Економічна безпека як критерій ефективності економічної стратегії

Вважаючи об'єктом стратегії соціально-економічну систему в цілому, а суб'єктом - державу як виразника інтересів суспільства, фундаментальним критерієм ефективності державної стратегії можна визнати національну безпеку, яка сьогодні розглядається як «стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх та зовнішніх загроз», тобто як зменшення небезпеки руйнування суспільної системи під впливом екзогенних та ендогенних факторів.

Загрози, які є ключовими у системі категорій економічної безпеки, можуть розглядатися як фактори, що протистоять реалізації економічної стратегії та спонукають забезпечити її адаптивність до умов, що змінюються. Ефективність економічної стратегії визначається спроможністю до протистояння таким загрозам. М. Єрмошенко доречно пропонує в рамках поняття "економічна безпека" розглядати спроможність держави самостійно виробляти та здійснювати власну економічну політику, а також визначати та реалізувати власні національні інтереси тощо.

Безперечно, ефективність економічної стратегії не може бути зведена суто до забезпечення економічної безпеки. Коло стратегічних завдань є значно більш широким. Економічна безпека не характеризує відсутність загроз як таких, що практично неможливо. "Стан захищеності" означає відсутність системоруйнуючих загроз, тобто тих із них, які не можуть бути органічно усунені в межах економічної стратегії, іманентної даній соціально-економічній системі. Отже, економічну безпеку слід розглядати як граничний, обов'язковий, проте не достатній критерій. Зниження економічної безпеки означає неефективність економічної стратегії навіть за досягнення останньою локальної ефективності, проте підвищення - ефективність стратегії забезпечення економічної безпеки, але не обов'язково економічної стратегії держави загалом.

За останнє десятиріччя економічна думка і практика економічної політики у перехідних економіках пройшли через широкий спектр варіацій ставлення до ролі держави в економіці: від практично абсолютного заперечення такої і сподівання на принципи ринкового лібералізму як головний регулятор економічних відносин до усвідомлення необхідності вироблення форм і методів впливу держави на економічні процеси, значно більш складних і дієвих, ніж механізми, традиційно властиві адміністративно-командній системі. Формування політики забезпечення економічної безпеки також зазнало суттєвої еволюції. Раніше політика захисту національних інтересів здійснювалась головним чином за допомогою безпосередніх методів адміністративного впливу (протекціоністські дії у зовнішньоекономічній діяльності, адміністративне регулювання кредитного і валютного ринків, активне втручання в процеси ціноутворення тощо). Останніми десятиліттями, у міру поширення ринкових методів господарювання, такі заходи або дедалі більше виявляють свою неефективність, або й змушені призупинятися з огляду на явні або неявні зобов'язання, прийняті країнами перед міжнародними організаціями. Відповідно виникає необхідність як розширення трактування поняття економічної безпеки, так і модифікації переліку об'єктів політики, скерованої на її забезпечення.

На розвиток загальновизнаної думки про те, що економічна безпека трактується як стан захищеності економічних інтересів, а головним життєво важливим інтересом в економічній сфері (як для фізичної особи та підприємства, так і для держави) є відтворення свого існування, в центр визначення економічної безпеки слід, на нашу думку, поставити саме категорію економічного відтворення. Це робить тлумачення економічної безпеки співзвучним визначенню економічної стратегії та її мети.

Економічна безпека може бути визначена як складна багатофакторна категорія, що характеризує здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою задоволення на визначеному рівні потреб власного населення і держави, протистояння дестабілізуючій дії факторів, що створюють загрозу нормальному розвитку країни, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання.

Досить часто трапляється використання терміна „економічна безпека" як позитивної риси вже наявного „стану захищеності" інтересів суб'єкта. З таких позицій доречніше було б вести мову про рівень економічної безпеки як ступінь ефективності економічної стратегії. Проте, з нашої точки зору, семантичне поняття „економічна безпека" є оціночно нейтральним - безпека, так само як і ефективність, може бути низькою чи високою. Тому застосування цього терміна як характеристики відтворювальної здатності економіки безвідносно до стану цієї здатності видається коректним.

Історично і логічно проблема економічної безпеки пов'язана із становленням і розвитком державності, усвідомленням нацією своїх економічних інтересів. Ця проблема у різних країнах і в різні періоди поставала більш або менш актуально, однак ніколи не зникала з поля зору громадськості та лідерів держав.

Економічна безпека є складним і багатоплановим суспільним явищем, яке характеризується різними сутнісними ознаками та формами прояву. З позицій

багатоаспектного підходу визначення поняття «економічна безпека» нерозривно пов'язане з такими поняттями, як:

— «інтереси» (національні, державні, індивідуальні, корпоративні, суспільні

та ін.);

— «стійкість» (національної економіки, економічного розвитку, соціально- економічної системи тощо);

— «незалежність» (економіки від зовнішніх ринків, вироблення національної економічної стратегії без зовнішнього впливу);

— «відтворення» (головним життєво важливим інтересом в економічній сфері для суб'єкта будь-якого рівня - від особи до держави - є відтворення свого існування).

Дослідження цієї проблеми у такому контексті переконує, що економічна безпека - це не лише дієздатність самої держави, тобто її спроможність реалізовувати власні владні рішення, а й можливість для економічних суб'єктів різних рівнів діяти відповідно до своїх базових інтересів, проте у загальному руслі зміцнення економічної безпеки країни. Зазначений підхід може бути застосований як до економічного відтворення індивідуума (відтворення робочої сили), суб'єктів господарської діяльності різного роду (відтворення капіталу) і держави (економічна сторона відтворення держави як інституту - забезпечення економічної основи для стабільного виконання покладених на неї функцій), так і до суспільного відтворення як такого, яке є інтегральним показником і свого роду підґрунтям економічної безпеки країни, що узагальнює поняття економічної безпеки індивідуума, суб'єктів господарської діяльності і держави.

Таким чином, економічну безпеку необхідно розглядати як базову складову національної безпеки, її фундамент і матеріальну основу і, разом з тим, як взаємопов'язану систему певних рівнів, рис. 11.1. Це означає, що стан національної безпеки держави залежить від життєздатності економіки, її ефективності, мобільності, конкурентоспроможності. Забезпечення економічної безпеки є виключною прерогативою держави.

Об'єкти економічної безпеки. Об'єктами національної економічної безпеки є держава, суспільство, домогосподарство, окремі громадяни, підприємства, установи, організації, окремі території, а також основні елементи економічної безпеки та економічна система в цілому.

Рис. 11.1. Рівні економічної безпеки

Одночасно держава є не тільки об'єктом, а й основним суб'єктом економічної безпеки і здійснює свої функції у цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Разом з тим, це не виключає участі громадян та їх об'єднань у підтриманні економічної безпеки. Більше того, такі дії мають всіляко заохочуватися державою.

Першочергове значення при створенні та забезпеченні системи економічної безпеки як складової цілісної системи національної безпеки держави має визначення національних економічних інтересів. Адже саме від цього залежить вироблення ефективних засобів їх реалізації і захисту, а розробка концепції і стратегії забезпечення економічної безпеки завжди спирається на довготермінові національні економічні інтереси.

Національні економічні інтереси - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні цінності, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує економічний суверенітет держави, її незалежність у розробці економічної політики та реалізації управлінських рішень, стійкість національної економіки, її відтворення та прогресивний розвиток.

Для проведення аналітичної та прогностичної діяльності відповідні державні органи повинні визначати національні економічні інтереси, досліджувати їх взаємодію, співвідношення пріоритетності тощо. Можна застосовувати класифікацію національних економічних інтересів, що зображена на рис. 1 1.2.

Розробка програми першочергових та довгострокових заходів щодо забезпечення економічної безпеки і практичні кроки у цьому напрямі мають спиратися на чітке розуміння загроз економічній безпеці.

Загрози економічній безпеці - сукупність наявних та потенційно можливих явищ і факторів, що створюють небезпеку для реалізації національних інтересів у економічній сфері.

Для створення надійної системи забезпечення економічної безпеки держави потрібен ефективний механізм визначення загроз національним інтересам, що створюють безпосередню небезпеку економічній системі, порушуючи цим самим процес суспільного відтворення. Постійне відстеження і визначення основних загроз економічній безпеці значно полегшує її підтримання на належному рівні, а також дає можливість своєчасно розробляти і здійснювати практичні заходи щодо зниження негативного впливу загроз чи їх повної ліквідації. Проте, аналогічно до того, як не існує єдино прийнятого визначення поняття «економічна безпека», так само немає визначеного переліку загроз національним економічним інтересам. Загрози економічній безпеці видозмінюються залежно від стану та рівня розвитку економічної системи і для кожної окремо взятої держави відрізняються характером та рівнем гостроти.

В узагальненому вигляді класифікацію загроз економічній безпеці держави можна провести за такими параметрами, рис. 1 1.3.

Рис. 11.3. Класифікація загроз економічній безпеці держави

З метою прийняття державними органами обґрунтованих рішень необхідний моніторинг індикаторів (показників) економічної безпеки, який передбачає перш за все фактичне відстеження, аналіз і прогнозування найважливіших груп економічних показників.

Індикатори економічної безпеки - реальні статистичні показники розвитку економіки країни, які найбільш повно характеризують явища і тенденції в економічній сфері. Особливу увагу слід зосередити на таких загальних індикаторах економічної безпеки: валовий внутрішній продукт (ВВП); темп інфляції; дефіцит бюджету; рівень безробіття; економічне зростання; рівень та якість життя; енергетична залежність; інтегрованість у світову економіку; сальдо експорту- імпорту; стан демографічних процесів; державний внутрішній та зовнішній борги; рівень тінізації економіки.

Конкретизований перелік основних індикаторів оцінки економічної безпеки України наведений у Методиці розрахунку рівня економічної безпеки України та за маастрихтськими критеріями, - це фінансово-економічні показники країни, необхідні для вступу в єврозону.

Комплексний аналіз індикаторів економічної безпеки з виявленням потенційно важливих загроз дозволяє провести інтегральну оцінку рівня економічної безпеки в цілому та за окремими сферами діяльності. Проведення моніторингу рівня фінансової безпеки, для якого застосовуються відповідні індикатори з визначеними пороговими значеннями, табл. 11.1, необхідне для прийняття управлінських рішень щодо аналізу, відвернення та нейтралізації реальних та потенційних загроз національним інтересам у даній сфері.

Окремі індикатори фінансової безпеки України

Таблиця 11.1

Наведені дані свідчать про наявність таких загроз для безпеки національної економіки в бюджетній сфері, як: завищення фінансових ресурсів, які перерозподіляються через бюджетну сферу; неприпустимі розміри амплітуди коливань видатків на одну особу між окремими регіонами; нерівномірний розподіл трансфертів, що надаються місцевим бюджетам з державного бюджету; зростання рівня загального обсягу державного боргу, особливо зовнішньої заборгованості.

Таким чином, ми можемо констатувати, що незважаючи на те, що більш ніж 15 років тому дослідниками визнавалося, що «саме розбалансованість Державного бюджету є головним дестабілізуючим фактором кризи державних фінансів» [97], це питання залишається вкрай актуальним і понині. Недостатньо продумана державна політика у бюджетній сфері часто призводить до розбалансування фінансових потоків, переведення дефіциту державного бюджету в приховану форму, ще більш небезпечну, що може стати причиною загострення макроекономічної ситуації.

Вжиття активних заходів стимулювання розвитку економіки, проведення важливих реформ, оперативне реагування на загрози світової кризи мають сприяти забезпеченню економічного зростання в Україні після різкого падіння у 2009 році, яке було одним із найглибших у світі. Проведені дослідження свідчать про наявність тісного зв'язку між розміром бюджетного дефіциту і величиною державних витрат та економічним зростанням, зокрема, зі 146 досліджених країн, у групі, де бюджетний дефіцит перевищував 10 % ВВП, темпи економічного зростання стають від'ємними (-0,8 % у середньому на рік), а у групі країн, де зафіксований профіцит бюджету спостерігалися найвищі темпи економічного зростання (2,8 % у

середньому за рік) [77].

Невід'ємною складовою визначення рівня економічної безпеки є встановлення не лише певного набору індикаторів економічної безпеки, а й їхніх порогових /граничних значень.

Порогові/граничні значення індикаторів економічної безпеки - це кількісні величини, порушення яких викликає несприятливі тенденції та загрозливі процеси в економіці.

Наближення індикаторів економічної безпеки до їх граничнодопустимої величини свідчить про наростання загроз соціально-економічній стабільності суспільства, а перевищення граничних, або порогових, значень - про входження суспільства в зону нестабільності і соціальних конфліктів, фактично про реальну загрозу економічній безпеці. Зважаючи на це, економічну безпеку держави часто трактують як деякий стан, що задовольняє визначений набір порогових значень показників-індикаторів. Такий підхід має право на існування, оскільки він дає можливість зафіксувати деякий зріз економічної ситуації як основу для прийняття управлінських рішень. Проте економічну безпеку доцільно розуміти ширше, як прогресуюче і динамічне явище, оскільки економіка не може розглядатися як щось статичне.

Негативною рисою в еквівалентність обміну, в кінцевому підсумку, вносять три основних фактори:

1. Проблема оцінки. Коректна оцінка пропонованого кожній із сторін товару (у широкому розумінні цього поняття) визначається існуванням ринкових механізмів такої оцінки, узгодження попиту і пропозиції, перетоку капіталів і вирівнюванням норми прибутку. Практика перехідних економік, особливо - пострадянських країн, багата на приклади міжгалузевих цінових диспропорцій (горезвісні «ножиці цін» на промислову і сільгосппродукцію), монопольного встановлення цін, завищення (заниження) вартості національної грошової одиниці та позичкових ресурсів, заниження вартості праці тощо. Оцінка такого специфічного виду «послуги», як державна політика, зрештою повинна здійснюватися ринком, оскільки саме його реакція на державний вплив визначає, наскільки адекватним є (тобто яку споживчу цінність має) той або інший захід або комплекс заходів. Очевидно, саме в даному контексті було б найбільш коректним оцінювати їхню ефективність за допомогою інструменту "трансакційних витрат". Дж. Б'юкенен у своїй «Конституції економічної політики» взагалі виводить будь-яку активність держави в економічних ринкових термінах прибутків, витрат, продуктивності тощо.

2. Готовність платити. Цей показник визначається передусім економічним становищем контрагентів, тобто їхньою здатністю виставити для обміну відповідний еквівалент. Масове явище неплатежів, включаючи заборгованість бюджету перед СГД і населенням, непропорційно низькі за світовими стандартами заробітна плата або соціальні витрати держави, низький платоспроможний попит на кредитні ресурси з боку реального сектору економіки, вузькість внутрішнього ринку є наслідками структурних диспропорцій у національній економіці, що стають на заваді вирівнюванню розподілу ресурсів під час еквівалентного обміну. Фактично навіть несплата заробітної плати, іншим підприємствам або ж в бюджет, підґрунтям якої є виведення коштів у «тінь», також значною мірою пояснюється неготовністю СГД або населення сплачувати у повному обсязі товари та послуги, що надаються державою або іншими СГД.

3. Трансакційні витрати. Дефіцит ринкового середовища, яке дозволило б компенсувати неготовність контрагентів платити (наприклад, вирішити частку платіжних проблем застосуванням позичкових ресурсів), приводить до того, що витрати власне на здійснення акта обміну поглинають значну частку коштів контрагентів, причому, як правило, несиметрично. Так, труднощі мобілізації ліквідних ресурсів для сплати податку в умовах грошового голоду призводять до неадекватно високого податкового тягаря для СГД надмірно висока відсоткова ставка за довготерміновим кредитом викликає завищені очікування інвесторів з приводу віддачі від інвестицій; зарегульованість підприємницької діяльності створює умови для розвитку корупції і відволікання на ці цілі частки коштів підприємств. Безумовно, даний перелік може бути подовжено.

11.2.