§1. Структура, функції, операційний механізм

Утворення фіктивного капіталу пов’язано з появою позичкового капіталу. Проте фіктивний капітал виникає не в результаті грошової форми кругообігу промислового капіталу, аяк наслідок придбання цінних паперів, що дають право на одержання визначеного прибутку (відсотка на капітал).

Трансформація капіталізму в державно-монополістичний, що супроводжувалася утворенням і зростанням кількості акціонерних товариств, сприяла появі нового виду цінних паперів — акцій. Надалі, з розвитком капіталізму акціонерні суспільства стали перетворюватися в складні монополістичні об'єднання (концерни, трести, картелі, консорціуми). їх функціонування в умовах гострої конкурентної боротьби і розвитку науково-технічної революції обумовило залучення не тільки акціонерного, але й облігаційного капіталу. Це, у свою чергу, викликало випуск і розміщення приватними компаніями і корпораціями, крім акцій, облігацій, тобто облігаційних позик. Тому структура фіктивного капіталу складається з трьох основних елементів: акцій, облігацій приватного сектора і державних облігацій. В умовах сучасного розвинутого ринкового господарства приватний сектор і держава дедалі більше залучають капітал шляхом емісій акцій і облігацій, збільшуючи втакий спосіб фіктивний капітал, що істотно перевищує реальний капітал, необхідний для капіталістичного відтворення. В умовах спекулятивних угод і масової фетишизації фіктивний капітал, що являє собою цінні папери, набуває самостійної динаміки, що не залежить від реального капіталу.

У тойже час фіктивний капітал відбиває об’єктивні процеси роздрібнення, перерозподілу, об’єднання реальних продуктивних капіталів. Якщо на монополістичній стадії капіталізму фіктивний капітал концентрувався переважно на фондовій біржі, то в сучасних умовах значна його частка стала обертатися поза біржею і концентруватися в основному в банках та інших кредитно-фінансових установах.

Самостійний рух фіктивного капіталу на ринку призводить до різкого відриву його ринкової вартості від балансової, до ще більш значного розриву між реальними матеріальними цінностями і їх фіксованою вартістю, поданою в цінних паперах.

Подальше збільшення обсягу фіктивного капіталу служить важливим стимулом розширення фетишизації виробничих відносин сучасного ринкового господарства. Джерела одержання прибутків за різноманітними елементами фіктивного капіталу цілком замасковані. В умовах часто мінливої кон’юнктури фіктивний капітал - один з найхиткіших показників сучасної економіки. Особливо відчутна реакція фіктивного капіталу на коливання і зміни на ринку позичкових капіталів, рух і накопичення грошового капіталу, а також на потрясіння в кредитно-фінансовій системі. Це з особливою силою відбилося у фінансовій кризі 1997-1998 рр., яка набула глобального характеру, особливо гостро вдарила по економіці Росії, мала серйозні негативні наслідки для економіки України. При цьому особливо негативний вплив на тенденції фіктивного капіталу справляє зростання банківських ставок. Диспропорції між динамікою фіктивного капіталу і реального продуктивного капіталу супроводжуються знеціненням фіктивного капіталу, що,як правило, виражається в падінні курсів цінних паперів і біржових крахів.

Таким чином, формування і розвиток фіктивного капіталу є породженням позичкового капіталу, ринку позичкових капіталів, що здійснює регулювання і розподіл усіх потоків грошового і фіктивного капіталів.

В даний час у розвинутих країнах існують три основних ринки цінних паперів: первинний (позабіржовий), вторинний (біржовий) і позабіржовий (вуличний). Два перших ринки обігу цінних паперів являють собою важливий елемент сучасного ринкового господарства, особливо його кредитно-фінансової надбудови.

Всі названі ринки деякою мірою протистоять один одному, але водночас як би взаємно доповнюють один одного. Така суперечність обумовлена тим, що, виконуючи загальну функцію з торгівлі й обігу цінних паперів, вони використовують специфічні методи підбору і реалізації. Первинний оборот, як правило, охоплює лише нові випуски цінних паперів і головним чином розміщення облігацій торгово-промислових корпорацій (останні вступають у безпосередній контакт через інвестиційні банки і банківські будинки з кредитно-фінансовими інститутами, що одержують ці цінні папери). На біржі 405 котируються старі випуски цінних паперів і в основному акції торгово-промислових корпорацій. Якщо через первинний оборот здійснюється головним чином фінансування відтворювального процесу, то на біржі за допомогою скупки акцій триває формування і перетасування контролю між різноманітними фінансовими групами. У той же час через біржу також здійснюється визначена частина фінансування, але зазвичай через дрібного і середнього вкладника.

Особливість біржі виявляється в тому, що значна частина операцій проводиться за допомогою індивідуальних інвесторів, хоча одночасно йде процес монополізації цих операцій кредитно-фінансовими інститутами. І, навпаки, на первинному ринку діє колективний вкладник в особі значних кредитно-фінансових інститутів, насамперед комерційних банків, страхових компаній, пенсійних і інвестиційних фондів. Тому протягом повоєнного періоду в практиці і теорії досить гостро постало питання співвідношення первинного і біржового оборотів.

У перші повоєнні роки виявлялася явна тенденція до зростання первинного обороту, оскільки широкий процес відновлення основного капіталу виявив величезну потребу в нових емісіях цінних паперів.

Проте процеси злиття, що почалися, поглинань, загальні масштаби централізації капіталу в капіталістичних країнах, зумовлені потребами виробництва, науково-технічної революції і боротьбою різноманітних монополістичних угруповань після так званого відбудовного періоду, істотно оживили діяльність фондової біржі. До її операцій став широко залучатися середній і дрібний індивідуальний вкладник. Але у зв’язку з активним проникненням великих кредитно-фінансових інститутів в операції на біржі стало формуватися враження про зниження її ролі. Проте фінансово-промислові групи використовували підконтрольні їй банки та інші кредитно-фінансові інститути для розширення своїх операцій на біржі з метою реорганізації виробничої структури господарства.

Первинний оборот, як і біржа, має власні методи торгівлі цінними паперами, в основно му облігаціями. У повоєнні роки найбільш поширеними методами розміщення були так звані андеррайтинги, публічне (public offer) і пряме розміїцення (direct placement), а також конкурентні торги (competitive bidding), що дозволяли здійснювати прямий зв’язок між емісіонером цінних паперів та їх покупцем. Проте єдиним організуючим посередником тут виступають інвес-тицшні банки. Ці методи позабіржового обороту знайшли широке застосування в США, Канаді, Англії.

Первинний ринок, що володіє власними методами розміщення, являє собою самостійний, досить складний і розгалужений механізм. Проте цей механізм не має власного визначеного місця торгівлі ціїгними паперами на від міїгу 406

від біржі. Особливість первинного ринку полягає такожу тому, що він пропус -кає через себе нові випуски акцій і облігацій, які потім при їх наступній купівлі і перекуповуванні ідуть на фондову біржу. Але переважна частина нових облігацій не повертається на біржу і перебувають в руках (активах) кредитно-фінансових інститутів.

На початку 8 0 -х років ринкова вартість звичайних акцій становила 1319,9 млрддол., привілейованих - 29,7 млрд дол. і облігацій - 514,2 млрд дол. Причому основне місце в біржовій торгівлі облігаціями займає Нью-йоркська біржа. Обсяг торгівлі облігаціями на біржах США постійно падає. Якщо в 1940 р. він становив23 % обсягу операцій з акціями, то в 1970р. -4,4%, ay 1983 р. - 1 %. У1971 -1983 рр. обсяги угод з облігаціями на біржі Нью-Йорка виросли на 15 %, а з акціями — у п’ять разів.

Наприкінці 80 -х і початку 90-х років тенденція зберігалася.

Основна роль первинного ринку пов’язана з торгівлею облігаціями, проте на ньому продаються й акції. За цих обставин посередництво беруть на себе, як правило, інвестиційні банки, банківські будинки і спеціалізовані брокерські та дилерські фірми. Обсяг і вартість акцій первинного обороту значно поступаються аналогічним показникам біржі, проте спостерігається тенденція до їх зростання. Широкий вихід акцій у США на первинний ринок пов’язаний в основному з особливостями диверсифікаційних процесів і спекулятивних угод, а також зі специфікою створення нових компаній. Крім того, виграти на розміщення акцій тут можуть виявитися нижчі, ніж на біржі, де зазвичай діють дорогі спеціалізовані посередники.

З початку 80-х років відбувалося нарощування випуску усіх видів цінних паперів на первинний ринок. Ця тенденція була зумовлена циклічним піднесенням і прагненням американського капіталу здійснити заміну виробничого апарату гострою конкуренцію на світовому ринку з боку Японії і Західної Європи. Оцінюючи кількісне і вартісне співвідношення первинного і біржового ринків, можна висловити таке припущення. У кількісному відношенні первинний ринок переважає біржовий, оскільки на перший надходить щорічно велика кількість випусків цінних паперів. У той же час у вартісному вираженні біржовий ринок може бути більшим, ніж первинний, тому що на біржі зосереджено багато дорогих фондових цінностей. Крім того, часті спекуляції, бумийінфляцїї підштовхують до зростання вартості акцій.

Фондова біржа являє собою традиційний і постійний ринок цінних паперів з визначеним місцем і часом продажу і купівлі раніше випущених цінних паперів. Вона є важливим елементом сучасного економічного механізму.

В епоху розвинутої ринкової економіки роль біржі в торгівлі цінними паперами дещо знизилася. Основна причина цих змін полягає в утворенні потужних кредитно-фінансових інститутів, що сконцентрували переважну час -407

тину торгівлі цінними паперами без посередництва біржі. У числі інших чинників варто зазначити також переміщення торгівлі облігаціями майже цілком на первинний ринок (у СІЛА близько 90-95 % угод з облігаціями відбувається поза біржею), збільшення кількості державних облігацій у загальній масі цінних паперів, зменшення частки акцій в емісіях корпорацій, встановлення суворого державного нагляду за біржовими угодами після кризи 1929-1933 рр.

Частина функцій по розміщенню пакетів акцій і облігацій перейшла від біржі до ведення інвестиційних і комерційних банків, інвестиційних і страхових компаній. Ці установи самі є членами біржі і виступають від імені численних індивідуальних власників, що довіряють їм свою політику купівлі-продажу цінних паперів. Одночасно кредитно-фінансові установи, які є кредиторами і співвласниками, проводять свою політику, спрямовану на розширення біржових операцій за рахунок додаткового випуску акцій або збільшення числа їх власників.

Іншими важливими чинниками послаблення ролі біржі в 70-ті роки стали витіснення дрібних інвесторів з біржі кредитно-фінансовими інститутами, а також втеча індивідуальних вкладників з біржі у результаті зниження курсів акцій під впливом нестабільності економічної кон’юнктури. Як правило, дрібними інвесторами є службовці і робітники, дрібна буржуазія, особи вільних професій. У останні роки ці прошарки населення дедалі частіше розміщують свої заощадження на ощадних рахунках банків, у компанії страхування життя, пенсійних фондах та інвестиційних компаніях. У результаті припливу грошових фондів даноїкатегорії інвесторів кредитно-фінансові установидедалі більше перетворюються у власників- монополістів-утримувачів усіх видів цінних паперів. Це веде до укрупнення розмірів пакетів акцій, що котируються на біржі, до 1000 і більше.

Нові тенденції на біржі негативно відбивалися на її роботі. Заміна дрібних пакетів акцій великими зменшила кількість угод, негативно позначилася на формуванні реальної ціни акцій, генерувала умови, при яких відбувалися злиття одних компаній з іншими.

Концентрація величезних пакетів цінних паперів у кредитно-фінансових інститутах дозволяє їм здійснювати купівлю і продаж за межами біржі. За останніх 15 -20 років великого поширення набули прямі угоди міжкредитно-фінансовими установами по реалізацїї і придбанню цінних паперів, що дозволило їм заощаджувати на комісійних і інших зборах, виплачуваних раніше брокерським фірмам і біржовомукомітету.Розвигокновихформрозміщенняціннихпаперівсприяв створенню декількохринківторгівлі фіктивним капіталом, що продовжують активно функціонувати в даний час і підривати діяльність біржі, зводячи їїроль до реєст-рацїїкотуваньціннихпаперівупозабіржовому обороті. Ниніу СШАіснує галька ринків ціннихпаперів, що диференціюються залежно від методіврозмігцення акцій іоблігацій, атакожвід термінів їх випуску. 408

Проте послаблення ролі біржі, особливо в останні роки, не усуває її значення в операціях з цінними паперами, оскільки існують протидіючі тенденції. До їх числа варто віднести: концентрацію і централізацію капіталу на самій біржі, посилення комп’ютеризації її операцій, а також форм і методів збору, доставки й опрацювання інформації; пряме державне регулювання операцій біржі; посилення тенденцій до іїтгернаціоналізації біржових угод.

Подальшій концентрації і централізації капіталу на біржі сприяла хвиля банкрутств і біржових крахів, зумовлених погіршенням економічної кон юнк-тури, та великими масштабами спекулятивних угод.

Сформовані тенденції на біржі останнім часом відбивають посилення кон -куренції на ринку позичкових капіталів. Загострення суперечностей між біржею і її конкурентами призвело до підриву монопольних позицій біржі як ринку фіктивного капіталу.

Концентрації! могутності торгово-промислових монополій і кредитно-фінансових інститутів призвела до значної залежності брокерських фірм від своїх клієнтів і перетворила їх у дочірні компанії. В результаті їх монопольна роль у посередництві знижується, а частина комісійних, одержуваних ними за угоди, зменшується, оскільки кредитно-фінансові інститути безпосередньо займаються угодами з цінними паперами.

Витіснення незалежних брокерів великими брокерськими компаніїїми, інвестиційними банками і банківськими будинками, а іїадивідуальних власників пакетів цінних паперів колективними означає подальший процес монополізації біржі. Якщо в 1963 р. на кредитно-фінансові інститути припадало 35 % вартості обороту цінних паперів Нью-Йоркської фондової біржі, то в 1973 р. — 70 %, а на інших біржах—до 90 %. Така тенденції! зберігається і вданий час.

Важливою формою володіїїня фіїсгивним капіталом є акції, особливо звичайні. шо дають право голосу на зборах акціонерів корпорацій.

Монополізації! біржових угод істотно підриває чинність закону попиту і пропозиції, порушуючи втакий спосіб механізм конкурентних відносин. Діїадьність фінансових монополії! на ринку пінних паперів, їх єдина політика в ролі покупців і продавців сприяють спекулятивним тенденція м і обумовлюють різкі коливання вартості акції! і обліїищй на біржі, що врящ випадків ускладнює придбання цінних паперів не тільки індивідуальними особами, а й корпоращями.

Монополізації! біржових операцій не усунула цілком конкуренцію, але ускладнила її механізм. Це сприяло перетворенню фондової біржі в центр чис -денних і досить глибоких суперечностей.

Тенденцію зниження ролі біржв обороті ціїїних паперів відзначає ряд закордонних економістів. Німецький дослідник Е. Роде вважає причиною цього скорочення числа бірж порівняно з минулим і перехід ряду виконуваних ними функцій до великих банків. Водночас відзначається, що фондова біржа продовжує виконувати важливу роль у мобілізації тимчасово вільних коштів.

Основними географічними центрами біржової торгівлі і спекуляції в даний час є Нью-Йорк, Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх, Мілан, Токіо.

Панування на біржі великих кредитно-фінансових інститутів значною мірою сприяло інтернаціоналізації ринків цінних паперів, у тому числі і бірж економічно розвинутих країн, тому що вони, по суті, є транснаціональними. В даний час центральні біржі головних країн Заходу — за своєю суттю є міжнародними ринками. Причому торгівля цінними паперами ведеться в потужних міжнародних центрах або спеціальних фінансових анклавах невеличких країн.

Так, національна банківська мережа Люксембургу займає незначне місце на світовому ринку позичкових капіталів. У1971 р. з 44 банків, що тут діяли, усього 8 були місцевими. Проте Люксембург перетворився в значний міжнародний банківський центр, де ведуть операції американські, західнонімецькі, швейцарські, бельгійські і французькі банки.

Тежможна сказати про люксембурзьку фондову біржу, наякій лише незначна частина цінних паперів належить приватним, урядовим і муніципальним компаніям країни (у 1972 р. 69 видів з 806 зареєстрованих). Група американських європейських банків організувала клірингову палату “ СІДЕЛ", вякій взяли участь близько 500 банків і брокерських будинків. Люксембург дедалі більше стає світовим центром котування єврооблігацій.

На початку 80-хроківуЯпонїїзріс обсягринку іноземних кредитів в ієнах, помітно виросли число і розмір емісій іноземних облігацій в іє нах у Токіо, роз-винувсядоступний для іноземцівринок‘Тенсаки". На ньому здійснюються одночасно купівля (продаж) і перепродаж (перекуповування) конкретних видів цінних паперів у визначені терміни за фіксованими цінами. У результаті учасники даного ринку виступають або позичальниками, або кредиторами залежно від типу угоди. Такі операції (депорт і репорт), відомі на фондових біржах ряду країн, мають виключно спекулятивний характер. Про масштаби інтернаціоналізації ринку цінних паперів свідчить не тільки участь у біржовому і поза-біржовому оборотах іноземних покупців, а й випуск на світовому ринку позичкових капіталів, зокрема на євроринки, по суті інтернаціональних фондових цінностей, оборот і вартість яких збільшуються.