§ 3. Доходи від власності

Основними видами доходів від власності є: рента, позичковий процент та прибуток. Відразу слід зауважити, що існуючі сьогодні теоретичні пояснення ренти, позичкового процента та прибутку залишаються ще досить недосконалими.

Економічна рента — це ціна, що сплачується за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких суворо обмежена. У більш широкому трактуванні під рентою розуміють і плату за користування будь-якою нерухомістю (житло, виробничі споруди, приміщення для проведення масових заходів та ін.).

Земельна рента як економічна категорія виражає відносини привласнення певного доходу власником землі у формі орендної плати за право користування нею, надане іншій особі. Тобто, рента—це певна сума грошей, яку орендар сплачує власнику земельноїділянки. Проте рента не тотожна орендній платі. Крім ренти як плати за користування землею орендна плата містить відсоток за вкладений у землю капітал (розташовані на даній ділянці приміщення, споруди, виробниче обладнання тощо).

Існує точка зору, згідно зякою земельна рента буває абсолютною та дефе-ренційною. Абсолютна рента виникає при наявності приватної власності на землю і існує у вигляді плати за користування земельною ділянкою будь-якої родючості. Диференційна рента є результатом використання землі як об’єкта господарювання і виникає тільки при оренді кращих від інших за родючістю та місцерозташуванням земельнихділянок.

Стосовно абсолютної ренти слід сказати, що не всі економісти визнають її існування. У сучасній західній літературі поширеною є думка про те, що орендна плата за землю залежить головним чином від співвідношення попиту та пропозиції останньої. При цьому в умовах значного перевищення пропозиції землі над попитом на неї можливі ситуації, коли користуватись землею можна безплатно — отже, абсолютної ренти не існує.

Стосовно диференційної ренти, тут серед економістів більше згоди. Всі визнають, що розмір ренти може коливатись у досить значних межах. Розрізняють два види диференційної ренти. Диференційна рента — це дохід, який одержують в результаті відносно продуктивнішої праці на кращих за родючістю і місцезнаходженням землях. Справді, одні й ті ж самі затрати праці можуть обернутися різними кінцевими продуктами і прибутками залежно від того, наскільки родючою виявилася орендована ділянка та наскільки зручно вона розташована щодо ринків збуту продукції і транспортних артерій. Відповідно змінюється і плата за користування землею — від більш високої за кращі ділян-442

ки, до низької за відносно гірші. Диференційна рента II виникає в результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засобів виробництва, тобто додаткових капіталовкладень у землю, проведені на земельній ділянці іригаційні роботи можуть підняти її родючість, відповідно, збільшити розмір ренти через можливість отримання відтепер більших доходів від використання даної землі.

Загальним для диференційної ренти І та II є різна оплата за користування різними за якістю ділянками землі. Різниця між двома видами диференційної ренти полягає в тому, що диференційна рента І виникає внаслідок природних умов, а диференційна рента II є наслідком штучного поліпшення властивостей землі, що здається в оренду.

В умовах ринкової економіки земля виступає не тільки об'єктом оренди, а й купівлі-продажу. У зв’язку з цим виникає питання про ціну землі. Ціна землі визначається як капіталізована рента, тобто грошовий капітал, що забезпечує його власникові той самий дохід, але не у формі ренти, а у вигляді суми відсотка на вкладення в банк.

Ц.з. = Р/Нх100,де

Ц. з. - ціна землі;

Р-рента;

Н — норма позичкового процента.

Виходячи з наведеної формули, ціна землі визначається за допомогою порівняння ренти та позичкового процента. Тобто, продавець землі повинен отримати взамін таку суму грошей, яка, покладена в банк, дає дохід у вигляді процента, що дорівнює ренті від даної земельноїдітянки.

Оскільки мова зайшла про процент на гроші, розглянемо докладніше, цей вид доходу від власності. Ставка позичкового процента — це ціна,що сплачується за використання грошей. Тобто підприє мці що відчувають негайну потребу у грошах, можуть отримати їх на визначений срок, але повинні повернути власникові грошового капіталу не лише всю позичену суму, а й відсоток від неї, який і виступає платою за використання грошей. Для власника грошей цей відсоток виступає доходом, що утворюється внаслідок реалізацїї ним права власності на грошовий капітал. Слід зауважити, що гроші не вважаються, на відміну від землі чи засобів виробництва, економічним ресурсом (бо не беруть безпосередньої участі у виробництві товарів чи послуг), але вони виступають засобом отримання реальних чинників процесу виробництва і саме тому мають попитз боку діючих підприємців.

Величина ставки позичкового процента насамперед залежить від існуючих попиту та пропозиції грошей, які міняються в залежності від багатьох чин -ників. До таких належать: ступінь ділової активності підприє мців, рівень ста-443

Частина 7. Соціальний захист населення в умовах ринкової економіки

більності грошового обігу, загальний стан економіки, очікувані зміни ринкової кон’юнктури та ін.

Як і в ситуації із заробітною платою, через необхідність враховуванняяви-ща інфляції, розрізняють номінальну та реальну ставки процента. Номінальна ставка процента - це процентна ставка, виражена у грошах за поточним курсом валюти. Реальна ставка проценту—процентна ставка, що обчислена з врахуванням рівня інфляції. Так, при номінальній ставці у 10% річних, реальна ставка дорівнюватиме лише 5% вумовах5% інфляції за рік.

Якщо середній рівень позичкового процента в даний період у країні визначається залежно від макроекономічнихчинників, що характеризують стан справ на ринку грошового капіталу, то індивідуальні угоди про позику грошей передбачають певну диференціацію ставок. Тут головними чинниками виступають міра ризику надання позики та строк її повернення.

Слід сказати, що рівень процентної ставки не тільки сам залежить від стану грошового ринку краши, а й може істотно впливати на динаміку економічних процесів. Так, надто високі ставки проценту гальмують інвестиційні проекти, а низькі—навпаки, стимулюють капіталовкладення.

Ще одним з основних видів доходів від власності є підприє мницький прибуток. Необхідно зауважити, що поняття “прибуток" дещо по-різному розуміється у бухгалтерському обліку і в економічній теорії. З точки зору бухгалтера, прибуток - це залишок від загальної виручки фірми після сплати вартості матеріалів, обладнання, праці їх постачальникам. Тобто мова йде про зовнішні витрати фірми. Відповідно ігноруються внутрішні (приховані) витрати, тобто платежі за аналогічні ресурси, якими володіє сама фірма і які сама ж використовує. Іншими словами,такетракгуванняприбуткуне враховує внутрішні витрати на заробітну плату, ренту та позичковий процент. З точки зору економічної теорії, прибуток це те, що залишається після вирахування з загальної виручки усіх витрат - як явних, так і прихованих. Підприє мницький прибуток може бути як позитивним, так і від’ємним (втрати). Це можна показати на прикладі. З погляду економіста, фермери, що володіють власного землею та ремонтом і використовують власну працю, значною мірою завищують прибутки, якщо вони просто вираховують свої платежі зовнішнім постачальникам насіння, добрив, палива та ін. з загального доход у. Значна частина (якщо не все) з отриманої таким шляхом суми — це внутрішні витрати на ренту, позичковий процент і заробітну плату, відяких відмовляються фермери, приймаючирішення про використання своїх власних ресурсів. Рента чи заробітна плата за працю самого фермера є не прибутком, а платежами, які необхідно було б здійснювати якби постачання цих ресурсів відбувалось ззовні. Отже, підприємницький прибуток—це залишок від загального доходу після вирахування всіх витрат. 444

На відміну від ренти чи позичкового процента, підприємницький прибуток є величиною дуже мінливою, важкопередбачуваною і індивідуально дуже різною, навіть для підприємців однієї галузі виробництва. Володарі приблизно однакового за розміром капіталу, втіленого у функціонуючі засоби виробництва, підраховуючи наприкінці року свої прибутки, можуть отримати прямо протилежні результати—хтось отримає надприбутки (значно вищі ніж можна втримати у вигляді ренти чи процента), а хтось зазнає таких втрат, що повинен буде визнати себе банкрутом. Така розбіжність у величині доходів власників виробничого капіталу примушує економістів розрізняти такі поняття як нормальний прибуток та економічний (чистий) прибуток.

Поняття нормального прибутку пов’язують із середньою прибутковістю для даної галузі або народного господарства в цілому. При цьому нормальний прибуток окремого власника визначають множенням середньої норми прибутку на загальну величину функціонуючого капіталу. Нормальний прибуток розглядається як необхідна плата за утримання підприє мця у повній галузі виробництва і включається до витрат виробництва.

Економічний (чистий) прибуток—це прибуток, отриманий понад нормальний, його одержують далеко не всі власники виробничого капіталу. Цей прибуток найчастіше трактують як винагороду за вдалі інновації та виправданий ризик у процесі виробничої діяльності. Окремим випадком прибутку, більшого за нормальний, є монопольний прибуток, пов’язаний із концентрацією економічної влади в руках монополіста і можливістю встановлення ним монопольно високих цін на свою продукцію. Підбиваючи підсумок сказаному, ще раз підкреслимо, що при всіх особливостях ренти, позичкового процента та підприємницького прибутку—все це лише різновиди доходів, отриманих шляхом реалізації права власності, і в цьому їх головна відмінність від заробітної плати як трудового доходу.