§ 2. Структура механізму господарювання

Характеристика механізму господарювання як струк- турно-функціональної системи не може обмежуватися лише зага- льним розумінням його сторін. Вона має бути доповнена конкре-

тними формами (елементами), що складають структуру меха- нізму господарювання у своїй взаємній обумовленості.

Для розуміння структури господарського механізму необхідне виокремлення деяких моментів, що пояснюють її природу та по- рядок руху. По-перше, механізм господарювання дійсно виражає поверхневі форми виробничих відносин, що входять органічною частиною до їх структури. По-друге, ці поверхневі форми напов- нені суттєвим змістом. По-третє, діалектика механізму господа- рювання полягає в тому, щоб розкрити його суттєвий зміст і від- повідно до цього вдосконалювати його форми прояву.

Отже, структура механізму господарювання зумовлена його об’єктивною природою і виробничими відносинами з їх глибин- ною сутністю — пануючим типом власності й адекватними еко- номічними законами. Домінантою виведення структури механіз- му господарювання є економічні закони, форми прояву яких і утворюють елементи механізму з їх взаємозв’язками і взаємо- обумовленістю.

Організаційно-економічні форми об’єктивно визначені як мо- жливості. Маючи власну об’єктивну природу, вони в той же час є результатом суб’єктивної діяльності. З даної точки зору організа- ційно-економічні форми виступають і як форми використання економічних законів.

Механізм господарювання як система організаційно-економіч- них форм включає такі структурно-функціональні підсистеми: планування, стимулювання, організацію, регулювання. Кожна з цих форм, у свою чергу, виступає у безлічі інших форм, що вико- нують свої функції у власних взаємозв’язках, створюючи відпо- відні підсистеми механізму господарювання:

· підсистема планування — прогнозування, довгострокове, середньострокове і поточне планування, директивне й індикатив- не планування тощо;

· підсистема стимулювання — економічні важелі і стимули економічної діяльності, прискорення науково-технічного прогре- су, кредитно-фінансову систему;

· підсистема організації — форми організації й управління виробництвом з відповідною регламентацією прав та обов’язків економічних суб’єктів.

Визначення структури механізму господарювання зумовлює необхідність урахування його рівневої специфіки. Остання, як уже зазначалось, визначається рівневою специфікою виробничих відносин, що синтезують два начала — економічне усуспільнен- ня і відособлення, зумовлені станом продуктивних сил, змістом

праці, особливостями її характеру. Усуспільнення й відособлен- ня, визначаючи природу механізму господарювання, зумовлюють суперечну єдність централізованих планово-стимулюючих форм господарювання з ринковими.

За сучасних умов жодна країна з ринковою економікою не мо- же вирішувати величезний набір соціально-економічних завдань, що стоять перед нею, без існування і взаємодії форм господарю- вання. Так, на думку багатьох спеціалістів, ринковий механізм саморегулювання дає можливість вирішувати такі завдання:

1. Ефективний розподіл ресурсів для виробництва необхідних суспільству товарів.

2. Можливість успішного функціонування за наявності вельми обмеженої інформації (досить мати дані про ціну на продукт і про витрати його виробництва).

3. Гнучкість і високий ступінь пристосування до умов, що змінюються. Так, ринок відповів розробкою альтернативних енер- гоносіїв, впровадженням ресурсозберігаючих технологій, коли в 70-ті роки ціни на нафту зросли в 4—6 разів.

4. Оптимальне використання результатів НТП. Прагнучи отри- мати максимально високий прибуток, товаровиробники йдуть на ризик, вводять новітні технології, розробляють нові товари.

5. Свобода вибору і дій споживачів і підприємців. Вони неза- лежні у прийнятті своїх рішень, укладанні угод і т. ін.

6. Здатність до задоволення різноманітних потреб, підвищення якості товарів і послуг, більш швидке досягнення ринкової рівно- ваги.

7. Прагнення розширювати асортимент продукції, підвищува- ти її якість, знижувати витрати і тим самим підтримувати конку- рентоспроможність своєї продукції тощо.

Разом з тим цілий комплекс питань не може бути вирішений за допомогою ринкових форм господарського механізму, а забез- печується впливом його централізованих державних форм.

не на задоволення потреб тільки тих, хто має гроші; стабільний економічний розвиток з його всебічними якісними і кількісними характеристиками; стимулювання тільки тих рішень, що прино- сять дохід підприємцю.

Характеризуючи механізм господарювання як структурно-функ- ціональну цілісність, систему організаційно-економічних форм, ва- жливо підкреслити, що зовнішнім його проявом виступають надбу- довні форми, зокрема юридичні і політичні. Механізм господарювання набуває політико-правового характеру внаслідок впливу політики і права, використання його як каналу і методу їх здійснення.

Механізм господарювання як система організаційно-економіч- них форм, на що вже зверталась увага, забезпечує взаємозв’язок базису і надбудови. Форми господарювання — це зміст госпо- дарського права. Їх вдосконалення відбувається за допомогою суб’єктивної діяльності за рахунок впливу правових норм, актів на механізм господарювання. Внаслідок цього останній, будучи сам по собі внутрішньо суперечливим, зумовлюється в своєму розвитку протиріччями, що виникають між новими організацій- но-економічними формами і правовими відносинами. Внаслідок цього реально функціонуючий механізм господарювання відріз- няється від законодавчо оформленого.

При аналізі у політекономічному аспекті механізму господа- рювання необхідно виходити як з його економічного змісту, що має джерелом глибинні сутності економічних відносин, так і з інших його сторін, зокрема, тих, що належать до галузі економі- чної політики та справляють на нього істотний зворотний вплив.

І ще один штрих у розумінні структури господарського меха- нізму. Кожна з форм господарювання — чи централізована, чи ринкова — виступає одночасно і як метод господарювання. Це зумовлює необхідність і можливість розгляду господарського механізму як системи форм і методів господарювання.