11.3. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ КИТАЮ

Ефективність китайської економіки обумовлена послідовним державним регулюванням економічних процесів, реформуванням економіки на макро- і мезорівні (галузевому) у поєднанні з ради­кальною активізацією первинних виробничих ланок та виключно дисциплінованим і висококваліфікованим корпусом керівних ка­дрів вищого, середнього та базового рівня.

Китай став світовим лідером з виробництва за багатьма сучас­ними технологіями, особливо в галузях електроніки, авіабуду­вання, атомної енергетики. Відомими прикладами є виробництво автомобілів (аналогів німецьких та американських), зброї та ін­струментів (в основному російських зразків), текстильної продук­ції (відомих західних товарних марок), електротоварів, комп’ю­терів. При цьому тираж продукції коливається від сотень тисяч до сотень мільйонів, а собівартість на порядок нижча від відомих аналогів завдяки економії на наукових розробках, використанню дешевших матеріалів (іноді навіть небезпечних для життя люди­ни) та спрощенню технології збирання. У результаті масованого наступу на світові ринки значна частка виробничих потужностей в інших країнах, на ринки яких потрапляла китайська продукція, просто була закрита.

Китайські виробники часто клонують технології провідних компаній світу. Так, у жовтні 2006 р. один зі світових виробників автомобілів «Мал» заявив, що китайська компанія «Zonda» вкра­ла запатентований дизайн нового автобуса концерну: під час ав­томобільної виставки в Китаї’ в 2005 р. нова модель автобуса, розроблена концерном, була сфотографована і скопійована для виробництва китайських автобусів. За китайською продукцією, яка призначена для ринків країн із перехідною економікою, за­кріпилася характеристика «товарів разового використання», які навіть не підлягають ремонту у випадку виходу з ладу.

Китай має найбільший у світі золотовалютний запас. До фі­нансової кризи в США цей запас був розміщений у цінних папе­рах США і країн ЄС. У 2006 р. їхній обсяг перевищив 1 трлн дол., що сприяло зміцненню фінансового стану країни і дало змо­гу розширювати сферу діяльності підприємницьких структур. На початок 2008 р. золотовалютні резерви країни перевищили

1,5 млрд дол., що становить приблизно чверть відповідних сві­тових запасів і дорівнює майже 45 % ВВП КНР. Однак остан­ня криза 2008 р. примусить змінити пріоритети, хоча уряд Ки­таю підтримав США у боротьбі за стабільність банківського сек­тору.

Роль економічних механізмів у KHP значно зросла, особливо після розвалу CPCP у 1992 р. Тоді утворилася практично однопо­люсна світова система на зміну двополюсній, яка складалася з соціалістичного та капіталістичного таборів. На черговому з’їзді Компартії Китаю було прийняте рішення всебічно прискорити економічний розвиток країни. Якщо у 1980-ті роки ринкові від­носини формувалися здебільшого у сфері матеріального вироб­ництва, то з початку 1990-х бурхливого розвитку набули ринки нерухомості, цінних паперів, інформації, робочої сили, наукових технологій. Одночасно були закладені основи макроекономічно- го регулювання у сфері планування, інвестування, фінансових відносин, зайнятості, соціального страхування тощо.

Уже понад 15 років у країні реалізується стратегія експортної орієнтації економіки. Якщо Китай не зможе з якихось причин експортувати свою продукцію, то його внутрішній потенціал не дасть змоги забезпечити приріст ВВП. Можна стверджувати, що благополуччя китайської економіки тримається на низькій кон­курентоспроможності інших країн відносно китайської економі­ки. На це значно впливає штучно занижений курс національної валюти.

Державний сектор уже не посідає монопольне становище у промисловості. Одночасно зі збільшенням абсолютних масш­табів державного сектору скорочується робоча сила на держав­них підприємствах, тобто наявним є зростання продуктивності праці.

Обсяг зовнішньої торгівлі Китаю перевищив у 2000 р. 360 млрд дол., що у 20 разів більше від рівня 1978 р. У результаті країна піднялася з 32-го на 11-те місце у світовій торгівлі. При цьому структура експорту значно покращилася: частка промислової продукції зросла з 50 % у 1980 р. до 90 % у кінці XX ст. Питома вага електроніки збільшилася з 5 до 30 %. Щорічно в Китай над­ходить від 40 до 55 млрд прямих іноземних інвестицій, і за даним показником країна стабільно посідає 2-ге місце у світі. Показово, що початок XXI ст. в KHP спостерігалась дефляція, коли рівень цін уперше почав знижуватися.

Зараз відбувається масове виведення виробничих потужнос­тей із провідних країн світу в Китай. Це призводить навіть до за­криття цілих галузей. Як приклад можна розглянути Італію. Тут у швейній промисловості настали погані часи після приєднання KHP у 2001 р. до Світової організації торгівлі. Уже в 2004 р. по­тік китайської продукції у країни ЄС збільшився майже на 50 %, при цьому за рахунок скорочення місцевого виробництва. Міста у традиційному центрі виробництва текстилю на півночі Італії стали занедбаними, після розорення підприємств залишаються лише будівлі. Відома фірма Beneton (Італія) також віддала пошив фірмового одягу в Китай. Аналогічну картину можна спостеріга­ти навіть у машинобудуванні. Китайські фірми йдуть на хитрощі: на своїй продукції ставлять позначку СЕ, аби складалося уявлен­ня, що продукція відповідає схваленим стандартам Європи. Особ­ливо страждають у Європі від наступу китайських товарів дрібні та середні підприємства.

Рівень розвитку китайської економіки досяг такої межі ста­більної динамічності та інтенсивності, що загрожує непередбаче­ними стрибками й падіннями.

На.думку китайських економістів, у найближчі 50 років у світі відбудуться зміни, які призведуть до формування принципово нового обличчя світової економіки:

1. Вирішальну роль в економіці відіграватимуть інформація та інтелектуальна праця, йдеться про високі технології, а високо­кваліфікована робоча сила стане головним чинником успіху еко­номічного прогресу кожної держави. Існуючий розрив між індус­тріально розвинутими га периферійними країнами (між бідністю та багатством) збільшиться.

2. Посилиться світова економічна інтеграція, незважаючи на зростання протекціонізму в окремих регіонах. При цьому темпи зростання світової торгівлі впевнено перевищать темпи зростан­ня економіки. Ступінь конкурентоспроможності окремої країни визначатиметься насамперед рівнем розвитку науково-технічної бази.

3. Загостряться екологічні проблеми, оскільки інтенсивність використання природних ресурсів багатократно зросте, особливо у відсталих країнах

4. Політичні та економічні відносини у світі набудуть більш комплексного, багатогранного характеру. Європа, Північна Аме­рика та Азія збережуть за собою роль світових лідерів, імовірне переміщення центру світової цивілізації у Східну Азію (Китай, Японію, Корею).

Якщо Китаю не вдасться налагодити масового виробництва за високими технологіями та сформувати інформаційну економіку, то розрив між ним та розвинутими країнами значно зростатиме. Якщо ж це буде досягнуто, то до 2050 р. він за рівнем економіч­ного розвитку наздожене передові країни. На здатність досягти якісних характеристик сильно впливає населеність КНР, оскільки ключовими є показники виробництва надушу' населення. По суті, за 50 років Китай має намір пройти той шлях, який розвинуті країни долали за 200 років.

Китай посідає третє місце після США та Японії за фінансу­ванням науки — 60 млрд дол. Уже в 2006 р. KHP обійшла Німеч­чину за кількістю зареєстрованих патентів. Сьогодні в Китаї функ­ціонує понад 50 парків високих технологій. У них нараховується понад 16 тис. підприємств, які займаються дослідницькою та впроваджувальною діяльністю. Держава надає паркам високих технологій серйозну фінансову підтримку. При цьому пріоритет надається мікроелектроніщ, телекомунікаціям, біоінженерії й технологіям створення нових матеріалів.

Китай із країни велосипедів поступово перетворюється у сві­тового автовиробника У країні створено 13 великих автогруп, які будуть перетворені у 3—4 гігантські автомобільні концерни і ви­роблятимуть до 5 млн автомобілів за рік. Китай став третім світо­вим виробником автомобілів після США та Японії. До 2010 р. планується довести дохід від експорту автомобілів до 70— 100 млрд дол. на рік.

З 2006 р. Китай активізував створення власних нафтових стра­тегічних резервів. Аналітики прогнозують, що Китай та Індія до 2010 р. споживатимуть нафти більше, ніж Європа та США разом узяті. Китай з 2002 р. — другий після США у світі споживач наф­ти: з 6 млн барелей нафти, які щорічно споживає Китай, понад

2.5 млн імпортується. На сьогодні понад 40 % потреби задоволь­няється за рахунок імпорту.

Показовою стала програма підготовки Олімпі ади-2008 в Ки­таї’. З 37 млрд дол., виділених на підготовку олімпійських ігор, на будівництво спортивних споруд припадало менше 10%, а саме

3.5 млрд. Найвагомішою статтею витрат стало поліпшення еко­логії китайської столиці, а також витрати на інфраструктуру міс­та. Все було зроблено для того, щоб показати світові економічне диво, як свого часу зробили в Японії (Токіо—1964) та Південній Кореї (Сеул—1988).

Китайські товари домінують на споживчому ринку США. Прикладом є виробництво годинників та велосипедів, де відбуло­ся безпрецедентне падіння цін на продукцію. Особливо активно просувають китайські товари величезні американські магазини типу дискаунтерів, що пропонують товари за зниженими цінами

Китай із 61 місця в 1985 р перейшов на початку XXI ст. у чет­вертий десяток країн за міжнародною конкурентоспроможністю. Основними чинниками конкурентоспроможності були швидкий приріст ВВП, збільшення зайнятості, позитивний стан зовнішньої торгівлі, зростання золотовалютних резервів. Поки що KHP від­стає від більшості розвинутих країн Азії за рівнем технологій, розвитком сфери послуг, енергомісткістю виробництва. Китайсь­кі промислові підприємства витрачають у 4 рази більше води на одиницю продукції, ніж у середньому у світі, а в багатьох випад­ках скидають усі відходи виробництва без будь-якої очист­ки. Третина всіх промислових підприємств не має очисного об­ладнання, третина має, але не використовує, і тільки третина очищує викиди. Із 45 видів важливих мінеральних ресурсів до 2010 р. Китай може забезпечити себе тільки за 21-ю позицією, а до 2020 р. — тільки за 6-ма видами ресурсів. Країна набула ста­тусу «глобального складального цеху планети». Китайські ви­робники захоплюють малоосвоєні або неосвоєні ніші ринку через їх повне поглинання або поступове витиснення конкурентів. Прогнозна динаміка ВВП країни, у розрізі окремих чинників економічного зростання, наведена у табл. 11.3.

Таблиця 11.3

ЧИННИКИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ КИТАЮ

Чинниками підвищення ефективності економіки Китаю бу­дуть на наступні 50 років запозичення новітніх західних техноло­гій, зниження темпів приросту населення до нуля до 2030 р., змен­шення частки сільського населення до 30 %. В країні планується незабаром завершити перехід на обов’язкову 9-річну освіту, при цьому цільові витрати на освіту мають становити 4 % ВВП. Част­ка капіталовкладень у ВВП досягне у 2050 р. 26—28 %, а обсяг зовнішньої торгівлі — 6,5 млрд дол. Чисельність населення ста­новитиме 1,53 млрд. а до 2050 р. завершиться перехід на загальну 12-річну освіту, витрати на освіту становитимуть уже 6 % ВВП.

Як видно, сучасний економічний розвиток Китаю все більше набуває інтенсивного характеру. Якщо припустити, що населення Китаю становитиме 1,5 млрд до 2050 р. то на той час виробляти­меться ВВП на душу населення в розмірі 91 тис. дол. США (для порівняння, у 1995 р цей показник становив лише 568 дол.). По­ступово темпи приросту ВВП зменшуватимуться.

На сьогодні китайський уряд надав світовому співтовариству поширену програму залучення іноземного капіталу в західні ре­гіони країни на додаток до традиційного розвитку східного узбе­режжя. Привабливість регіонів зростатиме у зв’язку з бурхливим розвитком транспортної інфраструкгури. В сучасних умовах рі­вень життя в центральних регіонах становить лише 50 % від схід­них, а в західних — 40 %. Китай стає одним із найбільших реци­пієнтів іноземного капіталу, посідаючи третє місце у світі та пер­ше серед країн, що розвиваються, за обсягом прямих іноземних інвестицій. На частку підприємств з іноземним капіталом припа­дає майже 60 % зовнішньоторговельного обороту, в тому числі 58 % експорту. Експорт та імпорт становили в 1995 р. 39 % ВВП, у 2000 р. — 40 %, а в 2005 р. — близько 64 %.

У світовій пресі про Китай часто пишуть як про головну' по­дію й одночасно як про велике невідоме XXl століття. Китай сприймається як країна, що успішно проводить ринкові рефор­ми й демонструє приклад динамічного розвитку. За останню чверть XX століття і перші роки XXI ст. китайська економіка ба­гатократно збільшила свій потенціал. Розвиток економіки супро­воджується динамічним процесом урбанізації населення. Біль­шість міського населення Китаю — це городяни в першому по­колінні.

Разом з тим Китай перетворився на експортера капіталу, лише в 2006 р. прямі інвестиції за кордон перевищили 64 млрд дол. Китай включився у міжнародну спеціалізацію й кооперацію ви­робництва, що зміцнило його позиції у випуску масових видів продукції.

Стратегія експортної орієнтації економіки, оголошена в 1992 р., підтримувалася відповідними заходами з її реалізації. Значну роль серед них відіграли фінансово-кредитна політика, яка сприя­ла формуванню банківської системи в якості практично другого державного бюджету' і стимулювання припливу в країну інозем­них інвестицій. Значні вкладення були спрямовані в основний капітал. Частка інвестицій у ВВП підвищилася з приблизно 42 % у 2001—2005 р. до 50 % у 2006 р. Інвестиційна діяльність держа­ви в основному була підпорядкована концентрації сил і коштів на створенні та розвитку районів, орієнтованих на залучення інозем­ного капіталу, організацію експортного виробництва, розширен­ня зовнішньої торгівлі. Велике значення мали створення спеці­альних зон у провінціях Гуандун та Фуцзянь Потім були розви­нуті могутні виробничі комплекси навколо Шанхаю, Пекіна, Тянь­цзіня. При цьому на приморські райони експортного виробництва було спрямовано понад 56 % усього обсягу інвестицій в основ­ний капітал.

Кінець XX ст. в Китаї знаменувався високими темпами при­росту іноземних капіталовкладень, які були спрямовані переваж­но на створення та розширення експортного виробництва Райони експортного виробництва не тільки поглинали все більшу частку інвестицій, а й нарощували частку в експорті — до 90 %. Фактич­но, ці райони перетворилися в «локомотиви» економічного зрос­тання країни, оскільки саме талі створюється майже 60 % ВВП. У банківському секторі KHP центральний банк регулює базові процентні ставки за банківськими кредитами та депозитами. Для забезпечення контролю динаміки грошової маси та обсягу інвес­тицій центробанк Китаю щорічно встановлює граничні розміри кредитів, які дозволяється видавати кредитно-фінансовим уста­новам країни. У 1991 р. був запроваджений податок на інвестиції юридичних і фізичних осіб в основні фонди — щорічно він зби­рається (максимум 30%) із суми фактично освоєних капітало­вкладень за диференційованою ставкою залежно від галузі, обся­гів та характеристики підприємства як нового будівництва або в стадії технічної реконструкції. З метою попередження перегріву ринку' нерухомості уряд встановив вимогу щодо обов’язкового первісного внеску на придбання житла в кредит, було запрова­джено 20-відсотковий податок на доходи від продажу житла на вторинному ринку та 5,5-відсотковий податок на такі доходи у разі перепродажу житла до закінчення 5-річного строку з момен­ту його придбання. Іноземним громадянам для придбання житла у власність слід прожити в Китаї' не менше одного року. З 2005 р. у Китаї заборонено створення в сталеливарній галузі нових ком­паній за участі іноземного капіталу. Аналогічний підхід застосо­вується заради попередження перегріву в цементній та алюмініє­вій галузях промисловості.

У політиці залучення іноземних інвестицій останнім часто ки­тайська влада реалізує пріоритет якісних параметрів: акцент все більше робиться на запозичення передових ресурсозберігаючих та екологічних технологій, кращого управлінського досвіду, під­готовку національних фахівців міжнародного рівня, пріоритет­ність інвестування в електроніку, телекомунікації, фармацевтику, біотехнології 3 2008 р. встановлена єдина ставка податку на до­ходи іноземних та національних підприємств — 25 %. У 2007 р. було проведено вибіркове відкриття для іноземних інвесторів ря­ду' наукоємних підприємств китайської оборонної промисловості. У вересні 2007 р. була заснована державна Китайська інвести- цінна корпорація, капітал якої формується через передання їй 200 млрд дол. з валютних запасів країни, а механізм капіталізації передбачає емісію Міністерством фінансів спеціальної 10-річної облігаційної позики в розмірі 1,55 трлн юаней та використання цих коштів для викупу відповідної частини національних валют­них запасів. У результаті корпорація отримала у своє розпоря­дження найбільший суверенний інвестиційний фонд для довго­строкового інвестування за кордоном при одночасному зв’язу­ванні величезної надлишкової маси юаней на внутрішньому гро­шовому ринку.

У Китаї продовжується лібералізація валютного регулювання: якщо у 1990-ті роки експортери зобов’язані були повністю про­давати валютну виручку державі, то в 2002 р. отримали право за­лишати собі 20 %, в 2004 р. — 80 %, а в 2007 р. — всі 100 % своїх валютних надходжень.

Експансія китайських корпорацій по всьому світу визначена як стратегія. Наступ на світові ринки намічено здійснювати «трьома арміями»: армія центру — група провідних банків та га­лузевих монополій; армія основних підприємств — включаючи компанії, які підтримує держава, а саме шість найбільших промис­лових груп, включаючи виробників електрообладнання, програм­ного забезпечення, нафтогазової продукції: армія підприємств- «насіння» охоплює компанії, які отримали статус таких, що «до- сягли міжнародної конкурентної марки» На сьогодні цей статус присвоєний понад 70 відомим підприємствам країни Прикладом такого підприємства є китайська компанія Haier, яка є одним із головних у світі виробників побутової техніки, обсяг продажу компанії перевищив 3 млрд дол на рік. Ii заводи функціонують на трьох континентах, де зайнято понад 26 тис осіб.

Наскільки ефективно Китай використовує свої ресурси, свід­чить порівняння його частки у світовому ВВП (яке становить до 5%) з тим, що ця країна виробляє понад 12% усіх первісних енергоресурсів світу, 15% прісної води, 25% алюмінію, 28% сталі, 50 % цементу. Особливо складною проблемою стає руйну­вання навколишнього середовища. Зокрема міжнародні дослі­дження свідчать, шо економічна шкода навколишньому середо­вищу Китаю досягла 512 млрд юаней, або 3 % ВВП, при цьому на подолання шкоди треба витратити ще 1,8 % ВВП.

Уряд підкорив життя суспільства і держави інтересам форсу­вання темпів економічного зростання на базі розширення експор­ту, коли темпи зростання економіки визначаються не внутрішнім, а зовнішнім попитом. Одночасно відбувалися зміни і в самій вла-

ді: з політичної арени зійшло покоління революціонерів-роман- гиків, які відверто вірили в ідеали соціалізму та віддавали всі си­ли будівницгву нового суспільства. На зміну йому прийшли ціле­спрямовані прагматики-підприємці. Значна їх частка починала з активного використання своїх партійно-державних посад для особистого збагачення і створення початкового капіталу. Не­зважаючи на те, що чиновникам було заборонено зайняття під­приємництвом, вони поступово розгорнули процес таємної при­ватизації державної та колективної власності. Так, обстеження банківських депозитів у 1999 р., проведене центральним банком Китаю, виявило на рахунках приватних осіб 1 млрд юаней кре­дитних коштів, які були перед цим видані державним підприєм­ствам.

У KHP партійно-державні керівники є фактично власниками, розпорядниками та організаторами виробничої, господарської та культурної діяльності на підвідомчій території. Центральна влада зберегла у своїх руках важелі регулювання гігантських потоків національного та іноземного капіталу. Водночас центральна вла­да намагається утримати свої повноваження у сферах, які по­в’язані із розмежуванням населення на міське та сільське, а та­кож з регулюванням міграційних потоків, умов оплати праці й соціального забезпечення мігрантів.

Сьогодні Китай опинився у пастці екстенсивного зростання, що й підштовхує китайське керівництво до пошуку нової страте­гії розвитку. Експортно орієнтовані райони Китаю надмірно ви­рвались уперед за рівнем життя.

У країні ведеться активна боротьба з відмиванням грошей чи­новниками. Так, лише в 2006 р. було відкрито понад 680 кримі­нальних справ, розкрита злочинна діяльність майже 5 тис. осіб. Усього було ліквідовано понад 1 млн організованих злочинних угруповань, у тому числі тих, які активно займалися контрабан­дою товарів у країни колишнього CPCP. Однак самовідтворення злочинних угруповань продовжується.

Зросіає також проблема міграції з відсталих районів Китаю у розвинуті східні райони, де створюються робочі місця. У резуль­таті до 200 млн мігрантів з таких районів утворили нову соціаль­ну спільноту, маргінальну за своїм характером, яка породжує злочинність. Крім того, зростає розрив між рівнем доходів сіль­ського та міського населення: рівень споживання на селі відстає від міського не менше ніж на 10 років. У сільській місцевості практично не виконується закон про обов’язкову освіту. В само­му Китаї залишається проблема бідності, при цьому офіційна межа бідності в цій країні вимріюється доходом менше 0,23 дол. на день, тобто у 4 рази нижче показника OOH (дохід або обсяг споживання на суму не менше 1 дол. надень). Згідно з офіційною статистикою, майже 21,7 % селянських господарств перебувають за межею абсолютної бідності. З урахуванням показника OOH чисельність найбіднішого населення Китаю перевищує 200 млн осіб, а за офіційною статистикою становить лише 24 млн.

Злиденність на одному полюсі контрастує з багатством на ін­шому. Китай посів друге місце за кількістю найбагатших людей. Майно 320 тис осіб оцінюється у 1,59 трлн дол... у середньому кожний із них розпоряджається багатством 5 млн дол. (не врахо­вуючи нерухомості). При цьому майже всі вони проживають у приморських провінціях. Безробіття становить не більше 4—5 % працездатного населення країни, але якщо врахувати безробіт­них не тільки в містах, то частка наближатиметься до 25 %. Із 400 млн селян мають роботу тільки 50 %. Таким чином, підсумки економічного розвитку країни за останні роки свідчать як про до­сягнення в розвитку країни, так і про негативні наслідки. Ціна, яку суспільство заплатило і продовжує платити за прискорення темпів економічного зростання, виявилася надмірно високою.

Гармонія по-китайськи — те саме, що соціалізм із китайською специфікою, або капіталізм із китайськими соціалістичними особ­ливостями. Багато чого визначається обраною системою оціню­вання стану суспільства і держави. У країні явно відбувається протиборство політичних та господарських структур, які керу­ються різними стратегічним установками. Для одних у партії і державі платформа дій продовжує визначатися експортною орієн­тацією економіки та завоюванням нових плацдармів на світовому ринку Для інших головною метою є розширення внутрішнього ринку, забезпечення збалансованого розвитку всіх регіонів краї­ни, підвищення добробуту населення Могутні політичні та еко­номічні сили країни мають у своєму розпорядженні досить різні потенціали. Тому протиборчі еліти не можуть не враховува­ти гостроти соціальних, політичних та економічних проблем Одним із найважливіших напрямів майбутнього має стати узго­дження їхніх інтересів.

Амбіційність, прагнення до лідерства, помножені на ефектив­не використання національних переваг, дають підстави зробити висновок про те, що плани китайського керівництва стосовно ін­тернаціоналізації національного бізнесу цілком можуть бути реа­лізовані. Практика свідчить, що в KHP адміністративні заходи досить ефективні в плані негайного подолання негативних тен- денній в інвестиційних процесах. Однак в умовах узвердження в економіці ринкових засад для збалансованого довгострокового розвитку економіки та інвестицій потрібні інші інструменти, в тому числі монетарні.

Китай кинув виклик західним міркуванням відносно наявності тісного зв’язку між демократичною системою та економічним прогресом і рухатиметься поки що в даному напрямі. Поряд із постійною лібералізацією китайська держава та її бюрократичний апарат продовжують розпоряджатися колосальною владою у ви­борі напрямку розвитку китайської економіки. Китай залишаєть­ся єдиною комуністичною державою, яка досягла справді швид­ких темпів економічного зростання. Це єдина країна, що роз­вивається, з авторитарним режимом, яка намагається підтримува­ти збалансований економічний розвиток завдяки жорсткому кон­тролю свободи особистості.

Отже, дослідження китайської економіки XX—XXl ст., її ус­піхів та провалів дає багато узагальнень для розуміння сучасного стану й перспектив розвитку всієї світової економічної системи. Певною мірою досягнутий прогрес за відносно короткий період нагадує економічне диво Японії та Південної Кореї, але тут є ба­гато унікальних особливостей. Якщо визнати, що Китай та його народ багато чого запозичили в передових країн, у тому числі в CPCP, то не слід забувати, що самі китайці принесли світові ба­гато винаходів •— від пороху до паперових грошей. Сьогодні ба­гато економістів і політиків намагаються вивчити феномен ки­тайського економічного дива і навіть скористатися прийнятним досвідом реформаторів.

Контрольні запитання

1. Які особливості формування економічної системи Китаю?

2. Що було метою Великого стрибка вперед і Пролетарської культурної революції?

3. У чому полягає суть реформ Ден Сяопіна?

4 Які події свідчать про опозицію комуністичному режиму в Китаї'?

5. Чим зумовлені успіхи економічної реформи в Китаї?

6. Оцініть ефективність економічної системи Китаю.

Література

1. Илларионов А. Сскр&г китайского экономического «чуда» ∕/ Вопро­сы экономики — 1998. —№4. — С. 14—26.

2. Китай: 20 лет политики реформ и открытости // Ill НУ. — 1999. — № 5 — www.ptpu.ru — CD.

3. Малявин В. В. Китай управляемый. Старый добрый менеджмент. — M.: Европа, 2007. — 304 с.

4. Островский А. В. Китайская модель перехода к рыночной эконо­мике / РАН; Ин-т Дальнего Востока. — M.: Ин-т Дальнего Востока, 2007 — 205 с.

5. Петит Джон М. Китайский путь и его перспективы // ПТПУ. — 1992. — № 12. — www.ptpu.ru — CD.

6. Поступові зміни та «двоколійний» перехід і розуміння прикладу Китаю / Уроки реформ. За матеріалами міжнар. конф. І Пер. з англ. — K.: Основи. 1995. — С. 110—133.

7. Салицкий А. И. Взаимодействие КНР с мировым хазяйством. — M.: Моск, обществ, науч, фонд, 2001. — 272 с.

8. СелищевА. C., Селищев Н. А. Китайская экономика в XXI веке. — СПб.: Питер, 2004 — 240 с.

9. Тайна китайского экономического чуда. — http√∕e2000,Kviv.ore∕ CD

10. Титаренко М. Л. Китай: цивилизация и реформы / РАН; Ин-т Дальнего Востока. —М. : Республика, 1999. — 240 с.

11. Чжою Синьчэн. Экономическая реформа в Китае: достижения и задачи // ПТПУ. — 1997. — № 2. — www.ptpu.ro — CD

12. Шенкар О. Китай: век XXI: Развитие Китая, его влияние на миро­вую экономику и геополитическое равновесие / О. В. Теплых (пер ). — Д. : Батане Бизнес Букс, 2005. — 194 с.