Моральна логіка рівності й нерівності в ринковому суспільстві

Леонід Никонов

Результати функціонування ринку не завжди відповідають принципу рівності й участь у ньому не вимагає рівних стартових умов. Але це не сумні втрати ринку. Нерівність не просто нормальний результат ринкового обміну — це передумова обміну, без якої він втрачає сенс.

Ідеал рівного обміну може означати рівність стартових умов або рівність результатів. Якщо мова йде про перший варіант, учасники рівного обміну повинні бути рівні у всіх відношеннях: будь-яка відмінність додасть йому нерівно­правного характеру — через це дехто вважає нерівноправ­ним, а виходить, і несправедливим, трудовий договір між роботодавцем і найманим робітником. У другому варіанті мова йде про обмін однакової вартості або про те, що його результати для учасників однакові за вартістю. Наприклад, обмін буде відповідати критеріям рівності, якщо мова йде про перехід з рук у руки однакового обсягу товарів тієї самої якості. Уявіть собі сюрреалістичну картину: двоє лю­диноподібних істот, як дві краплі води схожих одна на од­ну (тобто, які не мають особистісних відмінностей, що яв­ляють собою одну з форм однаковості), передають одна одній зовсім ідентичні речі. Залишаючи осторонь естетич­не неприйняття настільки протиприродного видовища, слід зазначити: простий здоровий глузд указує на те, що сама ідея рівноправного обміну містить у собі глибоке протиріч­чя. Подібний обмін нічого не міняє: він не поліпшує ста-

[ МОРАЛЬНА ЛОГІКА РІВНОСТІ Й НЕРІВНОСТІ ] 63

новища жодної зі сторін, а виходить, ні в жодної зі сторін немає причин, щоб його здійснювати.

Проте в етичному плані принцип рівності має в очах декого свою привабливість. Загальна риса багатьох мораль­них суджень полягає в тому, що вони сформульовані в чис­то деонтичній модальності, тобто за логікою винного. Вони стосуються лише того, що, мабуть, незалежно від економіч­ної логіки або того, що є, і навіть того, що буде через те, що повинне бути зроблене. Іммануїл Кант стверджував: борг вимагає реалізації незалежно від результатів, наслід­ків і навіть можливості зробити те, що має бути зроблено. Ти повинен — виходить, ти можеш. Тому, навіть якщо рів­ноправність обміну абсурдна з економічної точки зору, її можна підтримувати як моральний ідеал.

Рівність як питання моральне — досить складна пробле­ма. Тут можна провести відмінність між позицією, у рам­ках якої досягнення рівності — це головне, і позицією, що не надає цьому основного значення. Перша називається егалітаризмом, а друга — антиегалітаризмом. При цьому антиегалітаристи не обов’язково вважають рівність небажа­ною, а нерівність бажаною: вони просто відкидають зосере­дженість егалітаристів винятково на рівності на шкоду іншим цілям, і особливо на забезпеченні рівності в матері­альному достатку.

Антиегалітаристи, що являють собою класичний лібера­лізм (або лібертаріанство), навіть вважають необхідною певну форму рівності — рівність основних прав, що не оз­начає, на їхню думку, рівності результатів. Таким чином, їх можна теж вважати егалітаристами, але іншої штибу. (На рівності прав багато в чому побудовані юриспруденція, система власності й толерантність, що члени сучасного вільного суспільства вважають само собою зрозумілим). Вони вважають рівність «найчистішою», послідовною й стійкою формою рівності, але прихильники рівності в «розподілі» багатства стверджують, що ця лібертаріанська концепція насправді є рівністю чисто формальною, рів­ністю на словах, а не на ділі.

64 [ЛЕОНІД НИКОНОВ 1

зримого стану світу чи статичного розподілу активів. Чи є такий підхід до рівності формальним чи стосується суті справи, залежить від того, якого значення надається право­вим процедурам і поведінковим стандартам).

Часто трапляється, що складні філософські проблеми обговорюються до того, як бувають чітко сформульовані й поставлені. Так, тисячі років філософи Заходу й Сходу створювали етичні доктрини, а систематичний аналіз .су­джень про повинність і перформативну логіку відбувся піз­ніше. Цю роботу всерйоз почали Давид Юм та Іммануїл Кант, продовжили філософи-позитивісти (Джордж Мур, Альфред Айер, Річард Хейр та інші); дослідження деонтич- ної і перформативної логіки не закінчене дотепер. Хоча су­перечка між егалітаристами й антиегалітаристами не обме­жується питанням про логічний зв’язок між рівністю й мо­раллю, прояснення співвідношення між ними стало б цінним внеском у триваючу активну дискусію щодо допус­тимості з моральної точки зору примусового перерозподілу нерівних плодів ринкового обміну. (Це не має ніякого від­ношення до повернення власникам ресурсів, відібраних у законних власників правителями держав або «звичайни­ми» злочинцями).

Розглянемо проблему моральної природи рівності, сфор­мулювавши просте питання: чому рівність стартових умов або результатів з моральної точки зору краща за нерівність (або навпаки)? Це пряме запитання, яке завжди має бути адресоване егалітаристам й антиегалітаристам, якщо ми хо­чемо чесно з’ясувати, наскільки обґрунтовані їхні етичні позиції.

Коло можливих відповідей обмежене. По-перше, можна спробувати довести, що певні числові співвідношення (рів­ність або нерівність) кращі за всі інші. Наприклад, відно­шення X до Y добре у випадку, якщо значення, прийняті змінними, однакові, і погано, коли вони не однакові. Тобто 1:1 краще, ніж 1:2 (не кажучи вже про 1:10). Однак, незва­жаючи на всю ясність подібної позиції, питання про моральні переваги так просто не вирішується.

Можливо, як основу для аналізу відносин між людьми (у тому числі обміну) доцільніше зосередити увагу не на

[ МОРАЛЬНА ЛОГІКА РІВНОСТІ Й НЕРІВНОСТІ ] 65

рівності стартових умов і результатів, а на рівності або не­рівності морального статусу людей. Іншими словами опо­рою тут буде виступати твердження: у моральному плані кожна людина не краща й не гірша за будь-кого іншого (або, відповідно, деякі люди кращі або гірші за інших). Звідси випливає висновок про бажаність рівності або не­рівності стартових матеріальних умов чи результатів обмі­ну. Обидві ці точки зору можуть зійтися на необхідності примусового перерозподілу благ — або для ліквідації нерів­ності, або для його утвердження, і в обох випадках цен­тральним аргументом буде моральний статус людини, хоча між самою ідеєю морального статусу й реальними ситуа­ціями, з якими стикаються люди, лежить непереборна кон­цептуальна прірва.

При такій постановці завдання головне питання звучить так: чи існує зв’язок між моральним статусом людини, з одного боку, і кількістю, якістю й вартістю товарів, якими вона розпоряджається, з другого. І з цього логічно випли­ває наступне питання: чому дві однаково гарних людини повинні пити ранками каву тієї самої якості й ціни в одна­ковій кількості? Або чому щедра людина і його сусід-ску- пердяй, що мають рівний моральний статус (чи так це, до речі?) повинні — або не повинні — мати квітучі сади, що приносять однаково цінний урожай? Виходить, що рівний моральний статус не має особливого значення з погляду рівності стартових умов, майна й споживання. Розглянемо аналогію із гравцями в шахи, які за визначенням мають рівний моральний статус. Чи означає це, що їхні здібності теж повинні бути рівні й кожна гра повинна закінчуватися внічию? Або це значить тільки, що вони грають за тими самими правилами, із чого аж ніяк не випливає норматив­ний висновок про нічийний результат матчів? Таким чи­ном, прямого зв’язку між моральним статусом людини, її стартовим матеріальним становищем і кінцевим результа­том не існує.

Якщо ж ми зосередимося на поведінці людини й прави­лах, якими вона керується, з’ясується, що становище ви­значається її поведінкою, вибором і (особливо в тих випад­ках, коли йдеться про правопорушення) намірами. Те, скільки грошей у неї в кишені й наскільки ця кількість менша або більша, ніж у її сусідів, — це критерій, зовсім не значущий для оцінки. Справедливим і несправедливим мо­же бути й магнат, і таксист, залежно від того, наскільки їхні дії відповідають універсальним моральним стандартам, тобто наскільки вони поважають норми справедливості й

66 [ ЛЕОНІД НИКОНОВ ]

самостійну особистість у собі й інших. Похвалу й осуд лю­ди заслуговують не багатством або бідністю як такими, а своїми діями. Різне становище дає різні можливості для гарних і поганих учинків, для добродійності чи пороку, для справедливості й несправедливості, але ці стандарти визна­чають поведінку людей, а не їхній добробут або результати їхніх дій. Рівне застосування стандартів є реалізацією рів­ного морального статусу, на основі якого ми можемо дава­ти моральну оцінку поведінці людей. Моральна рівність означає, що злочин — це злочин, незалежно від того, вчи­нений він таксистом чи магнатом, а чесна угода, що при­носить прибуток, — це чесна угода, незалежно від того, хто в ній бере участь: два таксисти, два магнати, або магнат і таксист.

Повернемося до питання про зв’язок між багатством і рівністю. Багатство може бути результатом як чесних учинків, так і насильства. Результатом ринкового обміну може бути як посилення нерівності, так і посилення рів­ності, а втручання держави й перерозподіл багатства її ру­ками також може приводити й до того, і до іншого. Обидві ці форми взаємодії не пов’язані споконвічно з рівністю або нерівністю. Підприємець, що створює матеріальні блага, може бути багатшим за іншу людину, хоча процес створен­ня благ приносить вигоду й цьому іншому. Обміни на віль­ному ринку можуть сприяти рівності — за рахунок підви­щення загального рівня добробуту й підриву несправедли­вих привілеїв можновладців, успадкованих від колишньої системи. У той же час грабіжник, що обікрав когось, може в результаті стати багатшим за жертву, що підсилює нерів­ність, або мати стільки ж, скільки потерпілий, що підсилює рівність. Аналогічним чином, втручання організованої ма­шини примусу — держави — здатне породжувати вкрай високу майнову нерівність: або шляхом анулювання рі­шень, прийнятих ринковими гравцями (за рахунок протек­ціоністської політики, субсидій і «присвоєння ренти»), або шляхом прямого грубого насильства, як це відбувалося в країнах, де при владі перебували комуністи. (Офіційно за­явлена прихильність рівності не означає рівності на прак­тиці — про це свідчить гіркий досвід багатьох десятиліть).

Питання про те, чи сприяє та або інша правова й еконо­мічна система, наприклад, вирівнюванню доходів, носить емпіричний, а не концептуальний характер. У доповіді «Економічна свобода у світі» (www. freetheworld. com) оці­нюється рівень економічної свободи в різних країнах, і от­римані показники рівняються за рядом індикаторів матері-

[ МОРАЛЬНА ЛОГІКА РІВНОСТІ Й НЕРІВНОСТІ ] 67

ального добробуту (таких як середня тривалість життя, рі­вень грамотності населення, поширеність корупції, серед- ньодушові доходи й ін.). Ці дані свідчать не тільки про те, що за рівнем добробуту жителі країн з найбільш вільною економікою набагато перевершують інших, але й про те, що майнова нерівність (виражена в частці національного доходу, що дістається найбіднішим 10% населення) не є результатом тієї або іншої економічної політики, а обсяг одержуваних доходів — є. Розділивши країни світу на квартилі (кожний з них включає 25% держав), ми одержує­мо такий результат: середня частка національного доходу, що дістається найбіднішим 10% населення, на 2008 рік (за більш пізній період даних немає) у квартилі найменш віль­них країн (туди входять, зокрема, Зімбабве, М’янма й Си- рія) становила 2,4%, у третьому за рівнем свободи кварти­лі — 2,19%, у другому квартилі — 2,27%, і у квартилі най­більш вільних країн — 2,58%. Відмінності тут, як ми бачимо, невеликі. Це означає, що на ситуацію з нерівністю доходів ступінь економічної свободи не впливає. У той же час обсяг доходів, одержуваних найбіднішими 10% насе­лення, різниться дуже сильно, і саме тому, що на цю змін­ну економічна політика держави безсумнівно впливає. Бу­ти бідним у найменш вільних країнах означає мати прибу­ток усього 910 доларів на рік, у той час як найбідніші громадяни країн з вільною ринковою економікою мають 8474 долари.

Іншими словами, якщо ви входите до складу найбідні- ших 10% населення, вам набагато краще живеться у Швей­царії, ніж у Сирії.

Таким чином, питання про те, чи маємо ми з вами рівне майнове становище до вільного обміну або за його резуль­татами, саме по собі не носить морального характеру. З іншого боку, відмова від рівного ставлення до рівних у мо­ральному плані людей і єдиним для всіх правил у спробі досягти більшої рівності (такі спроби, як правило, не при­зводять до успіху, оскільки маніпулювати подібними ре­зультатами непросто), безсумнівно, є моральною пробле­мою. Тут важливе порушення питання моральної рівності.

Найскандальніша проблема, пов’язана з майновою не­рівністю, полягає не в нерівності багатих і бідних в еконо­мічно вільних країнах, а в гігантському розриві між добро­бутом людей у країнах з вільною й невільною економікою. Цей розрив між багатством і бідністю, безсумнівно, можна усунути, змінивши правила гри, тобто економічну політи­ку. Звільнення людей в економічно невільних суспільствах

68 [ ЛЕОНІД НИКОНОВ ]

породить величезний обсяг матеріальних благ, що буде сприяти ліквідації прірви між багатими й бідними у світо­вому масштабі куди більше, ніж будь-які інші заходи. Біль­ше того, подібний результат стане позитивним наслідком реалізації принципу справедливості, усунення нерівного ставлення до людей у країнах, що страждають від «кумів­ства», етатизму, мілітаризму, соціалізму, корупції й жор­стокого насильства з боку влади. Економічна свобода, тоб­то єдині стандарти справедливості й рівна повага до права всіх людей на виробництво й обмін, — єдино правильний критерій справедливості для моральних суб’єктів.