АДРЕСНЕ МІКРОСТРАХУВАННЯ ЗА УЧАСТІ ДЕРЖАВИ ТА СПОНСОРІВ

У розділі 4 було розглянуто мікрострахування і визначено цільову аудиторію мікрострахування з позицій незаможного населення. Подібний підхід може бути застосовано до самозайнятих фізичних осіб і юридичних осіб, які займаються підприємництвом і мають низький рівень доходів, тобто до малого бізнесу.

Тому доцільно об’єднати обидва підходи для уніфікації правил і вимог в єдину концепцію мікрострахування населення і бізнесу. Крім того, необхідно дати відповідь на питання щодо участі держави в реалізації мікрострахування в Україні.

За статистикою в країнах ЄС на 1000 осіб припадає близько 42 підприємств, а частка зайнятих у сфері малого підприємництва становить близько 75% працездатного населення. В Україні ці показники значно нижчі: на 1000 осіб - лише близько 3,5 підприємств та, відповідно, лише близько 11% працездатного населення [1, с. 88].

З позицій мікрострахування це можуть бути, по-перше, найдрібніші суб’єкти підприємницької діяльності - самозайняті фізичні особи, що не використовують працю найманих працівників та здійснюють діяльність у сфері торгівлі або надання платних послуг населенню, тобто працюють на кінцевого споживача. Це практично те підприємництво, що перебуває ще на початковому етапі і є, по суті, засобом боротьби з бідністю.

По-друге, це суб’єкти підприємництва (як фізичні, так і юридичні особи), річний обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) яких не перевищує межі 500 мінімальних зарплат, а річний прибуток, що припадає на одну особу, становить не більше 25 мінімальних зарплат у країні.

З позицій розмірів грошових надходжень й обсягів витрат мікрострахування можна порівнювати з мікрокредитуванням. Крім того, мікрокредитування також може породити суміжний вид діяльності - страхування мікрокредитів. Всього в Україні вже працюють 323 відділи мікрокредитування, 62 з яких - у малих містах і сільській місцевості.

Залежно від обсягів соціального забезпечення за рахунок бюджетних

коштів, можлива участь держави і спонсорів за різним рівнем охоплення населення мікрострахуванням. Враховуючи методику «чаша стратифікації» за доходами, пропонується розглянути три рівні пріоритетності для здійснення мікрострахування за участі держави через надання адресної допомоги і визначити цільову аудиторію:

• перший рівень (обов’язковий для держави через адре сне мікро страхування за участі держави) - для абсолютно бідних і зубожілих (з доходом в межах 1 МЗП);

• другий рівень (рекомендований для держави) - для відносно бідних і незаможних (з доходом в межах від 1 МЗП до 2 МЗП);

• третій рівень (за власні кошти населення) - для малозаможних і заможних. Подібний підхід може бути застосовано до самозайнятих фізичних

осіб і юридичних осіб, які займаються підприємництвом і мають низький рівень доходів. Державне адресне втручання й допомога спонсорів будуть застосовуватися лише для тих, хто має малий річний прибуток і невеликий обсяг виручки від реалізації (річний дохід) (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Мікрострахування з використанням державної адресної допомоги для осіб з низькими доходами і постачальника мікрострахової послуги

Джерело: удосконалено на основі [2, с. 155]

Пропонується розглянути три рівні пріоритетності для здійснення мікрострахування малого бізнесу за участі держави через надання адресної допомоги і визначити цільову аудиторію:

• першийрівень (обов’язковий для держави через адресне мікрострахування за участі держави) - для самозанятих осіб (з річним доходом в межах 200 МЗП та прибутком в межах 13 МЗП);

• другий рівень (рекомендований для держави) - для самозанятих осіб (з річним доходом в межах від 200 МЗП до 500 МЗП та прибутком в межах від 13 МЗП до 25 МЗП);

• третій рівень (за власні кошти малого бізнесу) - для для самозанятих осіб (з річним доходом понад 500 МЗП та прибутком понад 25 МЗП).

Як приклад однієї зі можливих схем мікрострахування розглянемо ідею, яка полягає в тому, щоб використати адресну допомогу для бідних і незаможних верств населення: держава укладає договір із мікростраховиком щодо надання послуг незаможним громадянам через купівлю персоніфікованих полісів мікрострахування. Держава здійснює моніторинг стану незаможного населення й страхового ринку щодо доступу бідних верств населення до страхування. Незаможна людина підписує, отримує договір мікрострахування й послуги від страховика (рис. 5.1). Оплату страхового договору здійснює держава, але не дає гроші готівкою безпосередньо незаможній людині, а перераховує на рахунок страховика. До того ж державні органи влади та управління користуються даними відділів соціального забезпечення, що мають детальну інформацію про кожну незаможну людину, яка потребує адресної допомоги. Отже, це надасть державі упевненості в тому, що гроші пішли на страхування конкретної особи й вона отримує додатковий захист від ускладнень у житті. Надалі держава не має потреби проводити ретельної перевірки наявності та розмірів збитків у разі страхових випадків. Обслуговування і сплата відшкодування стане справою мікростраховиків. Держава може лише контролювати їх діяльність.

Якщо спонсором є приватна особа, то держава сприяє таким донорам і співпрацює за аналогічною схемою за допомогою інформації відділів соціального забезпечення.

Виконаємо оцінку вартості адресного мікрострахування для держави для рівня 1 (для населення з доходом до 1 МЗП). Припустимо, що річна вартість поліса є рівною 150 грн. Кількість дорослого населення України від 15 до 65 років становить близько 31 млн осіб. За оцінками, частка населення з доходом до 1 МЗП є близькою до 24%, що становить 7,44 млн осіб. З цих позицій витрати держави для адресної сплати страхових внесків буде:

150 грн. х 7,44 млн осіб = 1116 млн грн. ≈ 1 млрд грн !!!

Можна аналогічно показати, що у випадку адресного мікрострахування для населення з доходом від 1 до 2 МЗП, витрати держави для рівня 2 будуть становити:

150 грн.

Розглянемо важливі питання державного регулювання мікрострахування. Держава має забезпечити таке регулювання, яке враховує особливості як страхування, так і мікрострахування. У зв’язку з цим виникає потреба у визначенні методів державного регулювання мікрострахування, яке може з’явитися на страховому ринку України:

1. Види мікрострахування є добровільними, їх пропонують переважно особам віком від 18 до 65 років.

2. Термін чинності договорів - один рік (за винятком договору мікрострахування життя, тривалість якого може бути від одного до 5 років, але з періодом страхування - один рік).

3. Статутний капітал постачальника приймається той, що відповідає обраним напрямам мікрострахування: K1=470590 євро (15 млн грн) - для особистого мікрострахування, K2=705880 євро (22 млн грн) - для мікрострахування майна; K3=823530 євро (25 млн грн) - для мікрострахування відповідальності.

4. Ліцензування новостворених мікростраховиків охоплює шість видів мікрострахування: мікрострахування здоров’я, мікрострахування життя, мікрострахування майна та активів, мікрострахування від нещасного випадку, мікрострахування позики/бізнесу, мікрострахування врожаю. Дозвіл на здійснення мікрострахування для існуючих страховиків базується на наявних ліцензіях і не потребує додаткового ліцензування.

5. На окремому сайті створюється відкрита для вільного перегляду офіційна електронна база даних з інформацією про:

• діючих постачальників послуг мікрострахування, що містить: повне найменування мікростраховика, юридичну адресу, рік та місце реєстрації, контактні дані, банківські реквізити, прізвище та ініціали керівника та головного бухгалтера, ліцензії на дозволені види діяльності з переліком мікрострахових продуктів, річний звіт мікростраховика, інша загальна інформація;

• договори мікрострахування і всіх застрахованих/страхувальників (серія і номер поліса, вид мікрострахування, термін дії та місце/область укладання договору, найменування та місце розташування постачальника послуг мікрострахування, П.І.Б. застрахованого/страхувальника, рік народження, стать, місце реєстрації);

• медичні установи України, що мають право на медичне обслуговування власників полісів мікрострахування.

6. Інформацію про договір мікрострахування кожного страховика окремо подається на офіційному сайті відповідного постачальника послуг мікрострахування. Кожний договір мікрострахування повинен бути персоніфікований і занесений страховиком у таку електронну базу даних так, щоб кожна лікарня, банк або інша установа могла швидко знайти і узгодити достовірні дані про застраховану особу для наступних правомірних дій.

7. Територія чинності договорів мікрострахування - всі регіони України.

8. Укладання договору мікрострахування здійснюється за місцем реєстрації та/або проживання особи чи підприємця.

9. Наявність добровільного договору мікрострахування, оплаченого страхувальником за власні кошти, не є підставою для відмови від надання державної допомоги у разі страхового випадку. У разі адресного державного мікрострахування (коли договір мікрострахування оплачується державою) державна допомога виключається, а страхове відшкодування надається мікростраховиком, що здійснював мікрострахування.

Така пропозиція стосовно полісів мікрострахування здоров’я відрізняється від полісів звичайного медичного страхування тим, що не обмежує людину прив’язкою до лікарні, з якою страховик підписав договір про обслуговування. Це дасть змогу скористатися полісом мікрострахування здоров’я в усіх регіонах України, а не тільки у місці укладання договору. Водночас можна запропонувати державне регулювання кількості медичних закладів, що матимуть право на обслуговування за полісами мікрострахування (особливо у разі державного втручання і адресної допомоги). Наприклад, за пропозицією Міністерства охорони здоров’я України можна запровадити перелік регіональних медичних установ, що будуть обслуговувати власників полісів мікрострахування по всій території країни.

Можливі декілька шляхів реалізації законодавчого створення й регулювання мікрострахування. Перший шлях стає можливим завдяки удосконаленню чинного Закону України «Про страхування». Другий полягає в прийнятті та впровадженні окремого Закону України «Про мікрострахування». До того ж, це може бути втілено в «Концепції створення й регулювання мікрострахування» або шляхом імплементації відповідного закону у вигляді «Концепції створення й розвитку мікрофінансування в Україні на 2025-2030 роки», яка б у комплексі унормованих заходів охопила й мікрострахування. В обох випадках законодавство повинне визначити відповідні ключові поняття мікрострахування:

• обов’язки та права суб’єктів мікрострахування;

• договірні відносини між сторонами;

• означення мікрострахового продукту;

• порядок та умови здійснення страхових виплат і відшкодування;

• форми мікрострахування;

• перелік видів мікрострахування;

• систему й повноваження органів державного регулювання;

• умови спеціального ліцензування;

• правила мікрострахування;

• параметри мікрострахових продуктів (охоплюючи межу страхової премії, страхової суми та максимальний термін страхування);

• режим управління для мікростраховиків;

• спеціальні вимоги до мікростраховика або інституту мікрострахування й особливості їхнього функціонування;

• спрощені вимоги до формування страхових резервів, спеціальні умови й напрями його розміщення з низьким рівнем ризику та відповідним складом інвестиційних інструментів;

• взаємовідносини мікростраховика й держави та критерії моніторингу;

• порядок ліквідації, реорганізації та санації мікростраховиків, розгляд спорів.

Відповідне Законодавство повинне передбачати участь страховиків на цьому ринку й сприяти участі інших суб'єктів, які могли б здійснювати мікрострахування. Найбільш прийнятним є перший варіант, що передбачає зарахуваннярозділупромікрострахуваннявзагальнийЗакон«Прострахування», у рамках якого буде надано можливість широкої участі в мікрострахуванні не тільки мікростраховикам, а й всім традиційним страховикам від малих до більш потужних.

Контроль діяльності невеликих мікростраховиків, що будуть створюватись на місцевому й регіональному рівнях і пропонуватимуть мікрострахування за участі держави, може бути впроваджений із сторонги регіональних і місцевих органів державного регулювання.

Податкові стимули. З вищенаведених причин і з метою заохочення мікрострахової діяльності в Україні є доцільною можливість звільнення новостворених мікростраховиків від оподаткування у такій послідовності:

• перші 3 роки - нульова ставка податку за всіма видами діяльності;

• з 3-го по 5-й роки включно - половина ставки податку за мікростраховою діяльністю і на загальних засадах оподаткування для інших видів діяльності;

• з 6-го року - на загальних засадах, аналогічно до традиційних страховиків.

Одне з основних питань, що виникає під час вивчення можливостей мікрострахування: хто буде здійснювати таке страхування в Україні? У ролі мікростраховика можуть виступати як спеціально створена організація, що проводить виключно мікрострахування, так і традиційна страхова компанія, для якої мікрострахування становить лише один з напрямів діяльності, метою якого є обслуговування клієнтів з невисокими доходами.

Отже, постачальниками послуг мікрострахування можуть бути: сама держава (державна страхова компанія), кредитні спілки, страхові компанії, спеціально створені інститути мікрофінансування та інші фінансові організації (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Класифікація потенційних постачальників послуг мікрострахування

Джерело: розроблено автором

Доцільним є створення спеціальних державних і комерційних мікрострахових компаній на місцевому рівні. Потенційні нові мікрострахові компанії можуть прийти на страховий ринок з лав великих поховальних бюро, організацій мікрокредитування, однорідних за інтересами груп та аналогічних організацій. Сприяння діяльності цих юридичних осіб також буде підтримувати мету уряду з розширення економічних можливостей і запобігання розвитку тіньової економіки.

Вважаємо, оптимальним каналом розповсюдження мікрострахування можуть стати спеціально створені інститути мікрофінансування на регіональному рівні. Не всі перераховані потенційні постачальники послуг мікрострахування є оптимальними (табл. 5.1). Так, наприклад, для зниження витрат на маркетинг і дистрибуцію послуг мікрострахування підходять професійні об'єднання, кредитні та сільські союзи. Однак, не треба відмовлятися від можливостей традиційних страховиків.

Станом на 1 січня 2020 р. ліцензію на право надання страхових послуг в Україні мали 233 страхових компаній, з яких 23 здійснювало страхування життя. Загальний обсяг активів українського ринку страхових послуг становив близько 4% ВВП, що демонструє важливість цього виду діяльності. Отже, традиційні страховики також можуть стати носіями такого виду страхування. Однак, поки що вони не розглядають можливостей страхування населення з низькими доходами.

Заслуговує на увагу те, що мікрострахування в певних його виявах вже фактично здійснюється в Україні (наприклад, страхування врожаю невеликих фермерських господарств, так звані сезонні види страхування дітей у дитячих садках, школах і літніх таборах, страхування батьків від неплатоспроможності сплати за навчання дитини в навчальному закладі), хоча його не прийнято називати мікрострахуванням.

Донори. У зв’язку з низьким рівнем доходу споживачів послуг виникає специфічна умова застосування мікрострахування для бідних - це наявність спонсора або так званого донора. У світі під цим терміном розуміють двосторонні та багатосторонні агентства, регіональні банки розвитку, фонди, соціально відповідальних інвесторів, спонсорів та інші організації, які фінансують мікрострахування або розробляють мікрофінансові програми та керують ними. Донори могли б допомогти особам з низькими доходами керувати власними ризиками і зменшити вразливість.

Для впровадження мікрострахування в Україні пропонується розглядати як потенційних донорів, які могли б допомогти людям з низькими доходами керувати власними ризиками і зменшити вразливість, наступних суб’єктів фінансового ринку (табл. 5.2).

У 2002 році була створена спеціальна робоча консультативна група CGAP допомоги бідним (підрозділ Світового Банку з мікрострахування, США), яка надає платформу для донорів, страховиків, суб’єктів, що визначають політику й постачальників технічних послуг для обміну досвідом, координації один з одним. На сьогодні вона вже нараховує 80 членів.

Таблиця 5.2

Потенційні донори для здійснення мікрострахування в Україні

Джерело: розроблено автором

У 2005 році світові донори створили міжнародне агентство з мікрострахування АМС, яке стало дочірньою компанією Opportunity International й увійшло до мережі страхового брокерства. АМС надає інформаційну й технічну допомогу страховим компаніям для модифікації продуктів клієнтам з низькими доходами, є посередником партнерства з різними каналами розповсюдження, пропонує ефективну допоміжну підтримку з обробки документації для каналів розповсюдження. АМС обслуговує більше 3 млн клієнтів у 10 країнах світу, а донорами стали Білл та Мелінда Гейтс, які надали сотні млн. доларів для розвитку мікрострахування у світі [3].

5.2.