Суспільні блага і послуги

Важливо відрізняти товари громадського вжитку та індивідуаль­ного споживання. Товари індивідуального споживання ділимі, тобто вони існують у вигляді достатньо малих одиниць, на них поширюється дія принципу винятковості.

Особливості громадських, або суспільних, благ різко відрізня­ються від особливостей товарів індивідуального споживання. Громадські блага ринкова система не здатна виробляти. Бони неділимі, склада­ються з таких великих одиниць, що здебільшого не можуть бути про­дані індивідуальним покупцям.

Важливо й те, що на суспільні блага не поширюється принцип винятковості, тобто не існує ефективного способу відсторонення індивідів від користування вигодами цих благ, як тільки вони виника­ють. Якщо отримання вигод від товарів індивідуального споживання грунтується на їх купівлі, то вигоди від громадських благ дістаються суспільству в результаті самого виробництва таких благ.

До суспільних благ належать насамперед національна оборона, регулювання паводків, боротьба зі шкідниками тощо. Для суспільства, якому загрожує небезпека, ніщо не може мати більш важливого життє­вого значення, ніж його безпека. Національна оборона повинна забез­печуватися всім більш або менш автоматично. Більшість схвалює це. Щоправда, пацифісти можуть відкрито заявляти, що видатки на оборо­ну їх не дуже цікавлять. Тому за відсутності відповідних політичних установ і примусу забезпечити національну оборону, необхідність якої визнана більшістю, неможливо. Звичайно, приклад з національною обо­роною є крайнім випадком. Але коли йдеться про нічних поліцейських, про суд, що веде судове засідання, про фінансування концертів у пар­ках, про будівництво греблі у верхів’ї ріки з метою попередження повені в низинах, словом, коли йдеться про діяльність держави взагалі, то ви­являється, що вона повинна взяти виробництво суспільних благ на себе.

Яскравим прикладом суспільного блага служить маяк, який по­переджає кораблі про підступне морське узбережжя або про гавань. Будівництво маяка може виявитися економічно обгрунтованим, якщо вигоди (попередження аварій кораблів) перевищують виробничі вит­рати. Однак вигоди від маяка для кожного користувача не можуть бути відшкодовані придбанням такого великого і неподільного продукту. У всякому випадку, після введення маяка в експлуатацію його сигнальне світло служить орієнтиром для всіх кораблів.

Практично немає способу виключити для деяких кораблів мож­ливість користуватися вигодами від маяка. Тому немає й потреби власни­кові будь-якого корабля добровільно оплачувати такі вигоди. Світло ма­яка видно всім, і коли власник судна вважає за краще за це не платити, капітану корабля не можна заборонити користуватися сигналами маяка. Тобто виникає проблема, коли люди можуть користуватися вигодами певного продукту, не несучи ніяких витрат на його виробництво.

Оскільки у випадку з маяком принцип винятковості незасто­совний, то не існує ніяких стимулів для індивідуального підприємства пропонувати кошти для будівництва маяка з метою його продажу. Оскільки послуги маяків неможливо ні виразити в цінах, ні продати, то цілком зрозуміло, що індивідуальним фірмам немає ніякої вигоди виділяти ресурси на їх будівництво. Тут ідеться про послугу, яка при­носить суттєву вигоду всім, але на виробництво якої ринок не стане виділяти ресурси. Виходить, що виробництво таких благ і послуг для суспільства має забезпечити лише державний сектор, фінансуючи їх виробництво за допомогою системи примусових податків.

Уряди забезпечують людям безліч інших товарів та послуг, до яких може бути застосований принцип винятковості. Зокрема, такі блага і послуги, як вулиці і автомагістралі, поліцейська і пожежна охо­рона, бібліотеки і музеї, профілактичне медичне обслуговування, цілком можуть підпадати під дію принципу винятковості, тобто на них можна встановити ціни, і приватні виробники могли б забезпечувати спожи­вачів цими благами через ринкову систему.

Усі ці послуги, які забезпечують значні вигоди переливу, рин­кова система не вироблятиме в достатній кількості. Тому держава бере на себе їх фінансування й виробництво, щоб уникнути можливого де­фіциту ресурсів у цій сфері. Подібні товари і послуги іноді називають квазісуспільними (квазідержавними) благами. Однак аналітична еко­номія чи практична діяльність урядів різних країн не має єдиної думки щодо статусу державної охорони здоров я і житлового будівництва. У цих сферах суспільної діяльності найдоцільніше поєднувати забезпе­чення населення благами через ринок і за допомогою держави.

Оскільки ринкова система не виділяє ресурсів на суспільні бла­га, а на квазісуспільні виділяє недостатньо, то надзвичайно важливо відпрацювати механізм їх виробництва. Досвід багатьох країн показує, що суспільні блага виготовляються і доводяться до споживачів уряда­ми на основі групових або колективних рішень. Конкретніше види і обсяги виробництва різних суспільних благ визначаються у цивілізо­ваних країнах політичними методами, насамперед шляхом голосуван­ня. Обсяги споживання суспільних благ є питаннями державної полі­тики. Ці групові рішення, які ухвалюються на політичній арені, до­повнюють рішення підприємств, що дають відповіді на три фундамен­тальні запитання: як? що? для кого?

Після прийняття зазначених групових рішень необхідно з’ясу­вати, як саме перерозподілити ресурси із виробництва товарів ін­дивідуального використання на виробництво суспільних благ. В умо­вах повної зайнятості перед державою стоїть завдання вивільнення ресурсів з виробництва товарів індивідуального користування для спря­мування їх на виробництво суспільних благ.

Вивільнення ресурсів з індивідуального сектора здійснюється шляхом скорочення індивідуального попиту на них через обкладання підприємств і домогосподарств податками. Саме через податки вилу­чається частина їх доходу, тобто частина їх потенційної купівельної спроможності.

Одержуючи менші доходи, підприємства і домогосподарства ви­мушені скорочувати свої інвестиційні та споживчі видатки. Отже, по­датки зменшують попит на товари і послуги індивідуального ко­ристування, а це у свою чергу знижує індивідуальний попит на ресурси.

Передаючи купівельну спроможність приватних економічних агентів урядові, податки вивільняють ресурси із індивідуальної сфери їх застосування. Уряди через податкові надходження можуть самі спря­мовувати ці ресурси на виробництво суспільних благ і послуг. Так, податки на доходи підприємств і на особисті доходи вивільняють ре­сурси із виробництва інвестиційних товарів і товарів особистого спо­живання. Уряди використовують ці ресурси на виробництво, наприк­лад, військових літаків, на спорудження нових шкіл та автомагістра­лей, а також свідомо перерозподіляють ресурси з метою певної зміни структури національного продукту країни.

6.