Податкова політика

Держава фінансує свої видатки насамперед за рахунок податкових надходжень.

Податкова політика передбачає маніпулювання податками для досягнення певних цілей — збільшення обсягу виробництва та зайнятості або зниження рівня інфляції.

Податкова політика передбачає:

1) встановлення та зміну податкової системи, тобто визначен­ня видів податків (рис. 11.3), а також роль кожного з них у фор­муванні доходів державного бюджету;

2) визначення податкових ставок;

3) надання податкових пільг;

4) визначення механізму обчислення та сплати податків.

В країнах з розвинутою економікою податки — це 80—90 % всіх доходів держави, інше джерело — прибуток державних підприємств, позики, емісія. В загальному обсягу ВВП питома вага всіх податків коливається від 26,7 ⁰% у США до 53,6 ⁰% у Швеції: Франція — 43 ⁰%, Австрія — 40,4 ⁰%, Італія — 38,9 ⁰%, Канада — 36,6 %, Великобританія — 35,9 %, Німеччина — 32,6 %, Японія — 30,7 %, Португалія — 29,4 %, Австралія — 29,4 %.

Важливою характеристикою сучасних податкових систем є структура податків і, перш за все, співвідношення прямих і не­прямих податків.

Прямі податки встановлюються безпосередньо від величи­ни доходів, майна. Ix розмір залежить від об’єкта оподатку­вання.

Непрямі податки включаються в ціну товарів і послуг і сплачуються в кінцевому підсумку споживачами, а не вироб­никами.

Таким чином, прямі податки безпосередньо зменшують дохо­ди, а непрямі впливають на реальні доходи через зростання цін на товари і послуги.

Непрямі податки переносяться на кінцевого споживача в за­лежності від показника еластичності попиту на благо, що оподат­ковується цими податками. Чим менш еластичний попит, тим бі­льша частина податку перекладається на споживача, а менша частина сплачується за рахунок прибутку.

Рис.

Як переконує досвід багатьох європейських країн, непрямим податкам відводиться значне місце, а їхня структура характери­зується найбільшою питомою вагою специфічних акцизів, тобто податків на окремі види (групи) товарів (послуг), і універсальних акцизів, якими обкладають валовий оборот комерційного підпри­ємства. Найпоширенішою формою універсального акцизу є по­даток на додану вартість (ПДВ), який у загальній сумі непря­мих податків становить близько 90 % надходжень (табл. 11.5).

Фактори, що впливають на співвідношення прямих і непрямих податків:

• життєвий рівень більшої частини населення;

• механізм стягнення податків, його здатність звести до міні­муму ухилення від податків;

• рівень податкової культури;

• рішення найбільш гострих соціальних проблем;

• традиції оподаткування.

Таблиця 11.5

РІВЕНЬ ПДВ У КРАЇНАХ СВІТУ В 1996 P., %

В розвинутих країнах переважно використовуються прямі по­датки: з прибутку підприємств і громадян, податок на прибуток корпорацій, внески на соціальне страхування — всі вони склада­ють 80-95 % всіх податкових надходжень (табл.

Для розвинутих країн структура прямих податків відображує залежність співвідношення податку на прибуток корпорацій та індивідуального прибуткового податку від структури національ­ного доходу. В національному доході переважають індивідуальні доходи (в США частка заробітної плати в національному доході складає 73,8 %, доходи підприємств — 6,8 %, прибуток корпора­цій — 8,6 %).

Таблиця 11.6

СТРУКТУРА ДЕРЖАВНИХ ДОХОДІВ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ В 1996 P., % (ПОДАТКИ ТА ЗБОРИ

НА СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ)

Для країн, що розвиваються, характерною є перевага непря­мих податків. Це обумовлено низьким рівнем доходів населення, що об’єктивно обмежує масштаби прямих податкових надходжень.

Головним недоліком непрямих податків є те, що їх сплата не залежить від розміру доходів платників. Зважаючи на те, що рі­вень споживання має певний мінімум, питома вага цих податків у доходах громадян тим вища, чим нижчий рівень доходів.

Структура податкової системи України, в якій відносно ве­лику роль відіграють непрямі податки, в цілому відповідає за­гальним закономірностям, які притаманні розвитку податкових систем.

В умовах падіння реальних доходів підприємств, зростання кількості збиткових підприємств, недосконалості податкового за­конодавства, низького рівня доходів громадян, неможливо забез­печити переважання у структурі податкової системи прямих по­датків. Так, частка непрямих податків у загальних податкових доходах держави у 1993 р. становила 61,64 %, у 1994 — 47,38, у 1995 — 44,60, у 1996 — 40,03, у 1997 — 82,27 %, у 1998 — 78,52%, у 1999 — 79,76%, у 2000 — 63,70%, у 2001 р. — 71,65 %.

Впливати на ділову активність, інвестиції, зайнятість можна за допомогою податкових ставок та їхньої диференціації. Механізм цього впливу відповідно до теорії Дж. Кейнса, такий: підвищення податкових ставок зумовлює зменшення доходів, що залишають­ся після сплати податків, а це, в свою чергу, викликає зменшення витрат споживачів, а отже, і сукупного попиту. Під впливом зме­ншення сукупного попиту скопочуються обсяги виробництва та зайнятість населення:Крім того, підвищення

податків призводить до того, що праця, нововведення, інвестиції стають менш привабливими. Для того, щоб стимулювати працю, заохотити безробітних шукати роботу, слід зменшити граничні ставки податку на доходи.

Залежність бюджетних надходжень від ставок податку в дов­гостроковому періоді демонструє крива Лаффера, яка була відк­рита у 80-х роках XX століття (рис. 11.4). Було з’ясовано, що іс­нує оптимальний рівень оподаткування (t_opt), за якого бюджетні надходження максимальні. При податкових ставках вищих за t_opt виробництво згортається, зайнятість скорочується, податкові на­дходження зменшуються, економіка стає тіньовою.

Рис. 11.4. Крива Лаффера

Американський економіст А. Мардсен проаналізував зв’язок економічного зростання та рівня податків у 70-х роках у двадця­ти країнах світу. У десяти з них застосовувались високі податки, а в десяти — низькі. В країнах з низькими податками швидше зростали зайнятість, капіталовкладення, продуктивність праці та в цілому був вищим рівень економічного зростання. Більш того, якщо в країнах з низькими податками інвестиції зросли на 9 %, то в країнах з високими податками вони скоротилися в середньому на 1 %.

У стимулюванні капіталовкладень особлива роль належить зміні податкових ставок на прибуток, диференціації оподатку­вання двох частин прибутку — розподіленої (йде на виплату дивідендів) та нерозподіленої (призначена для розширення ви­робництва), — а також податковим пільгам. Наприклад, у Ні­меччині розподілена частина прибутку оподатковується за ста­вкою 30 %, а нерозподілена — 50 %. Така диференціація податкових ставок стимулює зростання дивідендів на акції та, в кінцевому підсумку, призводить до розширення зовнішніх джерел інвестування. Цьому також сприяла відміна системи подвійного оподаткування, коли прибуток оподатковувався двічі: одного разу — на рівні підприємств, іншого разу — на рівні акціонерів. У Франції все навпаки: розподілена частина прибутку оподатковується за вищою ставкою, ніж нерозподі­лена. Це призводить до зростання внутрішнього нагромаджен­ня капіталу.

Отже, зниження податкових ставок на прибуток стимулює ін­вестиції та капіталовкладення. Але недоліком є те, що не гаран­тується використання прибутку саме на зазначені цілі. Цю про­блему усуває надання податкових пільг, які надаються під­приємцеві тільки за умови проведення ним певних господарських дій. Широке використання мають амортизаційні пільги, які при­скорюють амортизаційне списання основного капіталу. Це сти­мулює запровадження нових технологій, тобто сприяє науково- технічному прогресу, енерго- та ресурсозбереженню. Так, у Франції пільгові умови амортизації встановлені для обладнання, що використовується в інформатиці, а також для енерго­зберігаючого та екологічно чистого обладнання.

Формами податкових пільг є також податкові знижки та кредити, які використовуються насамперед для стимулювання НТП. Так, у Бельгії, Швеції з оподатковуваного доходу корпо­рації виключаються певні суми витрат на наукові дослідження. В багатьох країнах (Канада, Нідерланди) застосовується інвес­тиційний податковий кредит. В США компаніям надається по­датковий кредит у розмірі 50 % вартості обладнання, що вико­ристовує сонячну енергію або енергію вітру у виробничому процесі.

За допомогою податкової політики можна регулювати струк­туру господарства країни. Так, в Японії система податкових та фінансових пільг спрямована на економічне зростання менш роз­винених регіонів країни.

В різних країнах використовуються різноманітні пільги щодо оподаткування малих підприємств. Наприклад, у США порядок оподаткування доходів корпорацій, згідно з яким перші 50 тис. дол. доходу оподатковуються за ставкою 15 %, наступні 25 тис. дол. — 25 %, а решта суми доходу — 34 %, створює сприятливі умови для розвитку великих та малих підприємств.

Важливе значення мають податки у регулюванні соціальних процесів. Вплив їх на рівень життя зумовлений тим, що податки на доходи фізичних осіб безпосередньо зменшують індивідуальні доходи, а непрямі впливають на реальні доходи через підвищен­ня цін на товари та послуги. Взагалі, якщо в загальній сумі не­прямі податки перевищують 30 %, то податкова система має руй­нівний характер. Через непрямі податки скорочується споживання і, як наслідок, скорочується виробництво.

Таким чином, податкова політика індуціює зміни в таких со­ціально-економічних процесах, як обсяг виробництва, зайнятість, інвестиції, розвиток науки і техніки, структурні зміни, ціни, зов­нішньоекономічні зв’язки, рівень життя населення, рівень спо­живання певних товарів тощо.

Аналіз зарубіжного досвіду організації податкової політики дає змогу виділити такі принципи:

• сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості отриманих від держави благ та послуг;

• усі податки повинні мати цільове призначення;

• знеособлений податок зумовлює його непродуктивне вико­ристання з боку уряду;

• платники податків мають бути поінформовані урядом про використання сплачених ними податків;

• нові податки вводяться тільки на покриття відповідних ви­трат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;

• об’єктом оподаткування може бути тільки доход, а не його джерело і не розмір витрат;

• податок має бути пропорційним доходові;

• прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює трети­ні доходу;

• умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникові;

• податок необхідно стягувати у зручний для платника час і прийнятним для нього методом;

• стягування податків повинно бути дешевим.

4.