Міжнародні валютні відносини

Міжнародні валютні відносини — це форма економічних відносин між країнами, міжнародними фінансово-кредитними організаціями та юридичними особами з приводу функціонування грошей, валюти; це ін­тернаціональна система грошових відносин.

В широкому розумінні поняття «валюта» означає грошову одиницю, що використовується у функціях світових грошей, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу і платежу.

Залежно від емітента розрізняють три різновиди валюти:

1) національна валюта — використання національної грошової одиниці як міжнародного засобу обігу і платежу;

2) іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казна­чейських білетів, монет, що перебувають у міждержавному обігу. Крім того, поняття «іноземна валюта» в широкому значенні охоплює іноземні цінні папери — платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви, сертифіка­ти тощо), фондові ресурси (акції, облігації) та інші валютні цінності. Якщо іноземна валюта використовується як засіб офіційних (державних) нагро­маджень, вона отримує статус резервної валюти;

3) колективні валюти — спеціальні міжнародні грошові одиниці, що виконують певну сукупність функцій світових грошей і функціонують як на інтернаціональних (світових), так і на регіональних засадах. Це СДР, євро та інші грошові одиниці [1].

Валютний курс — це співвідношення між валютами окремих країн; це «ціна» валюти певної країни, виражена в валютах інших країн. У сучасній валютній системі використовують два режими валютного курсу: фіксовані та гнучкі (плаваючі).

Валютний паритет — це співвідношення валют відповідно до їх зо­лотого вмісту. Паритет є основою курсу валют, але курс валюти практично ніколи не співпадає з паритетом.

Конвертованими називають валюти, котрі без всіляких обмежень об­мінюються на інші національні грошові знаки, товари та послуги

Розрізняють національні, регіональні міжнародні та світову валютні системи.

Національна валютна система є органічною складовою системи гро­шових відносин окремих держав.

Складовими елементами національних валютних систем є:

- національна грошова одиниця, валюта; валютний паритет;

- курс національної валюти та порядок його дії; валютні резерви;

- умови конвертованості валюти;

- умови функціонування та система регулювання;

- форми та методи валютних обмежень; механізм міжнародних розра­хунків [2].

Функціонування національної валютної системи регулюється націо­нальним законодавством кожної країни.

Регіональні міжнародні валютні системи — це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Типовим прикла­дом такої структури є європейська валютна система, з її власною грошовою одиницею — євро.

Світова валютна система — це форма організації валютних відносин у світовому господарстві і сукупність грошових відносин як система інсти­тутів, правил і методів здійснення міжнародних розрахунків, що склалися стихійно або закріплені законодавчо міжнародними угодами.

Світова валютна система охоплює: національні валютні системи, ре­гіональну (міжнародну) валютну систему; світовий грошовий товар і між­народну ліквідність; валютний курс, механізм визначення валютних кур­сів і паритетів; валютні ринки, умови конвертованості валют; міжнародні валютно-фінансові установи, інститути, які регулюють цю сферу; міждер­жавні домовленості, узгоджений порядок міжнародних розрахунків.

Процес формування та розвитку світової валютної системи нараховує декілька етапів:

1) система «золотого стандарту»: золотомонетний (з 1867 до початку ХХ ст.; золотозливковий (діяв з початку ХХ ст. до Першої світової війни); золотодевізний (золотовалютний) — з 1922 р. до початку Другої світової війни;

2) Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.); головні принципи: установлені тверді курси обмінних валют країн-учасниць (44 держави) до курсу долара; курс долара фіксований до золота; ціна золота — 35 дол. за тройську унцію; центральні банки підтримують стабільний курс своєї ва­люти стосовно долара; організуючою ланкою є МВФ, МБРР;

3) Ямайська валютна система (створена в 1976 р.); головні особливості: система грунтується на кількох валютах; відмінено монетний паритет зо­лота; основним засобом розрахунку стала вільно конвертована валюта, а також міжнародні кредитні гроші — СПЗ (Спеціальні права запозичення) і резервні позиції МВФ; валюти перебувають у «вільному плаванні» — курс визначається попитом і пропозицією; центральні банки країн не повинні втручатися в роботу валютних ринків для підтримки фіксованого парите­ту своєї валюти; країна сама обирає режим валютного курсу (фіксований, плаваючий, змішаний).

В межах Європейського союзу діє Європейська валютна система, яка створена для забезпечення функціонування зони валютної стабільності в Європі, контролю за інфляцією та координації політики встановлення об­мінних курсів валют країн-членів ЄС.

Розвиток усіх складових міжнародних економічних відносин потребує відповідної інфраструктури. Її утворюють міжнародні організації, тобто структури, сформовані відповідно до міжнародних угод для регулювання міжнародних економічних відносин. Серед них найбільш суттєву роль віді­грають такі з них, як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР)[3].

Примітки

1. Гальчинський А. С., Єщенко П.С. Економічна теорія: Підручник. — К. : Вища шк.,2007. — С. 474.

2. Невід’ємною складовою світової валютної системи є міжнародний ва­лютний ринок, який є складовою фінансового ринку. Включає в себе і між­народні ринки капіталів та міжнародні ринки боргових зобов’язань. Валютні ринки — це специфічна сфера економічних відносин, пов’язаних зі здійснен­ням таких операцій, як купівля, продаж, обмін іноземної валюти та платіж­них документів в іноземних валютах (чеки, векселі, телеграфні та поштові перекази, акредитиви тощо. Першим валютним ринком був ринок золота як грошового товару, де воно продавалось на основі ціни, визначеної міжнарод­ним договором. На початок 2000 р. щоденний обсяг угод з валютою у світі становив понад 1трлн 500 млрд дол.

Суб’єкти світового валютного ринку: державні одиниці; фінансові інститути; промислово-торговельні фірми; міжнародні фірми; центральні банки країн; великі транснаціональні комерційні банки; валютні біржі, біржі золота; брокерські орга­нізації; фізичні особи тощо.

3. Міжнародний валютний фонд (МВФ) — міжнародна інституція, що за­ймається забезпеченням порядку у міжнародній валютній системі. Почав функціо­нувати з 1945 р. Україна членом МВФ є з 1992 р.

Світовий банк — міжнародна інституція, створена з метою сприяння загаль­ному економічному розвиткові бідніших країн світу.

Міжнародний банк реконструкції тарозвитку (МБРР) — входить до струк­тури Світового банку. Основна мета МББР — сприяння країнам-членам у розвитку їх економік через надання довгострокових позичок і кредитів, націлених на реалі­зацію програм, що сприяють структурній перебудові країн-позичальниць, а також сприяння розвитку міжнародної торгівлі та підтримці платіжних балансів.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) створено у 1990 р. Його метою є сприяння ринковим реформам у країніх Центральної та Східної Єв­ропи.

7.10.