного засобу, але не длч емітента, ^{[242] [243] а для користувача. Вони діють не як щось умовне, а як "наперед оплачений інстру­мент”, без необхідності використання банківських рахунків. Як бачимо, електро­нні гроші тісно пов’язані з традиційними, хоча мають окремий обіг, відмінний від банківського обігу грошей.}

Звичайно, це не означає, що між ними немає відмінностей. Так, очевидна обме­женість електронних грошей при виконанні функції засобу обігу і засобу платежу, але це визначається технічними можливостями, ступенем технічної оснащеності торгівців (наявність карт-рідерів, електронних гаманців тощо). Обмежена також і функція збереження вартості, оскільки відсотки за електронними грошима не нараховуються. Але в майбутньому, коли суми електронних грошей значно зрос­туть, можливе відкриття депозитних рахунків.

Створення і згортання системи електронних грошей ускладнюють про­цес їх класифікації. Проте у більшості випадків розрізняють два головних види електронних грошей: а) на основі карток (card-based e-money) і б) на програмній основі (software-based electronic money).

Найбільш поширений вид електронних грошей представлений смарт-картками або картками зі збереженою вартістю, в які вбудований чіп, що містить грошо­вий еквівалент як результат попередньої плати. Це карткові електронні гаманці. Смарт-картки використовуються і як носій електронних грошей, і як традиційні платіжні картки доступу до банківського рахунку.

Електронні гроші на програмній основі - це грошова вартість, яка зберігаєть­ся за допомогою програмного забезпечення у пам’яті комп’ютерів, наприклад, на жорстких дисках. Розрахунки ними здійснюються з використанням телекомуніка­ційних мереж, особливо інтернету.

Використання інтернету дає змогу електронним грошам швидко перетинати кордони держав, легко обмінюватися на інші електронні гроші.

Слід зауважити, що назва другого виду електронних грошей неоднозначна. В документах він називається "заснований на мережі електронних грошей (network based e-money) або електронні гроші серверних схем (server-based e-money).

Історія електронних грошей починається із 1994 р., коли центральні банки країн ЄС не лише визнали наперед оплачені картки багатоцільового використан­ня, а й розпочали постійний моніторинг дій цих систем з метою збереження ціліс­ності платіжної системи. Системи розрахунків електронними грошима у 2004 р. функціонували у 37 країнах світу. Системи розрахунків електронними грошима на програмній основі функціонують у Греції, Італії, Іспанії, Кореї, Норвегії, Ро­сії, США, Тайвані та в інших країнах. Згідно з постановами Європейського цен­трального банку дані про обсяги емітованих електронних грошей відображають­ся в балансі європейських банків як “депозити овернайт" На них поширюються вимоги щодо мінімального обов’язкового резервування та вони враховуються у монетарних агрегатах. Проте обсяги емісії електронних грошей залишаються не­значними.

Важливим є захист у системах електронних грошей. Для цього використову­ються чіпи на картках і технологія шифрування з тим, аби не допустити несанк­ціонованого втручання. Цьому служить обмеження сум електронних грошей, що зберігаються на електронних пристроях користувачів, використання персональ­них ідентифікаційних кодів для авторизації завантаження електронних грошей на електронні пристрої. Все це сприяє запобіганню шахрайства.

Серед регуляторних проблем електронних грошей важливу роль відіграє вста­новлення ліміту електронного гаманця, що зменшує і витрати, і ризики втрат ко­ристувачів. У Директиві 2000/46/ЄС встановлено, що сума електронних грошей у розпорядженні користувача не повинна перевищувати 150 евро. У Данії, Естонії та Греції розміри електронного гаманця не повинні перевищувати 300 євро, в Ав­стрії - 2000 євро, у Великобританії - 1000 фунтів стерлінгів та ін.

Практика використання електронних грошей потребує посилення стандар­тизації з тим, щоб збільшити можливості взаємодії системи електронних грошей на національному та міжнародному рівнях. Особливо це стосується стандартів технічної інфраструктури - карт-рідерів та терміналів, специфікації електронно­го гаманця.

Законодавство зі створення електронних грошей у Європейському Союзі та США має чимало спільного: емітенти електронних грошей мають отримати лі­цензію і знаходяться під наглядом регуляторного органу, вони мають відповіда­ти встановленим вимогам, які сприяють надійній та обачливій діяльності, вони обмежені щодо вкладення коштів, отриманих від користувачів, а якщо вже вкла­дають, то у високоліквідні активи з низьким ризиком і в сумі, не меншій, ніж ви­пущені ними в обіг зобов’язання.

Відмінності полягають у такому: в ЄС емітенти електронних грошей повинні мати початковий капітал у сумі, не меншій 1 млн євро, у США - наявність власно­го капіталу у межах від 25 до 150 тис. дол. США. В ЄС власні кошти мають стано­вити не менше 2 % загальної суми фінансових зобов’язань, а в США такі вимоги не встановлено. В Європі емітент має погашати електронні гроші за номіналом і безкоштовно, у США і в цьому вимог не встановлено. В Європі допускаються ви­нятки, коли вимоги можуть не застосовуватися при емісії електронних грошей у невеликих обсягах, а у США винятків не передбачено. Але ці відмінності зовсім не дають підстав для висновку, що в Європі системи електронних грошей регу­льовані, а у США - ні. У практиці регулювання електронних грошей ЄС і США дуже схожі.

Електронні гроші в Україні

В Україні вже певний час діють електронні гроші як на програмній основі, так і на основі багатоцільових карток. Найбільш поширені системи електронних грошей програмного виду - Webmoney Transfer та “Интернет деньги”. Електронні гроші на основі карток представлені Національною системою масових електронних плате­жів (НСМЕП) і наперед оплаченими картками міжнародних платіжних систем.

Система Webmoney Transfer створена у листопаді 1998 р. з метою забезпе­чення користувачів універсальним засобом розрахунків за товари та послуги, які пропонуються в мережі інтернет. Вона побудована на основі обміну універсальни­ми обліковими одиницями - титульними знаками Webmoney (WM), які відобра­жають майнові права користувачів системи і відповідно зобов’язання перед ко­ристувачами. Титульні знаки WM номіновані в шести валютах, у тому числі у доларах США (WMZ), евро (WME), російських рублях (WMR), гривнях (WMU) та інших. Гарантійною установою електронних грошей цієї системи в гривнях є TOB "Українське Гарантійне Товариство" (м. Київ).

Облік електронних грошей користувачів здійснюється на відкритих рахунках- гаманцях. Для доступу до рахунків використовується спеціалізоване програм­не забезпечення Webmoney Keeper, яке можна безкоштовно завантажити із сай­ту системи. Операції в системі здійснюються лише між гаманцями одного виду. З кожної трансакції в системі з відправлення стягується комісія у розмірі 0,8 % суми переказу, але не більше суми, еквівалентної 50 дол. США. Ці комісійні фор­мують дохід оператора, який надає користувачам електронні кошти для здійснен­ня розрахунків та переказів. Дохід гаранта, який здійснює емісію електронних гро­шей і укладає угоди з користувачами, формується за рахунок комісій, які беруться під час поповнення гаманців. Погашення електронних грошей здійснюється за їх номінальною вартістю, без комісій.

Для доступу до гаманця користувачу надається унікальний 12-символьний ідентифікатор, пароль і секретний файл з ключем, який містить електронно- цифровий підпис. Webmoney Transfer пропонує широкий перелік спеціалізованих сервісів, які дають змогу користувачам здійснювати різні форми комерційної ді­яльності, як індивідуальної, так і корпоративної.

Згідно з угодами між TOB "Українське Гарантійне Агентство" та користува­чами системи Webmoney Transfer, в тому числі власниками інтернет-магазинів, титульні знаки WMU призначені для обміну майнових прав (активів) користува­чів, які виступають як грошові кошти, що зберігаються на рахунках гаранта, тоб­то Українського Гарантійного Агентства в банку. Під час емісії титульних знаків WMU відбувається купівля користувачем прав вимоги у гаранта. Під час їх пога­шення - продаж користувачем прав вимог гаранту.

Увести гроші до системи Webmoney Transfer, тобто придбати WMU, можна за допомогою скретч-карток номіналом 50, 100, 200 та 500 WMU або паперових чеків (ваучерів) номіналом 10, 25, 50, 100, 500 та 1000 WMU. Це можна зробити шляхом банківського переказу з поточного або карткового рахунка, а також без відкриття рахунка; з мобільного телефону, за допомогою дилерів та обмінних

пунктів. Скретч-картка WMU є замінником електронного гаманця і дає змогу по­повнювати рахунки на всю суму скретч-картки або на її частину з тим, щоб ско­ристатися залишком пізніше, об'єднувати картки - зараховувати суму однієї до іншої, розмінювати одну картку на дві картки меншого номіналу; змінювати рек­візити картки; оплачувати покупки в інтернеті без реєстрації в системі.

Вивести гроші з системи (погасити WMU) можна за допомогою переходу на рахунок банку, дилерів та обмінних пунктів.

У 2005 р. з використанням титульних знаків WMU здійснено 271 тис. операцій на сум}' 24,9 млн грн, а у 2006 р. - 697 тис. операцій на суму 69,4 млн грн. Як бачимо, кіль­кість операцій зросла у 2,6 разу, а сума операцій - у 2,8 разу. На початок 2007 р. елект­ронні гроші системи Webmoney Transfer, номіновані в гривнях титульні знаки WMU, приймали як засіб платежу близько 300 українських інтернет-магазинів. Згідно з уго­дою з гарантом, тобто Українським Гарантійним Агентством, забезпечується автома­тизоване приймання інтернет-магазинами платників у WMU, а також погашення га­рантом накопичених WMU, тобто обмін їх на звичайні безготівкові гроші.

Другу систему електронних грошей представляє TOB “Интернет деньгиζ ство­рене у лютому 2003 р. За його допомогою можна сплатити за товари в інтернет- магазинах, комунальні послуги, коди доступу до інтернета, супутникове та кабельне телебачення, поповнити рахунки мобільного телефону тощо. Xva корис­тування системою необхідно встановити на персональному комп’ютері спеціаль­не програмне забезпечення - електронний гаманець, який дає змогу переказува­ти і отримувати електронні гроші з інших гаманців, зберігати електронні гроші в системі та погашати ‘їх, тобто виводити їх із системи на банківські рахунки або в інші платіжні системи. Електронний гаманець користувача захищений особистим паролем із 8 символів і послідовністю будь-яких 60 знаків для електронного під­пису. Електронний гаманець не прив’язаний до конкретного комп’ютера і може переноситися користувачем на інший. При відкритті рахунка користувач має по­відомити свої ідентифікаційні дані: прізвище, ім’я, по батькові, реквізити паспор­та. За відкриття рахунка береться комісія, яка списується з рахунка користувача при першому його поповненні.

Електронний гаманець системи “Интернет деньги" дає змогу відкривати до 100 рахунків у системах однієї і тієї ж технології.

Увести гроші до цієї системи, тобто придбати електронні гроші, можна за допомогою: скретч-карток цієї системи, банківського переказу з поточного або карткового рахунка, а також без відкриття рахунка, поштового переказу, в тому числі електронного, внесення готівки в офісі цього товариства. При застосуван­ні скретч-карток поповнення електронного гаманця відбувається миттєво. Нині скретч-картки цієї системи випускаються номіналом 50, 100, 200 та 1000 грн і по­ширюються у мережах торгових підприємств найбільших міст України (всього по­над 1,5 тис. пунктів), а також у відділеннях окремих банків України.

Користувачам системи “Интернет деньги” пропонується декілька тарифних пакетів, які передбачають різні умови обслуговування залежно від строків і цілей використання системи.

Зараз електронні гроші системи "Интернет деньги" приймаються 90 інтернет- магазинами.

Національна система масових електронних платежів (НСМЕП) є внутрішньодер­жавною платіжною системою, яка введена в експлуатацію у 2004 р. Платіжною орга­нізацією системи, власником торгової марки і оператором системи є Національний банк України. Вона має забезпечити дію відносно дешевої і надійно захищеної авто­матизованої системи безготівкових розрахунків. Носієм інформації є смарт-картка, яка забезпечує дію високоефективної офлайнової технології, не пов'язана з банків­ським рахунком під час виконання платіжних операцій. Смарт-картка НСМЕП та­кож виконує функцію електронних грошей. Це перше у світі створення системи роз­рахунку електронними грошима, здійснене центральним банком країни.

У системі НСМЕП її картки мають додатки - "чек” і "гаманець". Останній пред­ставляє класичну схему електронних грошей. Усі кошти в "гаманцях” клієнтів бан­ку відображаються на консолідованому рахунку банку і не персоніфіковані. Крім платіжних додатків, на картках НСМЕП можуть розміщуватися й інші додатки - соціальні, бонусні тощо.

Особливістю НСМЕП є і те, що при її створенні свідомо відмовилися від без­посередньої передачі електронних грошей від одного користувача іншому і закла­ли принципи "третьої сторони", яка здійснює облік операцій.

Держателем гаманців НСМЕП може бути виключно фізична особа. Він, як правило, використовується для здійснення дрібних покупок, коли клієнт не хоче витрачати час на введення пін-коду. Максимальна сума електронних грошей, яка може вводитися в "гаманець”, обмежена 1000 грн¹.

Електронний гаманець може бути персоналізованим або неперсоналізованим. Перший використовується у відповідності з угодою з клієнтом про відкриття бан­ківського рахунка, з якого гаманець можна багаторазово поповнювати. Henepco- налізований гаманець можна багаторазово завантажувати готівкою в касах бан­ків - членів НСМЕП.

Наприкінці 2006 р. членами та учасниками НСМЕП були 34 банки України, за­гальна кількість карток НСМЕП перевищувала 1,3 млн штук. Усі ці картки можуть бути носіями електронних грошей. Суми завантаження гаманців НСМЕП зросли з 749 тис. грн на 1 квітня 2004 р. до 4,5 млн грн на початок 2007 р., тобто майже в 6 разів.

Поряд з російськими технологіями, якими є Webmoney та "Интернет день­ги" виходять на ринок України і вітчизняні проекти. У другій половинні 2006 р. вийшли відразу два дніпропетровські проекти електронних грошей на програм­ній основі: система UkrMoney та система Limonex^{[245] [246].}

Аналіз свідчить, що електронні гроші в Україні набувають поширення. Однак їх розвиток гальмується браком правових норм. Особливо це стосується електро­нних грошей на програмній основі.

Електронні гроші на картковій основі потерпають від нерозвиненості інфраструк­тури. На ці процеси накладаються психологічний фактор, непідготовленість регулю­ючих органів та низький рівень компетентності керівних кадрів. Така ситуація вико­ристовується сумнівними особами в корисливих інтересах. Розвиток електронних грошей відбувається суперечливо. Незважаючи на це, електронні гроші зміцнюють свої позиції. Мережа інтернет швидко розвиває електронну торгівлю, що зумовлює зростання потреб ринку у платіжних системах, адекватних новим умовам. Це визна­чає розвиток і використання як системи електронних грошей програмного типу, так і систем з платіжними картками. А якщо буде винайдена нова карткова платіжна тех­нологія, то вони можуть отримати "нове дихання’.’ За прогнозами, протягом найближ­чих п’яти років очікується стрімке зростання на ринку наперед оплачених карток. їх кількість зросте на 40 млн, а кількість наперед оплачених трансакцій досягне 150 млн. На картки припадатиме до 58 % усіх купівель. Особливу роль у цьому процесі має віді­грати перехід від традиційних банківських карток до безконтактних наперед оплаче­них карток, які базуються на технології Pay Pass. Ця технологія була спеціально розро­блена для того, щоб замінити готівкові платежі. І ця мета досягнута, що знайшло вияв у зростанні торговельних точок, які приймають Pay Pass, на 230 %, а кількості трансак­цій Pay Pass у торговельних точках - на 270 %. І це протягом 2005 і 2006 рр.

Технологія Pay Pass ще не використовується в Україні, але її швидке поширен­ня дає змогу прогнозувати, що цей процес визначає подальший розвиток системи електронних грошей НБУ НСМЕП на основі безконтактних технологій.

Зростання ролі і значення електронних грошей потребує вдосконалення їх правового визначення і законодавчого регулювання. Вони мають гарантувати су­воре дотримання емітентами електронних грошей правових норм, а також швид­кість та ефективність систем розрахунків електронними грошима. Але досвід свідчить, що науково-технічний прогрес ускладнює і системи розрахунків, і управ­ління ними. Правила та інструкції розростаються, а управління ними стає дедалі менш ефективним. Директива про електронні гроші 2000/46/ЄС може бути при­кладом регулювання електронних грошей. Вона свідчить про доцільність визна­чення загальних правових норм, які дають змогу розвиватися новим платіжним технологіям.

Електронно-платіжні системи потребують поліпшення управління їх функціо­нуванням. Ця проблема полягає в тому, що надмірне регулювання сковує ініціати­ву і творчість, зумовлює послаблення конкуренції, зменшення інновацій і підви­щення затрат, а значить, і тарифів на послуги. Тому регуляторна політика, правове регулювання має узгоджуватися з ринковим саморегулюванням, розвитком кон­куренції як рушія прогресу.