Висновки до розділу 6

Важливим елементом державної політики є створення інституційної структури фінансового сектору. Це суттєва передумова розвитку вітчиз­няного ринку капіталу і фінансування економічних процесів.

Переважання депозитних корпорацій у структурі фінансового сек­тору економіки України спричинене: посиленням інсайдерської струк­тури корпоративної власності з перевершенням великих корпоратив­них власників; більш ефективним їх регулюванням порівняно з іншими фінансовими інститутами; доступністю і зрозумілістю для клієнтів бан­ківських послуг, тоді як недепозитні корпорації лише починають розви­ватися; низький рівень доходів на душу населення. Кредитний порт­фель банків практично не зріс, незважаючи на суттєвий спред між кре­дитними і депозитними ставками. Доведено, що акцентування на роз­витку фінансового сектору як сукупності банків відволікає увагу від системних проблем ринку цінних паперів, адже великі українські ком­панії і високотехнологічні виробництва мають отримувати емісійне фі­нансування; інституційні інвестори та зарубіжні компанії потребують активних операцій на ньому; учасники ринку орієнтуються на його ін­дикатори; ринок є основою фінансового перерозподілу у межах довго­строкових концепцій і стратегій.

Першочерговим завданнями системи стійкості фінансів сектору де­позитних корпорацій як інституційної одиниці політики має стати під­вищення доступності кредитних ресурсів через зниження відсоткової ставки до рівня рентабельності промисловості й прибутковості інвес­тиційних проектів. Зменшення відсоткових ставок можливе за умови утримання низьких темпів зростання цін і валютної стабільності, зміц­нення й розширення ресурсної бази банків та зниження частки “доро­гих” депозитів населення, збільшення рефінансування з боку НБУ.

Пріоритетними напрямами розроблення і застосування заходів щодо підвищення стійкості депозитно-кредитних установ та організацій є:

- реформування системи фінансового регулювання на макропруден- ційних засадах;

- збереження низькоінфляційного середовища;

- мінімізація монетарних ризиків шляхом контролю за структурою й обсягом грошових агрегатів в обігу;

- підтримання валютної стабільності;

- розвиток ризик-менеджменту у банках;

- удосконалення системи контролю і моніторингу за системними ризиками й ризиками циклічності;

- протидія зовнішнім ризикам шляхом формування інструментів абсорбції зовнішніх шоків, цілеспрямованої підтримки експорту вітчизняних товарів і розширення співпраці України з міжнарод­ними організаціями.

Сучасна інституційна організація фінансового сектору України за­безпечується сформованим контуром ринкового права і необхідними організаційно-інституційними передумовами здійснення обігу фінансо­вих активів і функціонування фінансових інститутів. Проте інерція ста­рих неформальних норм є такою сильною, що неринкові форми ділової поведінки настільки глибоко укорінились, що деформують більшість принципів функціонування ефективного фінансового сектору з потуж­ними і надійними фінансовими інститутами.

Зроблено висновок, що потребує підвищити рівень інституційної до­віри - довіри до фінансових інститутів, яка будується на стосунках, що виникли через тривалу взаємодію; інтересах, коли довіра до контраген­та базується на оцінці його вигід і втрат від ослаблення партнера; етич­них цінностях і нормах, які поділяються останнім і породжують фінансо­ву поведінку, що заслуговує на довіру.

Використання послуг фінансових установ при управлінні активами набуває все більшого поширення як прояв тенденції інтермедіації у фі­нансовому секторі України. Дедалі вагомішим стає вплив економічної ментальності на формування цілеспрямованої фінансової поведінки на­селення при виборі тих чи інших фінансових послуг і фінансових інстру­ментів. Криза засвідчила наявність психологічних аномалій під час при­йняття домогосподарствами фінансових та інвестиційних рішень. Ірра­ціональна множинність інвестиційних рішень домогосподарств набуває ознак систематичних ризиків не лише країнного, регіонального, а й транснаціонального характеру.

У сучасних умовах формується і розвивається новаторський напрям досліджень - поведінкові фінанси з усе більш акцентованою роллю до- могосподарств та інших інвесторів в економічних угодах-процесах. Ін­вестиційна складова у формуванні інтересів, активів і пасивів учасників таких угод є основною.

Особливості поведінкових фінансів і сучасної трансформації ринку фінансових послуг України полягають у тому, що, попри наявність де­структивних кризових наслідків на цьому ринку, потреби у послугах інституційних учасників поступово зростають (за обмеження індивіду­ального управління активами) і, відповідно, поширюється тенденція інтермедіації. Через появу нових фінансових інструментів, операцій і послуг модифікуються кількісні та якісні характеристики ринків. Поши­рюються організовані форми контрактації фінансових відносин у ланці “ініціатор - споживач” фінансових послуг, що, у свою чергу, сприяє про­зорості ринку та легітимності переміщення ресурсів.

Для активізації затребуваності послуг фінансових інститутів необ­хідно:

а) стимулювати цільову сегментацію формування клієнтського попи­ту щодо управління довіреними активами, а згодом і його задово­лення шляхом індивідуального чи обмежено-групового обслугову­вання;

б) запровадити серед потенційних клієнтів комплекс консультацій­но-пояснювальних заходів щодо акцентуації переваг інституційної форми розміщення вільних коштів;

в) стимулювати конкуренцію між банківськими і небанківськими структурами шляхом забезпечення рівних умов їх діяльності;

г) забезпечити кількісний і якісний “прорив” фінансового сервісу че­рез застосування нових фінансових послуг і продуктів;

д) посилити регулятивні вимоги до посередницької діяльності з боку держави і саморегулівних організацій із метою захисту прав влас­ності, уникнення фінансового шахрайства й обмеження можливості побудови фінансових пірамід;

е) перманентно підвищувати обсяги гарантійного відшкодування втрат клієнтських коштів за форс-мажорних обставин - не тільки у банківській, а й у небанківській сферах.

Фінансові ринки розвиваються як ринки фінансових послуг, що озна­чає формування клієнтоорієнтованої економіки з підвищенням ролі спо­живачів фінансових послуг (клієнтів банків і небанківських фінансових установ). На сьогодні надзвичайно важливо розширювати коло спожива­чів фінансових послуг і спрощувати доступ до фінансових інструментів.

Це проявляється у:

а) формуванні належної фінансової культури населення і підвищенні рівня захисту прав споживачів фінансових послуг;

б) можливості охоплення послугами широких верств населення при усвідомленому виборі необхідних фінансових інструментів;

в) дотриманні вимог захисту прав власності під час користування фі­нансовими послугами й убезпечення від втрати вартості фінансо­вих активів.

Для розвитку фінансової системи України вкрай важлива диверсифі­кація фінансових інструментів і концентрація ринку за фінансовими ін­ститутами, що означає:

а) практичний аспект реалізації наведеної тези про “поліпшення до­ступу до фінансів” за рахунок розширення переліку доступних фі­нансових інструментів для широкого загалу (непрофесійних учас­ників ринку);

б) укрупнення фінансових установ за показником обсягів капіталу шляхом їхньої реорганізації, зокрема, через корпоративні угоди злиття і поглинання.

Слід очікувати подальшої цільової сегментації формування клієнт­ського попиту щодо управління довіреними активами, а згодом і його задоволення шляхом індивідуального чи колективного обслуговування.

Формалізація правил фінансової поведінки всіх учасників ринку не­обхідна одночасно як засіб і як напрям посткризового державного й корпоративного менеджменту. Детермінація соціокультурних і еконо­мічних компонентів фінансових новацій на основі взаємної довіри на­буває вирішального значення для їхнього поширення.

Уніфікація методів обслуговування клієнтів, розширення операцій­них можливостей фінансових установ при управлінні фінансовими ре­сурсами у споріднених сферах бізнесу суттєво знижують бар'єри допус­ку на ринок фінансових послуг, який поступово насичується сервісними пропозиціями, що, у свою чергу, стимулює конкуренцію і боротьбу за клієнта.

Питома вага традиційних фінансових послуг переважатиме і надалі за одночасного зростання пропозицій вузькоспеціалізованого сервісу. У зв'язку з цим потреби обслуговування “масового” споживача пов'язу­ються з супроводженням здебільшого незначних у вартісному вимірі фі­нансових потоків.

Особливої ваги набуває залучення на організовані ринки заощаджень населення, тому доцільне розширення пропозицій фінансових установ щодо впровадження нових фінансових продуктів і послуг, орієнтованих на споживання в секторі домогосподарств. Фінансове посередництво за таких умов може відіграти роль легалізованого інвестиційного трамплі­на, “містка” між неорганізованим й організованим ринками капіталів.