Види циклів

Виділення видів економічних циклів базується на тривалості функціонування різних частин фізичного капіталу в економіці. Відповідно ДО тривалості розрізняють такі види циклів:

столітні, такі, що тривають сто і більше років та пов’язані з появою наукових відкриттів і винаходів, здійсненням переворотів у технології виробництва (вік пару змінився віком електрики, а затим •- віком електроніки й автоматики).

"цикли Кондратьева" або ⁱ'∂∂βa хвилі", тривалість яких складає 50-70 років (названі на честь російського економіста М. Кондратьева). Відповідно до теорії “довгих хвиль” М. Кондратьева HTP розвивається хвилеподібно, з циклами довжиною у п’ятдесят років. Протягом останніх віків технологічну еволюцію можна розділити иа п’ять хвиль і виділити п’ять технологічних укладів.

г класичні цикли або середні, тривають 10-12 років і пов’язані з масовим оновленням основного капіталу, тобто обладнання;

г короткі цикли тривалістю 2-3 роки, пов’язані з процесами у сфері грошових відносин.

Застосування теорії “довгих хвиль” до економічного розвитку дозволяє виділили п’ять технологічних укладів.

Перший уклад сформувався в і 785 1835 рр., базувався він на використанні енергії води, парових двигунів та нових технологіях у текстильній промисловості. В ній переважали дрібні ремісничі майстерні або підприємства з невеликою - до 100 чоловік - кількістю працівників. Одночасно розвивалося виробництво засобів виробництва для текстильної промисловості (верстати, барвники, хімічні продукти), а також металургійна промисловість.

Формування другого технологічного укладу (1830-1890 рр.) пов’язане з розвитком залізничного транспорту та механізації виробництва практично всіх видів продукції на базі використання парового двигуна. Основою економіки стає виробництво парових двигунів, у тому числі для залізничного і морського транспорту, що робить можливим формування мережі залізниць і морських шляхів, розвивається верстатобудування.

Третя хвиля (1880-1940 рр.) базувалася на використанні в промисловому виробництві електроенергії, розвитку важкого машинобудування, електроенергетичної промисловості, використанні сталевого прокату та нових відкриттях в області хімії. Створюється потужний військово-промисловий комплекс в Європі, нафтодобування в США дає надприбутки, поширюється радіозв’язок та телеграф. Починається виробництво таких складних товарів, як автомобілі та літаки, алюмінію, пластмас, товарів довгострокового користування, засобів радіо- та телекомунікацій. Подальші організаційно-економічні зрушення вивели на історичну арену величезні фірми, картелі, трести, поширення практики поглинень дрібних компаній великими. В цей період панують монополії та олігополїї, при цьому держава здійснює контроль або володіє природними монополіями. Починається процес концентрації банківського та фінансового капіталу.

Четвертий технологічний уклад (1930-1990 рр.), заснований на подальшому розвитку електроенергетики, в основному базується на використанні нафти та нафтопродуктів, газу, засобів зв’язку, нових

синтетичних матеріалів. Це період масового виробництва автомобілів, літаків, товарів довгострокового користування, засобів озброєння. Символом цього періоду стає масове виробництво на основі використання фордівської конвеєрної технології. З’являються і поширюються комп’ютери і програмне забезпечення. Панує олігопольна конкуренція, капітал виходить за національні рамки, реальністю стає транснаціоналізація виробництва.

Із середини 80-х рр. XX ст. почалася п ’ята хвиля технологічної еволюції.

Україна (в складі Російської імперії) включилася в іагальпосвітовий ритм тсхпіко-скономічного розвитку в кінці XIX ст., на рівні третього технологічного укладу, при значному впливі першого і другого укладів. Нові уклади втілювалися в життя шляхом “доганяючої неорганічної модернізації”, яка не виростала природним чином з попередніх укладів, а співіснувала з ними, часто віднімаючи дефіцитні ресурси, підштовхуючи їх до передчасної деградації, іцс до завершення нормального циклу розвитку. В цих умовах сформувалася така структура промисловості, в якій значну роль відіграють галузі, що були лідерами технічного прогресу в XIX та XX ст.ет. — так звані 3-й і 4-й технологічні уклади, при незначній ролі галузей 5-го укладу - промисловості XXI ст.

76. Безробіття як економічне явище. Види безробіття

У ринковій економіці частина економічних ресурсів може виявитися незайнятою у виробництві. Це, зокрема, стосується людських ресурсів. Явище незайнятості трудових ресурсів у процесі виробництва називають безробіттям. Рівень безробіття визначається як співвідношення чисельності безробітних і чисельності робочої сили.

Сучасна економічна наука виділяє три види безробіття.

Фрикційне безробіття зв'язане з регіональними, професійними і віковими переміщеннями працівників (переїзд па нове місце проживання, одержання нової кваліфікації, навчання, догляд за дітьми і т.д.). За своїм змістом фрикційне безробіття с добровільним, це безробіття серед осіб, для яких пошук місця роботи, що відповідає їхній кваліфікації й індивідуальним перевагам, вимагає певного часу.

Структурне безробіття тісно зв'язане з особливостями розвитку окремих регіонів і галузей, при цьому надлишок праці в одних секторах чи регіонах може супроводжуватися її нестачею в інших. Структурна перебудова економіки збільшує масштаби цієї форми безробіття. Структурне безробіття зв'язане з технологічними зрушеннями у виробництві, які змінюють структуру попиту на робочу силу. Цс безробіття серед осіб, професії яких виявилися "застарілими" чи менш необхідними економіці внаслідок науково- технічного прогресу. Структурне безробіття мас переважно вимушений і більш довгостроковий характер, гак як у цієї категорії безробітних немає готових до продажу навичок до роботи й одержання робочих місць для них пов'язане з професійною перепідготовкою, що нерідко супроводжується зміною місця проживання.

Поєднання фрикційного і структурного безробіття утворює природний рівень безробіття (рівень безробіття при повній зайнятості), який відповідає потенційному ВВП (обсяг ВВП, що виготовлений в умовах повної зайнятості або природного рівня безробіття). Фактичний і потенційний ВВП можуть не співпадати, як не завжди збігається фактичне і природне безробіття. Природний рівень безробіття визначається в результаті усереднення фактичного рівня безробіття в країні за попередні 10 років (чи за більш тривалий період) і наступні 10 років (використовуються прогнозні оцінки з урахуванням імовірнісної динаміки очікуваного рівня інфляцїї).У США у 90-х рр. XX ст. природний рівень безробіття складав 6-7% від кількості робочої сили.

Циклічне безробіття визначається змінами економічної кон'юнктури. Вона знижується під час циклічних підйомів і збільшується в періоди криз. Циклічне безробіття являє собою відхилення фактичного рівня безробіття від природного. У період циклічного спаду циклічне безробіття доповнює фрикційне і структурне; у періоди циклічного піднесення циклічне безробіття відсутнє.

Розрахунки фактичного і природного рівнів безробіття ускладнюються тим, що критерії віднесення окремих осіб до категорій зайнятих чи безробітних досить умовні. Звичайно безробітними вважаються ті, хто не мас роботи на момент проведення статистичного обстеження, але активно шукає її і готовий приступити до роботи негайно. Люди, які мають роботу, а також усі зайняті неповний робочий день чи тиждень, належать до категорії зайнятих.

Сукупність зайнятих і безробітних утворює робочу силу. Особи, які не мають роботи й активно її не шукають, вважаються такими, що вибули зі складу робочої сили. До цього числа належать особи працездатного віку, які потенційно мають можливість працювати, але за якимись причинами не працюють: учні, пенсіонери, бездомні, домогосподарки, ті, хто втратив надію знайти роботу і припинив її пошуки та інші. До складу робочої сили також не включаються особи, які тривалий час перебувають в іиституціональпих установах (психіатричних лікарнях, в'язницях і т.д.).

77.