§ 2. Визначення заробітної плати. Заробітна плата на конкретних ринках праці

Заробітна плата (ставка заробітної плати) — це ціна, що виплачується за використання праці. Підхід до визначення заробітної плати саме ж ціни “послуги праці” є найпоширенішим у сучасній економічній літературі (хоча дехто з вітчизняних економістів і сьогодні поділяє точку зору Маркса про заробітну плату як перетворену форму вартості товару, робочої сили).

доходу підприємця-власника. Утому разі, коли володар заводу чи фабрики особисто виконує функції управляючого менеджера, його дохід складається з двох частин: заробітної плати (плати за виконання організаційної роботи) та доход у від власності (у формі підприємницького прибутку). Більш докладно це питання ми ще розглянемо у наступному параграфі.

Для розуміння суті заробітної плати важливо мати чітке уявлення про різницю між номінальною та реальною зарплатою. Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку виплачено за відпрацьованийчас (години, тиждень, місяць, рік) або за виконану роботу. Реально заробітна плата — це кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальну зарплату, інакше кажучи, реальна зарплата — це “купівельна спроможність" номінальної заробітної плати. Зрозуміло , що в умовах стабільного рівня цін зростання номінальної зарплати означатиме відповідне зростання реальної заробітної плати. Але у тому випадку, коли ціни на товари і послуги починають зростати, наприклад, через інфляцію, підвищення номінальної зарплати може супроводжуватись одночасним падінням їїреального рівня.

Переходячи до розгляду питання про розмір заробітної плати, слід розмежувати поняття середньої та індивідуальної зарплати. Середній (загальний) рівень зарплати — категорія макроекономічного порядку. Її застосування дозволяє порівнювати рівень споживання найманих робітників у різних країнах світу, бачити відмінності в оплаті праці в окремих галузях виробництва. Індивідуальна зарплата, хоча й формується під впливом середньої (по країні; по галузі) , може значно відрізнятись від останньої залежно від дії чинників мікрое-кономічного порядку.

Визначальним чинником щодо середнього (загального) рівня заробітної плати є обсяг сукупного виробництва (ВНП, національного доход у) в країні на душу населення. Справді, якщо реальна зарплата — це врешті-решт, реальні товари і послуги, що купуються та споживаються найманими робітниками, то її розмір не може не залежати від обсягу виробництва цих товарів та послуг.

Частина 7. Соціальний захист населення в умовах ринкової економіки

Оскільки ВНП поділений надушу населення, характеризує середній рівень продуктивності праці в країні, ми можемо констатувати наявність в економіці важливої залежності — середній рівень заробітної плати визначається середньою продуктивністю суспільної праці.

Середня продуктивність праці в країні, в свою чергу, залежить від ряду чинників. До речових чинників, що впливають на загальну продуктивність праці, можна віднести такі:

1. Кількість основного капіталу залученого до процесу виробництва. Чим вища фондоозброєність одного працюючого (кількість засобів виробництва, виражена у грошовій формі на одного робітника), тим більше, за інших рівних умов, може бути отримано готової продукції за одиницю часу.

2. Рівень забезпеченості країни природними ресурсами, що є необхідними компонентами процесу виробництва, їх достатня кількість та доступність може істотно вплинути на показники продуктивності праці.

3. Застосування новітніх технологій виробництва. Від того, які саме технології використовуються в країні (передові чи застарілі), залежить ефективність використання ресурсів і продуктивність праці в цілому.

Особистим чинником підвищення продуктивності праці виступає сама праця найманого робітника, якість якої залежить від кваліфікації, рівня підготовки та загального розвитку останнього. Тут має значення також стан здоров’я працівника та його ставлення до виконуваної роботи.

Ще одним чинником, що має, можливо, вирішальне значення, є система організації суспільного процесу праці, обраний спосіб поєднання всіх потрібних чинників виробництва в єдиний процес.

Якщо середній (загальний) рівень заробітної плати залежить від суспільної продуктивності праці, можназробитивисновокпроте, що добробут у країні є прямим наслідком сумлінного ставлення до праці її населення—чим краще люди працюють, тим більше споживають. Але чи спрацьовує це правило на мікроекономічному рівні? Чи повністю результати праці відображаються в отриманій найманим робітником зарплаті? Чиє зарплата окремого робітника грошовим еквівалентом його індивідуальних трудовитрат? Це складне питан -ня на яке різні економісти дають різні відповіді.

робітника представляє собою вартість еквівалентну створеній ним у процесі праці. Відповідно, відпадає питання про ступінь експлуатації (та експлуатацію взагалі) найманих робітників з боку власників засобів виробництва. Проте, такий підхід, хоч і може мати певну теоретичну цінність, навряд чи належить до практики господарювання, бо досконала конкуренція, сама по собі є теоретичною абстракцією. Отже, у реальному житті вартість створена в процесі праці окремим робітником, не збігається з вартістю отриманою ним у вигляді заробітної плати. Внаслідок складних процесів перерозподілу, що відбуваються у суспільстві, хтось отримує менше, ніж заслуговує(зточкизорукомпенсації затрат праці), а хтось — більше. Лише Робінзон Крузо міг бути впевненим, що всі результати його праці належать йому самому (і то тільки до того часу, доки поруч із ним не з’явився П’ятниця). Отже, розподілу “за працею” ринкова економічна система не забезпечує.

Водночас, безумовно, існує певний кофеляційний зв’язок міжвиконаною роботою і отриманою за це винагородою у вигляді заробітної плати. Індивідуальна зарплата робітника може дуже істотно відрізнятись від її середнього рівня і відбивати тим самим індивідуальні витрати праці. На диференціацію оплати праці впливають три основні причини. По-перше, це різні здібності найманих робітників. Відповідно до своїх особистих даних люди обирають конкретні професії, набувають певної кваліфікації, що дозволяє їм виконувати різну за складністю та обсягомроботу,якавсвоючергупорізномуоплачується. Так, не кожна людина може стали пілотом, хірургом або музикантом. Люди, що мають відповідні здібності, можуть отримувати більш високу заробітну плату саме через недостатню пропозиціїо робочої сили, потрібної ддя виконання певної роботи порівняно із існуючим на неї попитом. По-друге, диференціація в оплаті праці може бути пов’язана із непривабливістю певних видів робіт або умов, в яких ці роботи ведуться. Так, прибирання сміття, хоча і не є складною роботою, повинно включати певну доплату для заохочення її виконання. Такіжсамі за змістом роботи оплачуються вище, коли мова йде про виконання у віддалених від постіїтного міста проживання районах із суворими кліматичними умовами. По-друге, диференціація в рівнях заробітної плати може бути наслідком штучних обмежень на шляху отримання роботи на окремих ринках праці. Так, деякі види діяльностідозволені лише членам певних профспілок, вступдо яких є обмеженим. Іноді, перешкодою для отримання роботи можуть бути: відсутність громадянства даної країни, національність, стать та ін.

Підбиваючи підсумок сказаному, ми можемо дійти висновку, щозаробіт-на плата є трудовим видом особистого доходу, розмір якого залежить як від мак-роекономічних, так і від мікроекономічних чинників.

Частина 7. Соціальний захист населення в умовах ринкової економіки