СУТНІСТЬ І ФАКТОРИ ВИРОБНИЦТВА

Для того щоб жити, людина має задовольняти свої потреби. Оскільки вона має двоїсту природу (біологічну та соціальну), пот­реби поділяють на первинні (нижчі) та вторинні (вищі). Під пер­шими розуміють фізіологічні потреби людей в їжі, одязі, взутті, житлі тощо.

Загальновизнані потреби мають об'єктивний характер, необ­хідність їх задоволення породжує у людей, фірм i суспільства еко­номічні інтереси. Економічні інтереси - це усвідомлені потреби, виражені в якісній чи кількісній формі, задоволення яких є життє­во необхідним для функціонування економічного суб'єкта (держа­ви, підприємства, індивіда).

Розрізняють особисті, колективні, суспільні та інші інтереси. Економічні інтереси різних суб'єктів господарювання є різноспря- мованими, тому часом це породжує конфлікт інтересів, який можна залагодити в процесі переговорів або в результаті втручання пра­воохоронних органів. Але у будь-якому випадку саме економічні інтереси виступають стимулами до трудової та підприємницької діяльності та формують матеріальну зацікавленість у її результа­тах. Саме інтереси й потреби людей є вихідним пунктом процесу виробництва та його спонукальним мотивом.

Необхідні для задоволення потреб людини блага не існують у природі в готовому вигляді, їх треба створювати. Виробництво - це процес створення товарів і послуг для задоволення потреб людини.

Для того щоб розпочати процес виробництва, треба поєднати фактори виробництва (елементи продуктивних сил), необхідні для виготовлення того чи іншого продукту.

Фактори виробництва поділяють на особисті та речові. У су­часній економічний теорії існує дві класифікації факторів вироб­ництва (рис. 3.1).

Рисунок 3.1 - Фактори виробництва

Перша класифікація робить акцент на ролі фактора у процесі виробництва.

Робоча сила - це здатність працювати, сукупність фізичних, розумових і творчих сил людини, які використовуються для ство­рення життєвих засобів. Робоча сила споживається в процесі праці.

Засоби виробництва поділяються на предмети та засоби праці. Під предметами праці розуміють усе те, на що спрямовано людську працю (земля, сировина, матеріали, енергоносії). Засоба­ми праці називають те, за допомогою чого людина впливає на предмети праці (верстати, обладнання, машини, виробничі будів­лі, споруди, комунікації, а також природні умови виробництва).

Отже, робоча сила є активним фактором виробництва, пред­мет праці - пасивним фактором виробництва, а засіб праці - посе­редником між ними.

Друга класифікація факторів виробництва бере до уваги їх походження. Відповідно до неї до особистих факторів виробницт­ва відносять труд і підприємницьку здібність (здатність ефектив­но поєднувати й використовувати інші фактори виробництва, створювати та застосовувати нововведення, йти на допустимий, виправданий ризик), а до речових - капітал (усі вироблені люди­ною засоби виробництва) та землю (природні ресурси - корисні копалини, земельні, лісні та водні ресурси, флору й фауну). На­приклад, для того щоб виростити пшеницю, потрібні такі фактори виробництва: труд сільськогосподарських працівників, підприєм­ницькі здібності фермера, сільськогосподарські машини (фактор капітал) і родючі ґрунти (фактор - земля).

У процесі еволюції виробництва його фактори постійно роз­виваються. З'являються нові предмети праці й відсутні в природі матеріали з наперед заданими властивостями (наприклад, поліме­ри, синтетичні смоли, термостійкі високоміцні та інші матеріали), в результаті чого виробництво звільняється від обмеженості при­родних матеріалів. Науково-технічна революція породжує прин­ципово нові засоби праці (електронно-обчислювальні машини нових поколінь, персональні комп'ютери, верстати з числовим програмним управлінням, робототехнічні комплекси, роторні та роторно-конвеєрні лінії, обробні центри тощо), що мають високу продуктивність і служать основою інтенсифікації виробництва та створення більш сприятливих умов праці. Поступово підвищують­ся кваліфікація й вимоги до робочої сили, а також змінюється сам характер праці - спостерігається еволюція від фізичної до розумо­вої й далі до творчої праці.

Поступово виникають нові фактори виробництва. В умовах постіндустріального суспільства самостійними та системоутворю­ючими стають такі фактори, як менеджмент (організація й управ­ління виробництвом), наукові знання, інформація й екологія.

Класичні фактори виробництва дуже специфічно використо­вуються у тіньовому секторі суспільного виробництва. Тут викори­стання особистого фактора як сукупності фізичних і розумових здібностей людини перш за все має за мету не здійснення суспіль­но корисної праці, а її спрямування на суспільно шкідливу та часто прямо заборонену діяльність. Особистий фактор тіньової економі­ки не є однорідним, він складається з різних «класів», які і форму­ють піраміду сучасного кримінального виробництва. Вершиною цієї піраміди є корумповані урядовці, які, використовуючи службове становище, за хабарі покривають інших злочинців. Другий шар цієї піраміди заповнюють легальні підприємці, які шляхом підкупу можновладців ухиляються від виконання усталених у суспільстві правових норм (організація окремих видів виробничої діяльності, сплата податків тощо). Третій шар піраміди складають представни­ки безпосередньо кримінального світу, пов'язаного з різними ви­дами суто злочинних промислів, як-то: рекет, кілерство, шахрайст­во, наркобізнес, незаконне виготовлення та реалізація зброї, прос­титуція тощо. Слід зазначити, що всі названі прошарки особистого фактора виробництва кримінальної економіки є тісно пов'язаними між собою та становлять значну небезпеку для суспільного розвитку.

Що стосується використання засобів виробництва у тіньовій економіці, то тут, перш за все, відбувається протизаконне викорис­тання у різних секторах таких предметів праці, як рідкоземельні та кольорові метали, а земля використовується для вирощування різ­них видів наркотичних рослин.

Засоби праці у кримінальній економіці виступають як знаряд­дя злочинів, тому що використання комп'ютерів, засобів зв'язку, верстатів, обладнання, автомобілів тощо має на меті їх застосуван­ня у злочинних або напівкримінальних намірах.

Важливою характеристикою економічних ресурсів є їх кількі­сна обмеженість. Оскільки людські потреби постійно зростають, а економічні ресурси, необхідні для вироблення життєвих благ, є обмеженими, перед будь-яким економічним суб'єктом постає про­блема вибору, що й у якому обсязі слід виробляти, а від чого дове­деться відмовитися. Справа в тому, що більшість економічних ре­сурсів можна використовувати в альтернативний спосіб (напри­клад, механізація виробництва вивільнює робочу силу; ті ж самі природні ресурси можна використовувати у різних галузях вироб­ництва). Це дозволяє спрямовувати ресурси в ті сфери виробницт­ва, які визнаються більш необхідними для максимального задово­лення людських потреб за наявних факторів виробництва.

Зазначену проблему вибору ілюструє крива виробничих можли­востей (рис. 3.2). Як і будь-яка економічна модель, вона передбачає певне спрощення. Кожна точка цієї кривої - комбінація обсягів двох благ, які умовно виробляються у суспільному виробництві цієї країни із цим обсягом ресурсів і за цього рівня розвитку техніки й технології. Припустимо, що все розмаїття продуктів виробництва зводиться до двох видів: продуктів харчування та машин. Існує декі­лька комбінацій обсягів їх виробництва з наявних факторів вироб­ництва. Якщо у суспільстві хочуть збільшити виробництво машин з чотирьох одиниць (точка А) до восьмі (точка Б), це можна зроби­ти, лише зменшуючи випуск продуктів харчування з чотирьох (точка А) до двох (точка Б) одиниць, оскільки ресурси є обмеженими.

Рисунок 3.2 - Крива виробничих можливостей

Точка Г свідчить про недовикористання наявних ресурсів. Найбільш бажаною для суспільства буде точка В, але вона є недо­сяжною, оскільки перебуває поза межами виробничих можливос­тей. Зауважимо, що крива виробничих можливостей не є постій­ною. Вона може зсуватися, якщо змінюються обсяг наявних факто­рів виробництва або ефективність їх використання.

3.2.