Документи міжнародного значення про місцеве самоврядування

У XX ст. відбулися значні зміни в організації місцевого самоврядування в більшості європейських країн і його певна уніфікація. У жовтні 1985 р. підписана Європейська хартія про місцеве самоврядування, яка заклала загальноєвропейські принципи організації місцевого самоврядування.

«Відповідно до принципів Європейської хартії про місцеве самоврядування і на основі узагальнення практики побудови місцевих органів влади в переважній більшості зарубіжних країн дійдемо висновку: сучасна система місцевої влади в Україні будується на ідеях, близьких до суспільно-господарської теорії місцевого самоврядування»^[7].

Варто констатувати: розподіл функцій між державою і місцевим самоврядуванням може здійснюватися на основі принципів доцільності та ефективності. Завдання чи функція повинні покладатися на той рівень влади, який їх виконає краще, економніше та ефективніше. У Преамбулі Європейської хартії про місцеве самоврядування відзначається, що «наявність органів місцевого самоврядування, наділених реальними повноваженнями, забезпечує адміністрування одночасно й ефективне, і близьке до громадян».

Проблема визначення функцій місцевих органів влади в сучасній Європі поки що є дискусійною. Зокрема, останнім часом значно поширилась концепція субсидарності. Відповідно до принципу субсидарності повноваження між органами влади розподіляються таким чином, що проблеми вирішуються тим рівнем влади, який ближче до місця події. За рівних умов пріоритет надається нижчим, а не вищим рівням влади, оскільки вони найближчі до громадян і, відповідно, можуть ними найбільш ефективно контролюватися.

Незважаючи на дискусійний характер проблеми, визначення функцій місцевих органів влади як основи для побудови фінансів місцевої влади окреслили сфери, обслуговування яких у більшості країн віднесено до власної компетенції місцевого самоврядування і які можуть відповідати принципам доцільності та ефективності.

Слід констатувати наявність ще одного принципу визначення завдань місцевих органів влади — принципу розподілу їх на власні (обов’язкові і факультативні) та делеговані.

Обов’язкові витрати здійснюються місцевими органами влади в обов’язковому порядку за переліком, який визначається законодавством. Факультативні — витрати, які здійснюються місцевими органами влади на власний розсуд, на основі рішень, прийнятих їх представницькими зборами. Для виконання делегованих повноважень орган, який їх визначає (центральна, або у федеративних державах — регіональна влада) передає місцевим органам влади відповідні фінансові ресурси, тобто компенсує витрати місцевих органів влади. Це положення закріплене в Європейській хартії про місцеве самоврядування.

Таким чином, прийняття Європейської хартії стало важливим етапом у становленні місцевих фінансів і насамперед в обробці міжнародних стандартів їхнього функціонування. Більшість країн прийняли законодавчі акти про місцеве самоврядування, де обов’язковими були розділи про фінансову основу місцевого самоврядування.

У вересні 1985 р. Всесвітньою Асоціацією місцевого самоврядування разом з Інтернаціональним союзом місцевої влади була прийнята Всесвітня Декларація місцевого самоврядування. У ній також відбиті принципи фінансового забезпечення місцевого самоврядування, які в основному збігаються з принципами Європейської хартії. Однак у Всесвітній Декларації нічого не сказано про участь місцевих органів самоврядування в мобілізації коштів на ринку позичкового капіталу.

З урахуванням цього можна навести ще один документ, який також пов’язаний з питаннями місцевих фінансів. Це Європейська хартія міст, що була затверджена в березні 1992 р. У декларації насамперед обґрунтовано перераховані права громадян міст — право на безпеку, роботу, житло, свободу пересування, охорону здоров’я, спорт і дозвілля, сприятливе зовнішнє середовище, право на участь в управлінні містом і т. д. Для здійснення зазначених функцій громадяни міст повинні мати відповідні можливості, що дозволять органам місцевого самоврядування мобілізувати необхідні фінансові ресурси.

3.3.