ПЕРЕХІД ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВАЛЮТНОГО СОЮЗУ ДО НОВОЇ ГРОШОВОЇ ОДИНИЦІ - ЄВРО

Попри на певні позитивні результати використання ЕКЮ виявилися й істотні недоліки. Так, кожна валюта мала основний обмінний курс, прив’язаний до ЕКЮ, що давало змогу визначати основні обмінні курси для кожної пари валют.

Отже, з одного боку, ЄВС досягла успіху в створенні зони дедалі вищої моне­тарної стабільності, а з другого - деякі валюти залишалися поза механізмом обмін­ного курсу або їм було дозволено вільно коливатися у ширших межах. Недостатня конвергенція національних бюджетних політик зумовила напруження, а девальва­ції деяких валют загрожували згуртованості єдиного ринку. Потрібно було усунути безтарифні бар’єри на шляху вільного руху товарів, капіталів, послуг та осіб, зроби­ти єдиний ринок досконалим. За цих умов єдина валюта вкрай необхідна.

Щодо теоретичного боку цієї справи, то підґрунтям створення єдиної для ЄС валюти були теоретичні розробки американського економіста, лауреата Нобе­лівської премії в галузі економіки Р. Манделла. Він надав ґрунтовний аналіз ме­ханізмів формування обмінних курсів та їх впливу на монетарну політику націо­нальних урядів. Цікаво, що найактуальніші на сьогодні відкриття були зроблені Р. Манделлом на початку 1960-х років, коли він працював у дослідницькому центрі при МВФ і розкрив короткострокові ефекти змін у монетарній та фіскальній по­літиці відкритих економік. Саме ці дослідження стали фундаментом для архітек­тури сучасної міжнародної макроекономіки, створеної працями кількох поколінь економістів. Сам Р. Манделл вважає своєю головною нагородою впровадження евро, хоча безпосередньої участі в її розробці він не брав.

У червні 1989 р. Європейська Рада визначила мету і план процесу, що включав низку етапів створення єдиного європейського ринку, Європейського валютного союзу і єдиної європейської валюти.

Хоча програму створення єдиного спільного ринку було розроблено в 1992 р., проте перший етап створення Валютного союзу розпочався з 1 липня 1990 р. На цьому етапі було передбачено розробити програми конвергенції, забезпе­чення більш тісної економічної інтеграції, в тому числі валюти всіх країн спів­товариства мали бути включені в механізм ЄВС, уможливлюючи встановлення фіксованих обмінних курсів. Для цього передбачалося створити Європейський ре­зервний фонд як своєрідний проміжний пункт на шляху до Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ).

На другому етапі, який розпочався з 1 січня 1994 р. і був, по суті, перехідним, передбачалося досягнення економічної конвергенції, зростання ролі колективних рішень, але остаточно найважливіші економічні проблеми розв’язувалися спільно з компетентними урядовими особами країн - членів ЄЕС. Рада Співтовариства мала розробляти правила щодо фінансування бюджетних дефіцитів, хоча вони ще не могли бути обов’язковими для виконання національними урядами. Перегляд

курсових співвідношень між валютами країн Співтовариства міг здійснюватися тільки у крайніх випадках. Все це було спрямовано на підготовку умов для того, щоб зафіксувати валютні курси. З метою посилення координації монетарної по­літики держав - членів ЄЕС, сприяння обігу ЕКЮ та підготовки підґрунтя для створення на третьому етапі Європейського центрального банку було створено Європейський валютний інститут.

15-16 грудня 1995 р. у Мадриді Європейська Рада назвала майбутню європей­ську валюту евро та ухвалила технічну процедуру її виготовлення.

Третій етап розпочався 1 січня 1999 р. Проте у травні 1998 р. міністри фі­нансів держав-членів вирішили, що, враховуючи звіти Комісії та ЄВІ, потрібно визначити, які держави-члени відповідають умовам для прийняття єдиної валю­ти. Комісія вважала, що з огляду на економічні прогнози більшість держав-членів відповідає умовам для запровадження єдиної валюти - евро - з 1 січня 1999 р. Остаточне рішення про прийняття держав-членів до єдиної валюти мали ухвали­ти глави держав та урядів на засіданні Ради після консультацій із Європейським парламентом.

1 липня 1999 р. почав діяти Європейський центральний банк (ЄЦБ), єдиний фінансовий орган для всіх держав - членів Європейського валютного та еконо­мічного союзу (ЄВЕС). Він об'єднав 11 країн Євросоюзу: Німеччину, Францію, Іта­лію, Іспанію, Португалію, Нідерланди, Бельгію, Фінляндію, Люксембург, Ірландію та Австрію.

Банк є незалежним від національних урядів і управляє монетарною політи­кою всіх держав-членів, що мають спільну валюту. Органом, який управляє ЄЦБ, є Рада директорів, до якої входять керівники головних банків шести найбільш еко­номічно розвинених держав ЄВЕС. Ще одне місце зберігається вакантним: його має посісти представник Великобританії, яка, можливо, найближчим часом все- таки стане членом Союзу.

Критеріями досягнення третього етапу було визнано:

♦ стабільність цін (рівень інфляції не може перевищувати середні рів­ні інфляції трьох держав-членів із найнижчою інфляцією більш ніж на

1,5 %);

♦ процентні ставки (довгострокові процентні ставки не мають відрізня­тися більш ніж на 2 % відносно середніх процентних ставок трьох держав- членів із найнижчими процентними ставками);

♦ дефіцити (дефіцити державного бюджету мають становити не більше 3 % ВНП або бути нижчими);

♦ борг (державний борг може перевищувати 60 % ВНП тільки за умови, якщо до цього рівня існує загальна тенденція);

♦ стабільність обмінного курсу (національна валюта не має девальвувати­ся протягом двох попередніх років і має залишатися в межах 2,25 % ко­ливання ЄВС).

Як не дивно, але виявилося, що тільки Люксембург цілком відповідав встанов­леним вимогам. Усі інші країни - члени Союзу мали певні відхилення, здебільшо­

го це було перевищення досить довільної норми державного боргу. В Греції вия­вилися більш серйозні невідповідності встановленим нормам і вона змушена була вжити особливих заходів, щоб увійти до складу країн з єдиною валютою.

Євро - єдина європейська грошова одиниця - була запроваджена з 1 січня 1999 р. у безготівкових розрахунках країн - учасниць нового грошового союзу.

Таблиця 11.2

Фіксовані курси обміну старих національних грошей на євро

Як бачимо, перехід ЄС до єдиної валюти - це не проста заміна старих грошей новими. Це глибока зміна у грошовій системі кожної країни. Як зазначалося, за зо- лотогрошової системи масштаб визначався фіксуванням певної ваги золота в гро­шовій одиниці. Коли ж золото перестало бути грошима, масштаб цін, тобто вимі­рювання самих грошей, здійснюється самою національною грошовою одиницею. В цьому випадку ЄС використав співвідношення валютних курсів національних грошей для визначення масштабу цін європейської грошової одиниці - євро, яка замінила національні валюти в державах - членах ЄС.

Для впровадження нової валюти ціни певний час визначалися як у євро, так і в національній валюті, щоб європейський споживач міг поступово звикнути до нової валюти. Згідно з угодами Великобританія й Данія дістали право не перехо­дити на нову валюту навіть у тому разі, якщо вони задовольнятимуть економічні критерії. Внаслідок референдуму Данія заявила, що вона не має наміру перехо­дити на єдину валюту. Швеція також висловила свої застереження. Тоні Блер під час відкриття ЄЦБ підтвердив, що Великобританія не вступить до ЄВЕС "доки не буде забезпечена повною мірою конвергенція британської та європейської еконо­мічних систем”.

> резолюції про координацію економічної політики протягом третього етапу економічного і валютного союзу, яку Європейська Рада ухвалила у Люксембурзі ІЗ грудня 1997 р., міститься важливе рішення про те, що міністри держав-членів, які приєднуються до EC і BC, можуть неформально зустрічатися разом для обго­ворення питань, які випливають із специфічної відповідальності, що її вони поді- \чють, маючи єдину валюту. Тим самим глави держав урядів "п’ятнадцятки” від­чинили двері процесові зміцнення спільного членства, що згуртувало ті країни, які прийняли евро в своїй економіці, бюджеті, соціальній і податковій політиці, ще тісніше, ніж сам валютний союз.

Запровадження єдиної валюти наприкінці XX cm. є найвизначнішою подією в розвитку Європейського Союзу. Якого значення надавалося переходу ЄС до єдиної валюти? Багато аналітиків вважали, що вперше після майже столітнього пануван­ня американського долара з’явилася на міжнародних ринках міцна європейська валюта, яка зможе йому протистояти, і США, мовляв, чекають чи не найсерйозні­ші в їх історії випробування. Вони розуміли, що зростання ролі й значення евро на міжнародних ринках - процес поступовий. Спочатку вплив євро на міжнародну валютну систему буде незначним, а потім у міру свого зміцнення євро дедалі біль­ше впливатиме на міжнародні фінансові ринки, всю систему міжнародних еконо­мічних відносин.

На користь цієї позиції було те, що об’єднана Європа за своїм економічним і фінансовим потенціалом може конкурувати із США. І це незважаючи на те, що тривале панування долара дало змогу Сполученим Штатам Америки отримувати колосальні економічні дивіденди. За деякими підрахунками, вони становлять по­над 20 млрд дол. щороку.

Цілком зрозуміло, ситуація, що склалася, зумовлювала жорстку конкурентну боротьбу. Деякі американські економісти, спираючись на реальний стан амери­канської економіки та американського долара, вважали, що в найближчому май­бутньому долар, як і раніше, залишатиметься світовою резервною валютою.

Цьому певною мірою сприяло й те, що серед західноєвропейських країн не було такої потрібної єдності. Наприклад, Велика Британія, банківська система якої є провідною в Європі, відмовилася ще на першому етапі від входження в зону євро. Крім того, довгострокові макроекономічні показники свідчили не на користь міц ності євро. Вважалося, що запровадження євро передусім вплине на функціону­вання валютних ринків, а також фондового ринку та ринку боргових зобов’язань. Йшлося про темпи зростання дефіциту поточного рахунка платіжного балансу США, що врешті-решт призводить до накопичення зовнішнього боргу До того ж, значна частина експорту США припадає на азійські країни та країни Латинської Америки, які переживають фінансову кризу, девальвували свої валюти або мають це зробити найближчим часом.

Водночас у більшості країн ЄС платіжні баланси бездефіцитні. Однак фахів­ці вважали, що слід враховувати певні, негативні для ЄС наслідки впровадження нової спільної валюти. Так, сильний євро міг призвести до зниження процентних ставок у німецькій і французькій економіках, що, в свою чергу, могло спричини­ти відплив капіталу з ЄС. Якщо ж евро буде слабким, то це дасть змогу ЄЦБ під­вищити процентні ставки, що зумовить ускладнення проблем в економіці деяких країн - членів Союзу.

Що ж сталося насправді? Безпосередньо при впровадженні евро продемонстру­вав свою міцність. Проте дуже швидко стан справ істотно змінився і розпочався процес падіння, який лише в окремі періоди припинявся і ситуація навіть дещо по­кращувалася, але в цілому тенденція до падіння евро проявилася досить рельєфно.

Чому ця єдина європейська валюта на початковому етапі виявилася недостатньо сильною? Переважно це зумовлено тим, що величезні суми капіталів відпливали із Європи і припливали до США. Справа в тому, що американська економіка пере­живала піднесення останніми роками і, цілком зрозуміло, це привабило величезну кількість інвесторів з усього світу, особливо з Європи. Відбулося злиття багатьох європейських компаній з американськими, що також сприяло відпливу капіталу за океан. До того ж, повільніший розвиток економіки європейських країн і жорстке ре­гулювання ринку праці зумовлює те, що інвесторів більше приваблює Америка.

Після того, як евро був прийнятий одинадцятьма європейськими країнами у січні 1999 р., курс його щодо американського долара впав на 25 %. Однак варто мати на увазі, що це не однозначно негативний процес. Як переконує досвід, па­діння евро для Європи мало і позитивне значення, оскільки підвищило конкурен­тоспроможність європейських товарів. Воднораз інфляція й ситуація на фінансо­вих ринках залишається нестабільною.

Падіння евро на 25 % протягом року означає, що накопичені довгою і копіткою працею заощадження і доходи європейців швидко "з’їдаються" інфляцією. В інвес­торів посилюється недовіра до молодої і ще незміцнілої валюти. Зростає невдово­лення в суспільстві. Причому претензії висувають насамперед ЄЦБ, який повинен був би регулювати ситуацію. У засобах масової інформації дедалі гостріше лунала вимога до ЄЦБ. Протягом року він вживав безпрецедентних заходів, щоб подола­ти тенденцію, яка склалася. Більше того, у вересні 2000 р. "велика п’ятірка" здій­снила спільну інтервенцію. Проте єдина валюта, що якимось чином утримувалася “на плаву”, після цієї акції ще більше почала рухатися вниз. Вартість евро впала нижче 85 центів. Водночас спостерігалася нова хвиля зміцнення долара. Постає питання: яка реальна ціна евро, в якому співвідношенні знаходиться ця валюта по­рівняно з іншими валютами, насамперед доларом? Дослідження, проведені МВФ, характеризують “рівноважні" обмінні курси валют, виведені на підставі моделей довгострокових чинників впливу на вартість валют. “Рівноважні” курси, а також поточні курси, які діяли, наведені в табл. 11.3.

Таблиця 11.3

Поточні й “рівноважні” курси валют

Згідно з теоретичним “рівноважним” курсом МВФ курс евро значно викрив­лений: щодо долара недооцінка евро становить ЗО %, а щодо японської єни - 18 % (див. табл. 1 L3).

Які чинники визначили ці дані? Насамперед ці “рівноважні" курси ґрунтують­ся на теоретичній моделі, в якій довгостроковий дефіцит поточного платіжного балансу зменшується. За такого сценарію будь-яка країна, яка зберігає постійний

1 великий за розмірами дефіцит поточного платіжного балансу, має чекати на ко­ригування вартості своєї валюти. Адже жодна країна не в змозі брати в борг по­стійно. Але чи можна застосовувати обмеження дефіциту поточного платіжного балансу до найбільших фінансово стабільних країн? Наприклад, Канада мала де­фіцит поточного платіжного балансу протягом 47 із останніх 50 років, а США - впродовж ЗО років. Досвід переконує, що доки країна-позичальник стабільна і приваблива, ринок не примушуватиме її до значного перегляду поточного пла­тіжного балансу. США, які мають величезний торговий дефіцит, залишаються для країн світу бажаною сферою вкладення капіталу і підтримують капіталовкладення на високому рівні.

Довгострокові моделі співвідношення долара та евро неможливі ще й тому, що в США спостерігалося величезне зростання продуктивності, яке не має рівних у жодній іншій країні, Цей процес разом з фінансовою стабільністю був доміную­чим чинником за будь-якого співвідношення поточного платіжного балансу.

Незважаючи на стійке пожвавлення економіки в Європі, інфляція в регіоні євро сягнула 2,4 %, що перевищує встановлену Маастрихтською угодою межу в

2 %. Причиною цього значною мірою є зростання цін на нафту. Тому підвищення ЄЦБ рівня процентної ставки на чверть процентного пункту, до 4,5 %, робить гро­ші більш дорогими, що гальмує пожвавлення економіки в регіоні євро.

Експерти усвідомили, що падіння євро справляє негативний вплив на зростан­ня економіки в регіоні євро. Адже товарні ринки і ринок праці залишаються нее- ластичними, що гальмує “модернізацію” моделі економіки Європи, зменшує стиму­ли для компаній з інвестування в нові технології, зниження витрат виробництва.

Останнім часом відбувається звуження розриву між США та регіоном євро за низкою економічних показників. Темпи зростання економіки Німеччини, най­більшої країни регіону євро, близькі до американських. Триває зниження рівня безробіття. Готується реформа оподаткування, спрямована на зменшення податку на дохід, а також корпоративного податку. За Німеччиною в цьому напрямі руха­ються Франція та деякі інші держави.

Отже, можна передбачити, що якщо країни Європи справді проведуть рефор­ми в сфері оподаткування, а також на своїх товарних ринках і ринках праці, то вони зможуть змінити ситуацію з євро.

За цих умов ЄЦБ застосував нову інтервенцію на валютних ринках для під­тримки євро. Після того, як банк почав скуповувати євро, курс піднявся вище за позначку 87 центів, але після цього знову впав.

Однією з головних причин цього явища є те, що американські банкіри не при­ховують свого негативного ставлення не тільки до євро, а й до будь-якої європей­ської валюти взагалі. Хоча падіння евро - це не тільки справа Євросоюзу. Так, па­діння евро вже потягло за собою вартість швейцарського франка, який упродовж останніх 14 років тримався щодо долара на одному рівні. І це при тому, що Швей­царія навіть не є членом Європейського Союзу.

Незважаючи на проблеми у функціонуванні евро у безготівкових розрахунках, Європа проводила активну діяльність, спрямовану на запровадження нових гро­шей у готівковий обіг. Керівництво ЄЦБ усвідомило, що повна заміна однієї валю­ти, що перебуває в обігу, на іншу спричиняє труднощі. Введення з початку 2002 р. банкнот і монет евро - подія унікальна, адже 12 валют, що діють у 12 країнах, ма­ють бути замінені однією спільною валютою - евро. Це означає, що 300 млн на­селення цих країн мають оволодіти і використовувати нову валюту. Навіть не бе­ручи до уваги організаційно-економічний бік справи, у психологічному плані це дуже складно.

Для забезпечення введення готівкових грошей (банкнот і монет евро) ЄЦБ створив запас нових грошей - близько 14,5 млрд банкнот загальною вартістю майже 642 млрд євро. До процесу підготовки впровадження евро було залучено банки, компанії, які здійснюють операції з цінними паперами, підприємства роз­дрібної торгівлі, індустрія торговельних та ігрових автоматів. Серед населення проводилася серйозна роз’яснювальна робота. Були підготовлені фахівці, які вмі­ють працювати з готівкою, розроблено законодавчі та вжито організаційних захо­дів, спрямованих на чітке проведення цієї великої справи.

ЄЦБ спільно з Радою міністрів фінансів ЄС визначили і впровадили низку за­ходів для успішного здійснення цієї операції. Держави, які входять в зону євро, не тільки забезпечили протягом не більш ніж двох тижнів 2000 р. отримання но­вих грошей, а й здійснили більшість операцій з готівкою в євро. Фінансові уста­нови, компанії, які займалися перевезенням готівки, установи роздрібної торгівлі завчасно, тобто до 1 січня 2002 р., отримали достатній запас євро, щоб у перші дні 2002 р. була достатня кількість готівки. Правління ЄЦБ встановило правила, які регулюють попереднє забезпечення банкнотами та монетами євро різних фінан­сових установ, а також те, в який спосіб ці установи мали платити за завчасно до­ставлену валюту і компенсації за ризики, пов’язані з цими операціями.

Із 1 січня 2002 р. розпочався завершальний етап, коли у дванадцяти країнах Європи до готівкового обігу запроваджено спільну валюту - євро. Завершено три­валий процес створення нової грошової одиниці для Європейського Союзу. Євро став єдиним законним засобом платежу Європейського валютного союзу. Утво­рилася специфічна еврозона. Готівковий євро введено в обіг шляхом безплатного обміну старих грошових знаків країн єврозони на нові за фіксованими курсами об­міну, які були встановлені ще 31 грудня 1998 р., напередодні запровадження євро у безготівковий обіг.

Євро складається із 100 євроцентів і має такі номінали: банкноти 5, 10, 20, 50, 100, 200 та 500 євро, монети - 1 та 2 євро, 1, 2, 5,10, 20 та 50 євроцентів.

Сума готівкових національних грошових знаків країн єврозони, включаючи чекові депозити, яка була в обігу на кінець 2001 р. і мала бути обміняна, становила близько 300 млрд евро, що еквівалентно близько 270 млрд дол. США.

Завершальний етап уведення евро мав тривати не більше двох місяців, але в різних країнах були свої строки: Нідерланди - до 28 січня, Ірландія - до 9 лютого, Франція - до 17 лютого, у Німеччині та інших країнах єврозони - до 28 лютого. Впродовж цього перехідного періоду всі безготівкові банківські рахунки у старих національних одиницях країн єврозони перетворюються в евро. Готівка у старих грошах обмінюється на євро всіма банками. Цікаво те, що дозволяється тимчасо­ве паралельне функціонування євро та старих грошових знаків країн єврозони на її території. Розрахунки за товари та послуги дозволяється здійснювати у старій і новій валютах, але решта видається лише в євро та евроцентах. Як, мабуть, багато хто пам’ятає, аналогічний підхід, пов’язаний з паралельним обігом українського карбованця та гривні, був використаний у вересні 1996 р. в Україні.

Після завершення так званого перехідного періоду подальший обмін готівки в на­ціональних валютах країн єврозони на нову одиницю - євро буде здійснюватися в кож­ній країні по-різному. Наприклад, в Австрії, Німеччині, Іспанії - без визначення кінце­вого терміну, в інших країнах - від трьох (для монет) до тридцяти (для банкнот) років. Як правило, цей обмін проводитимуть центральні банки країн єврозони, проте в дея­ких країнах цим займатимуться і комерційні банки, але вже з оплатою комісійних.

Перехід ЄВС до нової валюти - це складний і тривалий процес реальної ва­лютної інтеграції, який відображає економічну інтеграцію європейських країн. Це - наслідок глибоких змін у рівні розвитку і структурі економіки країн Євро­пи, який потребував величезних затрат кожної країни. Приміром, такий важливий крок, як запровадження готівкового євро. Потрібно було здійснити проектування, виготовлення, перевезення, зберігання, облік нових банкнот і монет, їх охорону, страхування, примітивний захист від фальшивомонетників, інформування насе­лення про нові гроші, їхні номінали, про значення цієї реформи для кожної лю­дини і Європейського Союзу в цілому. Зрозуміло, що ця велика робота поглинула витрати, які дорівнюють мільярдам доларів. Всі ці затрати взяли не себе державні й місцеві бюджети, центральні й комерційні банки. Вони виявилися відчутними для всієї економіки країн єврозони, для підприємств і населення. Адже, крім вит­рат на створення і введення нової валюти, потрібно перерахувати всі ціни, зміни­ти цінники і каталоги товарів та послуг, замінити чи модернізувати численні тор­говельні апарати, касові і лічильні прилади. Водночас це і зміна системи обліку, звітності, статистики, баз і банків даних, інформаційно-довідкової служби. Але ці затрати виправдають себе, оскільки введення єдиної валюти характеризує якісно новий щабель інтеграції, яка несе значний економічний і соціальний ефект.

Створення єдиного спільного економічного простору відкриває нові можли­вості для розвитку виробництва, посилення конкуренції, поглиблення кооперації праці, зростання її продуктивності.

Адже вирівнюються умови виробництва й обміну, незмірно розширюється простір для зіставлення витрат виробництва і реалізації товарів і послуг, розши­рюється ринкове конкурентне середовище, а значить, посилюється конкуренція, ЇЇ вплив на підвищення техніко-технологічного рівня продукції, її якості. І водно­час розширюються можливості для економічного співробітництва, кооперацій­них зв’язків та ін. Врешті-решт усе це має забезпечити підвищення ефективності економіки ЄС та її конкурентоспроможності на світовому ринку, передусім порів­няно з американською економікою.

Аналіз засвідчує, що суперництво євро й долара визначається тенденціями роз­витку економіки. До 1995 р. темпи зростання ВВП у країнах єврозони становили 6,4 %, а в США - 12,9 %, тобто були вдвічі вищими. За результатами останніх розрив у прирості ВВП у країнах ЄВС та США скорочується. А якщо говорити про два роки (2001,2002 рр.), то ВВП єврозони збільшився відповідно на 1,6 % та 2,2 %. У США за ці роки приріст ВВП становить 1 і 0,7 %. Очевидно, йдеться про істотні зміни у спів­відношенні темпів зростання ВВП у єврозоні й США. Це дає підстави стверджува­ти, що монетарна політика ЄЦБ справляє стимулювальний вплив на фінансову ста­більність і на виробництво в єврозоні, що й зумовило її перевагу у темпах зростання порівняно із США. Отже, досвід незаперечно переконує, що саме такі зміни у роз­витку економіки США й об’єднаної Європи визначили зміни у співвідношенні між доларом і євро. Як зазначалося, протягом 1999-2000 рр. темпи зростання економіки США перевищували європейські, і долар невпинно зміцнювався щодо євро, який знецінився більш ніж на 25 %. У 2001 р. погіршився стан американської економі­ки і співвідношення курсу євро/долар змінилося, курс євро почав зростати, хоч і не зовсім послідовно. Кон’юнктура світового ринку, здешевлення нафти створюва­ли умови для розвитку економіки єврозони. Отже, на завершальному етапі, коли євро був уведений у готівковий обіг, ситуація змінилася на користь євро. Станом на 31 грудня 2002 р. співвідношення євро/долар характеризувалося як 1,05, а протягом січня і першого тижня лютого 2003 р. воно сягнуло позначки 1,09. У пресі це назва­но рекордом євро, причому трирічним. Водночас відбувається падіння долара. При­чому нинішнє падіння на зовнішніх ринках змусило американців хвилюватися. І це при тому, що єдина валюта подорожчала у січні 2003 р. порівняно з попереднім січ­нем 2002 р. більш ніж на 20 %, причому на 10 % за останні два місяці (грудень-січень). І все ж не проявилася стабільність європейського внутрішнього споживчого попи­ту. Єврозона змушена робити ставку на зростання обсягів експорту.

Водночас і американська економіка зросла за 2002 р. на 2,4 %. А споживчий попит збільшився всього на 1 %. Це найнижчий показник за останнє десятиліття. Тому конкуренція між євро і доларом триватиме, очевидно, з перемінним успіхом.

Як бачимо, перший рік свого готівкового існування єдина європейська валюта у конкурентній боротьбі перемогла. Вона подорожчала на 18 %. Від колишнього зверхнього ставлення до євро американських дилерів не лишилося й сліду.

Воднораз стало очевидним, що успішна заміна старих грошей на нові - євро - одночасно на території 12 країн Європи - це дуже важлива, але не вся робота. Як ми вкотре переконалися, найскладнішим є створення єдиного і гармонійного еко­номічного простору на великій території Західної Європи. Для досягнення необ­хідного результату потрібно подолати чимало непростих перешкод. Тим більше,

що залишаються недостатньо скоординованими бюджетні політики країн єврозо- ни. Між державами мають місце доволі істотні відхилення у розмірах створюва­ного ВВП, у частках дефіциту бюджету та державних витратах у ВВП. Це неминуче позначається на важливих економічних показниках та процесах.

Так, середньорічні темпи економічного зростання у 2001 р. коливалися від 1,9 % у Франції до 4,9 % в Ірландії. При середніх темпах інфляції в країнах євро- зони 3,4 % у травні 2001 р. їх граничні значення коливалися від 2,5 % у Франції до 5,4 % у Голландії. Значні відхилення властиві і показникам зростання ВВП, ви­робництва у різних секторах, експорту-імпорту і платіжного балансу. Ці відмін­ності можуть збільшитися з розширенням ЄВС за рахунок нових членів. Адже серед них можуть бути країни із значно нижчими показниками, ніж у країн- членів. Очевидно, все це зумовлює подальше поглиблення інтеграції економік усіх країн, набагато глибшу координацію розвитку економіки та економічної по­літики країн ЄС. Лише в такий спосіб можна домогтися піднесення економічної могутності об’єднаної Європи як основи зміцнення евро, підвищення її ролі у світовій економіці.

Важливу роль в успішному функціонуванні єдиної валюти відіграла і ще біль­ше має відіграти монетарна політика Європейського центрального банку. Вона покликана створити рівні умови для всіх суб’єктів господарювання і тим самим посилити її вплив на економічний і соціальний розвиток країн ЄС. Так, найпо­тужніша в ЄС економіка Німеччини страждає від нестачі кредитних ресурсів, а в інших країнах, наприклад, в Ірландії вони зростають надмірними темпами. Оче­видно, ЄЦБ має знайти шляхи врегулювання цієї проблеми. До того ж, монетарна політика доповнюється вимогами до членів єврозони щодо зменшення втручан­ня держави в економіку, розширення можливостей приватного підприємництва, скорочення дефіцитів і державних боргів, стримування інфляції, ліквідації відсо­ткових ставок. Не можна не враховувати і того, що ЄЦБ має вже трирічний досвід проведення грошово-кредитної політики, випробував такі інструменти монетар­ної політики, як відсоткова ставка, різні види операцій з комерційними банками. ЄЦБ допускає значно менші коливання відсоткової ставки, ніж у Федеральної ре­зервної системи США. Таким чином, не піднімається загальна планка усіх відсот­кових ставок, а її поступове зниження стримує інфляцію. Саме завдяки заходам ЄЦБ в єврозоні ще влітку 2001 р. відбулося істотне зниження інфляції.

Досвід ЄЦБ переконує, що вдосконалення монетарної політики посилює її вплив на розвиток економіки, забезпечує фінансову і грошову стабільність. Фі­нансова стабільність, у свою чергу, сприяє зменшенню відсоткових ставок, стиму­лює інвестиції, які й забезпечують економічне зростання.

Таким чином, процес переходу ЄС на єдину грошову одиницю і створення якіс­но нового економічного і валютного союзу тривав понад десятиліття і завершився успішно. А якщо врахувати, що в ЄС була створена і майже два десятиліття діяла міжнародна одиниця розрахунків ЕКЮ, що збагатило досвід об’єднаної Європи, то стане зрозумілим, що досягнення в економічній і валютній інтеграції - процес тривалий, який потребує значних зусиль усіх держав - членів Союзу.