§ 1. Розподіл доходів в умовах ринкової економіки

Розподіл — це проміжна стадія між виробництвом і споживанням в процесі суспільного відтворення. Як нам вже відомо, для нормального функціонування економіки необхідною умовою виступає беззалишкове споживання усього виробленого ВНП.

Якщо від вартості валового національного продукту відрахувати витрати на амортизацію, то ми отримаємо величину національного доходу країни. Національний дохід являє собою всі доходи населення та держави взяті разом. Частина державних доходів перетворюється у заробітну плату державних службовців та, за допомогою трансфертних платежів, у доходи тих верств населення, що не в змозі забезпечити свої нагальні потреби самостійно.

Отже, більша частина національного доходу країни являє собою, врешті-решт, особисті доходи населення, отримані у приватному секторі економіки або з державного бюджету. Розгляду основних видів особистих доходів населення та головних принципів їх формування присвячено дану главу.

Складність дослідження розподілу особистих доходів у суспільстві полягає в тому, що цю проблему розглядають не лише з точки зору економічної ефективності, а й з урахуванням морально-етичного боку справи. Питання про справедливість розподілу доходів, і, відповідно, створеного суспільного продукту виникло набагато раніше, ніж економічна теорія сформувалась як наука. Історії не відомі приклади державного устрою, при якому б усі верстви населення будь-якої країни були б задоволені існуючими відносинами розподілу. Оглядаючи

Частина 7. Соціальний захист населення в умовах ринкової економіки

всі відомі людству системи розподілу від стародавніх часів до наших днів, можна констатувати, що їх поєднує лише одна загальна риса — окремі категорії населення завжди отримували більше за інші.

Людина — це суспільна істота якій притаманне життя у колективі, з розподілом функцій та обов’язків між його членами. Історично склалося так, що більшу частку при розподілі загального продукту отримують ті члени колективу, які виконують у ньому найважливіші та найпотрібніші для його життєдіяльності функції. Епоха матріархату, за часів первіснообщинного ладу свідчить про те, що вумовах коли фізичне виживання племені стає найважливішим на певному етапі потрібнішою визнавалась функція продовження роду, здатність народжувати дітей — нових членів даного колективу (майбутніх мисливців та рибалок, що зможуть краще годувати плем’я. Зростаючи чисельно, первісні племена розширювали ареал своїх дій, зустрічаючись при цьому із сусідніми племенами. Саме тут з’ясувалось, що, пристосувавшись до життя у повному небезпечному природному середовищі люди зіткнулись із ще більшою небезпекою - собі подібними, людьми з інших племен. З цього моменту влада належить воїнам, як найбільш фізично міцним членам племені, що здатні за допомогою зброї забезпечити його виживання у сутичках зажиттєвий простір з ворожими племенами. Відтепер найкраще годуються дорослі чоловіки, ажінки та діти отримують те, що залишиться.

Епохи рабовласництва та феодалізму - це період нескінченних війн за створення могутніх централізованих держав. Цілком зрозуміло, що левову частку суспільного продукту отримували у цих умовах правителі-воши із підлеглими їм вояками, бо від них залежало саме існування держави і життя неозброєної частини її населення.

Істотні зміни у розподільчих відносинах відбуваються у процесі переходу до капіталістичного способу виробництва. Міць держави та успіх її боротьби з їїшіими державами за місце під сонцем залежать тепер головним чином від стану економіки. Більш розвинуті промислові країни мають вищий (порівняно з іншими) рівень добробуту населення у мирні часи і краще забезпечену всім необхідним армію при потребі ведення воєнних дій.

Відстежуючи в попередні часи тенденцїї в змінах, що відбувались у розподільчих відносинах, можна дійти висновку про наявність певної закономірності розподілу сукупного продукту між різними верствами населення. Виконання функцій, які стають найважливішими наданому етапі розвитку суспільства, 436

винагороджується споживанням відносно більшої частки створеного продукту за рахунок отримання більшого особистого доходу. Виявлення названої закономірності робить необхідним пошук відповіді на питання про пропорцію, в якій повинні розподілятись доходи міжрізними категоріями населення.

Справді, визначаючи особливу роль феодала як захисника підлеглих йому селян, або підприємця як організатора процесу виробництва матеріальних благ, ми не можемо сказати напевно, якужчастку від вирощеного врожаю чи виробленої на підприє мстві продукції повинні привласнити феодал та підприє мець. Що може вважатись достатнім визнанням виконуваних ними функцій —10%, 50% чи 90% від всієї виробленої продукції? Відповідь на це запитання завжди залежала не стільки від економічно обгрунтованоїдоцільностітієїчи іншоїсис-теми розподілу, скільки від соціально-політичної організації суспільства. Хоча й вважається, що відносини розподілу визначаються відносинами безпосереднього виробництва, проте розподіл завжди був досить автономною ланкою процесу суспільного відтворення із значним впливом на неї суб’єктивних чинників. Пропорції у розподілі сукупного продукту між різними групами населення великою мірою визначаються домінуючими у даному суспільстві уявленнями про справедливість, пануючою ідеологією в конкретній соціально-економічній системі.

В економічній літературі прийнято розрізняти три основні види особистих доходів населення.

Заробітна плата як основна форма прояву доходу від праці виступає сьогодні найпоширенішим джерелом отримання особистих доходів населення. В країнах із розвинутою економікою на заробітну плату припадає 70-80% національного доходу. Хоча історично плата за виконану роботу є формою отримання доходу, відомо ще з часів рабовласницької епохи, свого значення як одного з основних видів доходів населення зарплата набуває лише в умовах становлення та розвитку капіталістичного способу виробництва з притаманним йому масовим використанням найманої праці. Поступове зростання питомої ваги заробітної плати в структурі доходів населення з розвитком капіталістичних країн значною мірою пояснюється процесами їх індустріалізації. Зменшення частки сільського населення відбувається з відповідним збільшенням кількості жителів міст, де відсутня можливість ведення натурального господарства і зарплата часто є єдиним джерелом існування. З другого боку, чинником, що впливає на зростання питомої ваги зарплати в особистих доходах є підвищення оплати високопродуктиної кваліфікованої праці, яка дедалі більше витискує малопродуктивну кваліфіковану працю у виробництві.

Частина 7. Соціальний захист населення в умовах ринкової економіки

Друге місце, за питомою вагою, у структурі особистих доходів населення в умовах ринкової економіки займають доходи від власності. Власники заводів, фабрик, природних ресурсів та значних сум грошей мають можливість отримувати доходи не працюючи. Свій дохід вони отримують надаючи свою власність діючим підприємцям для використання їх у процесі суспільного виробництва. Статистична частка доходів від власності у сукупних доходах суспільства скоротилась порівняно з часами рабовласництва, феодалізму та ранніми стадіями капіталізму.

Проте це не означає, що сучасні власники отримують менші доходи ніж їхні попередники. Доходи великих власників, як і раніше, значно перевищують доходи отримані від праці (навіть висококваліфікованої в останні десятиріччя) , проценте співвідношення між доходами від власності та доходами від праці залишається сталим, що свідчить про паралельне зростання за абсолютною величиною.

Третій вид особистих доходів населення — це доходи, отримані у вигляді соціальної допомоги. Особливістю даного виду доходу є те, що він не пов’язаний ані з виконанням роботи, ані з володінням власністю. Тобто даний дохід отримують, як правило, особи, які не працюють з певних причин і не мають засобів до існування. Благодійність має давні корені у людському суспільстві, але тільки в епоху капіталізму вона реалізується на державному рівні та на регулярній основі у вигляді відрахування частини коштів держбюджету на соціальні програми. Загальна тенденція до збільшення кількості соціальних програм та абсолютних розмірів виплачуваної допомоги у розвинутих країнах свідчить про процес поступової гуманізації суспільних відносин з розвитком людства.