Олігополія

Олігополія — це такий тип ринкової структури, де:

1) на ринку діє декілька продавців;

2) продукція може бути і стандартизованою, і диференційованою;

3) існують певні бар’єри для входу на ринок;

4) виробники мусять враховувати поведінку конкурентів, тобто діють стратегічно',

5) існує повна поінформованість щодо ринкових цін та обсягів.

Найважливіша риса, притаманна олігополії, — це стратегічна поведінка продавців: фірма-олігополіст мусить розробляти стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій своїх конкурентів.

Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять із різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми — способів конкурентної боротьби і взаємодії із суперниками в умовах прагнення до максимальних прибутків у короткостроковому періоді.

Дві класичні моделі для випадку двох продавців, коли конкуренція ве­деться за цінами (модель Бертрана) та за обсягами випуску (модель Курно), будуть розглянуті нижче. Поки що зупинимось на трьох моделях, які вра­ховують різні аспекти стратегічної поведінки учасників олігопольного ринку.

1. Модель ламаної кривої попиту (мал. 9.3). Нехай фірма в умовах оліго­полії перебуває у стані рівноваги E(P_e,Q_e). Основне припущення моделі по­лягає у різній реакції конкурентів на підвищення та зниження ціни окремою фірмою. При зниженні ціни конкуренти також будуть знижувати ціну, щоб не втратити своїх покупців, тому попит D₁ на продукцію фірми у цьому ви­падку низькоеластичний. При спробі підвищити ціну на свою продукцію конкуренти залишать власні ціни без змін, тому фірма стрімко втрачатиме своїх покупців — попит D₂ у цьому випадку високоеластичний (мал. 9.3.a). Об'єднана крива попиту має вигляд ламаної лінії, яка складається з двох

відрізків BE та EF (мал.

Мал. 9.5. Модель домінуючої фірми, (а) Обсяг випуску малих фірм Q_a. (б) Утворення ринкової ціни P_e домінуючою фірмою.

та крива попиту D₀, з якою зустрічається домінуюча фірма. Ця крива починається з рівня ціни P_g, за якою фірма нічого не продасть. Вона може продавати за нижчими цінами, ніж P_g (за рахунок переваг у вартості), стільки, скільки потрібно для задоволення ринкового попиту, якщо взяти до уваги можливості малих фірм: за кожною ціною, нижчою ніж P_g, обсяг попиту, який може задовольнити домінуюча фірма, дорівнює різниці між обсягом ринкового попиту та обсягом, що готові запропонувати малі фірми за такою ціною. Домінуюча фірма у стані рівноваги Е, коли вона максимізує власний прибуток, буде постачати обсяг Q_e (згідно з умовою MR_g=MC, де MR₀ - гранична виручка домінуючої фірми) за ціною Р_Е.

Обсяг ринкового попиту за ціною P_e складає Q_b (мал. 9.5.a); малі фірми за такою ціною беззбитково для себе постачатимуть Q_λ, а домінуюча фірма - обсяг Q_b~Q_λ=Q_e.

Таким чином, домінуюча фірма визначає ринкову ціну і свій обсяг випус­ку, а всі інші фірми, які приймають ринкову ціну, встановлюють лише обсяг випуску. Тому такий спосіб олігополістичного ціноутворення має назву лідерство у цінах. Взагалі лідерство у цінах охоплює й інші ситуації, коли одна фірма, не обов’язково домінуюча, оголошує про зміну цін, наприклад, про підвищення, а інші фірми сприймають це як сигнал для такої ж зміни ціни. В такій ситуації явної змови фірм (щодо цінової політики) може й не бути, і тому випадки лідерства у цінах утворюють певну проблему при спробах застосування антимонопольного законодавства.

У довгостроковому періоді олігополістичні фірми залишатимуть галузь, якщо не зможуть собі забезпечити прибуток (принаймні незбитковість), навіть при оптимальному масштабі виробництва. Якщо ж у галузі очікується прибуток, то в разі відсутності вхідних бар’єрів спрацює конкурентний механізм, у галузь ввійдуть нові фірми, і вона перестане бути олігополістичною.

Мал. 9.6. Цінові війни у випадку олігополії.

3.