4.1. Характеристика та функціональне призначення видатків державного бюджету

Бюджет завжди був важливим інструментом впливу на розвиток економіки та соціальної сфери. Досвід країн з ринковою економікою свідчить про великі можливості використання бюджету для державного регулювання соціально-економічних процесів.

На державний бюджет покладено виконання таких функцій:

• перерозподіл національного доходу;

• стабілізація процесу суспільного відтворення;

• здійснення державної соціальної політики.

Важливо, що саме виконанням державного бюджету за видатками, тобто через певні витрати, держава має змогу реалізовувати як бюджетні функції, так і державні. На відміну від доходів, що акумулюються в бюджеті внаслідок вилучення частини коштів у населення, підприємств та організацій, видатки державного бюджету є ресурсами, що передаються державою в розпорядження окремих суб’єктів господарювання та громадян. При цьому фінансові взаємовідносини між державою та суб’єктами фінансування завжди мають вартісну форму та безвідплатний і публічний характер^[5].

Структура видатків державного бюджету та їх склад формуються під впливом багатьох чинників. Найважливішими з них є рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а також реальний економічний і соціальний стан країни. Крім того, суттєво впливає фінансова політика Уряду, обрані ним пріоритети розвитку суспільства та методи реалізації завдань. Однак суспільною рисою видатків бюджету будь-якої країни є їх головне призначення — забезпечити виконання державою її внутрішніх і зовнішніх функцій.

Видатки у повному і всебічному обсязі характеризуються функціональною структурою, до якої входять: міжнародна діяльність; фундаментальні дослідження та сприяння науково-технічному прогресу; правоохоронна діяльність і забезпечення безпеки держави; державне управління; промисловість та енергетика; будівництво; сільське господарство, лісове господарство, рибальство та мисливство; транспорт, дорожнє господарство, зв’язок, телекомунікації й інформатика; інші послуги, пов’язані з економічною діяльністю.

Функціональний поділ видатків дає змогу виявляти пропорції в розподілі бюджетних коштів і, змінюючи їх, добиватися необхідних зрушень у галузевій структурі суспільного виробництва. Так, зважаючи на необхідність посилення соціальної спрямованості суспільного розвитку, нині більше коштів потрібно спрямовувати в соціальну сферу, забезпечуючи тим самим прискорення її розвитку. У загальному вигляді до видатків державного бюджету України зараховують:

• видатки на загальнодержавні централізовані програми підтримання та підвищення життєвого рівня населення, заходів щодо соціального захисту населення;

• видатки на заходи в галузі освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що мають загальнодержавне значення;

• видатки на оборону;

• видатки на охорону навколишнього природного середовища;

• видатки на утримання Президента, органів законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури;

• видатки на утримання правоохоронних і митних органів, податкової адміністрації;

• видатки для здійснення зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної діяльності;

• трансферти, що передаються з державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних місцевих бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя;

• утримання державних матеріальних і фінансових резервів;

• обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргу та його погашення.

Якщо ми проаналізуємо наведений перелік видатків, то побачимо, що їх можна об’єднати в чотири основні групи:

• народне господарство;

• соціально-культурні заходи;

• оборона;

• управління.

Усередині кожної з цих груп видатки розрізняються за галузевою, відомчою та предметною ознакою. Такий підхід вельми зручний, проте він не дає повного уявлення про економічну природу окремих видів видатків, їх соціальну спрямованість і значимість. Для більш поглибленого аналізу ефективності використання бюджетних ресурсів і їх впливу на суспільні процеси бюджетні видатки можна класифікувати також за такими ознаками: сферою витрачання бюджетних ресурсів:

• матеріальна;

• невиробнича.

• юридичні особи;

• фізичні особи.

Витрати на матеріальну сферу об’єднуються за своєю належністю до першого підрозділу (виробництво засобів виробництва) або до другого (виробництво засобів споживання), що допомагає визначити їх вплив на структуру суспільного виробництва та споживання. У їх межах більш чіткий напрям витрачання дає галузь, відомство, група однотипових підприємств або заходів, конкретний об’єкт вкладення.

Витрати бюджету на утримання та розвиток невиробничої сфери передусім різняться за їх основним призначенням:

• на соціально-культурні заходи;

• на побутове обслуговування населення;

• на загальнодержавні витрати.

Кожна з цих груп містить чимало видатків, які, в свою чергу, об’єднуються також за галузевою, відомчою ознакою, а далі більш конкрет-

но — за своїм змістом і специфікою діяльності окремих установ та організацій. Наприклад, до видатків на соціально-культурні заходи зараховують витрати на освіту, охорону здоров’я, фізичну культуру та соціальне забезпечення. До видатків на побутове обслуговування населення належать витрати на розвиток комунального, житлового, дорожнього господарств, упорядкування адміністративних одиниць. До загальнодержавних видатків належать витрати на управління, утримання правоохоронних органів, оборону, створення державних резервів, обслуговування державного боргу.

Бюджетні видатки на фінансування юридичних осіб класифікуються за галузевою, відомчою ознакою, формами власності (державна, акціонерна, приватна), видами діяльності (виробнича, наукова, комерційна), типами підприємств (крупні, середні, малі, концерни), а також методами господарювання (госпрозрахунковий, бюджетний).

Бюджетні видатки на фінансування фізичних осіб, які націлені на підвищення (або підтримку) матеріального та культурного рівня населення, поділяються на прямі та непрямі.

До прямих витрат належать бюджетні асигнування, які безпосередньо передаються окремим громадянам. Такі витрати можна групувати за верствами населення, їхньою соціальною належністю, а також формами надання (пенсія, допомога, індексація доходів, субсидія приватним підприємцям, фермерам).

Непряме фінансування громадян відбувається через дотування окремих товарів першої необхідності з метою збереження певного рівня фіксованих роздрібних цін і тарифів на комунальні послуги. До них можуть бути зараховані також витрати держави на забезпечення певного рівня охорони здоров’я, освіти, надання на цій основі безкоштовних медичних та освітніх послуг, утримання будинків інвалідів і старих.

Загальна сума бюджетних ресурсів, спрямована на задоволення матеріальних і соціальних потреб населення, їх питома вага в загальному обсязі бюджетних видатків розкриває соціальну спрямованість державного бюджету. Більшість розвинених країн Заходу провадять політику саме соціально-орієнтованої ринкової економіки, оскільки такий тип політики дає змогу державі зменшувати соціальні наслідки розшарування населення за їхнім матеріальним станом (рівнем доходів), що спричинено негативними проявами ринкових умов господарювання.

Характерною рисою перехідного періоду є інфляційні та кризові явища, що посилюються та неминуче призводять до зниження життєвого рівня населення. При такому стані бюджет обов’язково повинен мати соціальну спрямованість, тобто передбачати можливість фінансування соціальних програм держави. У соціальних питаннях державним завданням має стати підтримка тих, хто з об’єктивних причин опинився в найскрутнішому становищі, а саме: пенсіонерів, дітей, студентів, працівників бюджетної сфери тощо.

На жаль, бюджет України в умовах економічної нестабільності поки що не може повною мірою виконувати такі функції. Лише на основі реальної стабілізації виробництва країна може отримати фінансові ресурси для створення по-справжньому справедливої системи соціального забезпечення. Інакше кажучи, надходження до бюджету безпосередньо залежать від стану виробництва. Щоб здійснити реальну розбудову через призму соціально-ринкової спрямованості й соціального добробуту, треба не вдосконалювати розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, а налагодити виробництво та не заважати відродженню національного виробника.

Саме у видатках державного бюджету, як у дзеркалі, відбивається економічна та соціальна політика держави, її методи управління суспільними процесами в країні. Тому навіть якщо бюджети різних країн зовні схожі (в одній формації та в одному часовому періоді), структура та зміст їх видатків суттєво різнитиметься.

4.2.