Критерій ефективності Парето

Методологія економіки права дозволяє з'ясувати протиріччя між справедливістю та ефективністю за допомогою різних критеріїв. Найбільш поширеним є використання критерію ефективності по ∏apemo[1, с.

Згідно з цим критерієм рішення суду (або закон) слід визначити як ефективне, якщо поліпшення стану хоча би одного із членів суспільства не призводить до погіршення стану жодного із залишених його членів. Так ефективність базується на принципі процесуальної справедливості [2, с.23].

Критерій ефективності Парето уникає проблеми агрегування переваг. Якщо закон (або судове рішення) приведе до поліпшення стану хоча б одного із членів суспільства й при цьому не погіршить стану жодного з інших членів суспільства, тоді цей закон (або судове рішення) буде являти собою поліпшення по Парето. Якщо ж подальші поліпшення по Парето неможливі, то ситуація буде розглядатися як оптимальна по Парето.

Цей критерій не вимагає визначення абсолютного значення корисностей, а також порівняння корисностей різних членів суспільства, він обмежується порівнянням корисностей однієї і тієї ж самої особи як порядкових величин. При застосуванні даного критерію потрібно всього лише визначити, порівнюючи два стани, чи почуває себе людина краще або гірше у зв'язку з новим законом.

У практичному плані критерий означає, що повинні прийматися лише ті рішення законодавця, які одержали одностайну підтримку всіх членів суспільства.

На перший погляд, цей критерій уявляється досить привабливим. Але він є малопридатним для вирішення практичних проблем. У реальному світі дуже важко знайти угоду або який-небудь політичний крок, які відповідали б критерію поліпшення по Парето, тому що будь-яка угода або зміна законодавства обов'язково викличе в кого-небудь негативну реакцію.

Непридатність критерію по Парето для вирішення практичних проблем виникає внаслідок того, що він надає надмірного значення втратам, які понесуть одні члени суспільства, незалежно від того, наскільки значним буде виграш інших членів суспільства.

З іншого боку, дуже багато ситуацій проходять тест на ефективність по Парето, адже якщо укладенню угоди або прийняттю нового закону перешкоджають високі трансакційні витрати і внаслідок цього стан не можна покращити, тоді ці ситуації будуть ефективними по Парето, тому що в противному випадку люди виявили б і скористалися з можливості Парето-поліпшення.

Критики критерію ефективності по Парето як інструменту оцінки бажаності законодавчих змін висловлюють наступні аргументи.

По-перше, при використанню цього критерію переваги людей розглядаються як заздалегідь задані й жодним чином не оцінюються. Тим часом деякі переваги людей являються аморальними, або приводять до руйнування людської особистості (наприклад, переваги наркоманів або людей, що одержують корисність від знущань над іншими людьми).

По-друге, критерій ефективності по Парето виходить із існуючого розподілу ресурсів і не оцінює його справедливість. «Парето оптимальним може бути стан, при якому одні люди мають крайній нестаток, а інші купаються в розкоші, за умови, що стан бідних не можна поліпшити, не зазіхаючи на багатство заможних» [3, c.11].

Несправедливість вихідного розподілу ресурсів залишається за рамками аналізу. Якби дохід і багатство були розподілені по-іншому, то ефективність зажадала б іншого використання економічних ресурсів. Тому ми можемо сказати, що результати застосування критерію ефективності залежать від розподілу багатства в суспільстві. Можлива велика кількість ефективних по Парето станів суспільства при різному розподілі доходів у суспільстві.

В економічній теорії в даний час немає загальноприйнятого ендогенного критерію порівняння таких Парето-оптимальних станів, які різняться за справедливістю розподілу доходу.

Ми знову повернулися до вихідного питання: чи потрібно ефективному по Парето стану суспільства завжди віддавати перевагу, ніж не ефективному по Парето.

По-третє, критерій не ставить ніяких меж ринковим відносинам. Якщо знайдеться покупець і продавець, готові укласти угоду, то все може стати товаром, тому що в цьому випадку сторони відчують, що їхній стан покращився [4, c.11].

Примітки

1. Ефективність по Парето - концепція ефективності, запропонована італійським економістом і соціологом Вільфредо Парето й названа його ім'ям. Якщо ситуація, що змінилася в результаті якої-небудь угоди, буде кращою хоча б для одного індивіда, а положення інших не зміниться і їм буде байдуже, яка ситуація буде мати місце - перша або друга, то ситуація, що змінилася, буде вважатися поліпшенням по Парето в порівнянні з першою ситуацією. Ситуація буде оптимальною по Парето, якщо не існує ні однієї угоди, яка буде являти собою поліпшення по Парето. Поліпшення по-Парето - такий перерозподіл ресурсів, при якому стан, в крайньому разі, одного індивіда покращиться, а стан усіх інших індивідів не погіршиться. (Одинцова М.И. Экономика права. M.: Издательский дом ГУ_ВШЭ, 2007. - С. 268-269).

2. Гриценко О.А. Економічна теорія права: проблеми та перспективи розвитку / О.А. Гриценко // Вісн. Нац. юрид. академ. України ім. Ярослава Мудрого. Cep.: Економічна теорія і право. - 2010. - №1. - X.: Право, 2010. - С.17-30]; Гриценко О. А.. Економічна теорія права: шляхи пошуку предмету та методології / О.А. Гриценко // Наукові праці Дон НТУ. Серія економічна. Випуск 38.1. - С.18-24.

3. Приклад. Художник, що голодує, погоджується продати за безцінь картину, над створенням якої він працював кілька років. Йому потрібно одержати кілька доларів, щоб купити хліб і не вмерти з голоду. Чи буде ця угода являти собою поліпшення по Парето? Художнику потрібні ці два долари, а покупець віддає перевагу картині, але за два долари. Всі сторони поліпшили свій стан, тому ця угода буде поліпшенням по Парето (Одинцова М.И. Экономика права. M.: Издательский дом ГУ_ВШЭ, 2007. - С. 11).

4. Приклад. У Пакистані, наприклад, існувала наступна практика. Багаті злочинці, засуджені до страти британським правосуддям, могли купити собі заміну, заплативши людині, готовій прийняти страту замість них. Угода була повністю добровільною. Cep Річард Бертон запитав одного бідняка, який погодився прийняти покарання за вбивство, яке не скоював, чому той іде на це. Бідняк відповів, що він був жебраком усе життя, шлунок його порожній, дружина й діти ледве живі від голоду. Це доля, але для нього нестерпно бачити, як страждає його родина. Він одержав двісті п'ятдесят рупій. На ці гроші він зможе купити гарної їжі й наїстися перед тим, як покине цей світ, а гроші, що залишилися, отримають його дружина й діти (Одинцова М.И. Экономика права. M.: Издательский дом ГУ_ВШЭ, 2007. - С. 11).

46.