Суспільний добробут і справедливість

У розд. 13 було визначено, що існує безліч варіантів оптимального за Парето (ефективного) розміщення ресурсів, і для кожного з них можна визначити свою криву можливих корисностей (мал.

У межах економічної теорії добробуту такий підхід дає змогу реалізувати побудову функції суспільного добробуту (ФСД) — модель, що формалізує мету суспільства і в якій рівень суспільного добробуту є математичною функцією розміщення ресурсів. Концепція ФСД була запропонована у 30-х роках А. Берґсоном у вигляді функції:

корисності, що досягаються кожним з індивідів при певному варіанті роз­поділу набору благ X між ними. Такий підхід передбачає, що в суспільстві можливо упорядкувати альтернативні варіанти розподілу благ згідно рівнів суспільного добробуту W, а для цього слід обрати конкретну форму функції (16.3). Тоді державна політика має бути спрямована на досягнення найви­щого з можливих (тобто з урахуванням обмежених ресурсів) рівнів суспільно­го добробуту.

Графічно для випадку двох індивідів ФСД можна відтворити як сукупність кривих незмінного добробуту (або суспільних кривих байдужості) W₀, W₁, W₂ — ліній рівня ФСД, кожна з яких поєднує множину точок, що відпо­відають сполученням індивідуальних рівнів корисності з однаковим рівнем суспільного добробуту (мал.

Можливості суспільства щодо отримання суспільного добробуту та його розподілу між індивідами ілюструє межа можливих корисностей (вона

Мал. 16.6. Максимізація суспільного добробуту.

може бути побудована з викори­станням контрактної кривої на мал. 13.7).

Якщо сумістити криві незмін­ного добробуту W₀, W_r W₂ із межею можливих корисностей UPC (мал. 16.6), то можна графічно знайти максимум ФСД - це буде точка дотику А межі можливих корис­ностей з однією із кривих незмін­ного добробуту W₀. В точці А ін­дивіди досягнуть рівнів корисності (U^_r U^λ₂). Якщо нереґульована еко­номіка досягне іншого стану В на межі можливих корисностей, то він не буде оптимальним при існую­чому погляді на суспільний доб­

робут, і держава муситиме вжити регулятивних заходів для переведення економіки у стан А (хоча обидва стани, А і В, є оптимальними за Парето, а стан В навіть привабливіший для першого індивіда, ніж стан А).

Вибір конкретної форми ФСД залежить від прийнятого у суспільстві

розуміння справедливості.

1) В основі утилітаризму лежить уявлення про суспільний добробут як суму функцій індивідуальної корисності членів суспільства. При такому підході можна використати ФСД:

- це класична утилітаристська (або Бентхама) функція добробуту.

2) Згідно з роулзівським підходом (Дж. Роулз — американський філософ із Гарварду), суспільний добробут вимірюється рівнем добробуту (корис­ності) найменш забезпеченого члена суспільства. У цьому випадку ФСД матиме вигляд:

— це роулзівська (або мінімаксна) функція добробуту.

3) За егалітарним підходом, найсправедливішим буде розподіл, коли всі блага поділені порівну між усіма індивідами.

4) Ліберальний (ринковий) підхід не передбачає перерозподілу благ і до­ходів та вважає найсправедливішим той розподіл, якого досягнуто на кон­курентному ринку, коли добробут кожного досягається з урахуванням інди­відуальних стартових можливостей і здібностей. Згідно з цим підходом, найкращими для суспільства є фактично досягнуті оптимальні за Парето варіанти, тоді як три попередні підходи вимагали державного втручання для досягнення найкращого, найсправедливішого стану суспільства.

4.