Глобальнийкапіталізм і справедливість

Джун Арунга

Мій досвід свідчить про те, що переважна більшість — можливо до 90% — розбіжностей викликані відсутністю інформації в однієї зі сторін. Особливо важливого значен­ня цей факт набуває, коли люди переміщаються з одного культурного простору в інший.

Глобалізація — це реальність і, на мій погляд, її слід схвалювати. Вона забезпечує передачу навичок, доступ до технологій з усіх країн світу й багато чого іншого. Однак багато хто залишається за бортом цього процесу. Виникає питання: чому? У 2002 році мені довелось зустрітися зі шведським економістом Юханом Норбергом, автором кни­ги «На захист глобального капіталізму», і мене вразило, як він працює з інформацією. Норберг не відкидав з ходу ар­гументи опонентів вільної торгівлі. Він вислуховував їх, аналізував їхні точки зору й перевіряв їхні дані. Саме інте­рес до реальних фактів зробив його прихильником капіта­лізму.

Вразив мене і його непідроблений інтерес до становища найнезахищеніших людей — бідняків. Норберг подорожує по світу і ставить запитання. Він не вказує людям, що ті повинні думати. Розпитуючи бідняків, які дістали можли­вість займатися торгівлею як комерсанти або співробітни­ки підприємств, що брали участь у міжнародній торгівлі, — він здобував відомості, які випускали з уваги чиновники й можновладці. Стало ваше життя краще або гірше після то­го, як ви поступили на цю нову фабрику? Допомагає вам перший у вашому житті мобільний телефон? Збільшилися чи зменшилися ваші прибутки? Як ви пересуваєтеся: піш­ки, на велосипеді, на мотоциклі чи на машині? Що вам

[ ГЛОБАЛЬНИЙ КАПІТАЛІЗМ І СПРАВЕДЛИВІСТЬ ] 1 05

більше подобається: їздити на мотоциклі чи ходити пішки? Норберг наполегливо аналізує факти з нашого повсякден­ного життя.

Нам варто задуматися над питанням не тільки про те, що наша держава робить для нас, але й що вона робить з нами. Наші уряди заподіюють нам зло: грабують нас, не дають займатися комерцією, не дозволяють біднякам виби­тися з убогості. Через відсутність верховенства закону в країнах з низькими середньодушовими доходами місцевим інвесторам не дозволено брати участь у конкурентній бо­ротьбі. Можливо, саме тому такі країни й залишаються бід­ними — тому що їх уряди не поважають власний народ.

Уряди багатьох бідних країн намагаються залучити «іноземних інвесторів», але не допускають на ринок влас­них громадян. Забезпечення співвітчизникам доступу до ринку й конкуренції не входить у їхні плани. У місцевих жителів є розуміння специфіки власної країни, те, що на­зивається «місцевим знанням». Але уряди наших африкан­ських країн не дають їм брати участь у ринковій діяльнос­ті, віддаючи перевагу іноземним і вітчизняним групам інте­ресів.

Наприклад, тверді обмеження, що душать конкуренцію в секторах послуг африканських країн — зокрема, у банків­ській справі й водопостачанні, — ігнорують спроможність їхніх громадян з користю застосовувати «місцеве знання» відповідних технологій, переваг споживачів та існуючої інфраструктури. Коли особливі привілеї надаються «іно­земним інвесторам», а місцеве населення усувають від участі в конкуренції, це не має нічого спільного із справж­ньою глобалізацією. Якщо «особливі економічні зони», створювані урядами наших країн для залучення «інозем­них інвесторів» такі хороші, чому переважній більшості африканців вони не приносять ніякої вигоди? Чому вони вважаються «особливими», привілейованими зонами, а не частиною системи вільної торгівлі, доступної для всіх? Свобода торгівлі — це свобода участі в конкурентній бо­ротьбі за обслуговування людей, а не особливі привілеї для місцевих еліт, що цураються конкуренції, та іноземних інвесторів, для яких завжди відкриті двері в міністерські кабінети.

Коли транснаціональні корпорації користуються особли­вою прихильністю наших урядів, а місцевим фірмам влас-

106 [ ДЖУН АРУНГА ]

на влада блокує доступ на ринок, це ніяка не «свобода торгівлі».

Процвітання африканцям принесе не іноземна допомога або незароблені гроші. Цього ми в Африці вже нахлебта­лись досить, і на тяжку долю бідняків це ніяк не вплинуло. Подібна «допомога» породжує корупцію й підриває вер­ховенство закону. Вона прив’язується до придбання послуг у певних фірм із країн, які надають допомогу, що спотво­рює комерційні відносини. Але гірше всього інше — «допо­мога» відриває уряди від власних народів, оскільки ті, хто оплачує їхні рахунки, живуть не в Африці, а в Парижі, Вашингтоні або Брюсселі.

Процес торгівлі може спотворюватися й сковуватися місцевими елітами, що мають «доступ до тіла» міністрів — ну, ви знаєте, як це робиться. Він може спотворюватися наданням монопольних прав, відсіканням конкурентів — вітчизняних і закордонних. Крім того, процес торгівлі спотворюється й стає невільним, коли іноземні еліти одер­жують від наших урядів монопольні права за рахунок угод про «прив’язку» допомоги, які укладаються за співучасті іноземних урядів: угод, що носять фіксований характер, а значить, таких, що відсікають місцевих і закордонних кон­курентів. Усі ці форми регулювання обмежують наш ринок і нашу свободу. Оскільки в нас немає свободи вибору, ми змушені купувати товари й послуги не найвищої якості й не за найвигіднішою ціною. Несвобода заважає нам підня­тися з колін і закріплює вбогість.

Але нас не просто позбавляють якісних і дешевих това­рів. Нас позбавляють можливості придумувати щось нове, користуватися плодами нашої думки, поліпшувати своє становище за рахунок нашої енергії й інтелекту. У довго­строковому плані це ще більш тяжкий злочин, чинений проти нас. Протекціонізм і привілеї не просто закріплюють банкрутство економіки — вони паралізують наш розум, від­вагу, силу характеру, волю, рішучість і віру в себе.

Що нам потрібно — так це інформація. Треба говорити з простими людьми. Треба перевіряти факти.

Нам потрібен ринковий капіталізм, що створює простір [ ГЛОБАЛЬНИЙ КАПІТАЛІЗМ І СПРАВЕДЛИВІСТЬ ] 107

для реалізації нашого потенціалу. У своїй книзі «Загадка капіталу» перуанський економіст Ернандо де Сото показує, як бідняки можуть перетворити «мертвий капітал» на «жи­вий» і тим самим поліпшити своє становище. Відсутність капіталу не можна вважати непереборною перешкодою. У нас в Африці капіталу хоч відбавляй, але більшу його час­тину не можна використовувати, щоб поліпшити наше життя. Він «мертвий». Щоб оживити його й використову­вати на благо, нам слід удосконалювати наші права влас­ності. Нам потрібна власність, тобто повага до наших прав. Нам потрібно рівність усіх перед законом. Нам потрібен вільний ринковий капіталізм.